Педагогічна діяльність В.О. Сухомлинського та уява як особливий вид людської діяльності

      МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ  УКРАЇНИ

      ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ  НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      КОНТРОЛЬНА  РОБОТА

      з предмету: ОСНОВИ ПСИХОЛОГІЇ ТА ПЕДАГОГІКИ

      на  тему: Педагогічна діяльність В.О. Сухомлинського та уява як особливий вид людської діяльності (сутність спілкування, види спілкування, функції спілкування, стилі міжособистісного спілкування – імператив, маніпуляція, діалог) 
 
 
 
 

                              виконала: студентка Гумен В.А.

                                  факультету: міжнародних відносин

      кафедри: міжнародних економічних відносин

                                                    групи: МЕВз 07-1

                                            перевірила: викладач Рідкодубська А.А. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      м. Хмельницький, 2008 р.

      План

     1. Педагогічна діяльність  В.О. Сухомлинського

      2. Уява як особливий  вид людської діяльності (сутність  спілкування, види  спілкування, функції  спілкування, стилі  міжособистісного  спілкування –  імператив, маніпуляція,  діалог) 

1. Педагогічна діяльність  В.О. Сухомлинського 

     В.О.Сухомлинський  про розвиток дитини та її уяви

     Василь  Олександрович Сухомлинський (1918—1970) — видатний український педагог, засновник гуманістичної, новаторської педагогіки. З 1948 по 1970 рік — директор Павлиської середньої школи. Кандидат педагогічних наук, член-кореспондент АПН СРСР.

     В. Сухомлинський — автор низки  педагогічних праць: «Серце віддаю дітям», «Народження громадянина», «Як виховати справжню людину», «Павлиська середня  школа», «Сто порад учителеві», «Батьківська педагогіка» та ін. Загалом він  написав 41 монографію, понад 600 наукових статей.

     Ми  звернемося саме до праці В.О. Сухомлинського “Серце віддаю дітям” (Сухомлинський  В.О. Серце віддаю дітям // Сухомлинський  В.О. Вибрані твори. В 5-ти т. - Т. 3. – К.: Рад. школа, 1977. – 670 с.).

     Максимально стисло педагогічне кредо вченого можна висловити так: "Знати, любити, підносити дитячу особистість".

     Він писав, що кожна дитина – це окремий  світ зі своїми правилами поведінки, своїми почуттями. І чим багатші, різноманітніші життєві враження дитини, тим яскравіша, більш неординарна її уява, тим ймовірніше, що інтуїтивна тяга до мистецтва стане з часом більш осмисленою. “Джерела здібностей і обдарування дітей – на кінчиках їх пальців. Від пальців, образно кажучи, йдуть найтонші нитки – струмки, які живлять джерело творчої думки. Іншими словами, чим більше майстерності в дитячій руці, тим розумніша дитина”, вважав В.О.Сухомлинський.

     Вже наприкінці 60-х років педагог  утверджував необхідність такої  школи, яка працює для самореалізації особистості, утверджує самоцінність дитинства.

     Головною  метою, якої має прагнути виховання, є всебічний розвиток особистості. Його можна досягти залученням її до різних видів діяльності, постійним  і планомірним формуванням пізнавальних здібностей.

     Важливим  напрямом усебічного розвитку особистості, який необхідно враховувати при її проектуванні, є розумове виховання. В.О. Сухомлинський вважав, що розумове виховання потрібне людині не тільки для праці, а й для повноцінного духовного життя.

     Важливу роль В. Сухомлинський відводить  естетичному вихованню підростаючого покоління, вихованню красою. Він пропонує використовувати красу природи, красу слова, музики і живопису. Педагог має не тільки навчити дитину знати і розуміти мистецтво, а й сформувати в неї потребу милуватися природою і творами мистецтва, навчити творити прекрасне, насолоджуватися прекрасним, створеним власними руками.

     І розумове, і естетичне виховання  мають одну спрямованість – пізнання дитиною навколишнього світу. Різносторонність і повнота цього процесу визначаються єдністю пізнавального і естетичного сприйняття, що позитивно впливає на розвиток духовної культури дитини.

