Поняття та класифікація міжнародних організацій

   Сімдесяті стали «зірковим часом» Організації  країн-експортерів нафти. На протязі  десятиліть доходи країн-членів картеля  зростали у геометричній прогресії.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Організаційна структура ОПЕК 

У січні 1961 року, на другій Конференції ОПЕК, що проходила у Каркасі, було прийнято Статут Організацій країн-експортерів нафти. Главою третьою Статуту було визначено спеціальний апарат та його структуру, за допомогою якого ОПЕК реалізує свої рішення. Цей апарат складається з таких органів:

1. Конференція;
2. Рада керуючих;
3. Секретаріат.

Вищим органом ОПЕК є Конференція міністрів  держав-членів¹¹. Вона складається з делегацій, які представляють державу-члена. Делегації можуть складатися як з одного, так і декількох представників. При декількох делегатах висувається одна особа – голова делегації. Зазвичай це міністри нафти, добувної промисловості та енергетики. Сесія Конференції проводиться двічі на рік, у березні та вересні. Також можливі позачергові сесії, в міру необхідності. Конференція зазвичай проводиться у штаб-квартирі ОПЕК (м. Відень), але й може збиратися у будь-якій з держав-членів. Всі рішення і резолюції Конференції приймаються одноголосно, за принципом одна держава-один голос. Рішення ОПЕК носять обов’язків характер після ратифікації їх відповідними органами держав-членів.

Згідно  зі Статутом ОПЕК основними повноваженнями Конференції є, наступні :

• Формування загальної політики Організації, та визначає шляхи і засоби її реалізації;
• Приймає рішення з будь-якої заявки на членство в Організації;
• Підтверджує призначення членів Ради керуючих;
• Приймає рішення по доповідям та рекомендаціям Ради керуючих, з будь-яких питань, що мають інтерес для Організації;
• Розглядає та приймає рішення стосовно бюджет Організації, за поданням Ради керуючих;
• Затверджує поправки до Статуту;
• Призначає голову Ради керуючих;
• Призначає заступника голови Ради керуючих;
• Призначає Генерального секретаря¹².
• Усі питання, які прямо не віднесені до інших органів Організації, знаходяться у компетенції Конференції.

Крім  того, Конференція обирає свого Президента та Альтернативного (заступника) Президента, який здійснює обов’язки Президента на час його відсутності, або коли він не в змозі виконувати свої повноваження.

Сам Президент  обирається на час сесії Конференції, та зберігає свій «титул» до наступної сесії.

Виконавчим  органом ОПЕК є Рада керуючих. Їй присвячено статті 17-24 Статуту Організації. Раду керуючих можна порівняти з  радою директорів комерційних організацій  чи корпорацій¹³. Рада складається з керівників, яких призначає кожна країна-член на два роки. Так само, як і Конференція, Рада керуючих дотримується принципу один керівник – один голос.

Сесії Ради проводяться не менш ніж два  рази на рік, час і місце яких визначається Головою Ради та попередніми консультаціями Генерального Секретаря. Зазвичай засідання Ради проводяться у штаб-квартирі ОПЕК.

Конференція з числа керуючих, в алфавітному  порядку обирає голову Ради керуючих, строком на один рік. До основних функцій  голови належать:

• головує на засіданнях Ради керуючих;
• приймає участь у підготовці  кожного засідання Ради;
• представляю Раду на Конференціях та консультаціях.

Взагалі, повноваження Ради керуючих закріплені у статті 20 Статуту Організації. Такими повноваженнями є:

• пряме управління справами Організації та виконання рішень Конференції;
• розгляд та вирішення питань, поставлених Генеральним Секретарем;
• надає доповіді та рекомендації на розгляд Конференції стосовно справ Організації;
• складає бюджет Організації на кожен календарний рік, та надає його на розгляд та затвердження Конференції;
• призначає Аудитора строком на один рік;
• розглядає заяви та звіти Аудитора, та подає їх на затвердження Конференції;
• затверджує призначення директорів відділів та голів департаментів, за поданням держав-членів та рекомендацій Генерального Секретаря;
• підготовка проектів рішень для Конференції;
• скликання позачергових сесій Конференцій.

Секретаріат був створений в 1961 році в м. Женева, Швейцарія. 1 вересня 1965 року, разом  із штаб-квартирою Організації, був  перенесений до м. Відень, Австрія.

 Секретаріат   виконує поточну роботу під керівництвом Ради керуючих. Генеральний Секретар є вищою посадовою особою Організації , повноважним представником ОПЕК та головою Секретаріату. Конференція призначає Секретаря строком на три роки, цей строк може бути продовжено. Згідно зі Статутом ОПЕК, до особи, яка призначається на посаду Генерального Секретаря, висуваються певні вимоги:

1. не молодший 35 років;

б)  мати університетську ступінь в  галузі права, економіки, науки, техніки  чи керування бізнесом;

в)   мати 15 років досвіду, з яких 10 років  пов’язані з нафтовою промисловістю  та 5 років виконавчого або управлінського досвіду¹⁴.

Також, Секретар має бути громадянином будь-якої держави-члена. Він несе відповідальність перед Радою керуючих за всі види діяльності Секретаріату. Від його імені виконуються функції різних відомств Організації. Секретар забов’язаний бути присутнім на усіх засіданнях Ради керуючих.

