Політичні еліти

У своєму фундаментальному політичному трактаті "Листи до братів-хліборобів" В. Липинський дуже добре наголошує, що народи, які не вміють витворити  власних "панів", тобто політичної еліти, приречені на те, щоб навіки коритися чужим.

Політична еліта України. Політична еліта  сучасної України є строкатим  конгломератом правлячої і неправлячої  груп, які розпадаються, на думку  М. Михальчепка. на такі специфічні еліти:

• еліти  класів, прошарків, професійних груп населення;

• еліти  політичних партій, громадських організацій, рухів;

• еліти  державних інституцій;

• еліти  регіонів (автономія, область, місто, район);

• еліти  надпартійні (незалежні, які опираються на недержавні економічні структури та засоби масової інформації).

Багато  вітчизняних політологів вважають, що сучасна політична еліта, яка виникла на теренах колишнього СРСР, формувалася за "номенклатурним принципом", а також має досить "клановий характер поведінки". Д. Видрін та Д. Табачник так оцінюють українську політичну еліту: "Молода Україна - держава без політичної еліти. Здобувши державну незалежність і суверенітет 1991 року, Україна виявилася, напевне, найбільшою в світі країною, яка не мала політичної еліти. Владний конгломерат із колишніх партійних функціонерів і колишніх політичних дисидентів можна було б назвати переделітою. Рівень політичної кваліфікації, загальної і правової культури, характер професійного і життєвого досвіду і т. д. не дозволяють віднести ранній український істеблішмент до класу повноцінної еліти".

Існуюча політична еліта України сформувалася трьома шляхами:

1) як  наслідок добору та розстановки  кадрів правлячої до 1991 року КПРС;

2) як  наслідок активного чи пасивного  опору тоталітарно-колоніальному правлінню;

3) як  результат входження до політики  нових груп та громадських  діячів, безпосередньо не пов'язаних  ні з комуністичним режимом,  ні з опором йому.

І. Мигович  відзначає неоднорідність, пістрявість, не завжди компетентність української правлячої верхівки, і виділяє ті основні групи, які входять до неї:

• колишні  партійні, державні, господарські керівники;

• вихідці  з мистецько-наукових та інших кіл  інтелігенції;

• відкриті ідейні противники комуністичного устрою (колишні політв'язні, дисиденти, члени їх сімей);

• вітчизняні підприємці, банкіри, комерсанти;

• кар’єристи-демагоги.

За висновками А. Пахарєва, в Україні поки що правляча верхівка виступає як формальна політична еліта, відповідаючи лише окремим якісним рисам цього поняття. На сьогодні в Україні складається кілька політичних еліт в надрах об'єднань громадян. Простежуються три основні напрямки майбутньої політичної еліти: націоналістичний, ліберально-центристський, лівий.

Література

Ашин  Г. К. Политическое лидерство й оптимальный  стиль // Общественные науки її современность. - 1993. - №2.

Блондель  М. Политическое лидерство. - М., 1992.

Вовканич  С. Еліта - найбільш конвертована валюта // Віче. - 1997. - №>5.

Выдрин  Д. Й. Политический лидер й проблеми его формирования. – К., 1990.

Гордієнко М. Концепція політичної еліти В. Липинського як фактор національні) державної ідентичності України //Нова політика. - 1998. - №2.

Енциклопедія  політичної думки/ Пер. з англ, - К.: Дух  і Літера, 2000.