Система образів у новелі Intermezzo

ВСТУП

ОБРАЗ — форма пізнання реальної дійсності в літературі та мистецтві. Для науки характерна інша форма —понятійна. На відміну від поняття, що сприймається розумом, образ діє і на органи чуття, оскільки в ньому предмет зображення постає в кон-кретно-чуттєвій формі. Образ — конкретна і водночас узагальнена картина, яка створена за допомогою вимислу і має естетичне значення. Відтворюючи життя, письменник втілює свої ідеали в образи, котрі впливають на читачів, даруючи їм естетичну насолоду. Вплив образу на естетичне почуття зумовлений тим, що в ньому втілене прекрасне. Існує кілька основних 'видів літературних образів.

1)            Образ-персонаж (герой, тип, характер, ліричний герой) — найпоширеніший вид образів, оскільки основним предметом літератури є людина.

2)            Образ-пейзаж — картина природи, яка може виконувати різні функції: фон дії, засіб розкриття внутрішнього стану героя, засіб соціальної характеристики.

3)            Образ-інтер'єр — картина речей, яка може бути фоном дії, засобом характеристики героя та ін.

4)     Образ-символ (образ-ідея) — образ узагальненого абстрактного поняття (Україна, доля у Шевченка).

Існують ще й інші класифікації образів. Термін вживається і у вузькому значенні — як мовний художній засіб.

 

 

1)Образи-персонажі

Ліричний герой новели — надломлений інтелектуал-митець, який втомився від "незліченних «треба» і безконечних «мусиш», від болю й мерзенних вчинків людей, від жаху, бруду їхнього існування, виривається з лабет «сього многоголового звіра», їдучи з міста в українське село. Прагнучи спокою й самотності, герой опиняється в майже повному безлюдді, наодинці з природою. Проте навіть там він не може відігнати спогадів про повішених, про розправи над людьми, що боролися за землю і волю; про це йому нагадують навіть клички вівчарок, викликаючи болісні асоціації.

 

• Хто ж він — ліричний герой " Intermezzo "? 
  Учні скажуть, що це, очевидно, сам Коцюбинський, але не лише він. Багато відчуттів, описаних у новелі, знайомі кожному письменникові. Отже, глибоке проникнення в канву твору допоможе краще зрозуміти душу митця, витоки художньої літератури. 
  Сергій Єфремов назвав ліричну новелу "Intermezzo" "поемою душі". Справді-бо, зміст новели — своєрідна поетична кардіограма внутрішнього стану митця. Цей твір, можливо, Коцюбинський писав передовсім для себе, а не для читачів. У психологічно важкий період свого життя йому потрібно було прислухатись до власної душі, розібратись у собі самому, вийняти біль із серця і вилити на папір, звільнившись від нього. Водночас і нам з вами він відхилив завісу творчої таємниці і дав змогу хоч трохи зрозуміти: що керує діями письменника, його почуттями і помислами; що робиться в його душі; як у ній співіснують щастя і горе; як митець бачить світ?

 

Образ селянина — це втілення народного героя. Зустрівшись із ним, герой відчув усі страждання бідного безземельного затурканого селянства. Образ селянина уособлює народ, за щастя і свободу якого повинен боротися митець своїм художнім словом. Ліричний герой співпереживає горю селянина, думає про долю трудящих. 

 

Ядро образного конфлікту «Intermezzo» становлять два ключових образи – «моя утома» і «сонце». Поступове зникнення в ліричного героя втоми й проникнення в його душу сонця – такий зміст твору. Образи твору символізують складну боротьбу в душі ліричного героя, допомагають зрозуміти, як поступово зникає роздвоєння його особистості, як повертаються до нього душевна рівновага, готовність до виконання свого громадянського обов'язку (наприклад, «Білі мішки» – це образ повішених, яким перед стратою накидали на голову мішки; «Зозуля» – народний образ-символ, що втілює надію на життя; образи трьох вівчарок – теж символічні: самозакохана Пава – дворянство, Трепов – жандармерія (кличкою цього пса стало прізвище міністра внутрішніх справ Трепова, який підписував смертні вироки повстанцям), «дурний Оверко» — принижене й темне селянство, якому досить дати хоч трохи волі — і воно не кинеться вже ні на кого; Жайворонок — символ творчої наснаги, а Сонце — символ вічності, життя, світла).

