Державна  політика стимулювання технологічного оновлення експортного продукту, стимулювання створення нових експортних продуктів через інститути Національних проектів, механізми субсидування та кредитування (приватного та державного). Кардинальне покращення інвестиційного клімату з огляду на різке зростання конкуренції з боку країн, що розвиваються.

     Активна участь України у багатосторонніх  та регіональних інтеграційних об‘єднаннях  з метою розширення традиційних  ринкових ніш та формування нових. З огляду на загострення геоенергетичної ситуації в світі Україна потребує модернізації енергетичної політики, основними завданнями якої мають стати: зниження енергоємності ВВП, стимулювання власного виробництва енергоносіїв (розвиток традиційної енергетики, розвиток поновлюваної енергетики, інтеграція науково-технічного ресурсу до розробки нових видів енергії).

     Розробка  секторальних Стратегій розвитку в  експортоорієнтованних галузях  економіки з урахуванням глобальних викликів та ризиків (АПК, гірничо-металургійний, енергетичний, машинобудівний).

     Нарощування конкурентоспроможності щодо експорту послуг: «детінізація» експорту послуг, сприяння створенню нових продуктів  та збільшенню доданої вартості традиційних  послуг.

     Екологізація  ВВП: поступове підвищення вимог до екологічності виробничих стандартів, стимулювання соціальної та екологічної відповідальності бізнесу.

     Сучасний етап соціально-економічного розвитку держави вимагає орієнтувати економічну політику на невпинне скорочення існуючого розриву між Україною та найбільш розвиненими країнами світу.

     Виходячи  з цього, слід:

     По-перше, усвідомити, що ключове значення для розв’язання сучасних економічних проблем України мають реформи, які виходять за рамки економічної сфери. "Вузьким місцем" є система правозастосування, передусім, судова і правоохоронна системи. Країна підійшла до такої фази, коли подальший економічний розвиток значною мірою буде визначатися станом інститутів державної влади. Стале функціонування економіки неможливе без ефективного державного апарату, справедливого суду, достойної правоохоронної системи.

     По-друге, необхідно виробити інструменти економічного зростання, завдяки яким:

     1) зростання здійснюється високими  темпами, забезпечуючи подвоєння  ВВП за 9–10 років; 

     2) піднесення супроводжується прогресивними структурними зрушеннями (тобто забезпечує диверсифікацію) й підвищує конкурентоспроможність країни;

     3) демонструє високі темпи і в середньостроковій, і довгостроковій перспективі, тобто є сталим;

     4) забезпечує зближення за рівнем економічного розвитку з найбільш розвиненими країнами (тобто темп зростання є більш високим, ніж середньосвітовий або ніж темп зростання у найбільш розвинених країнах).

     По-третє, абсолютним пріоритетом мають стати реформи секторів, пов’язаних з розвитком людського потенціалу, насамперед освіти та охорони здоров’я. Головні конкурентні переваги сучасної високорозвиненої країни забезпечуються високою якістю людського потенціалу й тими факторами, які безпосередньо пов’язані з життєдіяльністю людини.

     По-четверте, здійснення будь-яких заходів економічної політики не повинне підривати досягнутий рівень макроекономічної стабільності. Грошова і фінансова стабілізація є найважливішим досягненням останнього десятиліття і найважливішим фактором формування сприятливого інвестиційного клімату.

     По-п’яте, величезне значення у вирішенні завдань, що постали перед країною, має докорінне удосконалення її інституційної системи. Створення чітких і зрозумілих "правил гри" для всіх учасників соціально-економічного життя є загальною базою для досягнення цілей соціально-економічного розвитку. При цьому державі необхідно виробляти виключно тонкі механізми налаштування економічних процесів, що потребують обережного втручання у тканину економічного життя, оскільки за останній час з’явились певні тенденції до збільшення адміністративного потенціалу влади. Українська держава зміцніла не лише кількісно, але й якісно, і тепер може дозволити собі бути більш активною, ніж протягом більшої частини 1990-х рр [11].

     Орієнтиром економічного розвитку України є входження до групи країн, де домінує інноваційний шлях розвитку.

     Вихідними умовами формування ефективної економічної  системи, здатної на прискорений  розвиток, та відповідно сприятливого ділового клімату є утвердження  прав приватної власності (перш за все, на землю та нерухомість) та забезпечення їх захисту, створення рівних умов конкуренції, розвиток стійких і ефективних фінансових інститутів та інститутів, що здійснюють адміністрування в економіці сьогодення.

     Прискорення темпів інноваційної діяльності та підвищення її ефективності мають характеризуватися, передусім: активізацією структурної перебудови економіки і відповідним удосконаленням її матеріально-технічної бази з метою досягнення її сприйнятливості до науково-технічних новацій; більш досконалим і глибоким обґрунтуванням соціально-економічної доцільності, можливостей впровадження науково-технічних розробок на стадії їх планування з врахуванням рівня пріоритетності і престижності на ринках; підвищенням рівня фінансування науково-технічних розробок з урахуванням цього аспекту законодавчою базою, а також розширенням масштабів залучення позабюджетних коштів, особливо для інноваційної діяльності.

