Педагогічне спілкування

 

 

 

Міністерство освіти і  науки України 
Полтавський національний університет

імені В.Г.Короленка

 

 

Кафедра психології

 

 

 

 

ПЕДАГОГІЧНЕ СПІЛКУВАННЯ

 

 

 

 

 

Реферат 
студентки I курсу 
(групи ДФ – 11) 
Недайборщ Наталії Олександрівни

 

 

 

 

 

 

Полтава 
2013

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………..3

ОСНОВНА ЧАСТИНА

1. Поняття та суть педагогічного спілкування…………………………...….. 4
1. Що таке педагогічне спілкування?.............................................................4
2. Функції педагогічного спілкування…………………………………….5
3. Рівні спілкування………………………………………………………...5
4. Види спілкування……………………………………………………..…6
2. Стилі та моделі педагогічного спілкування………………………………..7
1. Стилі педагогічного спілкування………………...…………………......7
2. Моделі педагогічного спілкування…………...………………………...8
3. Яких етапів треба дотримуватись в організації педагогічного спілкування?………………………………………………………………..10
4. Культура педагогічного спілкування……………………………………..11

ВИСНОВКИ……………………………………………………………....12

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………..13

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Повноцінний розвиток людини, передусім психічний і соціальний, залежить від її спілкування із собі подібними Homo sapiens. Люди, які оточують особистість, є невичерпним джерелом її соціального становлення. Головним інструментом, що забезпечує зв'язок особистості з іншими людьми, є спілкування. Тому потяг кожної людини до спілкування зумовлений природними потребами. Серце людини зіткане з її людських стосунків з іншими людьми. Ставлення однієї людини до іншої є своєрідною сутністю, ядром справжньої життєвої психології. Без спілкування мав би зупинитися розвиток людини як особистості. Адже навіть тварини живуть і розвиваються завдяки розмові з істотами свого виду чи роду.[1] У спілкуванні складається важлива система виховних взаємин, що сприяють ефективності виховання і навчання. У педагогічній діяльності спілкування здобуває функціональний і професійно значимий характер. Воно виступає в ній як інструмент впливу, і звичайні умови і функції спілкування одержують тут додаткове «навантаження», тому що з аспектів загальнолюдських переростають у компоненти професійно-творчі.

 Педагогічне спілкування - це професійне спілкування вчителя з усіма учасниками навчально-виховного процесу, яке спрямоване на створення оптимальних умов для здійснення мети, завдань виховання і навчання.

Культура людського спілкування - це частка загальної моральної  культури особистості. Відсутність  культури спілкування - свідчення бездуховності  людини. Ще мудрий Езоп довів, що наше слово - це і найкраще, що є в розпорядженні  людини і найгірше, чим вона володіє. Сьогодні проблема культури спілкування  набуває, як ніколи, великого значення. Відбувається становлення України  як самостійної держави, інтенсивно розвиваються міжнародні та міжособистісні зв’язки з різними країнами світу. З огляду на це визначальною стає для  нашого суспільства проблема вміння спілкуватись як на офіційному, діловому, так і на чисто побутовому рівнях.

Культура і мистецтво  спілкування не самоціль, а дорогоцінний здобуток людини. Це засіб духовного  розвитку і вдосконалення особистості, яка прагне до відчуття власної гідності. Набуття людиною навичок культури спілкування розв’яже чимало проблему міжособистісних, міжнаціональних  взаємостосунках, а також у суспільстві  в цілому.

 

1.Поняття та суть педагогічного  спілкування

 

1.1Що таке педагогічне  спілкування?

