ЗМІСТ 

ВСТУП 3

РЕФОРМАЦІЯ 5

«БАТЬКО»  РЕФОРМАЦІЇ В НІМЕЧЧИНІ 9

МЕЛАНХТОН 13

ВИСНОВКИ 15

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 16 

ВСТУП

     У XVI ст. Німеччину, Англію, Францію, Нідерланди, скандинавські країни, країни центральної  Європи охопив широкий суспільний рух  проти католицької церкви — Реформація (від лат. reformatio — перетворення, виправлення). Представники цього руху заперечували верховну владу папи римського, чернецтво, більшу частину таїнств, догмат католицької  церкви про можливість «спасіння» віруючих «добрими ділами» (тобто, пожертвуваннями  і молитвами), культ святих, ікони, обов´язкову безшлюбність духівництва, більшу частину католицької символіки  тощо. На противагу цьому висувалася вимога до національних церков, не підпорядкованих  римській курії, проводити богослужіння рідною мовою. Джерелом віровчення послідовники реформаційного руху вважали саме лише Святе Письмо (Біблію) і відкидали  Священний Переказ (рішення церковних  соборів, вердикти римських пап).

     Ідея  реформації церкви «носилася у повітрі» в добу Гуманізму й Відродження  так само, як ідеї відродження мистецтва  й науки. Виразником цієї ідеї став чернець августинського ордену, син  рудокопа Мартін Лютер. У 1517 р. Лютер  представив до загального розгляду 95 тез  проти папської влади. Він спалив папську буллу, що відлучала його від церкви. Ним був написаний  для церкви новий катехізис.

     Лютерівське вчення поширилося у Швеції, Данії, Франконії, Гессенських і Бранденбурзьких  землях. Розпочалася війна протестантів з німецьким імператором Карлом V. Ця війна тривала з перервами  до 1536 p., коли імператор змушений був  укласти мирний договір у Нюрнберзі. З цього часу протестанти отримали громадянські права нарівні з  католиками. Повстання Лютера стало  сигналом до появи інших супротивників  папської влади. Найзначнішими з  них були Ульріх Цвінглі, Жан Кальвін  та Філіп Меланхтон.

     Релігійним  наслідком Реформації у тих країнах, де вона перемогла, було утворення нових  протестантських церков (в Англії, Шотландії, Нідерландах, Швейцарії, частині  Німеччини, скандинавських країнах). Отже, діяльність Лютера спричинила до розколу  в єдності західнохристиянського  світу. 

РЕФОРМАЦІЯ

     В XVI ст. в Західній і Центральній  Європі розгорнувся широкий суспільний рух Реформації, що прийняло форму  боротьби проти римсько-католицької  церкви. Реформація сформулювала своє розуміння природи і шляхів виховання  людини, що відрізнялося від поглядів гуманістів Відродження і католицької  ортодоксії. Релігійний антропологізм  реформаторських навчань йшов врозріз  світського гуманізму педагогіки Відродження. На відміну від римо-католицької  церкви, який сповідував істину як незмінне відображення божественного провидіння, Реформація припускала доповнити божественні  за своїм походженням істини.

       Реформація проголосила принцип  індивідуальності, "самості" людини, що несе особисту відповідальність  перед Богом. Критичний і гуманістичний  настрій Реформації мав важливі  наслідки для школи і педагогіки. По суті, Реформація змикалася  з Відродженням в прагненнях  перемістити в центр виховання  людську особистість, долучати  до національної культури, мови, літератури, заохочувати світську  освіченість. 

       В рух Реформації простежувалися  помірні і радикальні течії.  Лідер останнього Томас Мюнцер (1490 - 1525) виступав за руйнування  старої школи, яка ускладнює  доступ народу до освіти. З  метою створення нової школи  Т. Мюнцер розробив спеціальні  проекти навчальних програм для  народного освіти.

       В становленні педагогічних поглядів  Реформації особливу роль зіграв  ряд мислителів: Жан Кальвін (1509-1564), Матюрен Кордьер (1479 - 1564), Вільям  Тіндель (1484-1536), Мартін Лютер (1483 - 1546), Філіп Меланхтон (1497 - 1560) та  інші.

