Особливості використання педагогічної спадщини А.С.Макаренка в сучасних умовах

 

ЗМІСТ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                     ВСТУП

 

Актуальність теми. Останнім часом суспільство все більше уваги звертає на проблему важковиховуваних підлітків.

           За даними досліджень зараз в Україні кожний шостий неповнолітній засуджений не вміє читати. Самі важковиховувані діти не прагнуть вчитися, вони не будують віддалених перспектив, в яких планують своє благополуччя через участь у суспільно-корисній праці.

Аналіз педагогічного досвіду А.Макаренка дозволяє стверджувати, що йому вдалося більшість своїх вихованців повернути до повноцінного життя, виховати їх справжніми патріотами своєї батьківщини.

Останні дослідження і публікації. Літературно-педагогічна спадщина А.Макаренка стала об’єктом численних досліджень ще у 40-х роках ХХ століття й донині продовжує викликати безліч суперечливих і неоднозначних тлумачень у вітчизняних та зарубіжних педагогів. Про масштаби розповсюдження творчого доробку педагога-новатора та публікацій про нього свідчать матеріали  п’яти бібліографічних покажчиків, присвячених діяльності А.Макаренка, що були видані за часів Радянського Союзу: один – у Києві у 1956 році і чотири – у Москві у 1959, 1978 (2 покажчики) і 1988 роках.

З-поміж сучасних українських дослідників-макаренкознавців особливу увагу привертають праці І.Зязюна, Л.Крамущенка, М.Окси, Л.Пашко, А.Ткаченка, Л.Хомич, М.Ярмаченка, а також російських учених Л.Гриценко, Л.Гордіна, В.Малініна, С.Нєвської та А.Фролова. У їхніх працях спостерігається прагнення заглибитись і об’єктивно оцінити концептуальні положення спадщини педагога, під новим кутом зору переглянути зміст, шляхи, цілі виховання за Макаренком, з тим, щоб одержати певний поштовх для подальшого розвитку педагогічної науки і практики.

Аналіз літератури свідчить, що проблемам дитячої злочинності приділяється значна увага. При тому, науковці розглядають зміст, структуру та методи її діагностики (Н.Грішина, Р.Дарендорф, Л.Козер, Н.Коломінський, К.Левін, Г.Ложкін, В.Мерлін, А.Петровський, Н.Пов’якель, О.Урбанович і ін.), особливості її профілактики, в тому числі представниками правоохоронних органів (А.Бандурка, Ю.Владимирський, В.Друзь, О.Литвак) та особливості соціальної, педагогічної та психокорекційної роботи з неповнолітніми, засудженими до покарань, не пов’язаних з позбавленням волі (Т.Авельцева, З.Бондаренко, Н.Зимовець, В.Кривуша, В.Лазаренко, Н.Максимова, В.Синьов і ін.), виправлення та ресоціалізацію неповнолітніх в умовах виправної колонії (В.Бадира, О.Беца, Т.Денисова, В.Дрижак, В.Пірожков, К.Платонов, С.Чебоненко і ін.).

Мета дослідження - розглянути в ретроспективі основні технології виховної роботи, на які звертав увагу в роботі з важковиховуваними підлітками А.Макаренко.

Об’єкт дослідження – соціальне виховання підлітків – правопорушників.

Предмет дослідження - використання спадщини А.С. Макаренка в процесі соціального виховання підлітків-правопорушників.

Завдання дослідження:

Практичне значення дослідження. Результати дослідження можуть бути використанні в процесі діяльності соціального педагога, також при розробці програми роботи з підлітками-правопорушниками і важковиховуваними підлітками. Також результати дослідження можуть бути використанні при подальшому дослідженні проблеми соціального виховання підлітків – правопорушників.

          Структура роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел.

 

 

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ В СОЦІАЛЬНОМУ ВИХОВАННІ ПІДЛІТКІВ – ПРАВОПОРУШНИКІВ В ПЕДАГОГІЧНІЙ СПАДЩИНІ А.С. МАКАРЕНКА

 

1. Аналіз сутності педагогічної спадщини А.С. Макаренка щодо        соціально – виховної роботи з неповнолітніми правопорушниками  

 

          Проблема ранньої злочинності є надзвичайно серйозна й складна. В Україні, в умовах перехідної економіки цей феномен зростає. Усе більша кількість дітей, ще не почавши дорослого життя, вже заплямовані штампом виправних закладів. Причини, які призводять їх на лаву підсудних найрізноманітніші, але фінал один. Не дивлячись на те, що головною ціллю існування цих закладів є виховання й перевиховання неповнолітніх правопорушників, є причини говорити про те, що свої функції вони виконують недостатньо. Дуже часто виховні колонії, спецшколи й спецучилища є тими місцями, із яких рекрутуються майбутні члени дорослих кримінальних об’єднань. Фактично виховна колонія є місцем підготовки майбутнього злочинця. Ці діти вже фактично втрачені для здорового існування суспільства.

