Частка  транспортних послуг в експорті послуг зменшилася з 81% в 1998 р. до 45% в 2010 р. через зниження ролі послуг трубопровідного транспорту, а частка імпорту транспортних послуг зросла на фоні збільшення експорту товарів та попиту на його транспортування. Розвиток фінансового посередництва в країні призвів до збільшення частки фінансових послуг в імпорті послуг до 12% в 2009 р. з 4% в 1998 р.

     Додатне сальдо торгівлі послугами з 2004 р. спостерігають в усіх групах країн з незначними винятками (наприклад, у 2009 р. невелике від’ємне значення спостерігали для країн ЄС).

     В імпорті послуг переважають країни ЄС, на які припадає 58,8% імпорту станом на кінець 2010 р.

       Це пояснюють як істотним товарообігом  з країнами ЄС, так і високим  попитом на туристичні послуги  цих країн. 

2. Основін проблеми  України на світовому  товарному ринку

     Міжнародна  торгівля долає обмеженість національної ресурсної бази; ємність внутрішнього ринку і встановлює зв'язки національного ринку зі світовим; розширює масштаби виробництва, що обмежені кривою виробничих можливостей; забезпечує отримання додаткового доходу за рахунок різниці національних та інтернаціональних витрат виробництва; розвиває спеціалізацію країни, збільшує об'єм виробництва.

     Україна як молода держава перебуває на новому етапі входження в систему  світогосподарських зв'язків і від  того, як цей процес буде здійснюватися, залежить не тільки, та й не тільки динаміка зовнішньої торгівлі, скільки можливість розвитку держави як органічної підсистеми світової економіки.

     Товарна структура зовнішньої торгівлі України  протягом вісімнадцятиріччя практично  не змінилася, незмінною лишилася й номенклатура товарів, які забезпечують основну частину валютних доходів. У цілому структура експорту охоплює багато видів національних товарів, але список товарів, на які припадають основні обсяги валюти, налічує не більше десяти позицій: метали, товари хімічної промисловості, добрива, деякі види продукції харчової промисловості.

     Провідні  позиції в українському експорті належать металопродукції (44% експорту), мінеральним продуктам і хімії (22%), тоді як на продукцію машинобудування  припадає лише 12%.

     Провідні  позиції в українському експорті належать металопродукції (44% експорту), мінеральним продуктам і хімії (22%), тоді як на продукцію машинобудування  припадає лише 12% [4].

     Якщо  порівняти структуру зовнішньої торгівлі України з аналогічними показниками країн Центральної і Східної Європи, то стає очевидним, що таке порівняння не на нашу користь. По-перше, експорт сировини і товарів з низькою доданою вартістю з України в 4 - 10 разів перевищує аналогічні показники для Чехії, Угорщини та Польщі. По-друге, експорт продукції українського машинобудування у 2 - 5 разів нижчий, ніж із країн Центральної Європи.. На світових ринках за Україною поступово закріплюється стратегічно невигідна товарна структура експорту, що підтверджує аналіз основних товарних позицій.

     Нинішні труднощі пояснюються тим, що в цілому структура експорту дісталася Україні  в спадок від колишнього СРСР і  відображає суперечності сучасного  перехідного періоду. Так, у промисловості  частка важких галузей (електроенергетика, паливна промисловість та чорна металургія) збільшилася до 54,5% у 2007 р. (19,7% у 1990 р.). За той же період частка машинобудування, легкої та харчової промисловості зменшилася з 62,3% до 27,5%.

     За  розрахунками експортерів, Україна  витрачає на 1$ ВВП 3,25 кг еквівалента нафти. Для порівняння: у країнах із середнім рівнем доходів цей показник становить 0,6 кг, а в країнах Організації економічного співробітництва й розвитку - 0,27 кг на 1$ ВВП. Зазначені структурні зміни у промисловості України призводять до збільшення залежності від імпорту енергоносіїв, і як наслідок - до збитковості виробництва та неплатежів.

