Стандарти вищої освіти у контексті Болонського процесу

     Україна приєдналася до Болонського процесу порівняно нещодавно. А можна було б раніше. Радянська система мала одну ваду — крім військово-технічної сфери, в інших галузях погано сприймалися досягнення науки. Тому ми мали загалом науково-технічне відставання. Ми бачили це й на побутовому рівні — в розвитку електроніки, інформатики. Сьогодні ми швидкими темпами комунікаційний розрив ліквідуємо. Те, що погано впроваджувалися досягнення науково - технічного прогресу, стосується й педагогіки. У вищій школі використовуються ті прийоми, які застосовувалися ще в Російській імперії. Робилися лише боязкі спроби активних методів навчання, використання технічних засобів навчання, але кардинальних кроків не робилося. Так ось, якщо говорити про те, що таке Болонський процес — це, за своєю суттю, є перехід на сучасні методи навчання. Мета якого — якість.

     Треба пам’ятати, що Болонський процес не робиться в кабінетах. Він робиться викладачами в аудиторіях. Головні дійові особи в ньому — педагог і студент. Хто розробляв кредитно-модульну систему? Хто за нею буде вчитися? Керівники, повинні вивірити всі свої дії, щоб педагогам не завдавати зайвої роботи. Адже наша вища школа вже протягом останніх 20 років увесь час у стані перетворень. У 1986 році було заявлено про необхідне співвідношення студентів і викладачів для якісного навчання — вісім студентів на одного викладача. Якщо ми говоримо про Болонський процес, індивідуалізацію навчання, то це співвідношення повинне бути ще меншим. А багатьом ВНЗ через бюджетні труднощі доводять штатний розклад формувати із розрахунку 13—15 студентів на одного викладача вищої школи. Ми забуваємо, що ці Болонські перетворення вимагають ресурсів — фінансових, людських, матеріальних. На одному ентузіазмі справа з місця не зрушиться.

     А давайте подивимося на наші бібліотеки. Навчання починається з книжки, а університет — із бібліотеки. А якщо бюджет не виділяє 15 років кошти вузам на придбання літератури? Не треба забувати про викладача — головного носія перетворень. Якщо за роки незалежності кількість студентів подвоїлася, а викладачів у вузах стало більше лише на 4%. Яка буде якість?

     Грядущі зміни, що викликані Болонськими ідеями, повинні стати прискорювачем перетворень вітчизняної вищої технічної школи. Намічені Міністерством реформи мають бути підтримані, доповнені і підсилені, що є головним завданням Асоціації ректорів вищих навчальних закладів. Для цього у нас є і розуміння важливості проблем, і бажання зробити наші університети конкурентоздатними у світі, і досить сприятливі суспільні умови.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1.2Українсько-болонське  диво

 

     Цікаво, що у Європі до процесу розробки та впровадження нововведень, передбачених Декларацією, активно залучалося студентство. В Україні ж європейські реформи почались впроваджуватись в директивному порядку як за радянських часів. Чиновники підписали міжнародну угоду, після чого ректори вишів поставили студентів перед фактом масштабних реформ. До чого це призвело на практиці слід розглянути окремо.

     Спочатку лунали думки про те, що „Болонка є черговим етапом „плану Далласа і стане юридичним інструментом „відтоку мізків». На ділі ж, на превеликий жаль багатьох студентів, ці прогнози не виправдались. Навпаки – вітчизняних студентів не особливо охоче беруть на навчання закордоном. Виною тому по-перше різні освітні традиції країн, а також відсутність єдиних критеріїв оцінювання багатьох дисциплін в межах Європи. Та навіть в Україні на даний момент не затверджені єдині стандарти освітніх рівнів „бакалавр ” та „магістр ” з багатьох спеціальностей.

     Михайло Згуровський, ректор НТУУ “КПІ”, ще у 2007 році визначив негативні фактори, що перешкоджають успішному впровадженню Болонського процесу в Україні. Нажаль, за останній час ці тенденції лише посилились. До таких факторів було віднесено зокрема наступне:

1) Надлишкова  кількість навчальних напрямів  і спеціальностей, відповідно 76 та 584 (кращі ж світові системи вищої  освіти мають у 5 разів менше).

2) Недостатнє  визнання у суспільстві рівня  “бакалавр ” як кваліфікаційного  рівня, його незатребуваність  вітчизняною економікою (зокрема,  негативне ставлення до бакалаврів  права зумовлене й тим, що  українські закони не містять  професійних прав бакалаврів  – встановлення переліку посад,  котрі можуть обіймати бакалаври).

