Предмет, метод i система трудового права

 

Адміністративні правові відносини  та трудові відносини зближує нерівноправність статусу їх суб'єктів. У таких відносинах одна сторона наділена владно-організаційними по­вноваженнями щодо іншої. Отже, методи регулювання трудових та адміністративно-правових відносин тотожні. Що ж до розмежування сфери застосування норм адміністра­тивного та трудового права, то слід зазначити, що адміністративним правом регулюються відносини, які виникають внаслідок застосування владних повноважень органу влади (державної організації) до відповідального працівника, які між собою хоч і не перебувають у трудових відносинах, але в силу виконання своїх трудових (функціональних) обов'язків перші зобов'язані здійснювати контроль за виконанням своїх обов'язків другими.

 

Трудове право пов'язане з фінансовим правом у тій частині, що стосується регулювання відносин з приводу утворення і витрачання Пенсійного фонду та Фонду соціального страхування.

 

Все вищевикладене підтверджує  тісний зв'язок трудового права з  іншими галузями правової системи України. Така взаємодія всіх галузей права  забезпечує всебічне правове регулювання суспільних відносин, за умови чіткого розмежування сфери їх правового впливу.

 

4. Система трудового права

 

Слово «система» походить від грецького 8у5Іет — букв. ціле, складене з частин. Воно має кілька тлумачень, перше з яких — порядок, зумовлений планомірним, правильним розміщенням частин у певному зв'язку.

 

Система будь-якої галузі права  — це її структура, внутрішня будова галузі, певним чином організована сукупність норм, що регулюють відносини, які становлять предмет цієї галузі.

 

Виходячи із цього загального тлумачення, можна сказати, що система  трудового права— це структурне групування і об'єднання взаємопов'язаних правових норм з питань регулювання суспільних трудових відносин.

 

Групування норм трудового  права, зведення їх в певну систему зумовлене методологічним підходом до вивчення законодавства про працю, усвідомлення основних принципів і розуміння норм трудового права. Правові норми із сфери застосування праці систематизовані за науково-об'єктивними критеріями.

 

 

 

 

 

Загальну частину складають норми, які стосуються всіх суспільних відносин, що регулюються трудовим правом. Вони закріплюють основні поняття і принципові положення трудового права, з'ясовують основоположні моменти в сфері трудових правовідносин. Наприклад, в будь-яких трудових відносинах, що виникають з конкретного питання: укладення трудового договору, порушення дисципліни праці, матеріальна відповідальність сторін трудового договору — завжди виникає потреба встановлення суб'єктів цих трудових правовідносин, з'ясування їх повноважень, рівня відповідальності і т. ін. Саме тому норми щодо суб'єктів трудового права є загальними і становлять зміст загальної частини трудового права. До загальних, як видно зі схеми, відносяться норми, які визначають джерела трудового права, класифікують суб'єктів трудових правовідносин, встановлюють їх правовий статус, визначають порядок підготовки і укладення колективних договорів, а також порядок контролю за їх виконанням та міру відповідальності; сюди входять норми з правового забезпечення реалізації права на працю, які визначають поняття безробітного, працевлаштування і його правові форми.

 

Особливу частину складають  норми, які регулюють деякі складові трудових правовідносин з врахуванням особливостей праці, необхідності її регулювання для певних категорій працівників. Це, наприклад, норми, які встановлюють загальний порядок прийняття і звільнення з роботи, тривалість часу роботи і відпочинку, порядок і форми оплати праці, вимоги з охорони і безпеки праці, в тому числі охорони праці жінок, неповнолітніх та інших категорій працівників і т. ін.

 

Більш докладно норми трудового  права, що входять в його систему, будуть розглянуті в наступних главах підручника.

 

Що ж стосується системи, то її розуміння допомагає у вивченні трудового права, сприяє його подальшому удосконаленню, допомагає зорієнтуватись у різноманітті норм, які регулюють трудові правовідносини, і правильно їх застосовувати.

 

Оскільки трудове право регулює  суспільні трудові відносини, які як і будь-який бік людського життя не стоять на місці, то і система трудового права, змістом якої є класифікація його норм, що відображають такі зміни, не є чимось раз і назавжди встановленим.

 

Її розвиток відбувається за рахунок розробки нових правових норм та закріплення їх в законодавчих актах і відмови від тих, що не відповідають вимогам життя і суспільства, а це спричиняє не тільки кількісні зміни в системі трудового права, а й призводить до її якісного розвитку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПРИНЦИПИ ТРУДОВОГО  ПРАВА

 

Принципи галузі права — це основні  ідеї і керівні положення, які  виражають її сутність і вказують на основні напрямки політики держави  в області правового регулювання  суспільних відносин, відображають характер розвитку останніх і спрямовують дію всієї системи права.

