Історичний розвиток прав дитини

                

                                                    

                                                        План

1. Вступ……………………………………………………………………….3

2. Історичний розвиток прав дитини………………………………………4

3. Конвенція ООН про права дитини……………………………………...6

4. Засоби масової інформації та права дитини……………………………9

5. Висновок……………………………………………………………..…..17

6. Список використаної літератури……………………………………....19

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                       

                                                  Вступ

Забезпечення прав дитини є глобальною проблемою сучасності, у розв’язанні якого має бути зацікавленим все людство. І це пояснюється, перш за все, визначальною роллю молодого покоління у гарантуванні життєздатності суспільства та прогнозуванні його розвитку.

Для того, щоб ми вміли збудувати щасливе майбутнє, ми повинні знати змалечку, що всі народи і всі люди рівні між собою й мають однакові права на нашій Землі.

Дитину жодним чином не можна прирівнювати до дорослої людини, у тому числі й у правових аспектах. Дитина має бути забезпечена особливими правами, особливим захистом, які мають часовий вимір і спеціальне призначення. Дитина, як і кожна людська істота, від народження має права людини. Але вона повинна мати ще й додаткові, особливі права. Це обумовлено її фізичною, розумовою, моральною та духовною незрілістю. І для того, щоб дитина стала зрілою людиною у всіх відношеннях, їй необхідно мати певні спеціальні, додаткові можливості. Отже, права дитини - це певні спеціальні можливості, які необхідні людині віком до 18 років для існування і досягнення зрілості. Особливі права дитини - це "права росту", зумовлені її фізичною, розумовою, духовною незрілістю. Вони - особливий зріз у загальному контексті прав людини.

Існує стереотип, що хороша дитина - слухняна дитина. А слухняна - означає зручна. Коли дитину або підлітка кривдять старші, зазвичай діти в міру своїх можливостей просто чинять опір. Цей опір триває просто на емоціях - і у підсумку ми маємо справу з соціально дезадаптованою поведінкою. Діти, які не вміють чинити опір, або вчаться лавірувати, або виявляються просто пригніченими. В усіх трьох випадках ми маємо негативні наслідки - в жодному з варіантів дитина не вчиться цивілізовано захищати себе, формувати власну точку зору і обстоювати її, тобто виховується безсловесна маса, якою легко потім маніпулювати.

Зміни в суспільстві не можуть статися тільки внаслідок фактичних політичних кроків. Суспільство змінюється зсередини, а надійні зміни гарантовані тільки за участі молоді - активної, гідної, небайдужої.

Зараз проблема дитинства є найголовнішою проблемою в усьому світі, бо діти - наше майбутнє.

Іноді мені доводилось зустрічатись зі зневажливим та гордовитим ставленням дорослих до дітей, тому в мене часто виникало питання: чи є в дитини якісь особисті права? Виявилося, що це питання хвилює і багатьох моїх друзів й однолітків. Я розумію, що наша держава молода, що тільки формується як правова, більшість її громадян юридично необізнані і не звикли цивілізовано захищати свої інтереси, не порушуючи права інших. Але ж як довго чекати зрушень на краще? Невже нинішньому поколінню молодих українців не судилося жити в правовій державі, а лише бути вічним її будівельником? Що нам перешкоджає? Скасувати протиріччя у законодавстві й нарешті почати дотримуватись його на практиці?

Знаючи свої права з дитинства, людина зможе плідно й ефективно брати участь у розбудові правового суспільства нашої держави. На сьогоднішній день роль  засобів масової інформації в забезпеченні прав дитини є актуальною проблемою, і є однією з найперших завдань людства.

 

1. Історичний розвиток прав дитини

Раніше люди й гадки не мали про права дітей. Дитину розглядали як другорядний матеріал, з якого повинна утворитися повноцінна людина. До думок дитини не прислухались, бо вважали їх незрілими та нераціональними. Дорослі мали повну владу над дітьми, а дітям нічого не залишалось, як сприймати все це як належне, бо необізнаність населення про права та обов'язки дітей, необізнаність самих дітей завжди залишалась і залишається актуальною проблемою нашого суспільства.

З плином часу ситуація поступово змінювалась. На початку століття права дитини розглядались, в основному, як міри по захисту від рабства, дитячої праці, торгівлі дітьми, проституції неповнолітніх, повної влади батьків, економічної експлуатації. У зв'язку з цим Ліга Націй (прообраз ООН) у 1924 році прийняла Женевську декларацію прав дитини.

Після другої Світової Війни, ООН (після створення у 1945 році) прийняла у 1948 році Загальну декларацію прав людини, в якій зазначалося, що діти повинні бути об'єктом особливого нагляду і допомоги.