          Девіантна поведінка - це система вчинків, що відхиляються від загальноприйнятої або якої мається на увазі норми, будь, то норми психічного здоров'я, права, культури або моралі.

          Вид девіантної поведінки - це антисоціальна поведінка, що порушує якісь соціальні й культурні норми, особливо правові. Коли такі вчинки порівняно незначні, їх називають правопорушеннями, а коли серйозні і наказуються в карному порядку – злочинами. Відповідно говорять про делінквентну (протиправну) і кримінальну (злочинну) поведінку. Якщо вчинки не приносять великої шкоди суспільним відносинам, то особи, що зробили їхній, піддаються покаранню по нормах трудового або адміністративного права. Правоохоронні органи в особі міліції і судових органів застосовують до девіантів міри примусового характеру (адміністративний арешт, штраф і ін.), а соціальні й медичні служби проводять із ними комплекс заходів для соціальної й психологічної адаптації. Якщо ж девіант учиняє злочин, то таке діяння кваліфікується по нормах карного законодавства.

 Отже, делінквентна поведінка  – це протиправна злочинна поведінка. Дії, вчинені такими людьми завдають моральної, фізичної та матеріальної шкоди. Деліквентність - психологічна готовність до правопорушення.

           Багато підлітків панічно бояться самотності. Для них дуже важливо спілкуватися, особливо з однолітками, важливо бути прийнятим за будь – яку ціну в їх групу. Ідентифікація себе з ними є частиною пошуку ідентичності й способом емансипації від батьків. Дуже часто саме в підліткових групах іде пробування себе в різних ситуаціях та різних областях діяльності. У цих групах вони мають можливість застосувати деякий „ролевий мораторій” для суспільства – діти пробують різні ролі, більшість з яких кримінального характеру (хуліганство, грабіжництво, спільні протиправні заробітки і т.д. )

           Специфічним для підліткового віку є прагнення якнайшвидше завоювати статус дорослої людини, досягти самостійності та незалежності. Ця установка може реалізуватись як позитивним так і негативним чином. Їх приваблюють такі найпростіше засвоювані атрибути дорослості як куріння, вживання спиртних напоїв, нецензурна мова, бродяжництво, вживання наркотичних засобів.

           Важливим фактором впливу на підлітка є сім’я. Вона визначає психологічну повноцінність або ущербність дитини, і в значній мірі може відображатися на ефективності виховання та навчання. Неблагополучна сім’я може здійснювати прямий негативний вплив на формування особистості, перешкоджати її нормальному розвитку (конфлікти в сім'ї, розлучення, погані побутові умови і т.д.). Існує безпосередній зв'язок між делінквентною поведінкою підлітків і неблагополуччям у сім'ї. Дефекти сімейного виховання – часто першопричина перекрученого формування особистості і наступного переходу на злочинний шлях підлітків, тому що на прикладі батьків вони одержують уявлення про належну поведінку, про відношення до суспільства, праці, ншим людям. Вирішального значення набуває загальна моральна позиція родини.

           Кримінологічні дослідження показують, що серед неповнолітніх правопорушників значним залишається число осіб, що проживають у неблагополучних сім'ях.

           Ризик правопорушень неповнолітніх, що виховуються в обстановці постійних і гострих конфліктів, у психічно обтяжених родинах, у 4 – 5 разів вище, а в тих, де панують агресивність і жорстокість, у 9 – 10 разів вище, ніж у тих, хто росте в педагогічно сильних і стійких родинах.

           Типовими причинами постійного і швидкого росту злочинності неповнолітніх є: статеве дозрівання дитини, залежність від думки однолітків, пробування себе в різноманітних ролях (нерідко, кримінальних), проблеми в сім’ї.

           Соціальному працівникові, щоб працювати з такими підлітками, переконливо вести з ними діалог, варто знати особливості кожного підлітка. Необхідно зібрати дані про нього. Важливо з'ясувати інтереси підлітка, культурний рівень, ідеали, переконання, прагнення, характер.

           Соціальний працівник, що працює з подібними підлітками, насамперед повинний пам'ятати про необхідність індивідуального підходу до кожного учасника. Важливо розібратися в проблемах, що хвилюють хлопців, спробувати допомогти в їхньому рішенні. Переконати їх у тому, що вони помиляються, показуючи правдиві цінності вітчизняної і закордонної культури. Необхідно знайти з цими підлітками спільну мову, знайти шляхи створення умов для їхнього самовираження і самореалізації.