Педагогічне спілкування - система  соціально-психологічної взаємодії  між учителем та учнем, спрямована на створення оптимальних соціально - психологічних умов для обопільної діяльності. Для цього педагогові потрібно уміти: оперативно і правильно  орієнтуватись в постійно змінюваних умовах спілкування, знаходити відповідні комунікативні засоби, які відповідали  б його індивідуальності. Відомо, що не професійне педагогічне спілкування  породжує страх, невпевненість, спричинює  зниження працездатності, порушення  динаміки мовлення , небажання думати і діяти самостійно, відчуженість, стійке негативне ставлення до вчителя, навчання. Почуття пригніченості  від вивчення певного предмета (а  не рідко від спілкування з  учителем) у деяких учнів триває впродовж багатьох років. Професійне педагогічне  спілкування передбачає високу його культуру, яка засвідчує вміння педагога реалізувати свої можливості у виборі певного стилю педагогічного  спілкування.

Педагогічне спілкування  – це система обмеженої соціально-психологічної  взаємодії педагога та учнів, змістом  якого є обмін інформацією, надання  виховного впливу, організація взаємин  за допомогою комутативних засобів. Педагог є ініціатором цього  процесу, його організатор і його керівник.

Спілкування в педагогічній діяльності виступає як засіб рішення  навчальних задач, як соціально-психологічне забезпечення виховного процесу  і як спосіб організації взаємин  вихователя і дітей, що забезпечують успішність навчання і виховання.[3]

Педагогічне спілкування  повинне бути емоційно комфортним і  особистісно розвиваючим. Професіоналізм спілкування вчителя полягає в тому, щоб перебороти природні труднощі спілкування через розходження в рівнях підготовки, здатності допомагати учням набути впевненості в спілкуванні як повноправних партнерів учителя. Для вчителя важливо пам'ятати, що оптимальне спілкування – не уміння тримати дисципліну, а обмін з учнями духовними цінностями. Загальна мова з дітьми це не мова команд, а мова довіри.

Усне мовлення є основним засобом педагогічного спілкування. Слово вчителя повинне впливати на почуття і свідомість, повинне  стимулювати мислення й уяву, створювати потребу пошукової діяльності. Мовлення вчителя повинне забезпечувати вирішення завдань навчання та виховання школярів, тому перед ним (мовленням) стоять, крім загальнокультурних, і професійні, педагогічні вимоги. Вчитель несе соціальну відповідальність і за зміст, якість свого мовлення, і за його наслідки. Ось чому мовлення вчителя є важливим елементом його педагогічної майстерності.

Вираз “педагогічне мовлення”  вживають, коли мова йде про усне мовлення педагога. Під усним мовленням  розуміють як сам процес говоріння, створення усних висловлювань, так і результат цього процесу – усні висловлювання.

Педагогічне мовлення має  на меті забезпечити:

• продуктивне спілкування, взаємодію між педагогом та вихованцями;
• позитивний вплив вчителя на свідомість, почуття учнів з метою формування, кореляції їх переконань, мотивів діяльності;
• повноцінне сприйняття, усвідомлення і закріплення знань у процесі навчання;
• раціональну організацію навчальної та практичної діяльності вчителя.[2]

1.2.Функції педагогічного  спілкування

 Спілкування виконує  не тільки пізнавальну функцію,  а й виступає своєрідним практичним  людинознавством, оскільки за  його допомогою особистість пізнає  не тільки іншу людину, а й  саму себе.

Педагогічному спілкуванню  властиві такі функції:

• забезпечення повноцінної презентації (передачі) знань;
• забезпечення ефективної навчальної діяльності школярів;
• забезпечення продуктивних взаємовідносин між учителем та учнями.

Слід прагнути оволодіти  виразним, яскравим переконливим професійним  мовленням з метою максимально  ефективного комунікативного впливу у навчально-виховному процесі.

1.3.Рівні спілкування

Залежно від змісту і спрямованості  дій співрозмовників виділяють  такі рівні спілкування[4]:

