Українська ментальність та фактори формування української душі

Міністерство освіти і науки України

Уманський державний педагогічний університет ім. П. Тичини

Кафедра

 

 

 

 

Індивідуальне навчально-дослідне завдання на тему:

Українська ментальність та фактори формування української душі.

 

 

 

 

 

Виконала:

Студентка 21 групи

Факультету дошкільної

та корекційної освіти

Бойко Мар’яна

Перевірила:

Голобородько В. М.

 

                                                  Умань 2014

                                                         

                                             План

 

1. Вступ
2. Особливості української ментальності
3. Фактори впливу на формування української душі
4. Висновки
5. Список використаної літератури

 

                                     Вступ

  Насамперед варто з’ясувати, що таке ментальність і чому дослідження цього питання є важливим. Слово ментальність походить від латинського “менс”, яке означало в давнину не лише розум, але й спосіб мислення, душевний склад, певну інтегральну характеристику психічної цілісності. Менталітет – це манера мислення народу, його складова, його особливості, його своєрідність, тобто це емоційні орієнтації, колективна психологія, спосіб мислення людини і нації. Іншими словами – це душа, серце і розум народу.

    Сьогодні, вивчення особливостей українського менталітету, його основних характеристик привертає до себе особливу увагу і потребує детального дослідження. В першу чергу, це пов’язано з тим, що, звільнившись від залежності, Україна та її нація опинилися перед вибором власної стратегії поступу, який вже здійснили багато країн Західної Європи. Відповідь на запитання, чому економічний, політичний, соціальний та культурно-побутовий розвиток держав світу відбувається по-різному і різними темпами, криється, можливо, у відмінності менталітетів їх народів.

  Дійсно, всі народи різні, але це не означає, що хтось кращий, а хтось гірший. Просто кожна нація має пам’ятати своє минуле, шанувати своїх пращурів і, водночас не боятися змін. Для того щоб визначитися зі шляхом, слід спочатку зрозуміти хто ми є, чому ми такі і полюбити свою націю такою, як вона  є. Історію народу, його характер, менталітет творять люди, а отже кожен із нас. Від мене особисто як від вихователя, педагога залежить те, яким буде наш народ через кілька десятків років. Адже від того як ми виховуємо наших дітей залежить майбутнє всієї нації. Ми маємо знати особливості нашого народу і підтримувати в дітях позитивні риси, одночасно намагаючись подолати негативні. Особливості світовідчуття дитина вбирає з молоком матері, проте якщо ми всі матимемо на меті зробити нашу націю сильнішою, припинимо наслідувати інших і  станемо собою, то життя обов’язково зміниться на краще.

Особливості української ментальності

  Прийнято виділяти такі риси українського менталітету: індивідуалізм, емоційність, релігійність. Однак у цьому питанні існують розбіжності. Деякі дослідники до цієї групи додають ще прив’язаність до землі, ґрунту (І.Мірчук), схильність до ідеалізації, «пафос причетності до Бога» (М.Юрій), кордоцентричність (О.Киричук) та ін. Ми спробуємо проаналізувати кожну з цих рис, порівнюючи відмінні та спільні погляди різних мислителів, висвітлюючи й власну позицію.

           Більшість дослідників сходяться на тому, що однією з домінуючих рис українського менталітету, як і західноєвропейського загалом, є індивідуалізм. Думку про індивідуалізм як одну з домінант характеру українця розвивали такі мислителі і діячі,  як М.Грушевський («Хто такі українці і чого вони хочуть?»), В.Янів («Релігійність в житті українського народу»), М.Костомаров («Две русские народности»), І.Мірчук («Світогляд українського народу. Спроба характеристики») та ін. Крім вітчизняних авторів, на цю рису українського менталітету звертали увагу й зарубіжні автори. Зокрема, Г.Тільтман у праці «Хліборобська Європа» акцентує увагу на індивідуалізмі, який, на його думку, властивий  українцям: «Кожна українська хата, хоч якою малою вона була б, огороджена парканом – символом того індивідуалізму та любові до домівки й землі, що складають саме коріння українського темпераменту» [2]

Якщо вести мову про менталітет українського народу, то перш за все, треба сказати, що він має, так би мовити, «жіночу стать», що обумовлена, в свою чергу, трансцендентною жіночістю архетипу «Україна». Тому в національному характері українців виявляються такі риси, як чуттєвість, емоційність, любов до дітей, швидке інтуїтивне сприйняття сутності складних природних та соціальних явищ, мрійливість, допитливість. На ці риси накладаються маргінальні, двоїсті, компоненти національного менталітету, обумовлені всесвітньо-історичною місією українського етносу, як Матері-Берегині європейської цивілізації, що простягла свої захищаючі руки між Заходом та Сходом. Цим компонентам притаманні поєднання індивідуалізму, характерного для західної ментальної орієнтації, і східної вразливості, колективізму, бурхливої реакції на соціальну несправедливість, частково перемішаної з наївною вірою в сильного правителя, «царя-батюшку». [1]

