Педагогічна діяльність В.О. Сухомлинського та уява як особливий вид людської діяльності

     “Дитяча фантазія в Кімнаті казки безмежна. Варто дитині поглянути на новий  предмет, як він уже пов’язується в її свідомості з іншим предметом, народжується фантастичне уявлення, дитяча уява грає, думка живе, очі  загораються, мовлення тече плавним потоком. Враховуючи це, я турбувався про те, щоб на очах у дітей в різних куточках Кімнати казки були найрізноманітніші предмети, між якими можна було б встановити якийсь реальний чи фантастичний зв’язок. Я турбувався про те, щоб діти фантазували, творили, складали нові казки.

     Якщо  мені вдавалося добитися, щоб дитина, в розвитку мислення якої зустрічалися серйозні труднощі, придумала казку, зв’язала у своїй уяві декілька предметів оточуючого світу, - значить, можна упевнено сказати, що дитина навчилася  мислити.

     Якби  не творчість, не складання казок, мовлення багатьох дітей було б нечітким і  плутаним, а мислення – хаотичним. Я переконався, що між естетичними  почуттями і словарним багатством мовлення дітей існує прямий зв’язок. Естетичне почуття емоційно забарвлює слово. Чим цікавіша казка і незвичайніша обстановка, в якій знаходяться діти, тим сильніша гра дитячої уяви, тим несподіваніші образи, які створюють малюки. У часи вечірніх сутінок мої учні склали десятки казок, які об’єднані в рукописному збірнику під назвою “Казки вечірніх сутінок”.

     Змінюється  час, світогляди, зникають авторитети, але залишається талант педагога-новатора Василя Сухомлинського. Його педагогічна  система допомагає ввести маленьку людину у світ пізнання навколишньої дійсності, підказує як полегшити розумову працю школяра, сприяє пробудженню і утвердженню в його душі благородних почуттів і переживань, виховує людську гідність, віру в добрі початки людини.

     Отже:

• Сухомлинський вважав, що головне для вчителя – навчити дітей думати, а досягти цього можливо шляхом гармонійного виховання та організації індивідуального підходу до навчання і виховання дітей;
• гармонійне виховання передбачає єдність розумового, естетичного і фізичного копонентів;
• саме гармонійність і всебічність виховання привела Сухомлинського до розуміння нерозривного зв’язку різних психічних процесів, які, на його думку, взаємопов’язані і взаємно впливають один на одного;
• розвиток уяви, дитячої фантазії і творчості, на думку вченого, неможливо без адекватного розвитку мислення і мовлення, з одного боку, та естетичного розвитку дитини – з іншого; по сумі це складе духовний розвиток дитини;
• засобами найкращого розвитку дитячої уяви і фантазії, виховання схильності дітей до творчого самовираження, є гра, казка (у тому числі казка, створена самою дитиною) та знайомство з природою рідного краю;
• передумовою до розвитку дитячої уяви і фантазії є відповідний розвиток уяви вчителя.

 

 

2. Уява як особливий  вид людської діяльності (сутність  спілкування, види  спілкування, функції  спілкування, стилі міжособистісного спілкування – імператив, маніпуляція, діалог) 

     Поняття про спілкування, його види , засоби та функції 

     Поняття спілкування є надзвичайно широким  і включає в себе різні аспекти. Спілкування - це, по-перше, складний, багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, що виникає на основі потреб і спільної діяльності та включає в себе обмін інформацією, сприймання та розуміння іншого; по-друге, це взаємодія суб'єктів через знакові засоби, викликана потребами спільної діяльності та спрямована на значимі зміни стану, поведінки партнера.

     У найзагальнішому значенні спілкування  виступає як форма життєдіяльності.  
Спілкування виконує цілий ряд різних функцій:

     1. Комунікативна функція - зв'язок  людини з світом у всіх формах  діяльності.

     2. Інформаційна функція здійснюється  завдяки основним пізнавальним  процесам. У процесі спілкування  забезпечується отримання, зберігання  та передача інформації.