 

Принципи трудового права характеризуються економіко-політичною обумовленістю (оскільки визначаються політикою держави, базованою  на соціально-економічних відносинах в суспільстві), предметною визначеністю і цілеспрямованістю, системністю, а також стабільністю.

 

Трудове право за своєю природою і по своїй суті є правом захисту  інтересів працюючої людини. Саме ця його сутність відображена в принципах  трудового права, втілених в правові  норми, які закріплені в законах  та інших нормативних актах.

 

Основні принципи трудового права  України закріплені в Конституції  України і знайшли своє подальше відображення в законодавчих актах  з трудового права.

 

Принцип свободи праці. Свобода  праці — об'єктивна категорія, яка разом з правом на працю визначає правові підстави життєдіяльності працездатних громадян. Цей принцип закріплено в статті 43 Конституції України. Він означає можливість для кожного громадянина вільно розпоряджатися своєю здатністю до праці, вибирати професію чи спеціальність відповідно до своїх здібностей і бажань, реалізовувати свої бажання щодо зайняття працею як найманий працівник, підприємець чи особа, яка займається індивідуальною трудовою діяльністю.

 

Характерною соціально-правовою рисою  принципу свободи праці є встановлення певних відносин між громадянином і державою, суть яких в обов'язку держави забезпечити можливість реалізації права громадянина на працю шляхом створення для цього необхідних умов.

 

Реалізація цього принципу забезпечується шляхом вільного вибору працівника і втілюється в життя через укладення трудового договору з роботодавцем, в чому проявляється принцип договірного характеру праці, добровільного визначення взаємних прав і обов'язків.

 

Близько до нього примикає принцип  визначеності трудової функції, який за смислом є уточнюючим щодо принципу договірного характеру праці. Визначення в трудовому договорі професії, спеціальності, посади і кваліфікації входить в основний зміст договору між працівником і роботодавцем, і останній не має права вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором. Дія даного принципу проявляється і в зворотному напрямку — він встановлює повноваження працівника і міру його відповідальності за повноту і якість виконуваної роботи.

 

Основна ідея даного принципу — раціональність в організації суспільної праці.

 

Принцип єдності і диференціації  умов праці. Трудове законодавство  проголошує рівноправність всіх соціальних груп і окремих громадян стосовно реалізації їх права на працю, про  що вже говорилось вище. Вона виражається в

 

наданні кожному члену суспільства  рівних юридичних можливостей щодо застосування здатності до праці, а  після реалізації ним свого права  на працю — у встановленні загальних, єдиних для всіх працюючих, норм, які  забезпечували б високий рівень умов праці незалежно від сфери застосування праці і характеру виконуваних робіт.

 

Поряд з цим трудове законодавство  враховує наявність об'єктивної специфіки  окремих галузей виробництва, професійних, вікових і статевих особливостей працівників, територіальне розміщення підприємств, яка диктує диференційований підхід до правового регулювання праці.

 

Спрямування цього принципу — забезпечення соціальної рівності для всіх працюючих.

 

Принцип стабільності трудових правовідносин  проявляється в тих законодавчих нормах, які закріплюють чітку регламентацію підстав для звільнення працівника з роботи за ініціативою роботодавця, заохочення до довготривалих трудових відносин на одному й тому ж підприємстві. Базування трудових відносин на принципі стабільності взаємовигідне для обох сторін: для роботодавця він забезпечує стабільний, кваліфікований і досвідчений колектив, зусилля якого будуть спрямовані на підвищення якості і продуктивності праці, а для працівника — це гарантія зайнятості і впевненість в забезпеченні джерела свого існування.

 

• Принцип матеріальної зацікавленості у результатах праці випливає з того, що трудова діяльність —  це спосіб задоволення матеріальних і духовних потреб, в тому числі  за допомогою коштів. Тому кожна  праця має бути належним чином  оплачена, залежно від особистого вкладу працівника і кінцевих результатів праці. Закон захищає право кожного працівника на своєчасне одержання винагороди за працю.

 

Принцип забезпечення охорони праці  і здоров'я працівників у трудовому  праві України є відображенням основної конституційної тези про те, що людина, її життя і здоров'я визнаються її найвищою соціальною цінністю. В цьому плані на роботодавця покладається обов'язок забезпечити санітарно-гігієнічні умови праці шляхом впровадження досконалих технічних засобів, які виключали б можливість виникнення виробничого травматизму і професійних захворювань.

