Шпаргалка по "Политологии"

Змішана система — система визначення результатів виборів, яка передбачає поєднання у собі елементів мажоритарної та пропорційної систем. Використовується у понад 20 країнах світу.

Одним із найпоширеніших варіантів змішаної системи є  рівне комбінування, що передбачає обрання половини депутатів мажоритарним шляхом, а іншої — пропорційним. Так обираються парламенти ФРН, Литви, Болгарії, Грузії, України. Але існують і інші: а) система з єдиним голосом (у багатомандатному окрузі виборець голосує лише за одного кандидата, а не за список); б) система з обмеженим голосуванням (виборці мають право обирати кількох кандидатів з одного бюлетеня, але їх має бути менше ніж кількість місць для заповнення (вибори в Україні до обласних рад); в) кумулятивна система (виборець має стільки голосів, скільки мандатів у окрузі, і він може їх поділили між усіма кандидатами, а може віддати всі свої голоси одному кандидату). 

33: Принципи проведення  та головні процедури виборчої  кампанії.

 Вільні вибори. Це означає, що ніхто не може бути примушений до здійснення волевиявлення.

 Загальне виборче  право. Принцип загальності виборчого  права дозволяє всім громадянам держави брати участь у виборах, окрім тих, яким це не дозволяється законом. Виборче право може бути активним (право обирати) і пасивним (право бути обраним). В більшості країн для участі у голосуванні (активне виборче право) встановлюється вік — 18 років, але може бути і менше (16 років, Бразилія), або більше (20 років, Марокко). Для пасивного виборчого права вік має бути дещо вищим; 21 рік, 26 років, 35 років. Існують і такі обмеження пасивного виборчого права, як невиборність (певні посадові особи не мають права брати участь у виборах) та несумісність (заборона обіймати виборчу та державну посаду).

 Крім вікового цензу існує і ряд інших  виборчих цензів: осілості, статі, майновий, моральний. Ценз осілості — це вимога, за якої виборче право надається  тільки тим громадянам, які проживають у виборчому окрузі: США — 1 міс, Німеччини — 3 міс, Франції — 6 міс, Канади — 12 міс. і т.д. Ценз статі забороняв брати участь у виборах жінкам. Спочатку ценз статі було скасовано у Новій Зеландії (1893), Австралії (1902), Фінляндії (1906). У країнах-піонерах загального виборчого права жінки дістали право голосу лише після Другої світової війни (Франція — 1944 p., Швейцарія — 1971 p., а в деяких країнах іще пізніше: Іспанія — 1977 p., Португалія — 1975 р.).

 Рівність виборчих прав. Це означає, що: а) кожний виборець має рівне число голосів; б) в країні існує єдиний виборчий корпус, тобто виборці не розділені на соціальні чи якісь інші групи; в) закон встановлює однакові вимоги для висунення кандидатів і проведення агітації.

 Принцип рівності може бути порушений внаслідок куріальних виборів, коли певна соціальна група  має у парламенті фіксоване представництво (наприклад, національні меншини). Але, з іншого боку, куріальні вибори дозволяють репрезентувати інтереси малих  соціальних спільнот у парламенті. Інколи принцип рівності порушується внаслідок утворення виборчих округів — виборча географія чи геометрія. В США її називають "джерімендерінг" — від власного імені одного американського губернатора, котрий використав нарізку виборчих округів в інтересах своєї партії (округ, який він штучно створив, на карті нагадував саламандру), та англійського слова, що перекладається як "майструвати".

 Пряме виборче  право. Воно означає, що громадянин голосує  безпосередньо за партію чи кандидата. Але інколи вибори бувають і непрямими. Непрямі вибори бувають 2 видів:

 а) виборці обирають виборчу колегію, яка потім робить вибір (наприклад" президента США);

 б) багатоступеневі  вибори. В даному разі низові представницькі органи обираються громадянами, а потім вони обирають депутатів вищих рівнів (СРСР, Куба, Ангола).

 Таємне голосування  полягає у неможливості контролю за волевиявленням виборця.

 Обов'язковість  і періодичність виборів означає, що у країні вибори відбуваються через  певний термін, визначений Конституцією і законами про вибори.