Нарешті у 1959 році ООН прийняла Декларацію прав дитини. Декларація прав дитини 1959 року мала 10 коротких декларативних статей, програмних положень, які призивали батьків, окремих осіб, державні органи, місцеву владу й уряд визнати викладені в ній права свободи й дотримуватися їх. Це були 10 соціальних й правових принципів, які значно вплинули на політику і справи уряду і людей в усьому світі.

Однак декларація (лат.Declaratia - проголошення) - не зобов'язує, не має певної обов'язкової сили, це лише рекомендація. Нові часи, погіршення положення дітей, потребували більш конкретних законів й заходів, міжнародних договорів по захисту і забезпеченню прав дитини.

У 1979-1989 розробляється Конвенція ООН про права дитини. 20 листопада 1989 року Конвенція була прийнята. 26 січня 1990 року, в день відкриття її для підписання, її підписала 61 країна.

Конвенція - документ високого міжнародного рівня, який має велику обов'язкову силу для тих держав, які його ратифікували.

Необхідність охороняти дитину також була передбачена у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права 1966 року, міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права 1966 р., документах спеціалізованих установ ООН, таких як МОП, ЮНЕСКО, ВОЗ тощо.

Основним правовим принципом захисту дітей є рівність прав усіх дітей. У ст.1 Декларації прав дитини 1959 року ООН проголосила, що перелічені в Декларації права повинні визнаватися за усіма дітьми, без будь-яких винятків та обмежень.

Особливістю прав дитини є необхідність спеціального захисту цих прав, щоб були забезпечені можливості та сприятливі умови щодо вільного і повноцінного розвитку дітей. Якнайкраще забезпечення інтересів і потреб дитини - ось головний пріоритет у захисті прав дитини.

2. Конвенція ООН про права дитини

"Світовою конституцією прав  дитини" називають Конвенцію про  права дитини, прийняту Генеральною  Асамблеєю ООН 20 листопада 1989 року. З тих пір Конвенцію ратифікували  уряди всіх країн, за винятком  Сомалі та Сполучених Штатів  Америки.

Норми цієї конвенції діють як складова національного законодавства України з 27 вересня 1991 року, тобто з часу її ратифікації Україною.

Ратифікація Конвенції означає, що уряди беруть на себе зобов'язання забезпечити дитині зростання у безпечних та сприятливих умовах, маючи доступ до високоякісної освіти та охорони здоров'я, а також високий рівень життя.

Це означає, що уряди зголошуються захищати дітей від дискримінації, сексуальної та комерційної експлуатації та насильства, і особливо піклуватися про дітей-сиріт та біженців.

Конвенція містить повний перелік прав дитини: на життя, на ім'я, на набуття громадянства, на піклування з боку батьків, на збереження своєї індивідуальності, право бути заслуханою у ході будь-якого розгляду, що стосується дитини; право на свободу совісті та релігії; право на особисте та сімейне життя; недоторканість житла; таємницю кореспонденції; право користуватися найдосконалішими послугами системи охорони здоров'я; благами соціального забезпечення; на рівень життя, необхідний для її розвитку; на освіту; на відпочинок; на особливий захист: від викрадень та продажу, від фізичних форм експлуатації, фізичного та психічного насильства, участі у військових діях; право на вжиття державою всіх необхідних заходів щодо сприяння фізичному та психічному відновленню та соціальній інтеграції дитини, яка стала жертвою зловживань або злочину.

Метою цієї Конвенції є встановлення стандартів для захисту дітей від зневаги та образ, з якими вони стикаються до певної міри щодня в усіх країнах. В ній беруться до уваги різні культурні, політичні та економічні особливості держав, що є дуже важливим фактором. На першому плані у цьому документі стоять права дитини. Права, викладені в Конвенції, умовно можна поділити на три частини.

Забезпечення: право володіти певними речами, отримувати певні послуги та мати доступ до того й того (мова йде про ім'я та громадянство, медичний догляд, освіту, відпочинок та ігри, опікування інвалідами, сиротами та біженцями).

Захист: право бути захищеним від дій, що завдають шкоди дитині (наприклад, від розлучення з батьками, залучення до воєнних дій, комерційної, економічної чи сексуальної експлуатації, фізичного чи психічного знущання тощо).

Участь: Дитина має право бути почутою, коли приймаються рішення, що стосуються її життя. Підростаючи, дитина повинна мати дедалі більше можливостей брати участь у житті суспільства, готуватися до самостійного життя, користуватися правами свободи думки та слова, вибору культури, релігії та мови.

Конвенція надає точки відліку, за допомогою яких можна вимірювати ефективність зусиль різних країн щодо поліпшення життя дітей.

Кожні п'ять років уряди мають звітувати перед Комітетом ООН з прав дитини.

Згідно зі ст. 43 Конвенції про права дитини такий Комітет складається з десяти експертів, які відзначаються високими моральними якостями та визначною компетенцією в галузі, що її охоплює ця Конвенція. Члени Комітету обираються таємним голосуванням із числа внесених до списку осіб, висунутих державами-учасницями.