     Однак найгірше те, що кожен український ВНЗ, якщо не кожен викладач, розуміють БП по-своєму. На практиці це призводить до того, що європейські стандарти у вітчизняних умовах реалізуються досить дивно. Жартома цей локальний феномен називають „україно-болонською системою ”. Нерідко існуючі гібриди поєднують недоліки старої і нової систем освіти.      «Представники Міносвіти дорікають ВНЗ у саботажі запровадження Болонської системи. Але це не опір, це відсутність елементарної роз’яснювальної роботи з боку міністерства, що не розробило єдиних критеріїв запровадження Болонського процесу в Україні», - зауважив свого часу Олег Омельчук, декан Хмельницького університету управління і права.

     Так, у багатьох вишах обов’язковим є складання іспитів навіть після успішної роботи під час усього року. Окрім того, на протязі року можливо набрати не 60 балів, а лише 40. Таким чином екзамен як і раніше у значній мірі визначає підсумкову оцінку.

     У багатьох Вузах перелік виборних дисциплін надзвичайно звужений.

Загальновизнаним  є правило щодо складання вступних іспитів на магістратуру. Однак подібної практики у «болонізованій» Європі не існує. Так представники європейських асоціацій студентів заявляють: „Болонський процес не передбачає жодних іспитів між бакалаврським та магістерським навчальними циклами. У Берлінському комюніке написано: «Бакалаврські програми (first cycle degrees), за Лісабонською конвенцією, мають надавати доступ до магістерських програм (second cycle programmes), а магістерські – до навчання в докторантурі». Тут немає жодної згадки про іспити ”.

     Як бачимо, керівники вузів, впроваджуючи якісь реформи, наголошують, що роблять це на вимогу Болонської конвенції, хоч насправді керуються власними міркуваннями. Вітчизняні студентські організації заявляють про те, що будуть боротись за належну реалізацію європейських стандартів освіти. Цьому обіцяють сприяти і вищі державні посадовці. Однак тим часом в академічному середовищі Європи точаться жорсткі суперечки на рахунок того, чи має майбутнє Болонський процес.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1.3. Європа проти євро стандартів

 

     У2007 - 2009 роках у найбільш містах Іспанії, Франції, Німеччини та Італії відбулись масштабні демонстрації за участю студентів та викладачів, які вимагали скасування Болонського процесу. В кращих європейських традиціях, виступи нерідко переходили у фізичне протистоянні з органами правопорядку. Скандал змусив державних мужів поставити вирішення питання на порядок денний.

     В Європі опонують Болонському процесу ще й тому, що він, ступенева система освіти, має характер прихованої дискримінації за майновою ознакою. В багатьох країнах Євросоюзу здобуття рівня бакалавра – безкоштовне, натомість навчання на магістерському курсі коштує дорого навіть для європейців. За словами самих студентів, бакалаврат дає лише загальні знання, з якими працевлаштування практично неможливе. Тому студентам об’єктивно потрібно продовжувати навчання на магістратурі (як зазначалось вступ для бакалаврів відбувається майже безперешкодно). Звісно, для вітчизняних освітян, та й студентів такі вимоги видаються занадто утопічними. На Заході студенти заявляють, що готові боротись за своє первинне право на доступну освіту, а не за надв’язувані стандарти, єдиною перевагою якої є „загальноєвропейське визнання ”. Студенти обурюються тому, що від нині присутність на парах є одним з головних критеріїв оцінки успішності. Окрім того, це ускладнює поєднання навчання з роботою. У правоті вимог студентів можна переконатись з огляду на те, що молодь підтримують викладачі. За словами останніх, їх більше бентежить той рівень знань, який вони дадуть студентам, а не кількість зароблених грошей.

     Викладачі заявляють, що Болонська система готує вузькоспеціалізованих фахівців. Мовляв раніше педагоги мали змогу наситити студента різною інформацією, що забезпечує широкий кругозір, об’ємне сприйняття світу. Сучасна ж система освіти готує звичайних виконавців функцій, по-перше через те, що відчутно зменшилась кількість годин, відведених на практичні зайняття. Домашні завдання студенти виконують копіюючи з Інтернету. Уведення тестової форми опитувань призвело до знецінення дипломів працівників сфери мистецтва – музиканти, актори та художники ризикують перетворитися на звичайних теоретиків.

