Стандарти вищої освіти у контексті Болонського процесу

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

СЛОВ’ЯНСЬКИЙ  ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
 
 
 

Творча  робота

на тему: 
 

«Стандарти  вищої освіти у контексті Болонського  процесу» 
 
 
 

             Виконала:    

 
 
 
 
 

Слов’янськ, 2010

Зміст

 

1. Вступ

2. Розділ Ι. Теоретичний огляд стандартизації вищої освіти в контексті Болонського процесу

1.1. Стандарти вищої освіти в Україні

1.2. Українсько-Болонське диво

1.3. Європа проти євро стандартів

1.4. Висновки

3. Розділ ІІ. Дослідження впровадженні Болонського процесу в вузах України

2.1 Освіта та впровадження Болонського процесу в НаУКМА

2.2. Висновки

4. Загальні висновки

5. Список використаної літератури

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

 

     За умов курсу на євроінтеграцію, що був проголошений Президентом України та схвалений Верховною Радою України, а також підтриманий переважною більшістю суспільства та політичних партій, актуальність проблеми реформування вітчизняної освіти не викликає сумнівів. Отже, сьогодні процес входження української освіти в європейський освітній простір асоціюють із Болонським процесом, головною метою якого є консолідація зусиль наукової та освітянської громадськості й урядів країн Європи для істотного підвищення спроможності європейської освіти і науки у світовому вимірі.

     Отже, Болонський процес — це система заходів європейських державних установ (рівня міністерств освіти), університетів, міждержавних і громадських організацій, які стосуються вищої освіти, сформульованих у Болонській декларації.

     На сьогодні з упевненістю можна констатувати, що Україна остаточно визначилася щодо реформування вищої освіти відповідно до вимог Болонського процесу, про що свідчить підписання відповідних документів про вступ до “Болонського клубу” у 2005 р.

     Більшість європейських країн приєдналися до Болонського процесу ще в 1999 році. Вони домовилися про те, що не створюватимуть єдиної схеми освіти для всіх країн, але зроблять можливим перехід студента (і викладача) з вищого навчального закладу однієї країни до вищого навчального закладу іншої, а дипломи будь-якої країни, яка входить до Болонського процесу, будуть загальновизнаними на територіях цих держав. До 2010 року освітній простір Європи передбачалося перетворити на єдиний, і таким чином наблизити створення єдиного європейського ринку праці.

     Уже з 1 вересня у вищих навчальних закладах країни було введено кредитно-модульну систему. Згідно з нею увесь масив знань із предметів поділений на окремі частини — модулі. Спеціальні комісії стежать за тим, щоб один і той самий матеріал не вивчали на різних курсах і щоб студент мав можливість моделювати траєкторію власного навчання, враховуючи сполучення того, що вже вивчив, із тим, що хочеться опанувати в майбутньому. Для цього в кожному вузі для кожної спеціальності розробляють такі собі пакети-навігатори, що допомагають орієнтуватися в нових правилах навчання. Уже цього року змінилося й співвідношення між самостійною роботою студентів і роботою з викладачем на користь першої. Усі зміни, пов’язані з приєднанням до Болонського процесу, націлені на створення прямого зв’язку ринку праці з ринком освітніх послуг. Наскільки ж наші вітчизняні стандарти вищої школи відповідають часу? Що позитивного та негативного можна чекати від участі нашої країни в Болонському процесі?

 
 

Розділ  Ι

 

Теоретичний огляд стандартизації вищої освіти у  контексті Болонського  процесу

 
 

1.1   Стандарти вищої освіти в Україні

 
 

     “Болонським процесом” в останні роки прийнято називати діяльність європейських

країн, яка спрямована на те, щоб зробити узгодженими системи вищої освіти цих країн.

