Порівняльна характеристика асортименту порцелянових виробів різних фірм - виробників, що представлені в магазині ВАТ «Київський ЦУМ»

 

 

 

 

ЗМІСТ

 

 

Вступ……………………………………………………………………………….2

1 Історія виникнення порцелянових виробів……………………………………4

2 Характеристика сировинних матеріалів для виготовлення порцеляни……..9

3 Порівняльна характеристика  асортименту порцелянових виробів  різних фірм - виробників, що представлені в магазині ВАТ «Київський ЦУМ»:…..13

3.1 Товарознавча характеристика асортименту штучних порцелянових виробів різних фірм - виробників;…………………………………………...…14

3.2 Товарознавча характеристика асортименту комплектних порцелянових виробів різних фірм – виробників………………………………………………20

4 Вимоги до якості та відповідності показникам НД……………...………….25

5 Особливості маркування порцелянових виробів…………………………….30

Висновки та пропозиції………………………………………………………….34

Список літератури……………………………………………………………….36

Додатки…………………………………………………………………………...38

ВСТУП

 

 

 Фарфор –  найблагородніший і найбільш  досконалий вид кераміки, він є основним представником тонкокерамічних виробів. Вироби з фарфору дуже популярні серед керамічних виробів. Фарфор отримав широке застосування у всіх сферах життя – в побуті (високоякісний посуд є невід’ємним атрибутом нашого життя), будівництві (облицювальні плитки, скульптурні деталі), техніці (корозостійкі апарати, електро- і радіодеталі, низькочастотні ізолятори), у скульптурі, прикладному мистецтві.

В давнину посудом можна було назвати навіть згорнуте листя дерев. Технічний прогрес створив більш досконалі вироби, що вирізняються  своїми формами, декоруванням та ергономічними властивостями. Посуд у наші дні - не тільки столові прилади, а ще й показник смаку, статусу, уміння жити і жити з радістю. Саме тому розкриття відмітних особливостей та споживних властивостей має велике значення не тільки для майбутньої професії товарознавця, а й дає змогу користуватися знаннями у повсякденному житті. Ці знання допоможуть придбати якісні вироби з фарфору та відрізнити його від інших видів кераміки.

 Такі заводи  як «Баранівський фарфоровий  завод», «Коростенський фарфоровий  завод», Городницький, Сумський заводи  та Полонський завод художньої  кераміки з кожним роком випускають  все більше продукції, не тільки  для збуту в нашій державі, а й для експорту в інші  країни.

 Ринок товарів  зараз дуже насичений керамічним  посудом, як вітчизняного, так і  закордонного виробника. Найвідомішими  фірмами - виробниками посуду, зокрема  фарфорового є компанії: Gipfel, Luminarc, Berghoff, VITESSE та ін. За даними Державного комітету статистики України за січень – серпень 2008 року в Україні реалізовано вітчизняного фарфорового посуду  на 42 225 475 грн., а іноземного - на 86 258 884 грн.

 

Попит на вироби з кераміки постійно зростає, не тільки в Україні, а й за її межами, тому вивчення порцелянових виробів є дуже актуальним в наш час.

Мета курсової роботи - дослідити споживні властивості та асортимент порцелянових виробів різних фірм - виробників, що представлені в магазині ВАТ «Київський ЦУМ».

Об’єкт дослідження – сучасний асортимент порцелянових виробів.

Предмет дослідження – споживні властивості виробів з фарфору.

Завдання курсової роботи:

1. Вивчити історію виникнення порцеляни.

2. Ознайомитись з сировинними матеріалами для виготовлення порцелянових виробів.

3. Надати характеристику асортименту комплектних та поштучних порцелянових виробів різних фірм – виробників, що представлені в магазині ВАТ «Київський ЦУМ».

4. Визначити вимоги до якості та відповідності показникам НД.

5. Розкрити особливості пакування, маркування і транспортування порцелянових виробів.

