Структура політики. Суб’єкт і об’єкт політики. Сфера поширення політики

ДВНЗ «Придніпровська державна академія

будівництва та архітектури»

 

 

 

 

 

Контрольна робота

 

З дисципліни

«Політологія»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконав:          студ. гр. ТГПВз-10

Коваленко Р.А.

 

Перевірив:                               доц. Макарець М. Ф.

 

       

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Дніпропетровськ

2014

№ 18

Структура політики. Суб’єкт і об’єкт політики. Сфера поширення політики.

 

Обов’язковими елементами політичної діяльності є її суб’єкти та об’єкти.

Суб’єкти політичної діяльності – це соціуми, а також створені ними установи, організації, активна практична діяльність яких спрямована на реалізацію політичних інтересівта цілеспямоване перетворення політичної та інших сфер суспільства.

Суб’єкт – це перш за все носій політичної діяльності, її виконавець. Але такого розуміння суб’єкту недостатньо. Суб’єкт політичної діяльності характеризується здатністю формулювати і реалізувати власні цілі, а не просто бути виконавцем чужої волі, чужих рішень. Виділяються декілька видів суб’єктів.

1. Перший вид- це безпосередні учасники політичної діяльності, політичного життя: Держава, політичні партії, політичні лідери, громадські організаціі та рухи тощо.
2. Другий вид – крупні соціальні групи та спільноти: класи, суспільні стани та прошарки, міжкласові і внутрішньокласові групи, нації тощо.
3. Третій вид – невеликі групи людей, які виділяються своєю здатністю концентруватимогутність влади: політична еліта, фінансово-промислові структури, тіньові чи напівлегальні об’єднання.

Головним суб’єтом політичної діяльності є людина.

Об’єкт політичної діяльності в самому загальному визначенні – це повне утворення, на яке направлена діяльність суб’єкта.

В сучасних демократичних суспільствах суб’єктом політичної діяльності є не все суспільне життя (що харатерно для тоталітарних політичних систем), а тільки найсуттєвіше в життєдіяльності людей, те, що пов’язане з інтеграцією соціальної цілісності (нації, класу, суспільства, держави, партії).

Тобто, об’єктом стає перш за все вираження, захист і реалізація всезагального інтересу.

Об’єкт політичної діяльності – це соціальні групи і спільноти як ціле, їх інтереси. Разом з тим можлива конкретизація об’єктів політичної діяльності, виділення їх зі сфери суспільно-політичного буття:

• громадянське суспільство;
• політичне життя суспільства вцілому, тобто конкретно-історична діяльність людей, їхніх політичних структурщодо виявлення і реалізації соціально-політичних інтересів та потреб у процесі формування й здійснення політичної влади;
• політична система та її структура;
• світова політична система;
• міждержавні відносини.

У реальному житті політика існує у взаємозв’язку з іншими сферами суспільства. Але у неї є межі. Не всі явища включають у себе політичний компонент. Навіть далеко не всі органи державної влади займаються політикою (діяльність податкової і митної служби. судочинство). Існує більша сфера міжособистісних відносин, яка є об’эктом тыльки морального регулювання. Найбільшою мірою політичний аспект виражений в діяльності законодавчих органів. Демократичний парламент – це сфера представництва різних груп, де в мирних формах з’ясовується співвідношення їхніх сил. Що виражається в прийнятті рішень з принципових питань внутрішнього і зовнішньополітичного життя. Характер політичних проблем, що розглядається законодавчими органами, різнобічний: від гарантій прав і свобод особистості до питань про норми власності, рівня оподаткування і соціальних витрат держави. Для того, щоб показати межі поширення політики, в науці використовується поняття «політична сфера».

Політична сфера – це галузь політики, політичного життя суспільства, межі поширення безпосередніх дій політики і політичних організацій, вплив політичних ідей.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

№ 11

Види влади в сучасних умовах: загальна характеристика

 

План

1. Походження та сутність влади.
2. Форми політичної влади.
3. Типологія влади.

Список літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Походження і сутність влади

 

Поняття політичної влади є одним з центральних в політології. Воно дає змогу більш глибше зрозуміти сутність й призначення політики, дає ключ до розуміння політичної системи суспільства, усвідомлення можливості (чи неможливості) реалізації загальнозначимих, групових чи приватних інтересів.