     Конкурентоспроможність  продукції промисловості України, передусім продукції машинобудування, на зовнішніх ринках є порівняно  досить низькою. У товарній структурі  українського імпорту протягом останніх років суттєвих змін не спостерігалося. У 2008 р. темпи падіння обсягів імпорту становили 20,5%. За рік до України було імпортовано товарів майже на 13 млрд. дол. США, в тому числі з країн СНД і Балтії - на 7,4 млрд., з інших країн світу - на 5,5 млрд. дол. США. Зменшення обсягів імпорту в 2008р. зумовлювалося багатьмя причинами, серед яких - негативні наслідки кризи (девальвація гривні, зниження реальних доходів населення та внутрішнього споживчого попиту тощо), застосування урядом України низки заходів щодо обмеження імпорту протягом 2007-2008 рр. Енергетичний імпорт, який становить 42% загальних обсягів імпорту, скоротився на 11,8%, або майже на 730 млн. дол. США. Слід зазначити, що в 2008 р. до України було імпортовано природного газу на 6,4 млрд. м більше, ніж у попередньому, але вартість його за рік зменшилася майже на 375 млн. дол. США. Одночасно скоротилися вартісні (на 163 млн. дол. США) та кількісні (на 488 тис. т) обсяги імпортованої сирої нафти [12].

     Ще  динамічніше відбувалося падіння обсягів неенергетичного імпорту, який скоротився на 25,8% порівняно з попереднім роком.

     Суттєво звузився імпорт товарів інвестиційного характеру. Поставки машин та устаткування зменшилися на 33,9%, або на 1,2 млрд. дол. США, порівняно з 2008 р., в основному за рахунок зменшення на 39% імпорту цієї продукції з країн далекого зарубіжжя.

     Загалом слід зазначити, що динаміка складників зовнішньої торгівлі, зокрема зовнішньоторговельного обороту, експорту та імпорту, багато в  чому залежить від змін обсягів внутрішнього споживання та ВВП. За постійногоскорочення ВВП на внутрішньому ринку утворюється дефіцит ресурсів, призначених для внутрішнього споживання.

     Ліквідація  цього дефіциту об'єктивно можлива  шляхом збільшення імпортних надходжень необхідних ресурсів та поступового скорочення експорту.

     Зниження  обсягів імпорту було наслідком  впровадження низки заходів тарифного  регулювання щодо більшості товарів, які в достатній кількості  виробляються в Україні, передусім  щодо сільськогосподарської та харчової продукції - м'яса, цукру, олії соняшникової, картоплі тощо.

     Важливе значення для впровадження імпорту  мало обмеження ввезення готової  продукції, у вартості якої давальницька сировина сягає 80%.

     Уряд  ужив також заходів, аби обмежити ввезення товарів фізичними особами: максимально дозволений неоподатковуваний обсяг ввезення товарів було встановлено в розмірі 200 ЕКЮ.

     За  оцінками, ввезення в Україну сільгосппродукції  фізичними особами зменшилося в 2006 р. порівняно з попереднім роком приблизно вдвоє.

     Подальше  скорочення імпорту, зважаючи на високу питому вагу у ньому (понад 80%) енергоносіїв та продукції промислово-технічного призначення, можливе лише з урахуванням  забезпечення потреб економіки необхідними виробничими ресурсами [10].

     Отже, можна зробити висновок, що:

• українська продукція надзвичайно енергомістка через зношування основних фондів та застарілі технології. На 1 дол. ВВП Україна витрачає в 5,5 рази більше енергоресурсів, ніж країни Центральної Європи, й у 12 разів більше, ніж держави ОЕСР.
• кінцева продукція має високу собівартість. Тому й не дивно, що ціни на окремі види української продукції на 30 - 70% перевищують ціни міжнародних ринків.
• наявні схеми фінансування експорту все ще далекі від досконалості. Високі процентні ставки на кредитному ринку України, обмежений доступ до "довгих" кредитів спричиняють те, що для українських експортерів фінансові ресурси сьогодні обходяться в 6 - 10 разів дорожче, ніж для їхніх західних конкурентів.

     Таким чином, незважаючи на те, що Україна вже 18 років існує як незалежна держава, єдиної обгрунтованої програми соціально-економічного розвитку країни, яка б сфокусувала увагу на пріоритетних напрямках міжнародної торгівлі і тим самим стимулювала використання ринкових переваг вітчизняного виробництва досі не розроблено.

     Це  негативно впливає на розвиток міжнародних  комерційних зв'язків українських  підприємств, стирає межі між політичними  й маркетинговими факторами міжнародного співробітництва[10]. 
 
