Критерії та система показників ефективності діяльності органів виконавчої влади (центральних або місцевих) і посадових осіб

ЗМІСТ 

ВСТУП           3

1. Класифікація  органів виконавчої влади     4

2. Оцінка  ефективності діяльності органу  державної влади   6

2.1. Критерії  оцінювання        10

ВИСНОВОК          20

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ     22

ВСТУП 

      Органи  виконавчої влади посідають особливе місце у системі суб’єктів адміністративного права. По-перше, вони є основними (після Президента України) функціонально-галузевими носіями виконавчої влади в державі і статус органу виконавчої влади закріплюється за ними в нормативному порядку; по-друге, є найважливішою складовою органів державного управління і державного апарату в цілому (як відомо, державний апарат, крім органів державного управління, об’єднує управлінські структури законодавчої влади, органи правосуддя, прокуратури та інші державні органи); по-третє, вони об’єднані єдиним керівництвом і підпорядкуванням, внаслідок чого діють узгоджено і цілеспрямовано; по-четверте, кожен з органів даної системи наділений державою специфічною компетенцією у сфері державного управління і реалізації державної виконавчої влади; по-п’яте, система органів виконавчої влади справляє регулюючий вплив на всі сфери державного і суспільного життя; по-шосте, в рамках своєї компетенції органи виконавчої влади самостійні в організаційному та функціональному відношеннях; по-сьоме, здійснюється специфічний вид державної діяльності, яка за своїм юридичним змістом є виконавчо-розпорядчою.

      Виходячи  з наведеного можна сформулювати визначення органу державної виконавчої влади. Ним буде носій державної  виконавчої влади, що реалізує свою компетенцію в закріпленій сфері державного управління, і має юридичний (нормативне зафіксований) статус органу державної виконавчої влади.

1. КЛАСИФІКАЦІЯ ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ 

      Органи  виконавчої влади мають достатню кількість ознак, що дозволяють виділити їх з усієї системи органів державного управління. Аналіз сукупності органів державного управління свідчить, що одна їх частина визначена як органи виконавчої влади і даний статус закріплено за ними в нормативному порядку, друга - такого статусу не має. Більше того, визначити чіткі критерії, за якими законодавець одні органи державного управління наділяє статусом органу виконавчої влади, а інші не наділяє, досить складно.

      До  органів виконавчої влади віднесено  певні структурні частини окремих міністерств. Наприклад, Державна адміністрація залізничного транспорту «Укрзалізниця», яка є складовою Міністерства транспорту, Державний департамент тракторного і сільськогосподарського машинобудування «Украгромаш», підвідомчий Міністерству промислової політики. До них належать міністерства, комітети (Комітет у справах ветеранів війни та воєнних конфліктів в іноземних державах), інспекції різного ієрархічного рівня (Інспекція заготівель та якості сільськогосподарської продукції Севастопольської міської державної адміністрації), агентства (Національне космічне агентство України), міліція. Останню взагалі складно уявити як відособлену організаційну структуру.

      До  вищих належать органи, виконавчо-розпорядча діяльність яких поширюється на всю територію України. Таким органом є Уряд України - Кабінет Міністрів.

      До  центральних органів виконавчої влади (цей термін застосовується Конституцією, див. наприклад, ст. 114) належать ті, що керують відповідними галузями, або здійснюють функціональне (міжгалузеве) управління. Це міністерства (наприклад. Міністерство агропромислового комплексу України); комітети (наприклад, Державний комітет зв’язку та інформації України); відомства (наприклад, Служба безпеки України, Національне космічне агентство України, Державна митна служба України, Державна податкова адміністрація України).

      Місцеві органи державної виконавчої влади - це насамперед державні адміністрації. Вони утворюються згідно зі ст. 118 Конституції України.

      Склад місцевих державних адміністрацій формують їх голови, які призначаються на посаду і звільняються з посади Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України. При здійсненні своїх повноважень вони відповідальні перед Президентом України і Кабінетом Міністрів України, підзвітні та підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня.