  Весь уклад життєдіяльності українців (праця, традиції, культура, мова і ментальність) ідеально адаптовані до степового та лісостепового ландшафтів, детерміновані природними кліматичними циклами та сільськогосподарським календарем. Закодовані на рівні архетипу «Україна», закріплені в традиціях та мові, ці чинники крізь століття генерують свої імпульси, зумовлюючи такі риси українського національного характеру, як тонке відчуття гармонії, виважений підхід до вирішення складних справ, працьовитість, відсутність агресії, ліричне сприйняття життя, м'який гумор, відчуття господаря та певний індивідуалізм (дещо завищена самооцінка, хвалькуватість, пасивність в громадських справах).

  Давня хліборобська культура в Україні має свої високоморальні риси: працьовитість, любов до землі, дбайливе ставлення до природних багатств тощо. Але не слід забувати, що це лише селянська культура, і її ніяк не можна ставити як загальнодержавну, формуючу культуру всієї нації. На думку Ортеги: «селянськість — це характеристична риса суспільності без провідної касти. Народ, який думає, що може жити без аристократії, в своїм світі думок, моралі, політики й смаку, сам правити, — приходить неминуче до розкладу». [6]

  Любов до землі носить сакралізований характер і виступає своєрідною внутрішньою настановою українського духу. На противагу багатьом іншим народам, зокрема й тим, які живуть по сусідству – угорцям, туркам, болгарам український етнос викристалізовувався у власному географічному ареалі. Природне середовище й щедрий грунт, безсумнівно,відбилися в його ментальних рисах. Ставлення селянина до землі межує з її обожнюванням. Для українця земля – Мати, клятва землею була найсвятішою. Навіть небо уявлялося йому нивою, а зірки – отарою овець.

Землеробський спосіб життя і благодатна природа сформували українця людиною простою й сентиментальною. Традиційно невибагливі в побуті, українці забарвлюють своє оточення яскравими барвами: хатинка охайна і свіжовибілена, поруч вишневий садок, на грядках  квіти. [7] Враховуючи позитивні якості, які несе в собі селянська соціопсихологічна настанова українців (працелюбність, хазяйновитість, гостинність тощо), варто говорити про негативні аспекти, набуті в умовах політичного поневолення.

    Щодо такої ознаки характеру українців, як релігійність, варто зазначити, що релігія і духовність завжди посідали чільне місце в житті української нації. Ще до прийняття християнства життя наших предків було тісно пов’язане із культовою обрядовістю, поклонінням богам, одухотворенням природи, строгим сповідуванням прикмет та знаків, які виявляла природа. У 988 р. князь Володимир охрестив Київську Русь, однак ще довгий час люди поклонялися ідолам у капищах і не хотіли зрікатися язичницької віри. Ще до сьогодні в обрядовій культурі українців залишилися звичаї, які були елементами язичництва. Однак згодом християнство стало єдиною духовною підтримкою населення в умовах постійних нападів на територію України, а церква стала осередком збереження української культури.  

Релігійність ¾ риса психології особистості та соціальної спільноти безпосередньо пов’язана з їх характером. Згадаймо, що характер складається з двох головних блоків: систем відношень до світу й до себе, в яких нерозривно переплітаються моральні оцінки з позиції “добро ¾ зло”, естетичні ¾ з точки зору “прекрасне ¾ огидне”, емоційні ¾ “подобається ¾ не подобається”, та волі, яка спонукає на подолання внутрішніх і зовнішніх перешкод на шляху до поставленої мети. Оскільки будь-яка віра є безумовним і рішучим прийняттям на рівні глибинних емоційних, моральних та естетичних відношень і керівництва до дії якихось ідей, цінностей, то очевидно, що вона розміщується в обох блоках характеру й справляє на них істотний вплив.

  Суть ідеї полягає у вірі українців у їхню принципово християнську сутність. Також їм властива схильність до ідеалізації власної історії, власних національних якостей, підкріплена почуттям недооціненості. Українці не здатні об’єктивно сприймати світ, схильні його ідеалізувати і розглядати правду з домішками фантазії. У світлі таких ідеалів реалістичне бачення справжньої дійсності приховується.

