Зміст 

     Вступ

 

     Важливими передумовами розвитку підприємництва є подальша демократизація та урізноманітнення форм власності, подолання недоторканності принципу підпорядкування нижчих економічних структур вищим, формування повноцінного конкурентного ринку, забезпечення законних прав господарств тощо.

     Можливості  розвитку підприємництва відкриваються  на базі прийнятих законів України "Про власність", "Про підприємства", "Про підприємництво". На їхній основі в Україні формуються такі форми підприємництва: індивідуальне дрібне підприємництво; система колективних підприємств (акціонерні товариства, кооперативи та ін.); державні підприємства; спільні підприємства.

     Різні форми підприємницької діяльності в Україні набувають усе більшого поширення. Так, на початок 1996 р. у промисловості  в державній власності залишалось менше половини (43%) підприємств галузі проти 70% у 1992 р. За вісім місяців 1996 р. промисловими підприємствами недержавного сектора вироблено близько 52% загального обсягу промислового виробництва. Усього за час проведення приватизації понад 40 тис. державних підприємств змінили організаційну форму господарювання. Частка основних фондів, що належить державі, зменшилась з 96 до 49 відсотків. Однак, незважаючи на поліпшення кількісних показників збільшення недержавного сектора, слід констатувати, що підприємництво ще не стало основним способом господарювання в Україні.

     З'ясовуючи причини такого становища, треба  виходити з реальної ситуації, яка  створилася в економіці країни. Насамперед слід мати на увазі, що перехід від  командно-адміністративних до ринкових методів господарювання - тривалий процес, у якому необґрунтована поспішність може призвести лише до втрат матеріального й морального характеру.

Об'єкт  дослідження – підприємницька діяльність як вид господарської діяльності;

Предмет – державне регулювання підприємницької діяльності

Мета  – дослідити державне регулювання підприємницької діяльності

Завдання:

1. Визначити  поняття підприємництва.

2. Дослідити значення підприємницької діяльності

3. Надати загальну характеристику державного регулювання підприємницької діяльності

4. Визначити сучасні проблеми державного регулювання підприємницької діяльності. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Розділ 1. Загальна характеристика підприємницької  діяльності

     1.1. Поняття підприємництва

     У вітчизняній економічній науці, на наш погляд, найбільш повно підприємництва З. С. Варналій:

     «Підприємництво як економічна категорія — є особливий тип господарювання, де головним суб'єктом є підприємець, який раціонально поєднує (комбінує) фактори виробництва на інноваційній основі і власній відповідальності, організує і керує виробництвом з метою одержання підприємницького доходу».

     Головна цінність цього визначення полягає  в тому, що в ньому називається  дві головні ознаки підприємництва: по-перше, це особливий тип господарника за своїми новаторськими здібностями; по-друге, успіх побудовано на інноваційній діяльності. Такий підхід вигідно відрізняється, на нашу думку, від усіх варіантів дефініцій, даних в останніх вітчизняних і російських виданнях.

     У підручнику російського видання 2000 року із серії «Вища освіта» групи  авторів під ред. М. Г. Лапусти  «Підприємництво» сказано: «Підприємництво — вільне економічне господарювання в різних сферах діяльності (крім заборонених законодавчими актами), здійснюване суб'єктами ринкових відносин з метою задоволення потреб конкретних споживачів і суспільства в товарах (роботах і послугах) та одержання прибутку (доходу), необхідних для саморозвитку власної справи (підприємства) і забезпечення фінансових обов'язків перед бюджетами й іншими господарюючими суб'єктами».

     І далі: «Підприємництво — це принципово новий тип господарювання, який базується на інноваційному поводженні власників підприємства, на умінні знаходити і використовувати ідеї, утілювати їх у конкретні підприємницькі проекти…».

     Адже  статична рівновага породжує позитивну  процентну ставку, а постійний  залишок доходу понад заробітну плату і відсоток можливий тільки в результаті постійного впровадження інновацій, що порушують стан рівноваги.

