Девіантна поведінка як соціально-психологічна проблема

Внутрішніми формами  суїцидального поводження виступають:

• антивітальні представлення (тобто міркування про відсутність цінностей життя);
• пасивні суїцидальні думки (представлення на тему своєї смерті взагалі при відсутності чіткого задуму на самовільне позбавлення себе життя: «добре б умерти» і т.д.);
• суїцидальні задуми (характеризуються вже розробкою плану самогубства, продумуванням його деталей);
• суїцидальні наміри (припускають ухвалення рішення на самогубство).

До зовнішніх  форм суїцидального поводження відносяться:

• суїцидальні висловлення;
• суїцидальні спроби;
• завершений суїцид.

Як показує  практика, найбільш розповсюдженими  конфліктами, що обумовлюють суїциди, є:

1. Конфлікти, зв'язані зі специфікою професійної діяльності (індивідуальні адаптаційні труднощі, невдачі виконання конкретної задачі; міжособистісні конфлікти з товаришами по службі; службові і міжособистісні конфлікти й ін.).
2. Особисто-сімейні конфлікти (нерозділена любов, зрада коханої дівчини (дружини); розвід, важка хвороба, смерть близьких, полова неспроможність іін.).
3. Конфлікти, обумовлені станом здоров'я (психічні захворювання, фізичні недоліки (дефекти мови й особливості зовнішності) і ін.).
4. Конфлікти, зв'язані з антисоціальним поводженням (злочину, події, а також страх кримінальної відповідальності, острах ганьби в зв'язку з антисоціальним вчинком і ін.) [23].
5. Конфлікти, обумовлені матеріально-побутовими труднощами.

Механізм суїцидального  поводження

1. -соціально-ситуаційні фактори;
2. -особистісні фактори;
3. -конфлікт;
4. -соціально-психологічна дезадаптація;
5. -крах ціннісних установок /утрата сенсу життя/;
6. -провокуючі фактори;
7. -мотиваційна готовність;
8. -зовнішні фактори, що привертають;
9. -пресуїцид;
10. -суїцид.

Самогубства відбуваються в основному психічно ненормальними людьми. Деякі керівники висловлюють сумнів щодо самої можливості попередження самогубства. Частина керівників вважає, що якщо людина відкрито заявляє про бажання покінчити із собою, то він ніколи не зробить самогубства. У той же час, за даними досліджень, 3/4 людей, що зробили самогубства або замах на нього, повідомляли про свої наміри найближчому оточенню [24].У деяких керівників склалося спрощене розуміння можливості попередження суїцидальної події.Бар'єром розуміння можливості профілактики самогубств є думка тих керівників, що вважають, що немає зовнішніх ознак, що вказують, що людина вирішила покінчити із собою. Зрозуміло, у подібних висловленнях є раціональне зерно. «Заглянути в душу», пізнати внутрішній світ людини, дійсно, дуже складно. У той же час, як показує практика, такі можливості в керівника, як правило, маються.Основним змістом загального напрямку профілактичної роботи повинний стати ослаблення й усунення соціальних і соціально-психологічних передумов, що сприяють формуванню суїцидального поводження і збереженню суїцидогенної обстановки в колективах.  
 
 
 
 
 

III.Технології роботи з підлітками з девіантною поведінкою в Україні.

Суспільство завжди докладало зусилля в боротьбі з небажаними формами поведінки  з метою збереження стабільності і порядку. Сукупність засобів та механізмів впливу суспільства на небажані форми поведінки, що відхиляється з метою їх усунення або мінімізації та приведення у відповідність з соціальними нормами є соціальний контроль. Тому соціальні технології профілактики та корекції девіантної поведінки безпосередньо пов'язані з технологіями соціального контролю.

Очевидно, що використання кримінального покарання щодо гомосексуалістів, повій і п'яниць не втрачає  сенс, оскільки більшість з них  хворі люди і потребують медичної, психологічної, соціальної допомоги.

Наша виправно-трудова  система не, скільки виправляє, скільки  карає людей. Саме місця позбавлення  волі є основними розсадниками гомосексуалізму, школами, в яких завершується формування девіантної поведінки та самосвідомості.

До інститутів соціального контролю відносять  сім'ю, державу та її установи, громадську думку. За формою розрізняють формальний і неформальний контроль. Формальний контроль (офіційний) здійснюється компетентними  організаціями (поліція, суд), неформальний (неофіційний) - товариством, його думкою (громадською думкою). Методами контролю виступають профілактика та санкції.

