Визначення поняття “організація” як функції управління. Співвідношення категорій організація, організаційна діяльність і організаційн

                               Міністерство освіти і науки України

                               Криворізький технічний університет

                             Кафедра менеджменту і адміністрування 
 
 

                                            

                                                       Реферат

                                з дисципліни: «Основи менеджменту»

на тему: «Визначення поняття “організація” як функції управління. Співвідношення категорій організація, організаційна діяльність і організаційна структура» 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                                                                 Виконала: ст. гр. МЕО-08-1

                                                                                                Горбань Дар’я   

                                                

                                                

                                                 м. Кривий Ріг

                                                         2010р.                         

 

                                                 План     

               

1. Сутність функції організації
2. Типи організаційних структур

Висновок

  Список літератури

 

                                1. Сутність функції організації 

    В процесі вивчення цієї теми важливо, насамперед, усвідомити сутність трьох ключових категорій: "організація", "організаційний процес (діяльність)", "організаційна структура". Всі вони тісно пов’язані між собою, але не є синонімами.

    Організація – це функція управління, в межах  якої здійснюється розподіл робіт поміж окремими робітниками та їх групами та узгодження їх діяльності. Реалізація функції організації здійснюється у процесі організаційної діяльності.

    Організаційна діяльність – це процес, за допомогою  якого керівник усуває невизначеність, безладдя, плутанину та конфлікти поміж людьми щодо роботи або повноважень і створює середовище придатне для їх спільної діяльності.

    Основними складовими організаційного процесу (організаційної діяльності) є (докладніше вони розглядаються у третьому питанні  лекції):

    а) розподіл праці - розподіл загальної  роботи в організації на окремі складові частини, достатні для виконання  окремим робітником відповідно до його кваліфікації та здібностей;

    б) групування робіт та видів діяльності у певні блоки (групи, відділи, сектори, цехи, виробництва тощо) - департаменталізація;

    в) підпорядкування кожної такої групи  керівникові, який отримує необхідні  повноваження (делегування повноважень);

    г) визначення кількості робітників, безпосередньо  підлеглих даному менеджерові (встановлення діапазону контролю);

    д) забезпечення вертикальної та горизонтальної координації робіт та видів діяльності (створення механізмів координації).

    Організаційний  процес – це достатньо складний вид діяльності. Його складність полягає  у необхідності вибору рішення з безлічі можливих альтернатив, кожна з яких не поступається решті з точки зору раціональності прийняття організаційного рішення. Це наочно підтверджує рис. 1, на якому представлено континууми можливих рішень в межах організаційної діяльності. (Континуум – це безперервна сукупність, наприклад, в математиці – це сукупність всіх точок прямої, яка еквівалентна сукуності всіх дійсних чисел).  
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    

     
Рис. 1. Континууми можливих рішень в процесі організаційної діяльності

 

    Кінцевим результатом організаційної діяльності є вибір певної позиції на всіх континуумах складових організаційної діяльності. Такий вибір у підсумку і формує організаційну структуру.

    

    Організаційна структура в теорії управління визначається як абстрактна категорія, що характеризується трьома організаційними параметрами: 1) ступенем складності; 2) ступенем формалізації; 3) ступенем централізації.

     
        Рис. 2. Основні складові категорії "організаційна структура" 

    Під складністю розуміється те, як багато виразних ознак має організація. Чим глибше розподіл праці, чим більше вертикальних рівнів в ієрархії управління, тим більше структурних підрозділів, тим складніше координувати діяльність людей в організації.

    Ступінь, у якому організація покладається на правила та процедури, спрямовуючи  поведінку своїх робітників і  є ступенем формалізації. Чим більше правил та регуляторів в організації, які вказують, що можуть робити співробітники, а що - ні, тим більш формалізованою є структура організації.

    Централізація визначає місце, де переважно зосереджено  право прийняття рішень. Якщо всі  рішення (або їх більшість) приймаються вищими керівниками, тоді організація є централізованою. Децентралізація означає, що право прийняття певних рішень передається з вищих рівнів управління на нижчі.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                 

                              2. Типи організаційних структур 

    Завдання менеджера в процесі організації полягає в тому, аби надати усім компонентам організації такої форми та об’єднати їх таким чином, аби фірма являла собою одне ціле і функціонувала цілеспрямовано. Саме тому, в будь-якій фірмі існує певна підпорядкованість поміж її складовими частинами та рівнями менеджменту, чіткий розподіл влади, прав та відповідальності.