     Цікаво, що одними з перших з критикою процесу виступали викладачі медичних та правничих ВНЗ Європи. Ще у 2007 році провідні юридичні виші Німеччини відмовились від Болонського процесу. Причини, які змусили Німеччину відійти від європейських стандартів освіти, сформулював професор Гейдельберзького університету Вінфрід Брюггер.

„Фах юриста є настільки складним, що його практично  неможливо опанувати впродовж трьох, плюс один-два роки. Якщо ж таки йти  цим шляхом, то це може спричинити знецінення фаху, зменшення рівня кваліфікованості спеціалістів, – вважає німецький  професор. – Потенційною перевагою  можна вважати те, що за умов впровадження Болонського процесу у всій Європі теоретично юрист зможе вільно переїжджати  і працювати, де забажає. Проте насправді юристи «зв’язані» з правовими системами, які вони вивчають і в яких вони працюють. Тому навряд чи французький, англійський чи український юрист зможе надавати кваліфіковану допомогу за німецьким правом у Німеччині, не говорячи вже про те, аби бути суддею. Отже, більшість юридичних факультетів у Німеччині не переконані в тому, що Болонський процес у частині підготовки юристів є доброю справою ”.

     Сьогодні ж до закордонних педагогів приєднались українські колеги. Так під час експертного обговорення „Концепції розвитку вищої юридичної освіти в Україні” викладачі юридичного факультету Київського національного університету ім. Т. Шевченка були практично одностайні: Болонська система може знищити ті найкращі напрацювання у сфері вищої освіти, які успадковані з радянських часів. В якості аргументів наводилось те, що Болонська система підходить для обмеженого кола дисциплін – тих, що мають однакові критерії оцінювання в усьому світі. Було визнано, що принципи Булонської системи шкідливі для підготовки фахових юристів. Засуджувалось надання переваги тестам як форми перевірки знань студентів. „Перевіряти ораторські здібності майбутніх адвокатів за допомогою тестів неможливо ”, – заявила професор Галина Балюк.

     Відмічалось те, що предмети, які даються на вибір, не пов’язані зі спеціальністю. Таким чином, на практиці юристові часто доводиться вивчати „просто ” філософію чи соціологію без прив’язки до його фаху. За словами експертів Ініціативи з верховенства права, студенти не лише на перших, а й на останніх курсах перевантаженні вивченням дисциплін, які не мають змістовного юридичного сенсу. Інтенсивне вивчення європейського права не дає своїх позитивних результатів – студенти як раніше не мають змогу працевлаштуватись або продовжити навчання в Європі, натомість отримують все менше годин на вивчення актуальних дисциплін. Авторитетні педагоги заявляють, що запровадження європейських зразків має відбуватись з урахуванням вітчизняного, в тому числі радянського досвіду. В усякому разі без узгодження будь-яких нововведень зі студентами, ці реформи не матимуть успіху.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1.4. Висновки

 

     Отже, можна сказати, що ставлення до вищої освіти неоднозначне. Міністерство немов мала дитина намагається вхопити нову іграшку, але й стару нікому не віддає. Отож під гаслами Болонського процесу та наближення системи освіти до європейських стандартів було легітимовано втручання бюрократичних приписів МОН у безпосередній навчальний процес. При цьому, у самих документах Болонського процесу неодноразово наголошується на академічних свободах, автономії університетів тощо. Регулювання того, яким чином викладач повинен оцінювати студента, є очевидним порушенням цих принципів, проте це не зупинило міністерство.

     Поступово ідею кредитно-модульної системи у міністерських документах все ж було витіснено і зрештою замінено на ЄКТС. Варто також відзначити, що навіть запровадження ЄКТС в Україні відбувається з дуже специфічним “українським прочитанням ”. Не дивлячись на те, що в Україні й світі існують єдині стандарти в.о. у контексті Болонського процесу, їх впровадження відбувається під специфічними національними соусами.

     Проте суттєвою відмінністю українського та європейського впровадження Болонського процесу є те, що у європейських країнах студенти та викладачі виходять на масові демонстрації, відстоюючи своє бачення майбутнього вищої освіти. Українська освітянська громадськість, на жаль, висловлює свої заперечення переважно тільки в особистому спілкуванні. І допоки викладачі, студенти, дослідники не усвідомлять своїх прав та інтересів, до того часу жорстока бюрократична логіка продовжуватиме наступ на університети, дедалі поглиблюючи кризу освіти в Україні.