       Мова, згідно Сухомлинського, – засіб  не тільки спілкування розумового, а й емоційного. Повчальним у  мовному вихованні школярів є  досвід видатного  педагога. Він  переконливо довів, що мовні навички інтенсивно формуються в учнів тоді, коли понятійне пізнання пов’язується з чуттєвою основою, розвитком дитячої уяви. “Я веду, – писав словесник, – своїх вихованців у поле, на берег ставка, в сад – веду дивуватися, веду закарбовувати в їх пам’яті образ, картину, що втілюють у собі поетичне звучання слова... Весною ходили до річки, щоб побачити слово скресати. Річка скресала, між крижинами вирували, пінились водограї, і слово жило тут поруч, входило в душу присутніх...”. Отже, споглядання певної дії, яку слово означало, відчуття, уявлення явища перетворювалося на поняття. Так відбувалося одне з найтонших явищ пізнання – осягнення значення і краси слова.

     З точки зору Сухомлинського, діти повинні  жити в світі краси, гри, казки, музики, малюнка, фантазії, творчості. У зв’язку з цим він практикував у своїй роботі уроки думки. Це були уроки на природі, де дітям можна задавати тисячі питань. Урок в природу – подорож до джерела живої думки. Пробудженню думки сприяло бажання зрозуміти природні явища, спостереження за ними. Сухомлинський вважав, що праця думки неможлива без дитячої творчості. Він залучав школярів до складання казок, творів, самостійного вивчення окремих тем та ін.

     В.О. Сухомлинський писав: “Дитина має  справжнє емоційне і інтулектуальне життя тільки тоді, її духовне життя повноцінне тоді, коли вона живе в світі ігор, казки, музики, фантазії і творчості. Без цього всього - вона засушена квітка".

     Педагогічна система В. Сухомлинського пропонує своєрідне розуміння ролі й значення дитячої обдарованості у становленні і змужнінні художнього таланту. Видатний український педагог зумів переконливо продемонструвати внутрішній зв'язок між розвитком уяви, художньою обдарованістю дитини, її розумінням краси й утвердженням етичних принципів, розкриттям сил добра і зла. «...Необхідно зорати і засіяти насінням краси поле дитячої свідомості»,—говорив учений. В.Сухомлинський радив викладачам поступово впливати на почуття, уяву, фантазію дітей. Треба, щоб невеличкий відтинок життя заграв перед дитиною всіма фарбами райдуги. Було б дуже добре, щоб кожний вихова-тель дитини ніколи не забував настанови В. Сухомлинського: «Ідіть у поле, у парк, пийте з джерела думки, і ця жива вода зробить ваших вихованців мудрими дослідниками, допитливими людьми і поетами. Я тисячу разів переконувався: без поетичного, емоційно-естетичного струму неможливий повноцінно розумовий розвиток дитини» . «Музика — уява — фантазія — казка — творчість» — це той шлях, по якому, за Сухомлинським, іде розвиток духовних сил дитини.

     В.О.Сухомлинський рекомендував вчити дітей думати, творити, фантазувати серед чудової краси природи, що є джерелом думки і слова.

     Уява  і фантазія – це найважливіша сторона  життя дитини. А розвивається уява особливо інтенсивно у віці від 5 до 15 років. Разом зі зменшенням здатності фантазувати у дітей збіднюється особистість, знижуються можливості творчого мислення, згасає інтерес до творчості і мистецтва. Для того, щоб розвивати творчу уяву у дітей, необхідна особлива організація їх творчої та зображувальної діяльності. Особливу роль у даному процесі В.О. Сухомлинський відводить казці, яка, як він довів, поліпшує розвиток навіть дітей із затримкою у розумовому розвитку.

     Для відродження інтересу вчителів і  учнів до казки багато зробив В.Сухомлинський, чимало сам написав казок. Він вважав, що без казки – живої, яскравої, яка заволоділа свідомістю і почуттями дітей, – неможливо уявити не лише розвиток уяви дитини, але й мислення і дитяче мовлення. Через казку дитина не тільки пізнає, але й оживляє навколишній світ. “Через казку, фантазію, гру, через неповторну дитячу творчість – вірний шлях до серця дитини, – писав Василь Олександрович Сухомлинський. – Я буду так вводити малюків у навколишній світ, щоб вони кожного дня відкривали в ньому щось нове, щоб кожний наш крок був мандрівкою до джерел мислення й мови – до чудової краси природи. Буду турбуватися про те, щоб кожен мій вихованець ріс мудрим мислителем, дослідником, щоб кожен крок пізнання облагороджував серце і загартовував волю”. Вчений-педагог разом з дітьми створив Кімнату казок, Острів чудес, Куточок мрії; стимулював дитячу творчість: створення казок, малювання. Він систематично спонукав дітей писати казки, надихав їх тим, що сам їх творив (“Троянда і Сонце”, “Троянда і Свиня”). Дружина педагога видала збірку казок “Гаряча квітка”. Великі педагоги завжди писали для дітей. Можна пригадати К.Д.Ушинського, А.С.Макаренка, Януша Корчака. І в цьому є своя закономірність, зв’язок між талантом вихователя і його літературною творчістю.