 

Образи-символи

• Моя утома — зневіра, надломленість, депресія.
• Ниви у червні (ниви в червні тільки починають набирати сили) - символізують життєву енергію, а її так не вистачає головному герою.
• Сонце — символ вічності, космічної енергії, сили.
• Три білих вівчарки — самозакохана Пава — дворянство, Трепов — жандармерія (кличкою стало прізвище міністра внутрішніх справ), «дурний Оверко» — принижене і темне селянство, якому досить дати трошки волі і воно вже не кинеться ні на кого.
• Зозуля (народний образ) — символ, що втілює надію і життя (образ часу).
• Жайворонки — символ творчого піднесення.
• Залізна рука города — потяг і саме місто, що вторгається в життя особистості.
• Людське горе — становище народу.
• Образ ночі — символ краси, одухотвореної Богом.
• Образ білих мішків — образ повішених людей.

2) На основі позитивного і  негативного можна виділити дві групи (видимі і невидимі): перша — це ті образи, які наповнюють душу позитивними емоціями: сонце, жайворонки, ниви, три білі вівчарки, зозуля, жайворонок; друга — почуття, які вно¬сять смуток, породжують нервовість, стрес: втома, людське горе, залізна рука міста. 
Образи твору символізують складну боротьбу в душі ліричного героя, допомагають зрозуміти, як поступово зникає роздвоєння його особистості, як повертаються до нього душевна рівновага, готовність до виконання свого громадянського обов'язку. Один із головних образів новели — образ «моєї утоми». В «Intermezzo» є багато й інших образів-символів: 
• «Білі мішки» — це образ повішених, яким перед стратою накидали на голову мішки. 
• «Залізна рука города» — потяг і саме місто, неспокійне, шумливе, постають у новелі страшним металевим монстром. 
• «Зозуля» — народний образ-символ, що втілює надію на життя. 
• Образи трьох вівчарок - теж символічні: самозакохана Пава — дворянство, Трепов - жандармерія (кличкою цього пса стало прізвище міністра внутрішніх справ Трепова, який підписував смертні вироки повстанцям), «дурний Оверко» — принижене й темне селянство, якому досить дати хоч трохи волі — і воно не кинеться вже ні на кого. 
• «Жайворонок» — символ творчої наснаги. 
• «Сонце» — символ вічності, космічної енергії, сили. 
У новелі велику роль відіграє колористика, за допомогою вдало підібраних барв автор передає дивовижну красу природи.

3)Мікробрази

Троп (грец. τρόπος — «зворот») — слово, вживане в переносному значенні для характеристики будь-якого явища за допомогою вторинних смислових значень, актуалізації його «внутрішньої форми» (Олександр Потебня).

Найпростіший приклад тропа — порівняння:

Основні різновиди тропів

• Алегорія
• Метафора
• Метонімія
• Синекдоха
• Оксюморон
• Епітет
• Гіпербола
• Літота
• Іронія
• Сарказм

 

Алегорія("В деяких днях, коли небо прибиралося у синявий шовк, а сонце розходилося самим блискучим золотом, коли тепло все переймало і розпирало, добувалося неначе силоміць із землі наверх,- жилося прегарно!)

метонімія (уособлення народу у людині, що зустрілася героєві на ниві).

Метафора (село «обняли й здушили зелені руки»)

 Порівняння (село «заплуталось  в ниві, як в павутинні мушка»)

. Катахрези у прозі  Михайла Коцюбинського трапляються хоч і не часто, та завжди мають очевидний художній ефект. Такі тропи будуються здебільшого за принципом контрасту, акумулюючи несумісні з погляду життєвої логіки або семантично протилежні поняття: "живих мертвяків" ("Intermezzo"),

 

 

4) Симфонія поля передається метафорами оркестр, хор, арфа, струна, які викликають музичні уявлення, поетизують красу рідної землі. «Тепер,— розповідає ліричний герой,— я бігаю в поле й годинами слухаю, як в небі співають хори, грають цілі оркестри». Він підгледів, як «сіра маленька пташка... тягнула вгору невидиму струну від землі аж до неба. Струна тремтіла й гучала. Тоді, скінчивши, падала тихо униз, натягала другу з неба на землю. Єднала небо з землею в голосну арфу і грала на струнах симфонію поля».