Основний зміст Болонської декларації, прийнятої 19 червня 1999 року, полягає в тому, що

країни-учасниці зобов'язалися до 2010 року привести свої освітні системи у відповідність

певному єдиному стандарту. Вихідні позиції учасників процесу у тексті Болонскої декларації формулюються  наступним чином: ”«Європа знань» є на сьогодні широко визнаним незамінним фактором соціального і людського розвитку, а також невід’ємною складовою зміцнення та інтелектуального збагачення європейських громадян, оскільки саме така Європа спроможна надати їм необхідні знання для протистояння викликам нового тисячоліття разом із усвідомленням спільних цінностей та належності до єдиної соціальної і культурної сфери”. Болонський процес – один з інструментів не лише інтеграції в Європі і в Європу, а й інструмент загальної світової тенденції нашого часу – глобалізації. Європейська спільнота має намір зробити внесок в якісну освіту шляхом заохочення країн-учасниць до сприяння підвищенню якості власної освіти. Відштовхуючись під цього, Європейська комісія надає фінансову і політичну підтримку цьому процесові, що виходить за рамки ЄС. Сьогодні східноєвропейські країни лише починають приймати Болонські ідеї. Співпраця з європейцями у сфері освіти на шляху входження України в Європу є одним із пріоритетів розвитку вищої освіти в Україні. Проте не є самоціллю проголошення йти будь-якими шляхами тільки в Європу, тільки інтегрування в Європу.

     Участь вищої освіти України в Болонських перетвореннях має бути спрямована лише

на її розвиток і набуття нових якісних ознак, а не на втрату кращих традицій, зниження

національних стандартів якості. Орієнтація на Болонський процес не повинна призводити до надмірної перебудови вітчизняної системи освіти. Ключова позиція реформування: Болонські вимоги – це не уніфікація вищої освіти в Європі, а широкий доступ до багатоманітності освітніх і культурних надбань різних країн. Метою є і те, щоб Європа зрозуміла, що в Україні – потужна система вищої освіти, потужні школи. Україна відчуває підтримку європейської спільноти. За цей час у нашій країні побувало багато місій Ради Європи, які розглядали стан освіти, проводили експертизу освітянської законодавчої бази і практично зауважень не було. Сьогодні вже майже немає опонентів щодо ступеневості вищої освіти. Вона підвищує мобільність і вертикальну, і горизонтальну. Напрями розвитку вищої освіти в Україні, з одного боку, стратегічні, з іншого – вони дадуть імпульс для подальшого поліпшення стану освіти і науки вже в недалекому майбутньому. Перший напрям – це розширення доступу до вищої освіти, другий – якість освіти й ефективність використання фахівців з вищою освітою і третій – це інтеграційні процеси.

     Структура вищої освіти України за своєю ідеологією та цілями узгоджена із

структурами освіти більшості розвинених країн світу. Для входження України до європейського простору вищої освіти потрібно впровадити в системі вищої освіти:

широкомасштабну довгострокову стратегію системної модернізації всієї системи

освіти.

Державний стандарт вищої освіти

 

       Державний стандарт вищої освіти містить складові:

 

• перелік кваліфікацій за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями;

 

• перелік напрямів та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями;

 

• вимоги  до освітніх рівнів вищої освіти;

 

• вимоги  до освітньо-кваліфікаційних рівнів вищої освіти.

 

Кваліфіка́ція (від англ. Quality - якість)  — це наявність підготовки, професійних знань, навичок та досвіду, які дають можливість особі належним чином проводити певні дії; або ж — це рівень підготовленості, майстерності, ступінь готовності до виконання праці за визначеною спеціальністю чи посадою, що визначається розрядом, класом чи іншими атестаційними категоріями.

 

Галузеві  стандарти вищої  освіти

 

     Галузеві стандарти вищої освіти містять складові:

 

• освітньо-кваліфікаційні характеристики випускників вищих  навчальних закладів;

 

• освітньо-професійні програми підготовки;

 

• засоби  діагностики якості вищої освіти.

 

Стандарти вищої освіти вищих  навчальних закладів

 

     Стандарти вищої освіти вищих навчальних закладів містять складові:

 

• перелік спеціалізацій  за спеціальностями;

 

• варіативні  частини освітньо-кваліфікаційних  характеристик випускників вищих  навчальних закладів;

 

• варіативні  частини освітньо-професійних програм  підготовки;

 

• варіативні  частини засобів діагностики  якості вищої освіти;

 

• навчальні плани;

 

• програми  навчальних дисциплін.

 

     Порядок розроблення стандартів вищої освіти та внесення змін до них, а також здійснення контролю за їх дотриманням визначається Кабінетом Міністрів України.

