Автор работы: Пользователь скрыл имя, 29 Мая 2016 в 23:48, курсовая работа
Мета дослідження - розглянути в ретроспективі основні технології виховної роботи, на які звертав увагу в роботі з важковиховуваними підлітками А.Макаренко.
Об’єкт дослідження – соціальне виховання підлітків – правопорушників.
Предмет дослідження - використання спадщини А.С. Макаренка в процесі соціального виховання підлітків-правопорушників.
При тому, виховання за А.Макаренком ґрунтується не тільки на передачі соціального досвіду старших поколінь молодшим, а виступає планомірним, цілеспрямованим впливом на свідомість і поведінку людини для того, щоб сформувати поняття, принципи, ціннісні орієнтації, які б забезпечили необхідні умови для розвитку особистості та її всебічної підготовки до суспільного життя та трудової діяльності.
Для підвищення ефективності виховного процесу з важковиховуваними дітьми, видатний педагог пропонував використовувати всі засоби, щоб дитячі установи перестали бути установами, що тільки беруть щось у держави, а перетворилися в установи трудового виховання, щоб на них не треба було витрачати мільйони карбованців. У той же час, праця вихованців повинна бути не лише обов’язком, але й правом. Адже бідний соціальним наповненням труд ремісника, невелике мотиваційне значення праці, що переважно складається із самообслуговування при значній втомі, на думку А.Макаренка, не може стати предметом повноцінного виховання [9; 14].
Праця без освіти та виховання не має виховного значення. Творча праця можлива тоді, коли людина ставиться до неї з любов’ю, розуміє її користь та необхідність, вона стає основою прояву особистості людини та її таланту. Не останнє місце в праці посідає фізичний розвиток, але головна користь для неповнолітнього, все ж таки - від праці, вказував А.Макаренко, вважаючи її основою психічного та духовного розвитку людини.
Антон Семенович прагнув до того, щоб після виходу за межі колонії, вихованці почували себе людьми відповідальними за свою подальшу долю. Говорячи про життєву перспективу, яку собі вимальовує кожна людина, А. Макаренко зазначав, що «справжнім стимулом людського життя є завтрашня радість. В педагогічній техніці ця завтрашня радість є одним із важливих об’єктів роботи. Спочатку треба організувати саму радість, пробудити її до життя і поставити як реальність» [9, с. 351].
А.Макаренко постійно підкреслював, що виховання хороших дітей та виховання правопорушників не може здійснюватися різними методами.
А.Макаренко один з перших вказував на те, що недостатньо бачити причини соціальної дезадаптації лише в особистісних особливостях підлітка й обмежуватися індивідуальною психокорекцією.
Основою створеної ним виховної системи було педагогічно організоване середовище життєдіяльності підлітків, спрямоване на соціальне оздоровлення людини (духовне, моральне, фізичне), де головну реабілітаційну функцію виконував колектив.
Свої погляди на виховання свідомої поведінки, А.Макаренко пояснював тим, що для нього найбільш важливим є те, як людина себе поводить в ситуації, за якої її не контролюють і все, що вона робить, відбувається в «таємниці», «без свідків». Він розумів, що легко навчити дитину поводитися правильно в присутності інших, а от навчити її поводитися правильно, коли ніхто не чує, не бачить і нічого не знає - це складне завдання.
Існує ще багато педагогічних принципів, сформульованих А.Макаренком, використання яких могло б сприяти успішному вирішенню проблем роботи з «важкими» підлітками, таких наприклад, як принцип зв’язку виховання з життям, принцип поваги і вимогливості до особистості, принцип педагогічного оптимізму і рівнобічної дії тощо.
Особистісною професійною позицією А.Макаренка була позиція діалектичного підходу до навчання, до виховання, до життя взагалі. Можливо саме ця позиція забезпечила таку життєздатність його педагогічної системи, яка була актуальною на початку ХХ століття і залишається актуальною сьогодні – в ХХІ столітті.
В роботі із важковиховуваними дітьми, А.Макаренко жодного питання не вирішував стандартно або однозначно, відшукуючи кожний раз індивідуальне в кожній особистості і водночас, привчаючи її до поваги соціально схвалюваних цінностей та норм, даючи установки на формування активної життєвої позиції, засвоєння життєвих цілей, ролей, моральних якостей [29, c. 29].
Сучасні соціальні педагоги, говорячи про роботу з людьми, які опинилися в місцях позбавлення волі, акцентують увагу на тому, що вони лише тимчасово відірвані від суспільства і період ізоляції треба ефективно використовувати для їх підготовки до повернення в суспільство. «Ресоціалізація засуджених означає засвоєння десоціалізованою особистістю соціального досвіду, норм та цінностей, що дозволятимуть їй знову стати повноправним членом суспільства» [2, с. 49]. Однак, специфіка ресоціалізації засуджених досить складна і неоднозначна, що не дозволяє стверджувати на сто відсотків, що всі ті люди, які в своєму житті зіткнулися із кримінально-виконавчою системою, після відбуття покарання ніколи вже більше злочинів скоювати не будуть.