     Забезпечення  стабільних темпів розвитку економіки  України в середньо- та довгостроковій перспективі потребує вирішення фундаментальних проблем:

• прискореного інвестування реального сектора економіки завдяки реалізації державних заходів щодо запровадження ефективних механізмів залучення коштів населення, доходів від приватизації та створення сприятливих умов для внутрішніх і прямих іноземних інвестицій;
• реалізації з боку держави ефективних інституційних перетворень у напрямку реформування інститутів власності, створення ринкової інфраструктури, розвитку корпоративного руху, підвищення ефективності виробництва та обміну, реалізації програми енергозбереження;
• проведення жорсткої бюджетної політики шляхом зміцнення бюджетної дисципліни, підвищення контролю за видатками, оптимізації пільгового оподаткування при зменшенні податкового тягаря для виробників, вдосконалення системи державних закупівель;
• використання ефективних інструментів грошово-кредитної політики щодо забезпечення необхідної збалансованості монетарних і макроекономічних показників [12].

Висновки

     Міжнародні  зв’язки стали сьогодні одним із важливих факторів економічного зростання, підвищення ефективності національного виробництва і взагалі структурних зрушень, виконуючи функцію каталізатора диференціації країн, нерівномірності їхнього розвитку. Економічна криза в країні гальмує вихід на світовий ринок у цілому та європейський зокрема, й утвердження на них потенційно конкурентоспроможних українських підприємств. До того ж, нагромадження взаємної заборгованості між підприємствами перешкоджає розвитку нормальної кооперації, без чого неможливо забезпечити випуск кінцевої продукції. Архаїчна структура промисловості України залишається практично без змін. У ній традиційно переважають матеріало та енергомісткі виробництва, наприклад, важке машинобудування, хімічна та будівельна промисловості, виробництво сільськогосподарської техніки тощо.

     Серед головних причин і чинників, що  спонукають до поглиблення участі економіки  України в міжнародному поділі праці  та органічного включення її господарства в сучасні економічні процеси, можна  назвати високу питому вагу експорту у валовому національному продукті. Досить характерним є те, що третина національного виробництва України опосередкована дією зовнішніх економічних зв'язків. Це підкреслює виняткову важливість даної сфери в системі життєзабезпечення держави і для виходу її з кризи. Українським експортерам ще явно бракує досвіду діяльності на зовнішніх ринках. Часто міжнародне співробітництво гальмується недостатньою підтримкою виробників з боку відповідних міністерств і відомств. Поступова інтеграція української економіки у світові процеси і структури потребує тривалого часу, вона повинна здійснюватися поетапно, в міру дозрівання внутрішніх і зовнішніх передумов. Відповідно до історичного досвіду та існуючих оцінок, процес зміни наукової парадигми здійснюється протягом 5–10 років, технологічної системи – 10–30 років, економічної системи – від 30 до 60 років. Як показує практика багатьох країн, ці процеси відбуваються на основі посилення регулюючої ролі держави, що здійснює активну структурну, промислову і зовнішньоекономічну політику.

Список використаних джерел

1. Мальський М. 3. Теорія міжнародних відносин: підручник / М.3. Мальський, М.М. Мацях. – 3Uтє вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2007. – 461 с.
2. Курків М.В. Контроль та захист економічної безпеки діяльності підприємств: навч. посібник / М.В. Куркін, В.Д. Понікаров, Д.В. Назаренко. – Харків: Харківський національний економічний університет, 2010. – 297 с.
3. Мочерний С.В. Політична економія: навч. посібник / С.В. Мочерний. – К.: ЗнанняUПрес, 2002р. – 687 с.
4. Петро Порошенко Зовнішня політика України: проблеми та перспективи http://www.razumkov.org.ua/ukr/journal.php?y=2010&cat=152.
5. Колінець Л. Аналіз стимулювання експорту в Україні та шляхи його покращення Режим доступу: http://kolinets.pp.net.ua/publ/1U1U0U3
6. Анатолій Зленко. Переосмислюючи зовнішню політику України: важкий шлях до досягнення консенсусу [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukraineUnato.gov.ua/nato/ua/publication/content/43616.htm
7. http://kolinets.pp.net.ua/publ/1U1U0U3
8. Можливості комерційного співробітництва з системою ООН [Електронний ресурс]. – http://www.mfa.gov.ua/mfa/ua/publication/content/25648.htm.
9. Тарасюк Б. Привітавши українську "стабільність", ЄС переступив через власні цінності [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ieac.org.ua/index.php?id=5&ch_id=22&ar_id=5857&as=0#ar5857
10. http://uspishnaukraina.com.ua/strategy/60/273.html
11. http://udau.edu.ua/library.php?pid=865
12. http://www.niss.gov.ua/public/File/2011_nauk_an_rozrobku/svitivi_econom_tendensii_2010.pdf