Взагалі поняття «влада» відноситься до широко вживаних понять, зустрічається у таких словосполученнях як «влада батьків», «влада почуттів», «влада забобонів», «влада розуму», «влада грощей», «судова влада», «влада мафії», «четверта влада», тощо.

При всій неоднозначності і різноманітності цих  понять можна відзначити одну об’єднуючу їх характеристику: всі вони відображають відносини, в яких воля і дія одних панують, підносяться над волею і діями інших людей, в яких одні підпорядковуються, підкоряються іншим.

Чому один людський індивід підкоряється іншому? Тому що, по-перше, одинсільніший за іншого, наприклад, грабіжник з пістолетом;

по-друге, один розумніший чи більш досвідчений – одна особа приймає поради та рекомендації іншої, щоб уникнути ускладнень чи можливих помилок;

по-третє, одна людина є начальником і має відповідно її посаді право віддавати розпорядження;

по-четверте, у об’єкта влади сформована готовність підкорятися.

У всіх цих випадках одна людина не рівна іншій. Тобто, субстанційною основою підкорення однієї людини іншій є нерівність: у першому випадку - фізіологічна, у другому - інтелектуальна, у третьому – соціальна нерівність: статусна, економічна, освітня і т. п.

Таким чином, саме у нерівності виражається природа влади.

Разом з тим історичний досвід свідчить, що влада це не тільки панування й підкорення. Влада – це певне відношення суб’єктів, засноване на переконанні, авторитеті. Влада – це і здатність досягти злагоди, вирішувати конфлікти. Тобто, там де виявляється необхідність в погоджених діях людей (окрема сім’я, соціальна група, нація, суспільство вцілому), там відбувається підпорядкування їх діяльності досягненню певних спільних цілей і одночасно визначаються керуючі і керовані, владарюючі і підвладні, пануючі і підкорені.

Мотиви такого підпорядкування різноманітні. Тут і заінтересваннічть в досягненні спільної мети (Біблейська втеча євреєв з Єгипту, або народний рух України зразка 1991 року як моноліт прихильників досягнення державної незалежності) і переконаність в необхідності виконання розпорядження або якихось вказівок (скажімо, спортивного тренера) тощо. До мотивації відноситься і авторитет владарюючого і навіть просто почуття страху перед небажаними наслідками у випадку непідкорення.

Важливо підкреслити, що владні відносини об’єктивно притаманні суспільному життю. Тобто, без відносин влади людської цивілізації, розвиток людства неможливий. В суспільстві не може бути хаосу, безвладдя, анархії.

Виходячи з вишенаведеного, ожна сказати, що влада – це соціальні відносини (тобто відносини між людьми, а не між людиною і природою), що виявляються в можливості і праві одних людей приймати рішення, які набувають характеру обов’язковості для інших людей.

В процесі цих специфічних відносин між людьми – владних відносин – відбувається реалізація права і можливості одних панувати. Повелівати, розпоряджатися і управляти іншими. Реалізується також здатність і можливість одних здійснювати свою волю по відношенню до інших, що роявляється в управління одними людьми по відношенню до інших.

 

2. Форми політичної влади.

 

У суспільстві існують різні види влади: економічна, політична, державна, соціальна, дуовна, сімейна, інформаційна тощо.

Економічна влада – це контроль над певними економічними ресурсами, власність по відношенню до різних матеріальних цінностей, подпорядкування своїм інтересам інших учасників економічних відносин.

Соціальна влада – це розподіл соціального положення людей, їх стосунків, посад, привілеїв, а також контроль над цим розподілом (скажімо, призначення міністрів, голів адміністрацій тощо).

Духовна влада – організація в усіх формах духовного життя та використання ідейного впливу панівних у країні сил і духовних цінностей з метою інтеграції свідомості і волі людей в систему інтересів цих панівних сил.

Політична влада – це виявлення організованої волі однієї групи людей на основі осмисленого політичного інтересу по відншенню до іншої, в ході якого здійснюється підпорядкування загальним (чи видаваємим за загальні) цілям.

Особливості політичної влади:

1. Здатність, готовність її носіявиявити політичну волю;
2. Осмислення політичного інтересу й політичних потреб;
3. Наявність політичних організацій, через які здійснюється політичне волевиявлення;
4. Політичний вплив на суспільство в цілому, на всі сфери суспільства;
5. Забепечення соціального панування в суспільстві носія політичної влади.