     Протягом  всього Середньовіччя церква відігравала  значну роль у житті суспільства, ідеально вписуючись в пануючий на Заході феодальний лад. Церковна ієрархія була повним віддзеркаленням ієрархії світської: подібно до того, як у  світському феодальному суспільстві  вишикувалися різні категорії сеньйорів і васалів - від короля (верховного сеньйора) до лицаря, так і члени кліру градуювали по феодальних ступенями від Папи (верховного первосвященика) до парафіяльного кюре. Будучи великим феодалом, церква в різних державах Європи володіла до 1/3 кількості всієї оброблюваної землі, на якій використовувала працю кріпаків, застосовуючи ті ж методи і прийоми, що і світські феодали. Узурпуючи таким чином готові форми феодального суспільства, отримуючи від них незліченні плоди, як організація церква одночасно формувала ідеологію феодального суспільства, ставлячи своїм завданням обґрунтування закономірності, справедливості і богоугодну цього товариства. Монархи Європи у свою чергу йшли на будь-які витрати, щоб отримати від кліриків вищу санкцію на своє панування.

     Феодальна католицька церква, що була ідейною  санкцією середньовічного суспільства, могла існувати і процвітати до тих  пір, поки панувала її матеріальна основа - феодальний лад. Але вже в XIV-XV століттях  спочатку в Середній Італії і Фландрії, а з кінця XV століття і всюди  в Європі почалося формування нового класу, поступово захоплює в свої руки економіку, а потім намається  і політичної гегемонії, - класу буржуазії . Нового класу, який претендує на панування, потрібна була і нова ідеологія. Власне, вона не була такою вже й новою: буржуазія не збиралася відмовлятися від християнства, але їй було потрібно зовсім не те християнство, яке обслуговувало  старий світ; нова релігія повинна  була відрізнятися від католицизму  в першу чергу простотою і  дешевизною: меркантильній буржуазії  гроші були потрібні не для того, щоб кидати їх на вітер, будуючи величаві собори і проводячи пишні церковні служби, а для того, щоб, вкладаючи  їх у виробництво, створювати і примножувати свої підприємства. І відповідно до цього ставала не тільки непотрібною, а й просто шкідливою вся дорога організація церкви з її Папою, кардиналами, єпископами, монастирями і церковним  землеволодінням. У тих державах, де склалася сильна королівська влада, що йшла назустріч національній буржуазії (наприклад, в Англії чи Франції), католицька церква особливими декретами була обмежена у своїх претензіях і цим на час врятована від загибелі. У Німеччині, приміром, де центральна влада була примарною і Папська курія отримала можливість господарювати, як у своїй вотчині, католицька церква з її нескінченними поборами і здирництвом викликала загальну ненависть, а непристойна поведінка первосвящеників багаторазово цю ненависть посилювало .

     Крім  економічного і національного гніту  передумовою Реформації послужили  гуманізм і змінене інтелектуальне середовище в Європі. Критичний дух  епохи Відродження дозволив по-новому поглянути на всі явища культури, в тому числі і на релігію. Упор Відродження на індивідуальність і  особисту відповідальність допоміг  критично переглянути церковну структуру, а мода на давні рукописи та першоджерела звернула увагу людей на невідповідність  першохристиянства і сучасної церкви. Люди з пробудженим розумом і  мирським світоглядом ставали критично налаштованими до релігійного життя  їх часу в особі католицької церкви.