Кожна держава-учасниця може висунути одну особу з числа своїх громадян. Вибори проводяться на нарадах держав-учасниць, що скликаються Генеральним секретарем у центральних установах Організації Об'єднаних Націй. Згідно із ст. 44 держави-учасниці зобов'язуються подавати Комітетові через Генерального секретаря ООН доповіді про вжиті ними заходи щодо закріплення визнаних у Конвенції прав та прогрес, досягнутий у здійсненні цих прав:

• Протягом двох років після набрання чинності цією Конвенцією для відповідної держави-учасниці.

• Надалі через п'ять років.

Члени Комітету оцінюють їхні успіхи, зустрічаються з представниками уряду та прислуховуються до думок недержавних організацій (НДО) перед тим, як надати рекомендації щодо вдосконалення роботи у кожній країні.

З метою сприяння здійсненню конвенції та міжнародному співробітництву таких організацій, як Міжнародна організація праці (МОП), Всесвітня організація здоров'я (ВОЗ), Організація ООН з питань освіти, науки та культури (ЮНЕСКО) та Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ) заохочуються до надання консультацій Комітету та мають дозвіл на відвідання його засідань.

Вони можуть надавати Комітету відповідну інформацію, та їх можуть запрошувати до надання консультацій щодо оптимального виконання Конвенції, разом з представниками інших організацій, визнаних компетентними, - в тому числі, інших органів ООН та НДО, що мають статус консультантів ООН.

У різних державах і регіонах світу Конвенція ООН про права дитини виконується по-різному із врахуванням особливостей та менталітету кожної держави. Але об'єднує усі держави по відношенню к дітям повага до дитини, її правам та інтересам, турбота і любов.

   4. Засоби масової інформації та права дітей

  Одним з найбільш  впливових інститутів виховання  в сучасному суспільстві є засоби масової інформації. Це найбільш доступний, поширений і популярний засіб інформування та розваги. Сьогодні багато дослідників говорять не тільки про величезний, але і визначальний вплив засобів масової інформації на розвиток дітей, їх поведінку і свідомість. Займаючи лідируюче місце в житті сучасних дітей, засоби масової інформації стають одним з найважливіших агентів виховання.

Засоби масової інформації стали серйозними каналами трансляції нових смислів, образів, моделей поведінки. Про зростаючу роль друку, радіо і телебачення в суспільному житті країни свідчать їхній бурхливий ріст, поширеність і доступність масової інформації. Друковане слово, телевізійне зображення здатні в найкоротші терміни досягти найбільш віддалених районів, проникнути в будь-яке соціальне середовище.

Широкі можливості засобів масової інформації викликають необхідність вивчати механізми їх функціонування і розвитку, ефективність впливу на підростаюче покоління.

 Журналісти - це голос, вуха та голос громадськості. Як захисники прав людини вони спрямовують увагу до порушень у цій галузі та заохочують уряди й інші організації до змін, що поліпшили б життя людей, інколи роблячи це з неабияким ризиком для власного життя. Журналісти, фоторепортери та автори програм нерідко показують тяжке становище дітей, які потрапили в ситуації, що піддаються контролю з їхнього боку, або яких розбещують чи експлуатують дорослі. Проте, для працівників ЗМІ не менш важливо брати до уваги "дитячу перспективу" в більш традиційних випусках новин. Гарний критерій для оцінювання змін у законодавстві чи фінансовій політиці - подивитися, наскільки виграють чи програють діти в результаті цих змін.

Насамперед, дітей слід поважати, як особистості, хоч вони можуть бути залежними, довірливими, піддаватися експлуатації або зловживанням. Але слід пам'ятати, що згідно з ст. 17 Конвенції ООН про права дитини "Дитина має право на доступ до інформації з різноманітних джерел; слід заохочувати засоби масової інформації приділяти особливу увагу меншинам, також захистові дитини від шкідливих для неї матеріалів". Надаючи дітям можливості говорити за себе - про свої сподівання та страхи, про свої досягнення та про вплив поведінки дорослих на їхні життя, - працівники ЗМІ зроблять більше для нагадування громадськості про права дітей, аніж зображуючи їх тільки як мовчазних "жертв" або чарівних "янголят". Врешті-решт, таким чином вони порушують закон, а саме Конвенцію ООН про права дитини, бо згідно зі ст. 12 "дитина має право на висловлення своїх поглядів і на те, що її погляди братимуться до уваги". Ст. 13 також торкається цього аспекту - "Дитина має право шукати, отримувати та передавати інформацію в різних формах, в тому числі у мистецькій, письмовій та друкованій формах". Хто ж як не засоби масової інформації має підтримувати дітей, надавати їм можливість самим говорити про свої права та обов'язки?