 Головні процедури  виборчої кампанії:

 Політичні вибори не обмежуються самим тільки голосуванням. Це масова кампанія, широкий комплекс заходів та процедур для формування керівних органів у державі.

 Головні з них  наступні:

 Призначення дати виборів. У більшості країн вибори проводять у встановлені законом  строки. У парламентських республіках  вибори за звичайних умов проводяться, коли спливає строк повноважень  загальнонаціонального парламенту. Такі вибори називають черговими. Однак у випадках, визначених законом, парламент може бути розпущений. Тоді призначаються позачергові вибори.

 Утворення виборчих округів та виборчих дільниць. Вибори проводяться по виборчих округах, які  визначаються та встановлюються центральною  владою в державі. Виборчим округом називають визначену сукупність виборців певної території, які обирають одну або іншу визначену кількість депутатів. Округ, від якого обирається один депутат, називається одномандатним (уніномінальним), коли ж одразу обирається декілька депутатів — багатомандатним (поліномінальним).

 Формування виборчих комісій. Функція безпосереднього  проведення виборів належить виборчим комісіям. Найчастіше утворюється така система виборчих комісій: Центральна виборча комісія, окружні та дільничні  виборчі комісії.

 Складання списку виборців.

 Висування та реєстрація кандидатів. Виборчий процес починається  з процедури висування й реєстрації кандидатів. У світі існує кілька способів висування кандидатів:

 а) реєстрація через  подання у відповідні органи заяви, підписаної самим кандидатом (інколи потрібно, щоб така заява була скріплена підписами певної кількості виборців);

 б) висування кандидатів від імені партій, зборів громадян;

 в) висування кандидатів, здійснюване у тому порядку, що й  обрання (наприклад, первинні вибори, "праймеріз" в США).

 В деяких країнах  для того, щоб зареєструватись, потрібно внести грошову заставу. Дана норма  була введена для того, щоб не давати можливості брати участь у  виборах безвідповідальним кандидатам. Грошова застава залишається на користь держави, якщо кандидат не набирає встановлений законом відсоток голосів. Для висунення до парламенту Франції грошова застава — 1000 франків, Канади — 200 канадських доларів, Великобританії — 500 фунтів стерлінгів.

 Від моменту реєстрації претендента на обрання на виборну посаду у відповідній окружній комісії для нього формально починається виборча кампанія. Відтепер він набуває статус кандидата в депутати і дістає право на проведення агітаційної кампанії. Статус кандидата обумовлено законом про вибори.

 Передвиборна пропаганда і агітація. Починається передвиборна пропаганда і агітація з моменту  реєстрації кандидата і закінчується напередодні голосування. У день голосування забороняється будь-яка  передвиборна агітація. В різних країнах  різним є термін, коли забороняється оголошувати в ЗМІ результати соціологічних досліджень та опитувань громадської думки про рейтинг партій, виборчих блоків, окремих кандидатів.

 Голосування. Кульмінаційним пунктом усієї виборчої кампанії є голосування. Голосування може бути очним, коли сам виборець безпосередньо голосує, і заочним, коли його волю реалізують інші особи (за довіреністю), можливе голосування поштою. Такою формою голосування у Великобританії, Німеччині, Данії користуються 10% виборців.

 Голосування може бути обов'язковим і необов'язковим. У більшості країн світу участь у голосуванні вважається особистим правом виборця, який може вільно розпоряджатися ним на свій розсуд. Разом з тим існує і практика обов'язкового голосування. Законодавством ряду країн (Австрія, Бельгія, Греція, Данія, Італія, Нідерланди та ін.) голосування розглядається як громадянський обов'язок виборця і за його невиконання накладаються адміністративні санкції. За неявку на вибори суд може позбавити громадянина прав виборця. А в такому випадку він не матиме права працювати в державній та муніципальній службах. Можливий грошовий штраф: Єгипет

 — 1 долар США, Туреччина  — 14 доларів США, Люксембург

 — за повторну неявку — 240 доларів США, Бельгія — 25 франків. Можливе тюремне ув'язнення від  одного місяця до року (наприклад, Мексика, Пакистан, Греція). В Італії неучасть у голосуванні призводить до морального осуду.