   Із релігійністю пов’язана схильність до ідеалізації, що характерна для психологічного складу душі українців. Вона проявляється, зокрема, в ідеалізації поглядів на націю як на щось вище, що шукає засобів свого прояву зусиллями обраних (національних героїв, інтелігенції тощо). В основі такої ідеалізації лежить схильність до розірваності мрії і дійсності, що розуміє під собою віру українців у щасливе майбутнє і заслужене щастя на підставі того, що український народ багато пережив і натерпівся в ході своєї історії. [9]

  З цією рисою тісно пов’язується й інша, яку М.Юрій визначив як «пафос жертвенності». Йдеться про високу готовність віддати усе заради щасливого завтра для своїх нащадків. Свідченням такої жертовності є непереборне бажання наших предків здобути свободу і незалежність. Автор досить гостро відгукується про наявність цієї риси менталітету українців: «Українська мрія подолання світу – це ідея, що передбачає досягнення всього не поступовою, багатолітньою працею, багатовіковим розвитком, а одразу – перескочивши через століття. Тільки такою мрією про майбутнє щасливе життя можна втішити рабів, які до того ж не відають іншого стану, крім примусової праці і зрівнялівки» [8]

Перевага емоційно-чуттєвого начала над раціональним у структурі провідних ознак українського менталітету приймається багатьма вітчизняними дослідниками. Емоційна вдача українців яскраво виражена в українському фольклорі, народно-образотворчому мистецтві, поезії, тобто в усіх сферах духовного життя суспільства, яке накладає відбиток не лише на культурно-побутову, а й суспільно-політичну сферу. [4]

Позитивні риси українського національного характеру суттєво деформуються під час реалізації нашим етносом своєї всесвітньо-історичної місії, як буфера між двома типами цивілізацій – західної, європейської та східної, мусульманської. На нашому ментальному рівні це зумовило постійну гіперболізацію зовнішніх чинників, постійне прагнення покласти на них провини за свої численні біди. Тривала відсутність в українського народу власної держави відбилася в національній підсвідомості, як стан людини, що є фактичним хазяїном землі, але через дію зовнішніх, ворожих сил, не може бути її вільним господарем («прийдуть кляті бусурмани (ляхи) і все попалять»)

  Ментальність українського народу – унікальне явище, якщо глянути зі сторони інших народностей. В процесі важкого етнічно-історичного становлення держави, територіальної єдності формувався складний характер українців, згідно з тими труднощами, які припали на життя наших предків. Українцям характерні такі риси як волелюбність, працьовитість, індивідуалізм, терпимість та солідарність відносно інших національностей, разом з тим українці не втратили велике відчуття власної гідності. З негативних рис слід найважливішими визначити недисциплінованість, не пунктуальність та велика залежність від соціуму та лідерів.

  Український народ оперує найчастіше серцем, а не розумом, цим і виховує своїх дітей, прививаючи любов до рідного краю та залежність від родинних зв’язків.

 

 

 

           

 

 

 

              Фактори впливу на формування української душі

   У кожній нації є основні етнічні компоненти — первені і домішки, тобто незначна кількість іноетнічних генів. Всяка крапля іноетнічної крові через кілька десятків поколінь розходиться по жилах всього народу. Кожна сучасна людина лише на часовій глибині 20 поколінь (близько 500 років) теоретично має 1048576 предків”

  За дослідженнями чеського біолога ХІХ ст. Менделя, групи крові підлягають законам спадковості. Кожен етнос охочіше приймає споріднену йому кров, ніж чужинську.

  Палеоантропологічні дані та гематологічні групи сучасних народів дають право вважати українців спорідненими з людністю Північної Італії, Балкан, Швейцарії, Півдня Німеччини, Півдня Англії, Чехії, Словаччини, окремих районів Франції (90 % українців мають групу крові “А”, “АВ” та “О”, але дуже мало групи “В”. Пор. з росіянами та монголами, у яких група “В” становить 80 %).

  За законом Менделя в антропологічній расі домішки є меншовартісні, ніж первені , тому вони дуже швидко будуть еліміновані (тобто вигнані, виключені). Юрій Липа визначає 4 складники української пракультури і докладно характеризує їх: це трипільський, понтійський, готський, київсько-руський первені.

  Трипільська пракультура має етнічний зв’язок з пракультурою Малої Азії, тобто більш південною. Це були люди, що гартувалися у суворіших кліматичних умовах, ніж малоазійці. Саме вони залишили у спадок українцям свою терплячість, мовчазну відвагу, скромність, обережність, впертість у досягненні мети і вміння стійко сприймати невдачі. “Це — характери, що кружляють у крові сучасних українців, і завжди їх діла, їх здобування в них можуть відродитися”.

  Саме трипільська цивілізація сформувала праукраїнські міста і села, збудувала дороги, вали, розбила землю на поля й лани. Від них у нас і психологія хлібороба, і пошана до жінки, і родинні звичаї, і демократичний громадський устрій.