 
 
 
 
 
 
 

3. Перспективі розвитку України на світовому товарному ринку

     Після стрімкого падіння, світова економіка  і торгівля демонструють поступове  відновлення у всіх регіонах світу. Показники перших трьох кварталів 2010 року дають підстави стверджувати, що, попри уповільнення темпів, яке спостерігається в кінці 2010 року, ймовірність другої хвилі кризи є незначною. Світова торгівля поступово наближається до докризових показників. Як період кризи, так і період післякризового відновлення продемонстрували застосування країнами протекціоністських заходів, які певною мірою були обмежені зобов‘язаннями по Угодах в рамках СОТ. Водночас потреба в захисті власних інтересів та жорсткі рамки щодо застосування захисних заходів, створені провідними світовими економічними інститутами, такими як СОТ, призвела до появи нових, раніше не існуючих видів протекціоністських заходів.                                               

     З 2000 по 2009 рр. загальна світова потужність вітрових електростанцій зросла з 18 до 160 ГВТ, сонячних фотоелектричних станцій  - з 1,8 до 22,9 Гвт. ДО 2008-2009 рр. Поновлювальні джерела енергії (ПДЕ) вийшли на перше місце  за приростом світових потужностей (40 % в 2009 р.). Поряд з ПДЕ в електроенергетиці, справжній бум пережили в 2000-х рр. світові вуглецеві ринки. Їхній обсяг до 2009 р. досяг 120 млрд дол. на рік, збільшившись за 10 років в 10 разів. Інвестиції в «розумні мережі» досягли до 2009 р. 21 млрд дол. у США й 69 млрд.дол. у світі загалом. Обсяг ринку енергосервісних послуг у США і ЄС досяг 4-5 млрд дол. Фінансово-економічна криза вплинула на еволюцію наукової економічної думки, направивши її в русло пошуку шляхів побудови нової архітектури світових економічних та торговельних відносин з метою уникнення або мінімізації глобальних криз, подібних до криз 2008-2009 років. Питання регіоналізації і глобалізації та взаємодії між ними все в більшій мірі постає на порядку денному світової економічної спільноти. Це підкреслює, що саме через міждержавні форми економічних відносин лежить шлях до забезпечення стійкого економічного розвитку країн світу [9].

     Очевидно, не існує єдиного рецепту, як мінімізувати збитки і одночасно отримати максимальні  вигоди від інтенсифікації міжнародних  економічних зв'язків. Країни світу, переслідуючи таку мету, мають враховувати  цілий спектр обставин, що сприяють посиленню національних економік у глобалізованому середовищі.

     По-перше, у контексті формування національної зовнішньоекономічної політики необхідно  враховувати правила, норми й  рекомендації міжнародних організацій. Більшість активних учасників світової торгівлі формують власні торговельні політики саме в рамках чинної системи міжнародного обміну, моніторинг якої постійно  проводять міжнародні організації. У свою чергу, торговельна й економічна активність країн впливає на структуру й динаміку світової та регіональної торговельної системи, і тим самим формує економічну спеціалізацію окремих країн.

     По-друге, велике значення має якість управління національними економіками: управління стимулами та обмежувачами торгівлі, регулювання економічної активності усередині держав, модерація міжнародних торговельних відносин, інтеграційна активність і оптимальне визначення національних пріоритетів. Досягнення найкращого результату, таким чином, залежатиме від того, якою мірою країні вдасться «вписатися» у загальносвітові тенденції економічної конкурентоспроможності, будучи включеною у конкретні міжнародні торговельні відносини  -регіональних і багатосторонніх торговельних співтовариств. З огляду на зазначені світові тренди, зовнішньоекономічна конкурентоспроможність України є низькою та позиціонує країну як таку, що перебуває на периферії основного «потоку» світового розвитку. Відтак, Україна є вразливою до зовнішньоекономічних викликів, що пливатимуть на процеси післякризового відновлення як окремих секторів, так національного господарства загалом [9].

     З урахуванням існуючих тенденцій,  одним із стратегічних завдань розвитку та посилення вітчизняної економіки  є зниження уразливості національної економіки до зовнішніх чинників, а також підвищення зовнішньоекономічної конкурентоспроможності України. Серед першочергових заходів виокремимо наступні (що є відповіддю на сучасні виклики глобалізації світової економіки):

     Відповідно  до тренду, що є актуальним у сучасних умовах для країн, що розвиваються:

• прискорений розвиток внутрішнього ринку, стимулювання внутрішнього споживання;
• виважена курсова політика (пролонгація девальваційних ефектів 2008-2009 рр.);
• стабільна макроекономічна політика, що сприятиме зниженню вартості кредитних ресурсів, збільшенню рівня заощаджень (та інвестицій);
• географічна диверсифікація експорту з урахуванням перспектив стагнації попиту у розвинених країнах;
• перепозиціонування України на ринках країн, що розвиваються, з урахуванням активізації  політики імпортозаміщення щодо традиційних для України товарів та послуг (у першу чергу це стосується металургійної галузі та АПК) [11].