 Підрахунок голосів  та визначення результатів. Це одна із важливих стадій виборчого процесу. Адже недаремно вважають: "Не має  значення, як голосують, усе залежить від того, як рахують голоси". Підрахунок голосів виборців залежить від виборчої формули і обумовлений законодавством. Слід відзначити, що існують виборчі системи, за яких підрахунки голосів робити дуже важко (наприклад, система альтернативного голосування, яка діє в Австралії, система обмеженого голосу в Японії).

 Інколи вибори визнають такими, що не відбулися. В  такому випадку проводиться повторне голосування. Але досить часто реальне  волевиявлення спотворюється порушеннями  при підрахунку голосів.

 Класифікація таких  порушень:

 а) купівля чистих бюлетенів. Вперше виникає в американській  практиці. Сутність полягає в тому, щоб на певну плату виборець вніс і опустив в урну попередньо відмічений бюлетень, а свій чистий віддав "покупцю". А відтак цикл повторюється знову;

 б) заміна урн для  голосування. Метод, який кардинально  вирішує результати голосування. Його сутність полягає в тому, що до підрахунку голосів виборчу урну замінюють  на іншу, вже заповнену потрібними бюлетенями. Заміна можлива при перенесенні урни чи вимиканні світла. В основному метод використовується в сільській місцевості;

 в) перепис результатів  голосування. Перепис можливий як на рівні протоколів, так і на рівні  бюлетенів. І відбувається, як правило, там, де спостерігачі не вимагають копії протоколів результатів голосування на дільницях;

 г) вкидання потрібних  бюлетенів;

 д) маніпуляція  при підрахунках;

 е) ліквідація (виймання) бюлетенів. Виймання бюлетенів робиться двома способами. По-перше, методом  фізичного знищення бюлетенів, коли ліквідуються непотрібні бюлетені. І, по-друге, методом псування бюлетенів шляхом проставлення в бюлетені додаткової помітки. В такому разі, як відомо, бюлетень стає недійсним. В електоральній практиці є ряд методик виявлення таких порушень, які успішно застосовуються в виборчій кампанії.

32:  Вибори, їх класифікація та основні функції.

У сучасному  політичному процесі вибори мають  багатоманітне призначення, яке  виражається через наступні функції:

• вибори є важливим інструментом реалізації народного суверенітету, легітимізації влади взагалі й конкретно того чи іншого представницького органу у межах його законодавчої компетенції;
• вибори виступають однією з форм здійснення права національного суверенітету (прикладом цього може бути Закон України "Про особливості участі громадян України з числа депортованих з Криму у виборах депутатів місцевих рад в Автономній Республіці Крим", який передбачає як загальний, так і спеціальний порядок участі громадян кримськотатарської, болгарської, вірменської, грецької та німецької національностей у виборах депутатів місцевих рад в Автономній Республіці Крим);
• через вибори як демократичну форму обрання представників народу забезпечується стабільність, поступовість і наступність існування влади;
• через вибори як форму відносно якісного відбору або своєрідного фільтру складу представницьких органів забезпечується основа для ефективного функціонування державного механізму та органів місцевого самоврядування: саме періодичні вибори дають змогу позбутися непопулярних, хто скомпрометував себе, політиків;
• вибори є одним із найважливіших способів формування і вираження суспільної думки.

Ідея виборності покликана забезпечити народний суверенітет і представництво всіх заінтересованих соціальних спільностей  і груп населення в системі  влади через політичні партії.

Вибори є  одним з провідних інститутів легітимізації наявної політичної системи й політичного режиму.

Вибори мають  державотворчу функцію, тому що саме волею народу здійснюється конституювання та відтворення органів державної  влади і органів місцевого самоврядування.

Вибори в  Україні - це передбачена Конституцією та законами України форма прямого  народовладдя, яка є волевиявленням народу шляхом таємного голосування  щодо формування конституційного якісного і кількісного складу представницьких органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Залежно від  підстав можна розрізняти кілька класифікацій видів виборів. За територіальною ознакою вибори бувають:

1. загальнонаціональні (загальнодержавні), які здійснюються на території всієї країни: вибори до Верховної Ради України, вибори Президента України;
2. місцеві (іноді їх називають локальними, комунальними, адміністративними): вибори до представницьких органів місцевого самоврядування (сільських, селищних, і міських, районних у містах, районних, обласних рад та сільських, селищних, міських голів).