Політична влада має різноманітні форми виявлення: державна влада, партійна влада, влада громадських організацій, інформаційна влада. Головним знаряддям політичної влади є влад державна, адже найвсуттєвішим у політиці є досягнення й утримання державної влади.

Державна влад – це така фрма влади, яка виражає волю економічно та політично панівної спільноти і спирається на спеціальний аппрат примусу, а також має монопольне право видавати закони й інші розпорядження, обов’язкові для всього населення.

Особливості державної влади:

1. Публічний характер, тобто всезаальність і безлікість, що означає звернення до всіх громадян від імені всього народу на основі права, юридичного закону.
2. Обов’язковість владних розпоряджень для всього населення.
3. Наявність певного територіального простору, що визначає межі державної влади.
4. Монополія на юридичне закріплення влади.
5. Монополія на наявність спеціального апарату примусу, використання засобів організованогой законодавчо інституйованого насильства.
6. Моноцентричність, тобто наявність єдиного центру управління всією державою (на відміну, наприклад, від влади економічної).

Політична влада, як і кожне складне суспільне явище має багатогранну структуру. Її основними елементами є суб’єкт, об’єкт, джерела, основи, засоби чи ресурси.

Владним першоначалом виступають джерела влади. У якості таких джерел можуть бути авторитет, сила, закон, багатство, престиж, соціальний та політични статус, таємниця, інтерес, харизма, організація, знання та інформація та інше.

Суб’єкт політичної влади – це її безпосередній носій, той хто здійснює владу, владарює, управляє кимось. Організовує поведінку об’єкта владними засобами відповідно до власних інтересів.

Суб’єкт є активним, направляючим началом. Суб’єктом політичної влади може бути окрема особа, соціальна група, певний політичний орган, організація тощо.

Для здійснення своїх владних функційсуб’єкт влади повинен мати ряд обов’язкових особливих властивостей:

• бажання владарювати;
• воля до влади;
• компетентність;
• знати настрій своїх підлеглих, їхнє становище;
• мати авторитет.

Та першочерговеначення, яке має суб’єкт політичної влади у владних ьвідносинах, відображається у поширеному ототожненні самої влади з її носієм. Так говорять про рішення влади, про дії влади,безсилля влади тощо.

Насправді ж під владою у цих випадках маються на увазі управлінські органи чи окремих людей.

У структурі політичної влади може виділятися і такий елемент як механізм владарювання, під яким розуміються такі дії суб’єкта влади по визначенню змісту владного відношення:

1. наказ (розпорядження). Він є владним  повелінням підкоритися волі  суб’єкта влади.

2. підпорядкування, як підведення  приватної, окремої волі під всезагльну  волю влади.

3. покарання (санкції) як засіб впливу  на заперечення пануючої влади.

4. нормування поведінки як сукупність  правил у відповідності до  загального інтересу.

Таким чином, активною стороною владних відносин є суб’єкт. Але влада – завжди двосторонні відносини. Тобто влада – це взаємодія об’єкта і суб’єкта.

Об’єкт політичної влади – це особа чи соціальна група, явища і проуеси політичного життя, на які спрямована дія суб’єктів політичної влади, воля владаря.

Тобто - об’єкт політичної влади – виконавець волі і розпоряджень суб’єкта. Це підкорена, підлегла, управляєма сторона владних відносин. Хоча активність у таких відносинах і належить суб’єкту влади, проте їх існування у значній мірі залежить від об’єкта. Там, де нема об’єкта, більш точніше – нема готовності об’єкта підкорятися, нема згоди об’єкта на те, щоб ним уравляли – там нема і влади.

Тобто влада немислима без підкорення об’єкта суб’єкту. Покірність – необхідна риса власних відносин. Ефективність владарювання суб’єкта (і сам він) прямо залежить не тільки від нього самого, але і від покірності об’єкта. А об’єкт – це і окрема людина. І група людей, і суспільство вцілому. Усвідомлення таким об’єктом залежності суб’єктавлади від покірності самого об’єкта стає дійовим чинником впливу на органи влади. Можна лише вказати на акції громадянської непокори, які широко застосовуються в сучасному політичному житті.