 Статут  ОПЕК закріплює функції Генерального  Секретаря:

• організовує та керує роботою Організації;
• слідкує за роботою усіх департаментів Секретаріату;
• готує питання, які необхідно розглянути та вирішити на засіданні Ради керуючих;
• інформує Голову та Раду керуючих про всі види діяльності Секретаріату, що випливають з резолюцій Конференції;
• забезпечує належне виконання забов’язань  покладених на Секретаріат Конференцією та Радою керуючих;
• призначає за поданням Ради директорів відділів та глав департаментів;
• призначає штат Секретаріату.

Секретаріат відповідає за виконання усіх резолюцій, прийнятих Конференцією, та виконує усі рішення Ради керуючих. На сьогоднішній день функції Генерального Секретаря виконує лівієць Абдалла Салем эль-Бадри. 
 
 
 
 
 
 

Статут  ОПЕК. Основні цілі та задачі 

     Організація країн-експортерів нафти (ОПЕК) –  це об'єднання основних країн Азії, Африки та Латинської Америки, що видобувають нафту, їх частка перевищує третину світового обсягу видобування нафти.

     15-21 січня 1961 року, на другій Конференції  країн-експортерів нафти в м.  Каракасі, було затверджено Статут  Організації країн-експортерів нафти.

     Статут  ОПЕК складається з шести розділів:

     Розділ  I   Організація та задачі  (стаття 1-6)

     Розділ  II   Членство  (стаття 7-8)

     Розділ  III   Органи  (стаття 9-34)

     Розділ  IV   Консультативні наради та Спеціалізовані органи  (стаття 35-36)

     Розділ  V   Фінансове положення  (стаття 37-38)

     Розділ  VI   Додаткові умови (стаття 39-41)

   Відповідно  до назви даного розділу, я буду розглядати саме перший розділ Статуту.

     Основними завданнями Організації:

• є координація та уніфікація нафтової політики країн-членів;
• пошук найбільш оптимальних колективних і індивідуальних засобів захисту інтересів країн-членів;
• визначення ефективних засобів підтримки стабільності цін на світовому ринку нафти;
• забезпечення стійких доходів країн-експортерів нафти;
• забезпечення ефективності і рентабельності постачання країн-споживачів;
• забезпечення справедливих доходів від інвестицій в нафтовій промисловості;
• охорона навколишнього середовища на користь нинішніх і майбутніх поколінь.¹⁵

    Крім  того Організація керується принципом  суверенної рівності країн-членів. Члени ОПЕК повинні працювати разом, щоб забезпечувати стабільні ціни на нафту, безпечну та справедливу винагороду як держав-постачальників, так і інвесторів в нафтовій промисловості, та гарантувати стабільні поставки нафти третім державами, відповідно до їх потреб.

    У перші роки діяльності завданням  ОПЕК було обмеження прибутків нафтових монополій і підвищення частки своїх  доходів. У центрі уваги постійно знаходилась проблема цін. У першій же резолюції члени ОПЕК заявили, що вони "не можуть залишатись байдужими до політики, яку проводять монополії відносно цін і вимагають підтримання стабільних цін на ринку".

 Розробка  єдиної нафтової політики спочатку  натрапила на значні перешкоди,  спричинені різними позиціями  членів ОПЕК. Незважаючи на спільні цілі, кожна з країн намагалась у межах Організації проводити власну політику. Але з плином часу ОПЕК поступово здобувала досвід, почала розробляти довготермінові програми дій, спрямовані на корінні зміни становища нафтодобуних країнах.

Особливу  роль в історії ОПЕК відіграла XVI Конференція, яка відбулася в 1968 році. На ній було ухвалено програму нафтової політики. З цього часу в ОПЕК вперше з'явилася програма, завданням якої було перетворення нафтодобувних країн у самостійних власників національних ресурсів.

    По  суті, ОПЕК поклала початок міждержавному  регулюванню в енергетичній сфері  стосовно світового нафтового ринку.

    За  всю історію Організації статут був змінений чотирнадцять разів. Усі  зміни та доповнення були прийняті задля кращого та більш ефективного досягнення поставлених цілей перед ОПЕК.¹⁶ 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Членство  ОПЕК

    Почнемо з того, що головним ініціатором  створення Організації країн-експортерів  нафти виступала Венесуела –  найбільш розвинута із нафтодобувних  держав, яка протягом дуже довгого  часу знаходилась під тиском нафтових монополій. Не проста ситуація була і на Близькому Сході.

    Із  Статуту Організації країн-експортерів  нафти:

    «Повноправними  членами можуть бути тільки члени-засновники та ті держави, чиї заявки на вступ  були прийняті Конференцією. Будь-яка інша країна, яка у значній кількості експортує сиру нафту, та яка має принципово інтереси схожі з інтересами держав-членів, може стати повноправним членом за умовою, що її прийняття буде погоджено більшістю у 3/4 голосів усіх діючих членів.

    Статус асоційованого члена не може бути наданий жодній країні, яка не має інтересів та цілей, схожих у своїй основі з інтересами держав-членів»¹⁷

   Инициатором создания организации была Венесуэла—наиболее развитая из нефтедобывающих стран, которая в течение длительного времени подвергалась эксплуатации нефтяных монополий. Понимание необходимости координации усилий против нефтяных монополий назревало и на Ближнем Востоке. Об этом свидетельствовали ирако-саудовское соглашение о согласовании Нефтяной политики в 1953 году и заседание Лиги арабских стран в 1959 году, посвященное нефтяным проблемам, на котором присутствовали представители Ирана и Венесуэлы.

   Непосредственным  импульсом, приведшим к созданию ассоциации экспортеров нефти, было очередное снижение справочных цен в 1959 году со стороны Международного нефтяного картеля, а также введение ограничений на импорт нефти в США.