     Характеристику  підприємця як інноватора дав американський  економіст австрійського походження Йоган Шумпетер.

     Й. Шумпетер у роботі «Теорія економічного розвитку» (1911 р) підходить до оцінки підприємця набагато ширше загальноприйнятого визначення його попередниками. Якщо для Адама Смита підприємець — це приватник, а приватна власність — матеріальна основа підприємництва, то Шумпетер вважає підприємцями не тільки «самостійних» господарських суб'єктів, але й усіх тих, хто не має тривалих зв'язків з індивідуальним підприємством і використовує їх тільки для проведення нових комбінацій факторами виробництва. Підприємець — це особливий тип людей. Вони виконують функцію новаторів. Здійснити новацію в економіці нелегко. Звичайно при цьому протидіє їй навколишнє середовище, оскільки «нововведення в економіці, як правило, впроваджуються не після того, як спочатку у споживача стихійно виникнуть нові потреби…, а тільки тоді, коли саме виробництво прищепить споживачам нові потреби»

     Розвиток  підприємництва — це один із найпотужніших  ресурсів зайнятості та доходів територій  і населення при неспроможності держави забезпечити централізовану підтримку розвитку регіонів.

       Підприємницька діяльність дуже різноманітна. Оскільки будь-який бізнес у тім чи іншому ступені зв'язаний з основними фазами відтворювального циклу — виробництвом продукції і послуг, обміном і розподілом товарів, їхнім споживанням — можна виділити наступні види підприємницької діяльності:

     ·        виробниче підприємництво;

     ·        комерційне;

     ·        фінансове.

     Крім  цього, в останні десятиліття  у всіх економічно розвитих країнах  світу виділяється, одокремлюється такий самостійний вид підприємництва, як консультатиний (консалтинг).

     У той же час кожний з названих видів  підприємництва розподіляється на деяке  число підвидів. У загальному представленні  існуючі види і підвиди підприємництва можна представити у виді схеми.

     Виробниче підприємництво можна назвати ведучим видом підприємництва. Тут здійснюється виробництво продукції, товарів, робіт, виявляються послуги, створюються визначені духовні цінності. Однак саме ця сфера діяльності при переході до ринкової економіки перетерпіла найбільші негативні зміни: розпалися господарські зв'язки, порушилося матеріально-технічне забезпечення, різко упав збут продукції, погіршилося фінансове положення підприємств.

     Найбільший  розвиток у перші роки переходу до ринку в Україні одержало комерційне підприємництво. Воно характеризується операціями й угодами по купівлі і продажу товарів і послуг. Тут швидше можна одержати віддачу. Ця сфера, багато в чому обмежена раніше, стала стрімко розвиватися головним чином як частка, індивідуальне підприємництво. Сюди направили свої зусилля багато енергійних, ініціативних людей. Нерідко серед них маються і ті, кого раніш відносили до так називаного «тіньовій» економіці. Якщо виробнича діяльність забезпечує, як правило, 10—12% рентабельності підприємства, фірми, то комерційна — 20—30%, а нерідко і вище.

     Особливим видом підприємницької діяльності є фінансове (чи фінансово-кредитне). Сфера його діяльності — звертання, обмін вартостей. Фінансова діяльність проникає й у виробничу, і в  комерційну, однак вона може бути і  самостійної: банківську, страхову справу й ін.

     Фінансова угода припускає не таку високу норму  рентабельності, як попередні види підприємницької діяльності: ця величина може скласти 5—10%.

     В останні роки усе більший розвиток в Україні одержує така перспективна форма, як консультативне підприємництво. Воно має безліч напрямків  і, зіставляючи рівень його розвитку в нашій країні з іншими розвитими країнами, можна зробити висновок, що в найближчі роки консалтингу має бути стрімко розвиватися.

     Будучи  відносно самостійними, види підприємницької діяльності взаємно переплітаються, доповнюють один одного. При цьому пріоритет треба віддати виробничому підприємництву, що визначає усі види підприємницької діяльності і найбільш складному.