     Економічний тиск, помножений на ущемлення національних інтересів, викликав ще в XIV столітті протест  проти авіньйонських пап в  Англії. Виразником невдоволення мас  тоді став Джон Вікліф, професор Оксфордського  університету, що проголосив необхідність знищення всієї папської системи  і секуляризації монастирсько-церковної  землі. Вікліф з огидою ставився до «полону» і розколу і після 1379 почав виступати проти догматизму римської церкви з революційними  ідеями. У 1379 році він зазіхнув на авторитет  Папи Римського, висловивши у своїх  творах ідею про те, що Христос, а  не Папа Римський, є главою церкви. Він  стверджував, що Біблія, а не церква, є єдиним авторитетом віруючого  і що церква повинна будуватися за образом Нового Завіту. Щоб підкріпити свої погляди, Вікліф зробив Біблію доступною  людям на їхній рідній мові. До 1382 був закінчений перший повний переклад Нового Заповіту на англійську мову. Миколай  Герфордський закінчив переведення  більшої частини Старого Завіту на англійську мову в 1384. Таким чином, вперше англійці мали повний текст  Біблії на своїй рідній мові. Вікліф пішов ще далі і в 1382 році виступив проти догмату про пресуществленіє, хоча римська церква вважала, що сутність елементів змінюється при незмінній зовнішній формі. Вікліф стверджував, що речовина елементів залишається незмінною, що Христос є духовно присутнім під час цього таїнства і відчувається вірою. Прийняти погляд Вікліфа означало визнати, що священик не в змозі впливати на порятунок людини шляхом заборони йому приймати тіло і кров Христа при євхаристії. І хоча погляди Вікліф були засуджені в Лондоні і в Римі, його вчення про рівність в церкві було застосовано до економічного життя селянами і сприяло Селянському повстанні 1381 року. Студенти з Чехії, що навчалися в Англії, принесли його вчення до себе на батьківщину, де воно стало грунтом для ідей Яна Гуса.

     Чехія в цей час переживала засилля  німецького духовенства, яке прагнуло придбати ділянки на Куттенберських рудниках. Ян Гус, пастор Віфлеємської каплиці, що навчався в Празькому  університеті і приблизно в 1409 у  став його ректором, читав твори  Вікліфа і засвоїв його ідеї. Проповіді  Гуса припали на час підйому чеського національної свідомості, що виступив проти влади Священної Римської імперії в Чехії. Гус пропонував реформу церкви в Чехії, схожу  з тією, яку проголошував Вікліф. Прагнучи припинити народне невдоволення, імператор Сигізмунд I і Папа Римський Мартін V ініціювали церковний собор  у Констанці, на якому Ян Гус і  його сподвижник Ієронім Празький були проголошені єретиками і спалені  на багатті. Єретиком проголошувався і  Джон Вікліф 

«БАТЬКО»  РЕФОРМАЦІЇ В НІМЕЧЧИНІ

     "Батько" Реформації в Німеччині Мартін  Лютер визнавав важливість і  навіть необхідність гуманістичної  освіти в дусі Відродження.  Він був ініціатором установи  світськими властями протестантських  шкіл (послання 1524). Як вважав Лютер,  у наукової підготовки, знанні  класичних стародавніх мов і  літератури потребують можновладці  в миру і церкви. З цього  випливало, що повноцінного освіти  була гідна лише частина суспільства:  майбутні священики, вчителі,  судді та ін 

       Останнє населення повинне було  купувати елементарне освіту. У  трактаті "Про бажаність посилати  дітей в школу "(1530) Лютер  залишав за владою право примушувати  батьків щоденно, на одну-дві  години, відправляти дітей у школу. 

       Основним навчальним посібником  народної школи оголошувався  Катехізис німецькою мовою. Переклад  Катехізису був зроблений самим  Лютером.

     Мартін  Лютер народився в Айслебені  в багатодітній побожній родині шахтаря  мідних копалень Мансфельда. З п'яти  років малий Мартін вже був  відданий на навчання у міську школу  в Мансфельді. Очевидно він був  дуже вразливою людиною, бо навіть у  похилому віці згадував, як його били батьки і вчитель за найменшу провину. Чотирнадцятирічним батько його посилає на подальше навчання до Магдебурга, а потім до Айзенаха. У 1501 Лютер поступає до університету в Ерфурті.