     В.Сухомлинський  вважав, що створення казок дітьми – це один із засобів пробудження в них уяви, пізнавального інтересу, розвитку моральних якостей особистості. З казки починаються перші уявлення про добро і зло, про справедливість і несправедливість, казка виховує любов до рідної землі.

     Доречно буде згадати мудрі слова В.Сухомлинського: “Я поставив перед собою завдання вчити такого читання, щоб дитина, читаючи, думала. Читання має стати для дитини дуже тонким інструментом оволодіння знаннями і водночас джерелом духовного життя”.

     Актуальними залишаються і на теперішній час педагогічні погляди видатного українського педагога В.Сухомлинського. Особистість вчителя він розглянув як наріжний камінь навчання та виховання, а його професійну і педагогічну майстерність пов'язував із рівнем психологічної культури, психолого-педагогічних знань, розмаїттям засобів естетико-психологічного впливу на учнів. В.Сухомлинський був переконаний, що вчитель для вихованців може бути одночасно і другом, і наставником. "Ставлення вихованців до особи свого вихователя можна охарактеризувати так: особа вихователя приваблює, захоплює, одухотворює вихованців цілісністю, красою ідейно-життєвих поглядів, морально-етичних засад. Якщо ви хочете бути могутньою силою, що впливає на колектив, будьте для своїх вихованців, за висловом Тараса Шевченка, апостолом правди і науки, совістю народу" - писав він.

     Гра не лише розвиває фантазію, кмітливість, спритність, а й вчить справедливості, чесності, ознайомлює з уявленнями про світ, формує особистість школярів, активізує навчальний процес, створює позитивну емоційну атмосферу, формує активне читацьке сприйняття художнього твору, розвиває творчі інтереси, уяву та здібності. В.О. Сухомлинський вважав, що “велике значення в процесі навчання має ігровий елемент”. Дуже важливо, як зазначав педагог, щоб на “сходинку пізнання діти піднімалися в процесі гри”.

     Гра для дітей – важливий засіб  самовираження, проба сил. “Гра –  це найсерйозніша справа. В грі  розкривається перед дітьми світ, розкриваються творчі можливості особистості. Без гри немає і не може бути повноцінного розумового розвитку”, – стверджував В.О. Сухомлинський .

     В.О. Сухомлинський підкреслював, що “гра – це величезне світле вікно, через  яке в духовний світ дитини вливається життєдайний потік уявлень, понять про навколишній світ. Гра – це іскра, що запалює вогник допитливості і любові до знань”.

     Гра, на думку В.О.Сухомлинського, може “полягати  й у великому напруженні творчих  здібностей, уяви”. “Без гри розумових  сил, без творчої уяви неможливе  повноцінне навчання”, – зазначав педагог. Гра формує “уміння розібратися в багатьох явищах природи, логічно мислити. Гра виховує також чесність і справедливість”.

     Щоб навчання було ефективним, воно обов’язково  повинно пов’язуватися з грою і щоб ця гра “пробуджувала  яскраві, хвилюючі почуття, а навколишній світ поставав перед дітьми як цікава книжка, яку хочеться прочитати”.

     “Через 3 місяці після початку роботи “Школи радості””, - пише Сухомлинський в  книзі “Серце віддаю дітям”, - ми створили Кімнату Казки.

     Казка, гра, фантазія – животворне джерело дитячого мислення, благородних почуттів і прагнень. Багаторічний досвідо переконує, що естетичні, моральні та інтелектуальні почуття, що народжуються в душі дитини під враженням казкових образів, активізують потік думки, який спонукає до активної діяльності мозок, зв’язує повнокровними нитками живі острівки мислення. Через казкові образи у свідомість  дітей входить слово з його найтоншими відтінками; воно стає сферою духовного життя дитини, засобом вираження думок і почуттів – живою реальністю мислення. Під впливом почуттів, що пробуджуються казковими образами, дитина вчиться мислити словами. Без казки – живої, яскравої, що оволоділа свідомістю і почуттями дитини – неможливо уявити дитяче мислення і дитячу мовлення як певну ступінь людського мислення і мовлення.