 

1 ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ  ПОРЦЕЛЯНОВИХ ВИРОБІВ

 

 

Історія виникнення порцеляни налічує більше трьох тисяч років. Але сам початок виробництва порцеляни в промислових масштабах відноситься приблизно до VI-VII століть, коли шляхом вдосконалення технологій і підбору вихідних компонентів стали отримувати вироби, що відрізняються білизною і тонкістю черепка. За переказами, стародавні китайці не могли визначитися з матеріалом для виготовлення посуду: нефрит – дорого , глина - негарно і недовговічно, дерево - неестетично. Потім зовсім випадково майстри знайшли спосіб виготовляти фарфор. І цей спосіб залишився великим секретом для всього світу. Одна зі складових цього великого секрету - сировина, з якого і виробляється фарфор. Провінція Цзянсі виявилася скарбницею фарфорового каменю - гірської породи, що складається з кварцу і слюди. Порцелянову масу робили з брикетованого порошку фарфорового каменю та каоліну (особлива глина, надає білизну виробу). Одержаний напівфабрикат витримували не один десяток років, для набуття ним пластичності. Після цього на черзі була піч, висока температура в якій при випалюванні змінює фізичний склад маси, вона стає прозорою і водонепроникною. Вже на початку нашої ери китайські гончарі будували печі, здатні створювати потрібну температуру, тому є археологічні підтвердження. А для особливого матового блиску глазур складали з декількох шарів різної прозорості.

У перші століття нашої ери майстерні по виробництву фарфору з'явилися в одному з міст провінції Цзянси, який згодом став відомий під ім'ям Цзіндечжень- столиця китайської порцеляни, адже історично саме ця місцевість є батьківщиною порцеляни й місце її постійного розвитку і вдосконалення.

Здавна порцелянові вироби з Цзіндечжень відрізнялися високою якістю. Одними з найбільш ранніх, що збереглися до наших днів, свідоцтв виробництва порцеляни, є знахідки черепків посуду при розкопках міста Самари в Месопотамії.

Починаючи з XIV століття в епоху Мін, провідним центром виготовлення порцеляни стає Цзіндечжень, де було налагоджено виробництво виробів, прикрашених свинцевими глазурями трьох кольорів. Саме фарфор цього періоду (в основному біло-блакитний), що виготовлявся у великих кількостях, потрапив у Західну Європу, де відразу ж привернув увагу європейців своєю технічною і художньою досконалістю, надзвичайним багатством форм і декору.

У різні історичні періоди китайський фарфор мав свої кращі зразки. Наприклад, відомий фарфор Цзюнці провінції Хенань, що відрізняється червонуватим блиском, переливами синього, фіолетового і білого кольорів і прозорістю є кращим фарфором династії Сун. У цей період (X-XII століття) були зроблені великі успіхи у виготовленні виробів з фарфору. Прикладом може служити фарфор марки «Яобянь», який володіє дуже високою якістю. Такий фарфор міг по цінності і вишуканості змагатися із золотом і нефритом.

Відомий синій фарфор Цінци, виготовлений у фарфоровій печі. Про нього говорили, що його синява подібна до нефриту, чистота - дзеркалу, а звук, який він видає при дотику, подібний звучанню Цина - це стародавній ударний музичний інструмент у вигляді зігнутої пластини, зробленої з нефриту, каменя або міді.

Вироби з синього фарфору з часів Сунськой династії широко купувалися в країнах Східної Азії, Європи, Америки і арабських країнах. У XIII-XIV століттях виробництво порцеляни у Китаї досягла свого розквіту і фарфор почав широко розповсюджуватися по всьому світу, завдяки християнським ченцям, які завезли китайський фарфор в Європу. У XVI столітті в Європі продавався тільки китайський фарфор, який везли через весь континент, називаючи його "chinaware" і ціна його на вагу золота. Привозний, рідкісний фарфор став коштовністю. Пані носили порцелянові черепки як намиста на золотому ланцюжку. Поступово замість терміна "chinaware" (китайські вироби) європейці почали використовувати термін "porcelain" від "porcellana" - так називався молюск, який мав прозору, з перламутровим відблиском раковину. Ці дві назви збереглися і до наших днів.