     Одного  разу, переживши велике потрясіння під час громовиці, він дає  обітницю піти у ченці і проти  волі батька переступає поріг монастиря  августинців, де у 1507 дістає посвячення в священики. Взимку 1510-11 Лютер з  іншим монахом-августинцем здійснює прощу до Риму, який вразив його фальшивою  побожністю місцевого духовенства  і повною відсутністю очікуваної атмосфери святості у столиці  католицизму. Розчарований, але непохитний у вірі, Лютер повертається додому і продовжує навчання і 1512 захищає докторську дисертацію у Віттенберзькому університеті. Минає п'ять років і він, обурений поширенням продажу індульгенцій на відпущення гріхів, складає свої 95 знаменитих тез з метою теологічного обговорення своєї віри.

     Перекладені з латини на німецьку і видрукувані  великим тиражем тези несподівано  знаходять великий розголос у  суспільстві, його підтримують такі самі вільнодумці, як він, — рицарського  стану Ульріх фон Гуттен, вчений європейського рівня, професор Віттенберзького  університету Філіпп Меланхтон, навіть курфюрст Фрідріх Мудрий. Їхня підтримка  додає Лютеру впевенності і він  відмовляється на вимогу вищого духовенства  визнати свої помилки. Більше того, він ставить під сумнів саме існування  не тільки папства, але і Церкви взагалі. У відповідь папа Лев Х своєю  буллою від 15 червня 1520 року погрожує йому відлученням від Церкви і дає 60 днів на роздуми і покаяння. Лютер  далекий від покаяння, і тоді на вимогу папи новообраний імператор  Карл V, який ще чекає на коронацію  папою, видає едикт про спалення усіх друкованих праць Лютера. В  багатьох містах Європи, зокрема у  Льєжі, Кельні, Майнці книги, брошури, плакати  були кинуті у вогонь, що справило велике враження на публіку. Тим не менше  у Лютера лишається багато прихильників і у відповідь на той акт  студентство Віттенберга спалює католицькі книжки і серед них  Кодекс канонічного права. Присутній  при цьому Лютер кидає у  вогонь папську булу. Вісті про  спалення Кодексу, неповага до якого  каралася вічним прокляттям, блискавично  поширюються по всій Німеччині і  робить ще більше враження, ніж спалення праць Лютера. Папі не залишається  нічого іншого, як відлучити єретика  від Церкви і він робить це 3 січня 1521. Одночасно Карл V скликає у  Вормсі рейхстаг і викликає туди Лютера (18 квітня 1521 р.). Від нього вимагають  зректися своїх поглядів, але Лютер  у ввічливій формі відмовляється  це зробити. Вже після його від'їзду рейхстаг оголошує його поза законом, але він на той час з допомогою  курфюрста Фрідріха вже встиг  надійно сховатися у замку  Вартбург під виглядом «рицаря Йорга». Тут, а пізніше у Віттенбергу він перекладає на німецьку мову Біблію і піклується організацією лютеранських громад, які виникають всюди в Німеччині. Своїм досконалим перекладом він зробив вагомий внесок в розвиток німецької мови — Біблія стала зрозуміла простим людям, хоч Лютер не дотримувався якогось одного діалекту німецької мови й широко застосовував власні новотвори. Лише у 1534 році він закінчує цю титанічну працю. Жодна літературна праця в ті часи не мала такого попиту, як Біблія Лютера. За двадцять років було випущено понад 400 її видань.

     За  допомогою прибічників Лютера, особливо Меланхтона, процес Реформації набирає  силу. Демонструючи свій розрив з Католицькою  Церквою, багато священників починають  одружуватися, деякі цивільні особи  зважуються виконувати ритуал причастя, а вірні — нищити образи і церковну скульптуру. Реформація йшла як «зверху», так і «знизу». Поступово виникає  загроза соціальних заворушень і  Лютер виходить з підпілля у Віттенбергу, щоб пом'якшити радикальність руху і тим, з одного боку, запобігти  введенню в місто військ для встановлення порядку, а з другого, не наражати на небезпеку прихильних до нього  курфюрстів, допомога яких була йому ще потрібна. Тим часом у Римі папський престол займає Адріан VI, який розглядає  процес реформації як кару Божу за гріхи  і намагається прийти до примирення з Лютером.