Під попередженням (профілактикою) різних форм девіантної поведінки розуміється вплив  суспільства, інститутів соціального  контролю, окремих громадян на причини девіантної поведінки. У сучасній зарубіжній літературі розрізняють 3 рівня превенції (профілактики): 1) Т.М. Загальносоціальна профілактика - вплив на середу, екологію, економічні, соціальні умови життя з метою їх покращення; 2) т.зв. Спеціальна профілактика - вона розрахована на забезпечення заходів безпеки, вплив на «групи ризику», усунення обставин, що сприяють вчиненню злочинів; 3) «Індивідуальна профілактика» у вітчизняній кримінології.

Такі девіації як алкоголізм, наркоманія, психічні розлади, агресивну поведінку в сім'ї, бродяжництво вимагають, перш за все, організації різної соціальної допомоги: наркологічної, психологічної, відкриття кризових центрів, будинків для бездомних, організація безкоштовних обідів, працевлаштування, «телефони довіри». У той же час відносно злочинної поведінки потрібні заборонно-репресивні заходи.

Проблема соціального  контролю сьогодні є актуальною проблемою  в усьому світі. Загальна стратегія  досить ясна: необхідне перенесення  акценту з покарання на превенції, тобто запобігання, профілактику. Превенція припускає вплив на причини девіантної поведінки, чинники, що сприяють йому.

Виділяють два  рівні технологій соціального контролю: загальносоціальних і спеціальний (індивідуальний). Боротьба з соціальними відхиленнями на загальносоціальні рівні - один із напрямків соціальної політики держави. З впроваджуваних у практику технологій загальносоціального контролю можна назвати наступні: Технології, спрямовані на скорочення безробіття; технології, спрямовані на розширення доступу та законні способи досягнення успіху і просування по соціальних сходах; технології, спрямовані на заміщення або витіснення найбільш небезпечних форм соціальної патології корисною діяльністю. Так, наприклад, якщо споживання алкоголю виконує певні соціальні функції, то, треба шукати альтернативні засоби і способи реалізації відповідних функцій (якщо алкоголь - для підняття настрою - треба знаходити і припускати що щось інше для підняття настрою). Це ж відноситься і вживання наркотиків. У зв'язку з цим важливе значення мають програми підтримки сім'ї та дітей, програми підтримки і допомоги тим, хто зловживає наркотиками і алкоголем, хто звільнився з місць позбавлення волі (це система заходів превентивного характеру). У числі технологій загальносоціального контролю - система заходів з надання допомоги особам девіантної поведінки (тобто це вже не профілактика, а що відбулися девіанти). Це - створення будинків-притулків тимчасового утримання для тих, у кого виникли конфлікти в сім'ї; збільшення числа товариств і груп взаємодопомоги, які сприяють позбавленню від алкогольної або наркотичної залежності («Анонімні алкоголіки», «Анонімні наркомани» і т.д.); Створення організацій і служб соціальної допомоги (наркологічної, суїцидологічної), служб реабілітації осіб, Що опинилися на узбіччі суспільства; розвиток мережі недержавних лікувально-профілактичних установ за профілями основних видів девіантності; вміють зменшення практичних можливостей для скоєння злочину (патрулювання, охорона, освітлення вулиць); надання допомоги жертвам злочинів (державна допомога, Моральна і матеріальна підтримка); розвиток системи психологічної допомоги злочинцям, яка повинна включати в себе сімейне консультування, використання механізмів психотерапії.

Спеціальні технології або технології спеціального (індивідуального) контролю - це заходи індивідуального впливу. Вони, в першу чергу, спираються на медичні та психологічні методи: лікування наркоманів і алкоголіків у відповідних клініках; психокорекція, психотерапія, індивідуальна робота з ресоціалізації засуджених у місцях позбавлення волі, психологічна допомога жертвам злочину, діяльність соціологічних служб з аналізу «груп ризику», аналізу роботи «телефонів довіри» і т.д. Це вже робота психологів, соціальних педагогів, соціальних працівників.

Як правило, спочатку девіантну поведінку невмотивоване. Молода людина, як правило, хоче відповідати  вимогам суспільства, але в силу соціальних умов невміння правильно  визначити свої соціальні ролі, незнання способів соціальної адаптації, жебрацького рівня життя, він не може цього зробити. Допомога дитині з боку батьків, значущих дорослих, психологів, педагогів, соціальних працівників у розкритті особистісних можливостей, усвідомленні всіх проявів особистісного “Я”, зняття настанов, що обмежують розвиток, дозволить дитині знайти своє місце в житті, зробити спілкування гуманнішим, навчити її жити в мирі й злагоді з собою та іншими, сформувати в дитини інтерес і прагнення вивчати всі грані власної особистості. Робити це треба не тільки закликами до цього (розповідь, бесіда, лекція), але й засобами практичної психології.