    Для відображення структурних взаємозв’язків основних рівнів та підрозділів організації, їх підпорядкованості на практиці використовують схеми організаційної структури управління. Такі схеми є лише скелетом системи управління, оскільки не розкривають склад та зміст функцій, прав та обов’язків підрозділів та посадових осіб.

    Теорія  і практика менеджменту розробили багато різних принципів побудови структур управління, які можна звести до наступних основних типів: 
        - лінійна організаційна структура;

    - лінійно-штабна організаційна структура;

    - функціональна організаційна структура;

    - лінійно-функціональна організаційна структура;

    - дивізіональна організаційна структура;

    - матрична організаційна структура;

    - та інші: проектна, кластерна, модульна, атомістична.

    Лінійна організаційна структура являє собою систему управління, в якій кожний підлеглий має тільки одного керівника і в кожному підрозділі виконується весь комплекс робіт, пов’язаних з його управлінням. Схематично ця структура представлена на рис. 3. 

      
           Рис. 3. Принципова схема лінійної організаційної структури 

    Переваги лінійної оргструктури:

    - чіткість і простота взає’ємодії (неможливість отримання підлеглим суперечливих розпоряджень та вказівок);

    - відповідальність кожного за виконання свого завдання (надійний контроль та дисципліна);

    - оперативність підготовки і здійснення управлінських рішень;

    - економічність (за умови невеликих розмірів організації).

    Недоліки лінійної оргструктури:

    - необхідність високої кваліфікації керівників;

    - зростання числа рівнів управління при збільшенні розмірів організації;

    - обмеження ініціативи у робітників на нижчих рівнях.

    Лінійно-штабна організаційна структура. Вона є  різновидом лінійної оргструктури. За такої структури для розвантаження  вищого керівництва створюється штаб, до складу якого включають фахівців з різних видів діяльності. Всі виконавці підпорядковуються безпосередньо лінійним керівникам. Повноваження штабних спеціалістів стосуються підготовки порад та рекомендацій лінійним керівникам або видачі вказівок виконавцям за дорученням лінійного керівника. Завдяки цьому підвищується ступінь оперативного та організаційного реагування. Принципова схема лінійно-штабної оргструктури наведена на рис. 4.

     

     
Рис. 4. Принципова схема лінійно-штабної організаційної структури 

    Функціональна організаційна структура. Особливість цього типу оргструктури полягає в тому, що для виконання певних функцій управління утворюються окремі управлінські підрозділи, які передають виконавцям обов’язкові для них рішення, тобто функціональний керівник в межах своєї сфери діяльності здійснює керівництво виконавцями (див. рис. 5). 
 

     

     
Рис. 5. Принципова схема функціональної організаційної структури 

    Завдяки спеціалізації функціональних керівників виникає можливість управління великою  кількістю виконавців, а отже і  зменшується кількість рівнів управління. До обов’язків вищого керівника входить: регулювання відносин поміж функціональними керівниками. 

    Переваги функціональної оргструктури:

    - спеціалізація діяльності функціональних  керівників; 

    - скорочення часу проходження  інформації;

    - розвантаження вищого керівництва.

    Недоліки функціональної оргструктури:

    - можливість отримання суперечливих вказівок;

    - порушення принципу єдиноначальності (розмивання єдності розпорядництва і відповідальності);

    - складність контролю;

    - недостатня гнучкість.

    Лінійно-функціональна  організаційна структура являє  собою комбінацію лінійної та функціональної структур. В основу такої структури покладено принцип розподілення повноважень і відповідальності за функціями та прийнятті рішень по вертикалі. Лінійно-функціональна структура дозволяє організувати управління за лінійною схемою, а функціональні підрозділи допомагають лінійним керівникам у вирішенні відповідних управлінських функцій (див. рис. 6).

    Із  схеми випливає, що функціональні  керівники мають право безпосередньо впливати на виконавців. При цьому аби усунути можливість отримання виконавцями суперечливих вказівок:

    1) або вводиться пріоритет вказівок  лінійного керівника; 

    2) або функціональному керівнику  передається лише певна частина  повноважень; 

    3) або функціональному керівнику передається тільки право рекомендацій. 

     

     
Рис. 6. Принципова схема лінійно-функціональної організаційної структури 

    Переваги  лінійно-функціональної структури:

    - поєднує переваги лінійних та функціональних структур;