     До  виробничого підприємництва відноситься:

     ·        інноваційна;

     ·        науково-технічна діяльність;

     ·        безпосереднє виробництво товарів  і послуг;

     ·        виробниче споживання товарів і  послуг;

     ·        інформаційна діяльність у цих областях.

     Любою підприємець, бажаючий зайнятися виробничою діяльністю, насамперед, повинний визначити, які конкретно товари він буде робити, які види послуг має намір робити. Далі цей підприємець приступає до маркетингової діяльності. Для виявлення потреби в товарі, попиту на нього він вступає в контакти з потенційними споживачами, покупцями товарів, з оптовими чи, оптово-роздрібними торговими організаціями. Формальним завершенням переговорів може служити контракт, укладений між підприємцем. І майбутніми покупцями товару. Такий контракт дозволяє звести до мінімуму підприємницький ризик. У противному випадку підприємець починає виробничу діяльність по випуску товару, маючи лише усну домовленість. В умовах сформованих ринкових відносин на Заході усна домовленість, як правило, є надійною гарантією й у наступному, при необхідності, може бути оформлена у виді контракту, угоди. Значно складніше положення в нашій країні. В умовах лише формуються ринкових відносин надійність усної домовленості дуже невелика, а ризик істотно високий.

     Полем діяльності комерційного підприємництва служать товарні біржі і торгові організації.

     Товарна біржа — це різновид оптового товарного  ринку без попереднього огляду покупцем зразків і заздалегідь установлених мінімальних партій товарів. На товарній біржі добровільно поєднуються  комерційні посередники і їхні службовці для проведення торгових операцій по спільно розроблених і дотримування правил. Ціль такої біржі — створити механізм керування вільною конкуренцією і з її допомогою з урахуванням зміни попиту та пропозиції виявити реальні ринкові ціни. Товарна біржа — найбільш розвита форма регулярно функціонуючого оптового ринку масових замінників товарів (зерно, вугілля, метал, нафта, ліс і т.д.), що продаються по стандартах. Подібні біржі багато років діють у всіх економічно розвитих країнах. Класичними прикладами служать спеціалізовані товарні біржі, такі, як Лондонська (кольорові метали), Ліверпульская (бавовна), Сінгапурська (каучук) і ін.

     Крім  проведення звичайної торгівлі з  фактичними постачальниками товарів, на товарних біржах широко поширений закладення угод при так званих ф'ючерсних угодах. Такі угоди припускають сплату грошової суми за товар по ціні, встановленої в контракті, через визначений термін після закладення угоди.

     Товарні біржі виконують наступні основні  функції:

     ·        надання посередницьких послуг по виключенню торгових угод;

     ·        упорядкування товарної торгівлі, регулювання  торгових операцій і вирішення торгових суперечок;

     ·        збір і публікацію інформації про  ціни, стан виробництва й інші фактори, що  впливають на ціни.

     Велику  частину обігу товарних бірж складають  угоди не з наявним товаром (так  називані касові операції), а угоди  з майбутнім товаром чи по договорам  постачання (термінові угоди). Товарні  біржі можуть бути закритими чи відкритими. У торгах на закритих біржах можуть брати участь тільки брокери — біржові посередники, що виступають між покупцем і продавцем, а в торгах на відкритих біржах — також відвідувачі. По характеру біржових  операцій товарні біржі підрозділяються на біржі реального товару і ф'ючерсні, на яких здійснюються лише ф'ючерсні угоди.

     Основний  зміст комерційного підприємництва складають операції й угоди по купівлі-продажу, іншими словами, по перепродажі  товарів і послуг. Загальна схема  комерційного підприємництва у певній мірі подібна схемі виробничо-підприємницької діяльності. Однак на відміну від її тут замість матеріальних ресурсів здобувається готовий товар, що потім реалізується споживачу. Таким чином, замість виробництва продукції тут має місце одержання готового продукту.