     За роки Незалежності ми вже двічі розробляли та затверджували свої стандарти для вищої школи, так що вже маємо певний досвід, який нам підказує, що потрібна система перетворень. Ринок праці складається за своїми об’єктивними законами й не залежить від наших бажань і нашої волі. Цей ринок вводить у наше життя нові професії. Існує й така річ, як класифікатор професій. Проте ми в Україні в нього якихось системних змін уже років десять не вносили й тому треба починати з уточнення переліку професій. Треба встановити, які нам ринок дав нові професії та нові кваліфікації. Після цього треба створити новий перелік напрямків підготовки за спеціальностями, а потім уже виробляти стандарти навчання під цей перелік.

     Сьогодні нам уже треба виробляти стандарт третього покоління. Той, згідно якого ми сьогодні працюємо, це стандарт другого покоління. На початку 1990-х ми спробували створити перше покоління вітчизняних стандартів вищої освіти. Але вони були дуже слабкими. У 2000 році розробили вже друге покоління стандартів, змістовніше. Наприклад, там уже з’явилися сучасні освітньо-кваліфікаційні характеристики. Але стандарти другого покоління також треба міняти й ось чому — вузам потрібна велика академічна автономія, зараз дуже багато чого є занормованим. Виходить, що для індивідуалізації утворення простору не залишається.

     Не треба забувати, що стандарти пишуть живі люди, в яких є особисті інтереси. Ось, наприклад, у одному з ВУЗів України взяли й записали на вищу математику для економістів майже 500 годин, щоб викладачам математики забезпечити побільше роботи. А чи є це виправданим? Стандарти повинні бути орієнтованими і на інший рівень знань нашої молоді. На початку 1990-х у вузах ввели предмет — історію України. Правильно ввели — з урахуванням вимог часу. Тоді у школі цей предмет іще не викладали. А зараз уже добре поставлено шкільний курс, і тому у вузах цього вже не повинно бути. Багато базових курсів із інформатики у вузах на сьогоднішній день також стали зайвими. Стандарти завжди річ тимчасова й періодично їх обов’язково треба переглядати. У зв’язку з запитами ринку нам треба розвивати суспільно-професійну атестацію й відповідно — акредитацію вузів незалежними структурами. Якщо говорити про суспільний аспект такої атестації, то в розвинених країнах її здійснює група професіоналів. В Америці де б ти не навчався бухгалтерському обліку, але екзамен будеш складати в асоціації бухгалтерів. Така суспільно-професійна акредитація в Україні є в області аудиту. У них є свій Союз, який і видає відповідні сертифікати.

     Мало вчити, мало мати стандарт, треба ще, щоб хтось це професійно оцінив. І на захисті дипломів та здаванні держекзаменів повинні бути присутніми незалежні експерти i їх має бути більше, ніж тих викладачів, які вчили студентів. Проте деякі оцінки зовнішні не можуть бути для певних випадків монопольними. Багато в чому наші стандарти відрізняються від західних, якщо говорити про чисто професійний компонент, вона в багатьох випадках західну перевищує — у вимогах. Основна частина випускників із вищою освітою — це з п’ятирічним терміном освіти. На заході основна частина людей із вищою освітою — це бакалаври, які вчилися 3—4 роки. Магістрів закордоном випускається набагато менше, ніж в Україні. Вимоги до знань і вмінь випускників вузів у нас доволі високі. Проте за рахунок того, що ми дуже великий натиск робимо на вузькопрофесійні знання, страждає загальна компонента. І ще одна проблема — рівень володіння іноземними мовами нашою молоддю в нас далекий від бажаного. Звідси випливає наступна проблема. Наша молодь погано знайома з загальносвітовими джерелами. Хіба в більшості своїй молодь у нас читає зарубіжні професійні журнали? Якщо говорити про професійний компонент, фундаментальну підготовку, то ситуація в нас хороша. А якщо говорити про комунікаційну складову, то тут починаються наші проблеми й наші відмінності.

     І останнє. Самі по собі стандарти — річ хороша. Але треба мати чіткий механізм для переходу від старої системи до нової. Мало задекларувати новий перелік спеціальностей, треба знати як його впровадити в життя. Іноді до українських ВНЗ потрапляють, переведені з інших вузів, такі студенти, у заліковці котрих записано предмети, яких в Україні вже немає з 1996 року. Це означає, що стандарти 1996 року ще не в усіх вузах освоєні. Механізм переходу — завдання міністерське, а самі стандарти розробляються науково-методичними комісіями, які створюються в напрямах. Рішення створювати третє покоління українських стандартів вищої освіти ще не приймалося, проте, в середовищі професіоналів уже активно йде обговорення з їхнього оновлення.