Коли герой приїздить на лоно природи, йому одразу здається, що навколо панує тиша: «Тоді я раптом почув велику тишу. Вона виповняла весь двір, таїлась в деревах, залягала по блакитних просторах. Так було тихо, що мені соромно стало калатання власного серця» [9; 299]. Поступово герой починає чути голоси, що виповнюють довкілля, він відчуває, як «вітер набива йому вуха шматками згуків», далі помічає «гомін поля», навіть «пересипання зерна» та нуртування «молодої сили», що «тремтить і пориває з кожної гілки стебла». Усі ці звуки перетворюються в «многоголосу тишу полів», що набирає самостійного значення і навіть заважає герою своїм живим шумом слухати небесну пісню жайворонків. Тиша допомагає відобразити переживання роздвоєності героя, його утоми та бажання зібрати воєдино власну душу. Якщо зобразити такий ефект графічно, то отримаємо параболу, вершиною якоъ буде саме образ тиші, а гілками дисонанс та гармонія. Тобто враження дисонансу через тишу перетворюється на враження душевної гармонії. 

 

5) Цікавим елементом асоціативно-художнього мислення є катахреза, в основі якої лежать міжчуттєві зіставлення – своєрідна синестезія, секрети якої досі залишаються до кінця не з'ясованими. Іван Франко називав подібні асоціативно-образні конструкції "силоміць щепленими", наголошуючи, що автор таким способом ніби шарпає "в відповіднім місці нашу увагу від звичайного асоціаційного ряду до незвичайного"1. Катахрези у прозі Михайла Коцюбинського трапляються хоч і не часто, та завжди мають очевидний художній ефект. Такі тропи будуються здебільшого за принципом контрасту, акумулюючи несумісні з погляду життєвої логіки або семантично протилежні поняття: "живих мертвяків" ("Intermezzo"),

 

 

 

 У цьому творі Михайла Коцюбинського поєднуються синестезійні враження як негативного, так згодом і позитивного емоційного забарвлення. Спершу письменник зазначає дійових осіб: елементи природи (ниви у червні, сонце, три білих вівчарки, зозуля і т. ін.), а також емоційні еквіваленти внутрішнього стану героя (моя утома, людське горе), які зазнають образного розгортання у наративній структурі новели, відповідно комбінуючись між собою. У внутрішній монолог персонажа довільно вплітаються враження імпресіоністичного характеру, як, приміром, слухова деталь – спів жайворонка. На відміну від Гі де Мопассана, який імпресіоністично описує солов'їний спів ("Поїздка за місто"), Михайло Коцюбинський намагається за допомогою ономапотеї та інших "музичних" засобів вираження імпресіоністично вловити, зафіксувати пташину мелодію ("Тью-і, тью-і, ті-і-і...", "Трійю-тіх-тіх"), залучаючи для досягнення відповідного ефекту фонетичні асоціації. Крім того, автор вдається до засобів композиційного паралелізму, згідно з яким асоціативна мозаїка картин природи виступає емоційним корелятом душевного стану героя, виконуючи таким чином терапевтичну функцію. А наприкінці новели Михайло Коцюбинський використовує ще один цікавий монтажний прийом, привертає увагу реципієнта до заголовку, що є своєрідним ключем до розуміння цілого твору – "Intermezzo". Для ліричного героя воно стало чудовим відпочинком на лоні природи, сповнення сил і любові до життя зокрема і до людини загалом. Перед реципієнтом новелістичний монолог героя-митця, імпресіоністичне плетиво його світосприйняття та власного емоційного стану.

Таким чином, розглянутий нами асоціативний принцип побудови окремих імпресіоністичних творів Михайла