Виробництво порцеляни в Китаї завжди мало два напрями - експортне, що було великим прибутком держави і внутрішнє, для потреб імператорського двору і знаті. Ці напрямки істотно відрізнялися один від одного і за формою і з декоруванням. Наприклад, на замовлення імператора щорічно виготовлялося 31 000 блюд, 16 000 тарілок з драконами та 18 000 чашок. А для Європи були потрібні розкішні вази, парадні блюда і сервізи, якими не стільки користувалися, скільки виставляли на показ як дивовижні коштовності, що піднімають статус їх власника. Особливо відомі вироби, виготовлені в період правління імператорів Кансі (1662-1722) і його онука - імператора Цяньлуня (1711-1799), що відрізнялися особливо пишним, поліхромним декором і отримали назви зеленого сімейства, рожевого сімейства, а також жовтого сімейства. Ця порцеляна стала експортуватися в кінці XVII - початку XVIII століття в Західну Європу. У цих виробах, названих за переважанням відповідного тону, приваблювала витонченість форм, чистота поверхні. Вироби з так званого полум'яного  фарфору  з глазур'ю фламбе підкорювали барвистістю поверхні.

У зв'язку з експортом порцеляни на Захід, тематика розпису почала розширюватися - на виробах з'явилися сюжети, запозичені з Заходу. А Європа вимагала у першу чергу - палацові набори, великі настінні блюда. Всі ці парадні предмети робилися спеціально для Європи з мотивами національної екзотики. Також виготовлялися предмети, які використовувалися тільки в Європі. Як наслідування срібному кавнику було створено незвичайні порцелянові кавники, тази. Виготовляли свічники, годинники, канделябри та набори для сервіровки європейського столу: тарілочки для нарізування сиру, цукорниці. Декоративний розпис цінувалася вище, ніж самі вази, глечики і сервізи.

Основними мотивами розпису були різноманітні квіти (півонії, хризантеми, традиційний лотос), гілки сосен, птахи і звірі, дракони. Мати хоча б пару порцелянових ваз, вважалося проявом доброго смаку і було показником достатку господарів будинку.

Перший прорив у виробництві порцеляни стався у Флоренції під час правління Франческо ді Медічі, Великого князя Тоскани, що правив з 1575 по 1597, за допомогою печі, розробленої Боунталенті і Фонтану. Було розпочато виробництво штучної порцеляни, відомого як «фарфор Медічи».  
Так званий фарфор Медичі, який за своїми властивостями займав середнє положення між твердим і м'яким фарфором, був хоч і прозорим завдяки білій глині, але жовтуватим, і тому глазур застосовувалася біла, вже знайома з виробництва майоліки.

Збереглося приблизно 50 автентичних речей - тарілок, блюд, таць, польових фляг, ваз і глечиків. Декоровані вони або стилізованими квітками за зразком декору на перській кераміці, або гілками і запозиченими з сучасної італійської кераміки гротеску з птахами. Мануфактура діяла до першої чверті XVII століття включно. Близько 1700 року проблема білизни і просвічуваності  порцеляни технічно все ще не була вирішена: не знали хімічного складу твердої порцеляни, з її специфічними властивостями.

У січні 1710 Іоганн Фрідріх Бетгер в мейсенській фортеці була започаткована перша європейська мануфактура твердого фарфору. Бетгер керував мануфактурою до своєї смерті.

Крім дорогого вишуканою посуду майстри створювали чарівні маленькі статуетки та скульптурні групи в традиціях рококо. Як правило, посуд розписували зображеннями звірів і птахів, портретами, побутовими замальовками, які підкорювали глядачів вишуканою ніжністю фарб.