 

Принцип свободи об'єднання і  активної участі трудящих у встановленні умов праці та захисті своїх інтересів. Мова йде про громадські організації  та представницькі органи працівників: профспілки, ради трудових колективів, кооперативні об'єднання, молодіжні, спортивні організації, творчі та наукові товариства. Трудове право, як ніяке інше, характеризується наданням широких повноважень працівникам на участь в управлінні виробництвом, у встановленні умов праці, соціальних гарантій. Цей принцип є підтвердженням розвитку і утвердження виробничої демократії, проявом соціального партнерства і спрямований на захист інтересів працюючих.

 

Принципи трудового права сприяють однаковому розумінню норм і положень трудового законодавства, допомагають правильному тлумаченню та застосуванню нормативних актів. Однак сучасний стан соціально-економічного розвитку в Україні висуває на перший план вимогу гарантованості трудових прав працівників, що передбачає високий рівень організаційно-правових засобів їх забезпечення.

 

2. Законодавство з  питань трудового права 

 

Як уже зазначалось, праця, трудовий процес (сутність і зміст зв'язку між роботодавцем і найманим працівником) і супровідні йому трудові та похідні від них відносини регулюються правовими нормами. Ці правові норми відображені в законодавчих нормативних актах з трудового права. Останні й складають законодавство про працю, або трудове законодавство.

 

Отже, трудове законодавство— це сукупність зведених у систему нормативних актів з трудового права, виданих компетентними державними та іншими правомочними органами.

 

Такі офіційні акти нормотворчості, якими встановлюються, закріплюються  або скасовуються правові норми  з питань праці, ще називають джерелами права. Сьогодні жодна з економічних систем не може обійтись без регулювання цих питань в законодавчому порядку. Від ефективності правового регулювання суспільних відносин, а трудові відносини є їх складовою частиною, залежить рівень розвитку суспільства.

 

Законодавство України про працю  спрямоване на встановлення високого рівня умов праці, всемірну охорону  трудових прав працівників.

 

Трудове законодавство будь-якої держави  виникає не на пустому місці. Воно базується на принципах, які визначаються характером державної влади, економічними і політичними процесами в країні і які закріплені в її основному законі. Для України таким є її Конституція.

 

Крім того, створення трудового  законодавства проходить під  впливом нормотворчої діяльності інших держав, оскільки кожна з них знаходиться не в ізольованому просторі, а існує і функціонує в міжнародній правовій системі.

 

Питанням місця і ролі Конституції  України в створенні трудового  законодавства та міжнародного впливу на розробку його норм присвячені наступні параграфи цієї глави.

 

Нормативні акти з питань регулювання  суспільних трудових відносин видаються  вищими органами державної законодавчої і виконавчої влади — Верховною  Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів;

 

органами державного управління — міністерствами і відомствами; органами місцевого самоврядування; безпосередньо підприємствами, установами, організаціями.! цим пояснюється ієрархічний принцип, на якому базується система трудового законодавства.

 

Місце і роль нормативного акта в системі законодавства, його беззаперечна обов'язковість чи підпорядкованість іншим нормативним актам, його юридична сила визначаються правовим статусом нормотворчого органу, який його видав. Виходячи з цього, закономірним виглядає пріоритет актів законодавчої влади перед нормативними актами виконавчої влади, актів вищестоящих органів порівняно з нормативними актами нижчестоящих органів. Звідси випливають і вимоги стосовно відповідності змісту нормативних актів нижчого рівня нормам, встановленим в законодавчих та підзаконних актах вищого рівня, і сфера їх дії, і їх повноваження щодо призупинення чи скасування неправомірних актів.

 

Юридичну силу нормативного акта, який входить в систему трудового  законодавства, виражає його назва.

 

Закон — це законодавчий правовий акт, що видається вищим органом державної законодавчої влади або приймається референдумом і тому має вищу юридичну силу. Стосовно трудового законодавства таким є Конституція — основоположне джерело трудового права і закони України. Звід багатьох з них — Кодекс законів про працю (КЗпП) — єдиний систематизований законодавчий акт, яким комплексно регулюються трудові відносини.

 

Закони поділяються на комплексні (включають норми не лише трудового, а й інших галузей права, наприклад  Закони України «Про підприємства в Україні», «Про власність») і функціональні (містять норми окремого інституту трудового права, наприклад Закон України «Про зайнятість населення»).