Принципи кримінального права

     Зміст

1. Поняття принципів кримінального права
2. Загальні принципи кримінального права
3. Спеціальні принципи кримінального права

Список  використаних джерел 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     

1. Поняття принципів кримінального  права

     Принципи  кримінального права - це основні, провідні засади, які закріплені в нормах права і визначають побудову всієї галузі права, окремих її інститутів, правотворчу і правозастосовну діяльність. Ці принципи мають важливе значення у здійсненні кримінальної політики держави. 
 У загальній теорії права неоднозначно розуміється зміст принципів і дається різний їх перелік. Однак прийнято розрізняти два види принципів:

1. загальні — притаманні всім галузям права і водночас відображають специфічні ознаки кримінального права;
2. спеціальні (галузеві) — притаманні лише кримінальному праву, характеризують його як самостійну галузь права.

     До  загальних принципів належать, в основному, ті принципи, які закріплені в конституції держави.

     У Конституції України закріплені такі принципи:

1. принцип верховенства права;
2. принцип законності;
3. принцип гуманізму;
4. принцип демократизму;
5. принцип рівності громадян перед законом.

     До  спеціальних принципів кримінального права треба віднести такі принципи:

1. принцип особистої відповідальності за наявності вини особи;
2. принцип особистого характеру відповідальності;
3. принцип невідворотності кримінальної відповідальності;
4. принцип індивідуалізації відповідальності та покарання.

 
 
 
 
 
     

2. Загальні  принципи кримінального  права

     Принцип верховенства права. Цей принцип закріплено у ст. 8 Конституції України. Згідно з цим принципом Конституція України має найвищу юридичну силу. Юридичною базою кримінального законодавства є Конституція України, яка визначає основні напрями дії кримінального закону.

       Принцип законності закріплено  в ч. 2 ст. 58 Конституції України, де зазначено, що «ніхто не може відповідати за діяння, які на час вчинення не визнавалися законом як правопорушення». Зміст цього принципу розкривається в ч. 2 ст. 1 КК України, який закріплює положення, згідно з яким тільки КК визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинними та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили. Цей принцип зобов’язує державні органи влади і посадових осіб суворо дотримуватися норм кримінального закону в разі притягнення людини до кримінальної відповідальності і застосування до неї покарання, а також виключає застосування кримінального закону за аналогією щодо дій, які не передбачені нормами КК України.

     Принцип гуманізму закріплений у нормах кримінального права, в яких зафіксоване гуманне ставлення до особи, котра відбуває покарання, і пов’язаний із піклуванням держави про безпеку людини, з повагою до людської гідності. 
Він проявляється в тому, що кримінальний закон:

1. не має на меті покарання завдати фізичних страждань або принизити людську гідність (ч. 3 ст. 50 КК України);
2. встановлює обставини, що пом’якшують відповідальність (ст. 66 КК України);
3. передбачає призначення більш м’якого покарання ніж передбачено законом (ст. 69 КК України);
4. санкції статей Особливої частини Кримінального кодексу відповідають ступеню тяжкості злочину;
5. звільняє особу від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законодавством (Розділ ІХ Загальної частини КК України);
6. звільняє особу від покарання та його відбування у випадках, передбачених законодавством (Розділ ХІІ Загальної частини КК України).

     Принцип гуманізму найбільш повно виявляється  щодо неповнолітніх злочинців:

1. до осіб, які на момент учинення злочину не досягли вісімнадцятирічного віку, не може бути застосовано довічне ув’язнення (ч. 2 ст. 64 КК України);
2. до таких осіб, якщо вони вчинили злочин невеликої або середньої тяжкості, суд може застосувати замість покарання примусові заходи виховного характеру (ст. 105 КК України);
3. покарання у вигляді позбавлення волі щодо неповнолітніх осіб не може перевищувати десяти років, а за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним убивством, — перевищувати п’ятнадцяти років (ч. 1, п. 5 ч. 3 ст. 102 КК України);
4. зменшені строки давності, за яких неповнолітній звільняється від кримінальної відповідальності та відбування покарання (ст. 106 КК України);
5. зменшені строки погашення та зняття судимості (ст. 108 КК України).

     Принцип демократизму полягає в тому, що кримінальний закон виражає волю всього народу України, кримінальне право охороняє суспільні відносини, порушення яких завдає шкоди як всьому суспільству, так і окремим громадянам — членам цього суспільства.

     Принцип рівності громадян перед законом закріплює рівність всіх громадян перед законом незалежно від соціального, посадового становища, національної чи релігійної приналежності. 
 
 
 
 
 

     

3. Спеціальні  принципи кримінального  права

       Принцип особистої відповідальності за наявності  вини особи є відображенням загальноконституційного принципу, відповідно до якого «юридична відповідальність особи має індивідуальний характер» (ч. 2 ст. 61 Конституції). Згідно з цим принципом неприпустимо покладати кримінальну відповідальність на особу за злочин, учинений іншою особою, а також неможливо притягати до кримінальної відповідальності юридичну особу. Іншими словами, особиста відповідальність за вчинений злочин можлива лише в разі встановлення в діянні конкретної особи вини у формі умислу чи необережності (статті 8 і 9 КК).

     Особистий характер відповідальності як принцип  кримінального права полягає  в тому, що тільки особа, яка вчинила  злочин, може нести за нього кримінальну відповідальність і підлягати покаранню. Якої б тяжкості злочин не був вчинений, ніякі інші особи (в тому числі родичі) не можуть бути притягнуті до відповідальності, крім особи, винної в його вчиненні. Особистий (персональний) характер відповідальності випливає з багатьох норм КК. Так, у ст. 18 прямо зазначається, що суб'єктом злочину, тобто особою, яка може нести кримінальну відповідальність, є лише фізична особа, яка обов'язково є осудною і досягла віку, з якого можлива кримінальна відповідальність. Особистий характер відповідальності полягає також у тому, що саме покарання носить персональний, особистий характер і може застосовуватися лише до конкретної особи, яка визнана судом винною у вчиненні злочину.

       Принцип невідворотності кримінальної відповідальності виявляється у тому, що кожна особа, в діяннях якої є склад злочину, повинна понести кримінальну відповідальність. Така особа не може бути покарана за один і той самий злочин двічі. Важливо, щоби жоден злочин не залишився поза увагою відповідних органів, інакше це буде сіяти вседозволеність.

       Принцип індивідуалізації відповідальності та покарання означає, що покарання, застосовуване судом до особи злочинця, повинно бути у межах закону, конкретним та індивідуальним, із урахуванням тяжкості вчиненого злочину. Чим більш тяжкий злочин учинено, тим суворішим повинно бути покарання. Важливою підставою для вирішення питання про вид та міру покарання злочинця є його індивідуальні особливості: фізичний стан, характер, виховання, професія, спосіб життя, а також середовище, в якому він перебував, тощо. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Список  використаних джерел

1. Кримінальний Кодекс України: чинне законодавство зі змінами та доповненнями на 23 березня 2010 року: (Відповідає офіц. текстові)  К.: Алерта; КНТ; ЦУЛ. – 152 с.
2. Бажанов М. І., Баулін Ю. В., Борисов В. І. та ін. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закадів освіти / За ред. професорів М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. – Київ – Харків: Юринком Інтер – Право, 2002. – 416 с.
3. Селецький С. І. Кримінальне право України. Загальна частина. Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 248 с.
4. Селецький С. І. Кримінальне право України. Особлива частина. Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 496 с.
5. Фріс П. Л. Кримінальне право України. Загальна частина: Навчальний посібник. – Київ: “Центр навчальної літератури”, 2004. – 362 с.