Незабаром отримує світове визнання французький фарфор, що випускається Севрським фарфоровим заводом, розвиваються порцелянові фабрики в Венеції. Фарфор європейських мануфактур був багато декорований - розписаний птахами, квітами, мисливськими сценками або фруктами. Залишалося знайти основну сировину- каолін.

15 серпня 1769 якась мадам, дружина аптекаря з містечка  Лімож, вирушила на річку прати  білизну. Увагу дами привернув шматок глини, який надав білизні "винятковий відбілюючий ефект". В голові жінки народилася ідея про маленький миловарний завод. Через пару годин аптекар встав з-за столу і сказав: "Це каолін! Ми мільйонери, кохана!"

Незабаром була побудована перша керамічна фабрика, потім друга, а вже в 1771 році містечко Лімож вперше почали називати «європейською столицею» фарфорового виробництва. Місто стало центром тяжіння найвидатніших майстрів і художників, кузнею кадрів керамічного виробництва. Процес виробництва ліможської порцеляни надзвичайно складний. Вона виходить із суміші різних мінеральних інгредієнтів (їх кількість відміряється з особливою точністю) та відбувається декілька послідовних випалів при високих температурах.

З часом розвивалася культура, разом з нею змінювались вироби з фарфору - з’являлися нові форми, використовувались нові матеріали для оздоблення. Фарфор набував статусу довершеності.

 

2 ХАРАКТЕРИСТИКА  СИРОВИННИХ МАТЕРІАЛІВ ДЛЯ ВИГОТОВЛЕННЯ  ПОРЦЕЛЯНИ

 

 

За сировинним складом розрізняють два основні види фарфору - твердий та м'який. М’який в свою чергу поділяється на такі підвиди: фрітовий, кістковий, бісквітний та низькотемпературний фарфор. Всі ці різновиди фарфору мають практично однаковий сировинний склад, але в різних співвідношеннях.

Сировинні матеріали, що застосовуються в керамічному виробництві, можна розділити на три групи: пластичні глинисті матеріали (каоліни та глини); непластичні матеріали (опіснювачі та плавні); матеріали для глазурі та барвники.

Матеріали, які застосовуються в  керамічній промисловості, поділяють на основні та допоміжні. Основні матеріали йдуть на виготовлення черепка, глазурі та отримання керамічних фарб.  Допоміжні використовують для виготовлення форм (для формування виробів), що застосовуються при випалюванні виробів.

Основні сировинні матеріали. До них відносяться матеріали пластичні й непластичні - плавні, поливи та керамічні фарби. Основні пластичні матеріали -  глина, каолін та бентоніт. Вони є продуктами руйнування гірських порід, що містять польові шпати (граніт, гнейс - зерниста метаморфічна гірська порода, що складається переважно з польового шпату, а також кварцу та кольорових мінералів, та ін.)

Глини досить різноманітні за хімічним, мінеральним складом і властивостями. Придатність глин для виготовлення керамічних виробів, крім складу, визначається їх пластичністю, усадкою, вогнетривкістю, інтервалом спікання, білизною. Домішки сполук заліза у глинах знижують їх вогнетривкість, обумовлюють деформацію виробів і утворення таких дефектів, як виплавки й мушки, які погіршують зовнішній вигляд і знижують сорт виробів. Шкідливою домішкою є вапняк, що знижує вогнетривкість і інтервал спікання глин і підвищує їх усадку. При випалюванні він розкладається, що призводить до руйнування виробів. Вологість глин для виготовлення виробів методом пластичного формування повинна бути в межах 18-25%, для виготовлення виробів методом лиття - до 40%. Залежно від вогнетривкості глиняні матеріали ділять на легкоплавкі (нижче 1350 ° С), тугоплавкі (1350-1580° С) та вогнетривкі (вище 1580 ° С). Легкоплавкі глини використовують для виробництва облицювальної плитки, скульптурних деталей, тугоплавкі - для порцелянового посуду, а вогнетривкі глини - для технічної кераміки. Для виготовлення фарфорових і напівфарфорових  виробів застосовують вогнетривкі глини, що складаються в основному з каоліну.