           Порушення контакту з самими близькими людьми особливо гостро переживається підлітками, які починають розуміти протиріччя життя дорослих. Озлоблення, яке доходить до відчаю або жорстокості, недовіра до людей, зневага до норм, цинізм до загально прийнятих явищ – такий далеко не повний перелік внутрішніх установок підлітків, які пережили сварку або розлучення батьків, живуть в умовах пияцтва, розпусти, конфліктів, і взаємної байдужості.

          Профілактика. Проблема пошуку шляхів підвищення ефективності профілактичної роботи набула останнім часом особливо гостру актуальність у зв'язку з тенденцією, що позначилася в країні, зросту злочинності, і особливо злочинності неповнолітніх. Росте число тяжких, особливо жорстоких злочинів, росте організована злочинність, у яку усе більше втягується молодь.

           Разом з тим, важливо підкреслити, що в сучасних умовах повинні принципово мінятися підходи до організації профілактичної роботи, для того, щоб від заходів адміністративно-правового впливу перейти до надання соціально-педагогічної допомоги родині, підліткові, допомозі, заснованої на вивченні особистості неповнолітнього правопорушника, умов його сімейного й суспільного виховання. Така робота може вестися в успішно лише в тісній взаємодії всіх соціальних інститутів і вимагає глибоких спеціальних психіко-педагогічних знань.

           Профілактика девіантної поведінки припускає систематично здійснюваний, цілеспрямований попереджувальний вплив на окремих осіб, що ведуть антигромадський спосіб життя, із метою попередження злочинів і інших асоціальних проявів.

           Злочинність - це дуже часто складне соціальне явище, що не має «природних» границь ( на відміну від алкоголізму, наркотизму, самогубств) і обумовлене за допомогою двох критеріїв: суспільної небезпеки і караності в законному порядку.

           Під злочинністю розуміється масове, статично стійке соціальне явище, одна з форм девіантної поведінки, що досягло ступені суспільної небезпеки, обумовленої законодавцем у карному законі.

          Злочин - це протиправне, винне, карне суспільно небезпечне діяння, що зазіхає на охоронювані законом суспільні відносини і приносить їм істотну шкоду. Злочини кваліфікуються по нормах карно-процесуального права.

           До причин росту злочинності серед неповнолітніх варто віднести: безконтрольність продажу спиртних напоїв підліткам і навіть дітям, алкоголізм і насильство в сім'ї, комерціалізація центрів дозвілля, відеотек, ігрових залів, що штовхає молодь на здійснення корисливих злочинів із метою роздобути гроші.

           Підліткам з делінквентною поведінкою насамперед потрібна допомога в соціальній адаптації, оволодінні соціальними ролями, культурно-моральними нормами і цінностями, соціальна підтримка.

          Соціальний педагог допомагає важкому підліткові пізнати самого себе, розібратися у відношеннях з навколишніми, набути необхідні знання, громадянські і професійні якості, досягти нормальних відносин з батьками, учителями, однолітками, сформувати творчі захоплення. Роботу з підлітком необхідно спланувати так, щоб він повірив у реальність поставленої цілі.

Отже, делінквентна поведінка – це протиправна злочинна поведінка. Деліквентність – це психологічна готовність до правопорушень. Це випадки повторюваних, асоціальних по своїй спрямованості вчинки та дії, які формують негативно орієнтовані особистісні установки.

           У своїй педагогічній роботі А.Макаренко виходив з такого положення: «Відповідальність перед дітьми – це відповідальність перед історією; сьогоднішні діти – це завтрашня історія, завтрашнє майбутнє людства, нашої великої справи».

А.Макаренко створив два взірцевих педагогічних заклади – колонію Горького («Педагогічна поема»), комуну ім. Дзержинського («Прапори на баштах», «Марш 30-го року»). Тисячі правопорушників, дітей без нагляду не тільки підняв «з дна» життя, але й повернув до життя, виховав їх передовими громадянами нашої Вітчизни [16, с. 221].

Вихованцями А. Макаренка були знедолені, безпритульні. Він вважав, що виховання та навчання важковиховуваних дітей відіграє велику роль особливо до 18 років. Зокрема, на його думку, щоб «виховати справжню людину з безпритульного, треба знати в скільки років він ним став... Навіть хороший хлопчик, якого викинули із життя дуже рано, може збитися зі шляху, однак колосальне значення має освіта. Якщо колишній безпритульний закінчив повну середню школу, це хороша гарантія від рецидивів» [13, с. 46].