Девіації в  підлітковому та юнацькому віці виникають  також і як відповідь на неспроможність особистості реалізувати свої особистісні  тенденції до самоактуалізації. Тому профілактика та подолання девіацій можливі шляхом навчання людини способів самореалізації, які б стали джерелом особистісного зростання та позитивності Я-концепції, що в цілому сприятиме психологічному благополуччю підлітка або молодої людини.

Одним з перших підходів щодо профілактики негативних явищ в молодіжному середовищі був інформаційний підхід. Він базувався на розумінні того, що якщо людина знає про шкідливість для здоров’я певного стилю поведінки, вона утримується від неї. Такий спрощений погляд рідко виправдовував себе на практиці. В програмах інформаційного підходу були використані також: модель осуду аморальної поведінки, що пов’язана зі вживанням наркотиків; модель залякування, яка стверджує, що наркотики – причина багатьох захворювань та ранньої смерті (короткої тривалості життя). Таким чином, в рамках пізнавальної моделі основний акцент був зроблений на інформуванні потенційних споживачів про негативний вплив психоактивних речовин та ризик, з яким пов’язане їх вживання.

Лікувально-реабілітаційні антінаркологіческіе заходи включають в себе:

- Діагностику  наркоманії;

 безпосередньо  лікувально - реабілітаційні процедури. 

 У діагностиці  наркоманії молоді особливо важливо  максимально рано визначити залежність  від психоактивних речовин. При  діагностиці наркоманії перш за все повинні насторожити звужені або розширені зіниці, що не реагують на світло, різкі скачки настрою, втрата інтересу до колишніх захоплень і відсутність нових, зміна кола спілкування. Є привід придивитися, якщо дитина вдень млявий, а вночі, навпаки, надмірно активний, якщо відсутність апетиту чергується з нападами «вовчого» голоду.

 Лікувально-реабілітаційні  процедури - процес повільний,  здійснюваний фахівцями і вимагає  величезного терпіння не тільки  від лікарів, психологів, соціальних  працівників, а й батьків.

 Перший крок  лікування - зняти «ломку», абстинентний  синдром. В останні роки в  ряді країн для позбавлення  від опіумної (героїнової) залежності  стала використовуватися так  звана метадонова програма - курс  прийому під спостереженням лікаря синтетичного аналога морфіну - метадону.

 У метадонової  програми є і прихильники, і  супротивники. Прихильники стверджують,  що цей синтетичний наркологічний  анальгетик допомагає тримати  наркоманів поза незаконного  опійного ринку, знижує їх асоціальна поведінка, дозволяє вчитися. Супротивники вважають, що метадон тільки тимчасово замінює залежність від наркотиків, потім наркоман починає шукати нові дози. Крім того, існує небезпека, що до метадону, наркотику дешевому, виявляють великий інтерес діти і підлітки.

Формами соціально-психологічної  допомоги в роботі з девіантними  підлітками є профілактика й корекція когнітивних розладів у формі  вправ і ігор, що засновані на сполученні когнітивних і сугестивних  компонентів, корекція емоційно-особистісних порушень тощо. Комплексні корекційні програми сприяють підвищенню рівня психічного розвитку підлітків, особливо у сфері індивідуальних якостей [1; 3], однак мають один суттєвий недолік – вони застосовуються лише на тій стадії, коли дитина вже не приховує антисоціальної спрямованості своєї поведінки – паління, вживання алкогольних напоїв, сексуальні перверсії, дромоманія, суїцидальні спроби, дрібні крадіжки тощо. Ми ж уважаємо, що рання профілактика, тобто попередження девіантної поведінки може дати більш ефективний результат.

Особенности коррекции  агрессивного поведения у подростков.

Коррекционная работа с агрессивными подростками  имеет свои особенности. На начальных  этапах не показаны групповые формы. Не говоря уже о практически неизбежной отрицательной консолидации подростков в группе, индивидуальная работа с подростком является более эффективной. С самого начала, параллельно, необходимо начинать работу с семьёй. После диагностики семейных отношений и степени их дисгармоничности должна следовать психокоррекционная работа как индивидуальная, так и групповая. Но основной акцент следует делать на индивидуальной работе с подростком. Совершенно неэффективными оказываются общие беседы о необходимости "хорошо себя вести".