Образотворче мистецтво Київської Русі та Галицько-Волинського князівства

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ

ІМЕНІ ЯРОСЛАВА МУДРОГО

 

 

 

ІНДИВІДУАЛЬНА РОБОТА

з дисципліни: Історія української культури

на тему:

Образотворче  мистецтво Київської Русі та Галицько-Волинського  князівства

 

 

 

Виконав: студент групи  №5

факультету №9

Жукова А.Ю.

 

Перевірвив: 

                              Єськова Л.А

 

Харків 2012

Зміст

            Вступ……………………………………………….………………………...3

1. Образотворче мистецтво Києвської Русі………………………………….5
2. Образотворче мистецтво Галицько-Волинської держави……………….7
3. Особливості іконопису та книжкової мініатюри Галицько-Волинської держави…………………………………………………………………….11

Висновок…………………………………………………………………...14

        Список  використаної літератури……………..…………………………...15

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Київська Русь — одна із могутніх держав Європи IX—XII ст. Вона відіграла  велику роль історії східних слов`ян та інших слов`янських народів. Давньоруська держава сприяла їхньому суспільно-політичному, економічному та культурному розвитку. 
 Вивченням, дослідженням витоків, розвитку мистецтва Київської Русі: мозаїки і фрески, іконопису, займалися видатні дослідники руської культури княжих часів. Про їхнє дослідження було написано багато наукових робіт, статей, де ґрунтовно досліджено історичні відомості, роботи, що збереглися, процес творення, стиль, внесок в культуру та розвиток нашого народу. Дослідженнями живопису Київської Русі займалися: А. Єфремов, Ю. Асєєв (“Мистецтво Київської Русі”), С. Висоцький (“Древнерусское искусство”), В. Ю. Король (“Втрачене та не забуте. Доля пам’яток давньоруського мистецтва”).

Протягом століть у тяжкі  часи панування іноземних держав українські діячі літератури, мистецтва, освіти звертались до спадщини минулих  епох, в тому числі можна назвати  відомий роман Павла Загребельного  “Диво”.

Древня Русь впливала на міжнародне життя Європи, підтримувала й розвивала  торговельні, політичні і культурні зв`язки із багатьма країнами Заходу й Сходу. Вона тісно співпрацювала із Візантією, Німеччиною, Францією, Угорщиною, скандинавськими країнами, а також зі східнослов`янськими народами — Польщею й Чехією. Активно розвивалися культурні відносини із південними слов`янами, особливо із Болгарією; як відомо, південнослов`янська писемність справила вплив на писемність Русі, а із XI—XII ст. починається зворотний вплив Русі на південнослов`янську писемність. Це ще раз підтверджує спільність походження, мовну спорідненість східних, західних й південних слов`ян, близькість їхніх культур та історичної долі. 
 Руські купці торгували в державах Поволжжя, Волзькій Булгарії, Хозарії, доходили в Середню Азію до Багдада. Не залишалися поза увагою також народи Кавказу й Закавказзя. 
Діти київських князів були пошлюблені із більшістю царських батьківщин Європи, що також зайвий раз підтверджує впливовість Київської Русі на політичне життя своїх сусідів. 
 Спільність мови, територї, духовної та матеріальної культури, спільна світоглядна позиція, державно-політичне життя, правові відносини , спільна боротьба із ворогами сприяли формуванню в народів Київської Русі свідомішого ставлення щодо про єднання руських в одну державу.

Після занепаду Києвської Русі, наслідником культурних традицій стало Галицько-Волинське князівство.

Західноукраїнські землі, Галичина і  Волинь, за перших князів належали до Києва. Коли ж після смерті Ярослава Україна  поділилася на князівства, над Бугом  виникло Волинське князівство з  столицею у Володимирі, а над Дністром – Галицьке князівство. Спочатку сильніша була Галичина. Значної сили Галичина набула за князя Володимира (1124-1153 рр.). Коли помер останній князь з роду Ростиславичів, Галицьке князівство перейшло під владу волинського князя  Романа Мстиславича (1199-1205 рр.). Роман  наслідував свого прадіда Володимира Мономаха і всіма силами старався знищити степового ворога – половців. Князь Роман злучив Галичину і  Волинь в одну Галицько-Волинську  державу.

Галицько-Волинське князівство, не дивлячись на сильне наслідування культури Київської Русі, встигло за період свого існування залишити свої особливі риси в мистецтві, архітектурі, усній  та письмовій творчості тощо.

В даній роботі ми розглянемо образотворче мистецтво часів Києвської Русі та Галицько-Волинського князівства.

1. Образотворче мистецтво Києвської Русі

З-поміж пам’яток тогочасного образотворчого мистецтва найбільше вражають монументальні  зображення – мозаїки та фрески, якими оздоблювалися храми.

Шедеврами світового рівня є  мозаїки Софійського та Михайлівського соборів у Києві. Техніка виконання  мозаїк, а також їхні художні особливості зазнали впливу візантійських традицій, проте дослідники переконані, що їх творили й руські майстри. [2, c.33]

Ще більшою самобутністю відзначалися руські фрески – основний вид тогочасного  монументального малярства.