Ідеї соціальної реабілітації особистості неповнолітнього злочинця знайшли своє втілення лише в середині 80-х років ХХ століття у створеній, на їхню думку, «принципово новій моделі організації виконання покарань, яка отримала назву «реінтеграційна». На формування її теоретичної основи значний вплив здійснила західноєвропейська кримінально-правова доктрина «нового соціального захисту» [2, с. 49].
Концепція «нового соціального захисту» базувалася на таких положеннях: усі засоби боротьби зі злочинністю повинні розглядатися як засоби захисту суспільства гуманними методами; соціальний захист передбачає нейтралізацію правопорушника шляхом його ізоляції від суспільства та застосування до нього методів виховання з метою його ресоціалізації; кримінальна політика держави має орієнтуватися переважно на індивідуальне попередження злочинності, тобто бути спрямованою на ресоціалізацію правопорушника; робота по виправленню особистості правопорушника має за мету формування у нього почуття відповідальності, правильних ціннісних орієнтацій, правослухняної поведінки [2, с. 49].
Що ж є відправною точкою для застосування методів виховання та формування правослухняної особистості? Виявляється, що такою основою є «гуманне виправне середовище», яке розглядається в якості основного засобу соціальної реабілітації та необхідної умови реалізації інших засобів впливу на правопорушників: суспільно-корисної праці, загальноосвітнього та професійно-технічного навчання, соціального та релігійно-морального виховання, навчання правилам поведінки в соціумі, лікування наркоманії та алкоголізму, психологічної та психотерапевтичної допомоги, програм корисного дозвілля, соціально-психологічного тренінгу [2, с. 52].
Отже, виходячи з того, що ці підходи в роботі із неповнолітніми засудженими проголошують гуманізацію діяльності установ виконання покарань, не можна не згадати ідеї А.Макаренка, що були проголошені ним ще в 20-30-ті роки ХХ-го століття, про первинний колектив, педагогічне керівництво ним, його функціонування та розвиток як дієву основу «гуманного виправного середовища». Не менш актуальними сьогодні залишаються «макаренківські положення про активізацію різноманітних видів соціально-корисної діяльності та посилення її особистісного смислу, гуманізації, творчої спрямованості діяльності та самостійності» [21, с. 43].
За основу процесу реабілітації сьогодні береться індивідуально-психологічний підхід (відповідно до сучасних теорій соціальної роботи), ефективними вважаються індивідуальні консультації психолога, соціально-педагогічні тренінги і рольові ігри.
Багаторічні вітчизняні дослідження доводять, що процес дезадаптації починається і супроводжується втратою референтної значимості колективу (в нашому випадку - шкільного), відчуженням від основних інститутів соціалізації. Відповідно до цього, основна задача соціального педагога, який займається реабілітацією неповнолітніх правопорушників, була сформульована А. Макаренком як «відновлення нормальних взаємостосунків між особистістю і суспільством, шляхом створення нової системи мотивації» [12, с. 53].
Дуже сучасними є міркування А.С. Макаренка стосовно поведінки людини, її свободи і захищеності: «Логіка нашої дисципліни стверджує, що дисципліна ставить кожну окрему особистість, кожну людину в більш захищене, більш вільне становище... дисципліна - це свобода... Дисципліна в колективі - це повна захищеність, повна впевненість у своєму праві, шляхах і можливостях саме для кожної окремої особистості» [13, с. 116].
Те, що проголошується сьогодні основними принципами реабілітаційної роботи, у порівнянні з досвідом А.Макаренка виглядає явно невиразно, тому що: по-перше, для А.Макаренка важливим моментом було не просте включення в групу, в колектив, а створення єдиного виховного колективу, що представляє собою виховну систему [12], в якій «окремі його члени опиняються в постійних ділових, дружніх, побутових стосунках» [9, с. 310; 8, с. 96], що дозволяє відтворити нормальні взаємовідносини між особистістю та суспільством, де в якості однієї з цілей, і одночасно, принципом і засобом взаємодії виступає «ідея захищеності особистості в колективі» [13, с. 197]; по-друге, не простому вихованню трудових навичок, а серйозному виробництву на госпрозрахунковій основі, участі усього колективу в економічній і управлінській діяльності, придбанню реальних спеціальностей і розвитку активної життєвої позиції приділяв увагу А.Макаренко. Недаремно, одне з основних положень індивідуально-соціальної концепції видатного педагога - це розвиток якостей особистості, що дозволяють бути їй господарем і творцем власного життя, а не утриманцем; по-третє, А. Макаренко «ступнув далі» сучасних програм і карт реабілітації (в яких вміщується, в основному, опис попереднього життя, характер взаємин і перелік реабілітаційних заходів), говорячи про необхідність «проектування особистості», створення програми людського характеру, що включає всю сутність особистості [7, с. 129-130]. Виникаючі сьогодні проблеми, в ході соціальної реабілітації, можна пояснити «слабкістю і неясністю перспективи» і відсутністю впевненості людини в завтрашньому дні, що так характерно для нашого суспільства, в той час як А.Макаренко, завжди наголошував на формуванні чіткої та зрозумілої життєвої перспективи як для особистості, так і для всього колективу.