• конвенційний — здійснюється відповідно до прийнятих правил, обмежений певними умовами, які заздалегідь визначені та прийняті. Потребує високої культури спілкування, ретельного дотримання певних правил;
• примітивний — для того, хто виявляє ініціативу спілкування, співрозмовник виявляється усього-на-всього предметом, потрібним чи таким, що стоїть на перешкоді діяльності ініціатора. Якщо потрібний — треба ним оволодіти, коли заважає — відштовхнути, знехтувати;
• маніпулятивний — рівень спілкування, коли партнер — це лише суперник у певній грі, яку треба будь-що виграти;
• стандартизований — спілкування ґрунтується на стандартах, а не на взаємному розумінні актуальності ролей один одного. Це своєрідний "контакт масок";
• ігровий — спілкування відбувається в ігровій формі, що потребує від партнерів прояву творчості, добору таких прийомів, які допомагали б підтримувати запропонований тон;
• діловий — передбачає організацію співрозмовника чи колективу вихованців на виконання конкретної справи, що стосується обох партнерів;
• духовний — вищий рівень людського спілкування. При такому спілкуванні партнер сприймається як носій духовного начала, і усвідомлення цього пробуджує у співрозмовника почуття особливої поваги, шанобливості.

1.4.Види спілкування

У процесі спілкування  люди використовують такі його види:

• вербальне — основним засобом є слово;
• мануальне — засобом спілкування є рухи рук (жести);
• матеріальне — одна людина спілкується з іншою за допомогою певних матеріальних речей (іграшки, одяг, продукти харчування та ін.); цей вид спілкування опосередковано об'єднує багатьох людей різної статі та професій у своєрідних, часто безпосередньо не бачених партнерів;
• технічне — радіо, кіно, телебачення, телефон тощо; тут технічні пристрої допомагають людям спілкуватися один з одним, а також із колективами, зближуючи між собою багатьох людей;
• біоенергетичне — пов'язане із сприйняттям біоенергетичних полів партнерів безпосередньо або на відстані. Цей вид спілкування ще мало вивчений і приховує в собі багато загадок.

Названі види спілкування діють  не завжди автономно. У багатьох випадках люди у процесі спілкування використовують одночасно різні види, тим самим  збагачуючи своє спілкування.

 

2.Стилі та моделі педагогічного  спілкування

 

2.1.Стилі педагогічного спілкування

На основі особливостей взаємодії  людини (особливо тієї, що виконує керівні  функції на будь-якому рівні) з  іншими людьми або певними колективами  склалися такі стилі спілкування[4]:

• авторитарний — ґрунтується на беззаперечному підкоренні окремої людини або колективу владній особистості. Педагог-вихователь, що стоїть на позиціях авторитаризму, одноосібно визначає напрями діяльності школярів, а також кожен крок діяльності вихованців, зупиняє будь-яку ініціативу учнів. Основний засіб впливу на вихованців — вказівка, наказ, розпорядження, інструкція тощо.
• ліберальний (від лат. liberalis—вільний) — ґрунтується на безпринципному, байдужому ставленні до негативних дій вихованців, характеризується потуранням дій учнів. Педагог схильний не втручатися в життєдіяльність колективу, не виявляє активності й ініціативи у керівництві колективом, пасивно пливе за подіями, самоусувається від відповідальності за стан справ;
• демократичний  — ґрунтується на врахуванні думки і волі колективу в організації життєдіяльності вихованців. Педагог спільно з членами колективу визначає завдання, організовує діяльність вихованців на виконання усвідомлених завдань, заохочує ініціативу учнів, радиться з ними щодо пошуків шляхів і засобів вирішення завдань, розвиває самоуправління, залучає активістів до виконання керівних функцій.

У практиці роботи учителів-вихователів  спостерігається так званий змішаний стиль, в якому проглядаються  елементи уже названих стилів. Проте  в умовах становлення України  як суверенної, незалежної, демократичної, правової держави національна школа  має розвиватися на демократичних  засадах.

Для успішності й ефективності педагогічного  спілкування учитель-вихователь повинен  зважати на певні умови, які забезпечують оптимальність у сфері взаємин  із вихованцями. По-перше, він якнайповніше має володіти психолого-педагогічними  якостями і вміннями. Це те підґрунтя, яке дає змогу вихователю оволодівати  майстерністю педагогічного спілкування. По-друге, лише високий рівень тактовності  учителя є важливою передумовою  ефективності спілкування з учнями, колегами, батьками.