      Місцеві державні адміністрації підзвітні  і підконтрольні радам у частині  повноважень, делегованих їм відповідними районними чи обласними радами, а  також органам виконавчої влади  вищого рівня.

      До  спеціальних органів державної виконавчої влади належать органи, які не віднесені законодавством ні до вищих, ні до центральних, ні до місцевих, проте наділені статусом органа виконавчої влади.

Нині  міліція має статус «державного  озброєного органа виконавчої влади» (ст. 1 Закону України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 p.). Такий підхід законодавця дозволяє обгрунтовано розглядати міліцію як спеціальний орган у системі державних органів виконавчої влади. З адміністративно-правової точки зору міліція являє собою системну сукупність спеціальних державних підрозділів, частин, установ, які є носіями виконавчої влади і реалізують свою компетенцію у сфері охорони громадського порядку, громадської безпеки і боротьбі зі злочинністю. Вона є найважливішою складовою органів внутрішніх справ. Міліція належить до системи Міністерства внутрішніх справ України і Міністр внутрішніх справ здійснює керівництво всією міліцією держави. 

2. ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ  ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНУ 

ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ 

      Є два підходи до оцінки ефективності органів державної влади, а саме: оцінка досягнення цілей функціонування органу та оцінка ефективності діяльності органу.

      Зазначимо, що оцінка досягнення цілей діяльності органу державної влади різними  суб’єктами здійснюється з різних позицій. Так, громадянина цікавлять досягнуті результати цієї діяльності як для усвідомлення правильності обраного курсу соціального та економічного розвитку, так і для прийняття особистого рішення в період виборів. Законодавця мають цікавити насамперед можливі наслідки цієї діяльності, а також з прагматичного погляду - результати та обсяг діяльності для виділення коштів з бюджету. Державного службовця - характер діяльності з досягнення цілей, що поставлені перед органом. Останній повинен визначати стандарти, норми та питомі витрати щодо надання послуг, розробляти та вдосконалювати організаційні, технологічні, процедурні та технічні проблеми, розробляти та відстежувати систему оцінки адекватності отриманих результатів тощо.

      Об’єктом  аналізу є не орган влади, а  результат діяльності та ефективність управління. Орган управління є тільки організаційною структурою, що забезпечує отримання необхідного результату діяльності.

      На  етапі визначення цілей діяльності органу актуальною є оцінка спрямованості  та здатності конкретного органу забезпечити їх реалізацію. За наявності сумнівів, що можуть бути викликані недостатніми організаційно-функціональною структурою чи кадровим забезпеченням, доцільно вирішувати питання щодо надання реалізації зазначених цілей іншим органам або створення окремого органу управління.

      Якість, її забезпечення та підвищення потрібно розглядати в сукупності. Інший підхід може привести до поліпшення окремих  показників без достатнього аналізу  можливих наслідків для якості надання  послуг. З цією метою необхідно  застосовувати такі показники, які б оцінювали діяльність державних службовців з підвищення добробуту суспільства.

      Ефективність  управління, у тому числі й державного, прийнято визначати відношенням  результатів, фактично отриманих з  наданих ресурсів, до максимальних результатів, що могли бути отримані шляхом використання цих ресурсів.

      Аналіз  ефективності діяльності органу державної  влади має бути зосереджений, в  основному, на наслідках діяльності, тому що кінцевою метою надання послуг і виробництва товарів є не самі послуги чи товари як такі, а їх спроможність задовольняти інтереси користувачів та платників податків. Хоча від економічної категорії «випуск» важко відійти, але саме результати та наслідки є найважливішими показниками. При цьому виникає проблема багатомірності цілей, що обумовлює й множину критеріїв їх досягнення.

      Розглядаючи питання ефективності діяльності органів  управління, необхідно враховувати  певну ступінь невизначеності поставленого завдання, що відбивається як на самій  діяльності органу, так і на характері оцінки ефективності. Цим обумовлюється ознака діагностичності мети (цілей), функцій та/або завдання, що ставляться перед органом. Мета з ознакою діагностичності повинна мати певний вимір, що надає можливість застосовувати необхідні методи та засоби виміру, а також незалежні структури, здатні здійснити цей вимір.