Як і мозаїки, фрески в руських  храмах творилися за візантійськими традиціями.

Крім мозаїк і фресок, храми оздоблювали  іконами.

Перші ікони привозили на Русь із Візантії. Траплялося таке й пізніше. Так, шанованою на Русі була ікона  Вишгородської Богоматері.Її привезли в середині 12 ст. із Константинополя.

Вона прикрашала храм святих Бориса і Гліба у Вишгороді, звідки князь  Андрій Боголюбський 1155 р. вивіз її до Владимира-на-Клязьмі.

У 2000 році на Волині віднайшовся ще один шедевр константинопольського  малярства 11–12 ст. – Холмська ікона Богородиці.

Джерела зберегли відомості про  одного із найперших руських iконописцiв – київського майстра Алiпiя.Від нього бере свій початок славетна малярська школа Києво-Печерського монастиря. [3, c.76]

Унікальною пам'яткою цього малярського  осередку є ікона Богородиці зі святими  Антонієм та Феодосієм Печерськими, яку за найсучаснішими дослідженнями  датують початком 12 ст. [1, c.37]

Традиційність тогочасного образотворчого мистецтва пов’язана із його церковним  характером, адже мозаїками, фресками та іконами оздоблювалися храми. Здебільшого на них зображували  Ісуса Христа, Богоматір, святих апостолів, мучеників, біблійні сцени тощо. Для  кожного з таких зображень  існували церковні приписи, виражені у  певній іконографічній традиції. Адже головним завданням, поставленим тоді перед мистецтвом, було наочне розкриття  мистецькими засобами провідних  ідей християнської віри.

Із часом, особливо за доби роздробленості та монгольського лихоліття, зв’язки  руського іконопису з візантійською  традицією почали слабнути.

Руські художники, не відкидаючи візантійських  приписів, дедалі впевненіше творили  власну іконописну школу.

Найвидатнішою і найхарактернішою пам’яткою малярської культури княжої України в іконописі є віднайдена в середині 80-х рр. 20 ст. й повернута  із забуття завдяки реставрації  ікона Богородиці (остання третина 13 ст.) з Успенської церкви в селі Дорогобужі на Волині.

Відомою іконою українського малярства  першої половини 14 ст. є Богородиця з Покровської церкви в Луцьку.

Книжкова мініатюра. Шедевром світового мистецтва є мініатюри «Остромирова Євангелія» (1056–1057 рр.). Книгу прикрашено численними ініціалами, заставками й трьома сторінковими мініатюрами зі зображенням євангелістів Іоана, Марка й Луки. [7, c.66]

Цікавим прикладом мистецтва книжкової  мініатюри є «Ізборник Святослава» 1073 р. На другому аркуші цієї книги, вміщено мініатюру, на якій зображено князя Святослава Ярославича із сім’єю.

В "Ізборнику" є багато й інших  різноманітних малюнків. Так на полях  зображено знаки зодіаку: Стрілець, Діва, Єдиноріг, Рак тощо.

Цінною пам'яткою давньоруського книжкового малярства є сторінкові мініатюри, вшиті у латинський рукопис  кінця 10 ст. – Трірський Псалтир. Цю книгу привезла на Русь польська принцеса Гертруда, коли виходила заміж за великого київського князя Ізяслава Ярославича. Між 1078 – 1087 рр. рукопис було доповнено молитвами за сина Гертруди Ярополка, а також п'ятьма новими мініатюрами із портретами князівської родини.

2. Образотворче мистецтво Галицько-Волинської держави

Живопису належала провідна роль у  мистецькій культурі Галицько-Волинського  князівства. Вона представлена монументальним живописом (фресками) та іконами.

Фресковий живопис продовжував  київські традиції. Ними були розписані  головні храми Волині й Галича. Проте він не набув значного поширення  — з останньої чверті ХІІ ст. будуються храми, у яких не було фресок. До таких споруд, наприклад, належить собор у Луцьку.

У той же час фрески знаходять  широке поширення в князівських  палатах. Існують літописні свідчення, що ними були розмальовані палати Ярослава Осмомисла. Усі вони мали світські мотиви.

У ХІІІ — на початку ХІV ст. на Волині ведеться інтенсивне храмове будівництво, що супроводжується відновленням традицій створення фресок, але ними вкривають  лише вівтарну частину храмів. [5, c.71]

Проте до нашого часу майже не збереглося значних фрагментів фресок, за винятком розпису Вірменського собору у Львові, які датуються ХІV—ХV ст. [8, c.39]

 Хотілося б зазначити досить  цікавий факт. Високий рівень  монументального живопису часів  Галицько-Волинського князівства  засвідчує те, що в ХІV—ХV ст. майстри  виконували монументальні розписи  в Польщі, які збереглися в  Сандомирі (30-ті рр. ХІІІ ст.), Кракові — каплиця Св. Хреста на Вавелі (1470 р.), Вислиці — костьол (ХІV ст.). Фрески замкової капели в Любліні на замовлення короля Яґайла виконувала група живописців, яку очолював майстер Андрій із Волині.