     3. Когнітивна функція полягає в усвідомленні сприйнятих значень завдяки мисленню, відображенню, фантазії. Ця функція пов'язана із суб'єктивними характеристиками партнерів, з особливостями їх прагнення до взаємопізнання, до необхідності розкрити психологічні якості особистості.

     4. Емотивна функція полягає в  переживанні людиною своїх стосунків  з оточуючим світом. У процесі  спілкування ці переживання вторинно  відображаються у вигляді системи  ставлень: симпатій - антипатій, любові - ненависті, конфлікту - злагоди  тощо. Дані взаємовідносини визначають соціально-психологічний фон взаємодії.

     5. Конативна функція пов'язана з  індивідуальними прагненнями людини  до тих чи інших об'єктів,  які виступають в формі спонукальних  сил. Завдяки цій функції відносини  реалізуються в конкретній поведінці.

     6. Креативна функція пов'язана з  творчим перетворенням дійсності. 

     Особливість спілкування – у його нерозривному зв’язку з діяльністю. Діяльність є головним середовищем і необхідною умовою виникнення і розвитку контактів  між людьми, передавання потрібної інформації, взаєморозуміння та узгодження дій.

     Змістом спілкування завжди є інформація, зумовлена потребами взаємодії  людей. Змістом спілкування є  знання, уміння, навички – зміст  свідомості людини.

     Структуру комунікативного процесу (процесу спілкування) можна представити так:

• хто говорить?
• що повідомляє?
• кому?
• в якій ситуації?
• по якому каналу?
• з якою метою?
• з яким ефектом?

     Давши відповіді на ці запитання, можна  досить повно описати конкретний комунікаційний процес. Це — модель Г.Лассуелла.

       Ю.Воронцов дещо деталізував цю модель і представив комунікаційний процес у вигляді таких компонентів:

     1. Джерело інформації.

     2. Комунікатор.

     3. Повідомлення.

     4. Комунікант (реципієнт).

     5. Комунікаційний канал.

     6. Екстралінгвістичний параметр повідомлення.

     7. Джерело механічних перешкод.

     8. Джерело семантичних перешкод.

     9. Класові і соціальні фільтри.

     10. Особистісно-індивідуальні фільтри.

     11. Семантичні поля.

     12. Поля комунікаційної обстановки.

     13. Втрата інформації.

     14. Зворотний зв'язок "комунікант  — комунікатор".

     15. Зворотний зв'язок "комунікант  — джерело інформації".

     Сторонами спілкування є: комунікативна, інтерактивна та перцептивна.

     Комунікативний (інформаційний) параметр. Спілкування  завжди пов'язане з обміном інформацією. Тут суттєвими є такі проблеми: скільки інформації слід давати співбесідникові? Інформація підлягає законові достатнього мінімуму, тобто повинна бути необхідною для передачі сенсу повідомлення і достатньою для розуміння. Краще давати інформацію меншими порціями і спостерігати за реакцією партнера (аудиторії). Тоді легше встановити міру необхідної інформації.  
В якій формі подавати інформацію? Інформація може передаватися за допомогою слів, інтонації, міміки, пантоміміки, сигналів, символів. Залежно від типу спілкування, обирається і форма передачі інформації. Зазвичай, під час виступів, на лекціях, в офіційних повідомленнях ситуація змінюється і більша частина інформації передається через слова. В письмових повідомленнях є лише смисл слів і граматика.

     Важливою  є також проблема вибору часу, місця, умов, обставин, в яких відбувається спілкування.

     Інтерактивний параметр спілкування полягає в  обміні впливами, діями, у взаємодії  партнерів. Ефективне спілкування  потребує доброго партнерського  ансамблю. Партнери навіюють одне одному настрій, емоції, мотиви діяльності. Партнери здатні викликати інтерес, захопленість, або ж, навпаки, відразу до певних ідей, речей, дій, явищ і т.д. одне у одного у процесі спілкування. Звичайно, найбільший вплив на людей мають авторитетні, яскраві особистості і референтні групи.