      Оцінка  ефективності діяльності органу управління залежить також від частки рутинних завдань у його роботі. Чим меншою рутинністю характеризується діяльність органу державної влади, тим меншою є можливість розробки нормативів і стандартів. Відносно робіт, які мають незначну частку рутини, що притаманно органам виконавчої влади з функціональним характером управління, виникає проблема оцінки реальної ефективності.

      Насамперед  саме до рутинних операцій можуть застосовуватися нормативи і стандарти, питома вага яких істотно змінюється за ієрархією органів державної влади. Зі зміною характеру роботи конкретного органу змінюється й характер оцінок його діяльності.

      Слід  зазначити, що витрати й обсяги робіт лише до певної міри є суспільно значущими показниками ефективності органів управління. Інтегрованими показниками ефективності їх функціонування, на думку Г. Хатрі та Д. Фіска, можуть бути оцінки заздалегідь підготовлених експертів та опитування громадян з приводу задоволення населення реалізацією цілей діяльності органу управління. За їх допомогою можна оцінити: ступінь виконання поставлених перед органом завдань; адекватність якості наданих послуг потребам громадян; задоволення громадян діяльністю даного органу.

      Система оцінок значною мірою залежить від  наявних даних. На сучасному етапі  на перший план виходять характеристики поставлених завдань, здатність  керівництва та працівників органу державної влади забезпечити  ефективне їх виконання тощо.

      Помилковим  і неперспективним є шлях абсолютного  забезпечення кожного завдання повним обсягом інформації. Доцільно використовувати  вже існуючу інформацію та методи оцінки. У такий спосіб можна скоротити  обсяг непотрібних даних шляхом відбору та розумного компонування існуючої інформації, а керівники мають навчитися використовувати ті чи інші методи оцінки та застосовувати різні стилі управління в різних умовах.

      Підсумовуючи, можна констатувати:

      1) особливу увагу в оцінці ефективності  діяльності органу державної  влади слід приділяти невизначеним завданням;

      2) необхідно задавати чіткі діагностовані  критерії оцінки досягнення  мети.

2.1. КРИТЕРІЇ ОЦІНЮВАННЯ

      У теорії організації ефективність в  адміністративному управлінні визначається як «відношення чистих позитивних результатів (перевищення бажаних наслідків над небажаними) і допустимих витрат. Рішення можна назвати ефективним, якщо найкращий результат досягнуто за умов заданих тимчасових витрат або якщо результат отримано за найнижчих витрат виробу».

      У літературі можна зустріти різні  погляди на питання критерію оцінки роботи службовців, однак на практиці стабільних, чітких критеріїв оцінки дій державних службовців поки що не розроблено. В основному, критерії оцінки - це вимоги, що висуваються до службовця по займаній ним державній посаді державної служби. Конкретизацію особистих якостей державних службовців здійснюють переважно керівник, атестаційна комісія, які керуються при цьому моральними нормами. Потрібно зазначити, що сьогодні наука соціологія має низку розробок (у вигляді усного опитування, тестування) оцінювання особистих якостей службовців (кмітливість, розумові здібності, ініціативність тощо), але в системі державної служби вони застосовуються вкрай рідко;

      4) методи оцінки;

      5) процедура оцінки (створення раціональної системи обліку показників  роботи службовців, що дозволяє аналізувати зібрану інформацію про  державного службовця).

      Безумовно «оцінка» є основним елементом поняття  «ефективності державної служби», тому що вона відображає рівень розвитку суспільства, а також рівень функціонування державної служби. Через те оцінювання повинно здійснюватися за певними критеріями.

Критерій  у загальновизнаному розумінні  являє собою певну кількісну  або якісну ознаку, на підставі якої оцінюється факт, матеріальний чи духовний об’єкт, здійснюється оцінка будь-яких явищ, проявів функціонування матеріальних та нематеріальних суб’єктів, класифікація предметів матеріального та духовного світу, це фактично «мірило», за яким виробляються ставлення і думка щодо доцільності та ефективності функціонування певного суб’єкта.