При оформленні храмів на Галичині та Волині акцент робився на іконах, які  утворювали цілі ансамблі.

Попервах храми прикрашалися двома  великими за розмірами іконами, що нагадували фресковий розпис. Згодом їхня кількість  збільшується. Утворюється іконостас  — особлива перегородка, що закриває вівтарну частину і складається  з кількох рядів ікон.

Ікони, що поширювалися в Галичині та Волині, мали візантійське чи київське походження. Згодом на Волині та Галичині постали власні школи іконопису. Його розквіт припадає на другу половину ХІІІ—ХІV ст. Особливістю іконопису  цього періоду є те, що він розвивався без жорсткого контролю з боку церкви чи влади. Митці, відповідно, намагалися відшукати вираження сюжету, іноді  порушуючи канони. Зображення на іконах мають легку об’ємність, чим суттєво  різняться від візантійських  зразків.

Також цікавим фактом є те, що найстарішою іконою, що збереглася в Галичині, є фрагмент візантійської ікони «Менологія» (кінець ХІІ — початок ХІІІ ст.). Вона була знайдена в 1930 р. в церкві Св. Миколая в Тур’ї поблизу Старого Самбора, але до науковців потрапила лише в 1983 р. На ній зображені фігури святих підкреслено видовжених пропорцій із малими головами. Одяг святих зображений у темних тонах. Серед них виділяється великомученик Георгій. [9 , c.69]

  До найкращих зразків галицько-волинського живопису цього періоду належить чудодійна ікона Волинської Богоматері («Богородиця Одигітрія» з Покровської церкви в Луцьку, початок ХІV ст.). Вона вражає глядача особливою суворістю образів Богоматері і малого Ісуса, якої не було в іконах попереднього періоду. Свідченням проникнення елементів народного мистецтва є сорочка Ісуса, прикрашена вишитими квіточками.

Ще одним шедевром іконопису  того часу є шанована в Польщі Ченстохівська ікона Богоматері (ХІV ст.), що була написана в Галичині.

У Львівському музеї українського мистецтва зберігається одна з перлин галицького іконопису «Юрій Змієборець»  із села Станилі поблизу Дрогобича. Її автор був талановитим майстром композиції та колориту, що зміг поєднати відчуття загальної гармонійної врівноваженості з ритмічним рухом, а форму — із кольором. [8, c.113]

Відомі й інші пам’ятки галицького живопису ХІV ст., яким притаманні висока майстерність живописців, виразна індивідуальність, поєднання візантійських традицій, давньоруської спадщини й струменя місцевого народного мистецтва. Надзвичайно популярними були ікони  із зображенням Св. Миколая та святих мучеників Дмитрія, Фрола і Лавра, Бориса та Гліба.

Ще одним видом мистецтва, який набув поширення в Галицько-Волинському  князівстві, була скульптура. Даний  вид мистецтва розвивався у формі рельєфу, яким прикрашалися храми. Яскравим зразком скульптури тієї доби є шиферний рельєф ХІІІ ст., який зображує Св. Дмитрія. Зараз він зберігається в Кам’янець-Подільському музеї. Під час розкопок руїн Успенського собору в Галичі було знайдено рельєфне зображення дракона, із пащі якого виростає пишна гілка. Багато прикрашені рельєфами також церкви Св. Пантелеймона в Галичі та Іоанна Златоуста в Холмі. Їхнім творцем був «великий хитрець Авдій». Це перше ім’я майстра скульптури, яке знає історія українського мистецтва.

Мистецтво Галицько-Волинського князівства представлене також і книжною  мініатюрою, розквіт якої припадає на ХІІІ ст. Нечисленні збережені мініатюри  рукописів належать виключно до високопрофесійних  зразків. Найдавнішим ілюстрованим рукописом галицько-волинської традиції, що зберігся до нашого часу, є Добрилове Євангеліє (1164 р.), у якому містяться чотири мініатюри євангелістів та тлі обладнання книгописної майстерні.

Архієрейський Служебник із Перемишля (початок ХІІІ ст.) прикрашений трьома мініатюрами (збереглися дві) святих Василія Великого, Іоанна Златоуста та Григорія Богослова. Як і попередні мініатюри, ці образи є видовженими, з малими головами — відповідно до канонів візантійського мистецтва.[11, c.49]

Значна частина мініатюр ХІІІ ст. є копіями фресок храмів, із яких походили рукописні книги.

Виразно виділяються мініатюри  Євангелія ХІІІ ст. (невідоме походження). Вони багато декоровані промальованими дрібними деталями. Але переважна  більшість збережених рукописів  мають значно скромніше оздоблення у вигляді заставок, кінцівок, ініціалів, організації аркушів, орнаментації.

На території Галицько-Волинського  князівства археологи виявили багато скарбів з усілякими ювелірними прикрасами. Найчастіше знаходять сережки, колти, привіски, браслети-наручі, підвіски. Ці знахідки свідчать про високий рівень галицько-волинських ювелірів, які добре знали різні технічні прийоми: лиття, кування, чеканку, позолоту, інкрустацію тощо.