     Серед механізмів спілкування важливо виділити такі:

• ідентифікація — ототожнення себе з іншими і визначення своїх соціальних ролей, поглядів, норм, цінностей;
• рефлексія — усвідомлення того, яким сприймають мене інші люди;
• стереотипізація — сприймання і оцінка людей (і себе) на базі певних сталих уявлень, норм, установок;
• каузальна атрибуція — інтерпретація суб'єктом причин і мотивів поведінки як власної, так і інших людей, виходячи з власного досвіду;
• атракція (притягання) — виникнення привабливості, симпатії, любові, дружби між людьми;
• емпатія — співчуття, співпереживання, проникнення в почуття і стан іншої людини.

     Перцептивний  параметр — сприймання людини людиною. Перше враження на нас справляє зовнішність  людини, з якою ми спілкуємось. Сприймання зовнішності відбувається в такому порядку: волосся, взуття, обличчя, очі, брови, губи, вуха, ніс, чоло, руки, одяг.

     Сприймаючи  одне одного, люди часто припускаються  помилок. Найпоширенішими помилками  соціальної перцепції є:

• ефект "ореолу": а) соціальні стереотипи з приписуванням соціальним ролям певних психічних властивостей і навіть зовнішності; б) загальна думка групи про людину приймається як беззастережно правильна;
• ефект ставлення до інформатора (прийняття думки авторитетної особи і недовіра до інформації неавторитетної особи);
• ефект послідовності інформації (довіра до останньої за часом надходження інформації, особливо, негативної інформації);
• ефект самооцінки (більш-менш правильно сприймає оточуючих людина з адекватною самооцінкою, завищена і занижена самооцінки викривляють оцінки інших людей);
• ефект переносу (люди переносять на оточуючих людей власні негативні якості і риси; так, нечесна людина всіх вважає злодіями і т.п.).

     Існують різноманітні класифікації видів спілкування:

     1. Безпосереднє і опосередковане спілкування. Безпосередній контакт партнерів, які бачать і чують одне одного, знаходяться в одному часі і просторі. Опосередковане спілкування відбувається між людьми, що розділені простором або часом і користуються такими засобами, як телефон, факс, комп'ютер, листування, символи, аудіо- або відеозаписи, книги, ЗМІ, передають (або залишають речі).

     2. Реальне і уявне спілкування.  Реальне спілкування відбувається  між реальними партнерами. Уявне  - спілкування з літературними  (театральними, кіно- героями, з фетишами, фотографіями людей (відсутніх або померлих)). Інколи люди заміщають реальне партнерське спілкування "розмовами" з тваринами, рослинами, іграшками, міфічними та релігійними персонажами.

     3. Залежно від кількості партнерів,  можна виділити типи спілкування: 
людина - людина – міжособистісне; особистість – група – особистісно-групове; внутрішньогрупове (між членами групи); міжгрупове.

     4. Офіційне і неофіційне спілкування.  Офіційне (формальне) спілкування  регламентується певними офіційними  соціальними, посадовими стосунками, кодексами. Неофіційні (побутові, сімейні, товариські) стосунки не мають таких чітких приписів і здійснюються на більш вільних засадах.

     5. Вербальне і невербальне спілкування.  Вербальне - спілкування за допомогою  мови і мовлення. Одна з найважливіших проблем цього типу спілкування - розуміння. Розуміння сенсу і значень слів залежить від розуміння понять, досвіду, спрямованості, ціннісних орієнтацій партнерів.

     Вербальне спілкування може бути безпосереднім  і опосередкованим, усним і письмовим. У безпосередньому усному вербальному спілкуванні важливу роль відіграє інтонація, за допомогою якої партнери виділяють ключові слова, підкреслюють сенс фрази. Люди довіряють більш інтонації, ніж об'єктивному мовному виразу. Інтонація також використовується для вираження емоцій.

     Усне  вербальне спілкування може опосередковуватися телефоном. При телефонних розмовах партнери позбавлені можливості спостерігати за мімікою, пантомімікою, зовнішнім  виглядом партнера, обстановкою.

     Письмове  вербальне спілкування (листи, книги, плакати, газети, тексти на екрані комп'ютера) залишає в розпорядженні партнерів лише слова і граматичні правила і форми.