Завдання полягає не лише в тому, щоб виховувати в собі правильне, розумне ставлення до питань поведінки, регулярно повторював А.Макаренко, але ще і виховувати правильні звички, тобто такі звички, коли ми вчиняли б правильно зовсім не тому, що сіли і подумали, а тому, що інакше ми не можемо, тому що ми так звикли. «Між усвідомленням, як треба вчинити, і звичною поведінкою є протиріччя. Між ними є якась маленька канавка, і необхідно цю канавку заповнити досвідом ... і виховання цих звичок - набагато більш важка справа, чим виховання свідомості» [9, с. 52].
Для успішного застосування макаренківської педагогіки в сучасних умовах, за його ж словами, «потрібна велика творчість, потрібна душа, особистість. У цю справу треба вкласти вашу власну душу» [13].
Існує ще багато педагогічних принципів, сформульованих А.Макаренком, використання яких могло б сприяти успішному вирішенню проблем роботи з «важкими» підлітками, таких наприклад, як принцип зв’язку виховання з життям, принцип поваги і вимогливості до особистості, принцип педагогічного оптимізму і рівнобічної дії тощо.
Під час розробки нормативно – правової бази боротьби з правопорушеннями неповнолітніх на сьогодні активно використовуються міжнародні правові документи, що стосуються правосуддя та забезпечення прав дитини. Ці документи можна умовно поділити на документи загального характеру (стосуються загальних принципів захисту прав дитини й мають застосовуватись у всьому світі) і документи регіонального характеру (стосуються тих чи інших конкретних регіонів із відносно однорідною культурою). Існують відповідні міжнародні документи, які розглядають загальні проблеми кримінального судочинства і прав людини, та документи з правосуддя стосовно дітей і неповнолітніх.
Вітчизняна нормативно – правова база соціально – педагогічної роботи з неповнолітніми правопорушниками : Конституція України (1996 р.), Кримінальний кодекс України (2001 р.), Кримінально – виконавчий кодекс України (2003 р., набув чинності із 2004 р.), Кримінально – процесуальний кодекс України (1960 р., із змінами), Про державну кримінально – виконавчу службу України (2005 р.), Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у вигляді обмеження волі або позбавлення волі на певний термін (2003 р.), Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань (2003 р.), Про порядок взаємодії органів і установ виконання покарань, територіальних органів внутрішніх справ та центрів зайнятості населення, щодо надання особам, які звільнені від відбування покарання, допомогти в побутовому і трудовому влаштуванні, соціальній адаптації (2003 р.), Державна Програма покращення умов тримання засуджених та осіб, взятих під варту, на 2006-2010 роки (2006 р.), Норма належності речового майна для засуджених неповнолітніх, які відбувають покарання у виховно - трудових колоніях (2000 р.), Положення про кримінальну міліцію у справах неповнолітніх (2007 р.), Правила тримання неповнолітніх у дисциплінарній кімнаті приймальників – розподільників для неповнолітніх (1996 р.) та ін. [6,ст.55-65]
Отже, нормативно – правовими документами, що є основою соціально – педагогічної роботи з неповнолітніми засудженими, є три кодекси України – Кримінальний, Кримінально – процесуальний, та Кримінально – виконавчий.
ВИСНОВКИ
Отже, у процесі соціалізації головне місце займає вміння особи контактувати і співпрацювати з іншими. Саме тому колективне виховання є основою правильного виховання, адже особа засвоює норми і правила колективу, суспільний досвід, вчиться регулювати свою поведінку тощо. Людина в колективі – це людина в суспільстві. Знання теорії та практики колективного виховання є особливо важливим для педагогів у здійсненні їхньої діяльності. Вмінні допомагати і бути провідником у процесі соціалізації.
Аналізуючи усе напрошується висновок, що уся історія вітчизняної педагогіки, починаючи з 40-х років ХХ століття, у своєму поступальному русі відчуває благотворний вплив педагогічних поглядів А.Макаренка – яскравого представника педагогічної науки.
Проведений аналіз позиції діалектичного підходу А.Макаренка до навчання, до виховання, до життя взагалі важковиховуваних підлітків показав, що в роботі з ними він жодного питання не вирішував стандартно або однозначно, відшукуючи кожний раз індивідуальне в кожній дитині і водночас, привчаючи її до поваги соціально схвалюваних цінностей та норм, даючи установки на формування активної життєвої позиції, засвоєння життєвих цілей, ролей, моральних якостей.
Врахування педагогічної спадщини А.Макаренка дозволило виділити низку завдань, виконання яких дозволить майбутнім пенітенціаріям в процесі проходження різних видів практики набути навичок проведення виховної роботи, які необхідні в їх подальшій роботі як соціальних педагогів.
Наукові дослідження, присвячені соціально-педагогічним технологіям виправлення А.Макаренка, мають велике значення, однак їхній потенціал поки що повною міри не використаний навіть в діючих моделях ресоціалізації.
Информация о работе Особливості використання педагогічної спадщини А.С.Макаренка в сучасних умовах