Розрахунки техніко-економічних показників виробничо-господарської діяльності підприємства з урахуванням впровадження нової техніки

Міністерство транспорту України

Українська державна академія залізничного транспорту

ДОНЕЦЬКИЙ ІНСТИТУТ ЗАЛІЗНИЧНОГО ТРАНСПОРТУ

Кафедра «Економіка підприємства»

Курсова робота з дисципліни «Економіка підприємства»

Розрахунки техніко-економічних показників виробничо-господарської діяльності підприємства з урахуванням впровадження нової техніки

Варіант №4

Керівник:

В.І. Стрілець

Розробила:

                                                                                    студентка  групи 3 МО

              Вєтькал І.Ю.

Донецьк  2010 р.

                            Зміст

Вступ

1.      Розрахунки техніко-економічних показників роботи підприємства відповідно варіанту впровадження нової техніки.

1.1   Ефективність використання основних фондів і виробничих потужностей.

1.2   Оборотні засоби підприємства, нормування, ефективність їх використання.

1.3   Трудові ресурси та ефективність їх використання.

1.4   Експлуатаційні витрати, формування собівартості продукції.

1.5   Оцінка економічної ефективності інвестицій.

2.      Напрямки підвищення ефективності роботи та якості послуг залізничного транспорту.

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Реферат

     Курсова робота:

     Об`єкт дослідження курсової роботи – техніко-економічна робота промислового підприємства з урахуванням впровадження варіанту нової техніки.

     Предмет дослідження – сукупність теоретичних і методичних проблем, пов`язаних з впровадженням нової техніки в виробництво.

     Метою курсової роботи є закріплення теоретичних положень дисципліни і надбання практичних навичок з техніко-економічних розрахунків у сфері промислового виробництва.

     Методи дослідження: порівняння, техніко-економічні розрахунки показників, зіставлення.

     Відповідно до завдання в курсовій роботі розглянуті теоретичні питання формування та розвиток ринкової економіки в сфері послуг залізниці та визначені напрямки підвищення конкурентоспроможності продукції та послуг. Визначена ефективність використання основних фондів та обігових коштів на підставі впровадження варіанту нової техніки №4. За рахунок підвищення використання обігових коштів вивільнено - 527,83 млн. грн.

     В курсовій роботі сформована і розрахована собівартість продукції, визначено розмір прибутку, який складає 705500 тис. грн.

     В роботі розрахована ефективність виробництва в конкурентних умовах інвестиційної діяльності, дана оцінка фінансової стійкості та незалежності підприємства.

Вступ

Процес виробництва на будь-якому підприємстві здійснюється за належної взаємодії трьох визначальних його факторів: персоналу (робочої сили), засобів праці та предметів праці. Використовуючи наявні засоби виробництва, персонал підприємства продукує суспільно корисну продукцію або надає виробничі й побутові послуги. Це означає, що, з одного боку, мають місце затрати живої та уречевленої праці, а з іншого – такі чи такі результати виробництва (діяльності). Останні залежать від масштабів застосовуваних засобів виробництва, кадрового потенціалу та рівня його використання.

     Більша частина підприємств збиткова,аті підприємства, які хоч і отримують прибуток, але мають досить низький рівень рентабельності – 5 – 10 %. Частка зарплані у собівартості продукції становить лише 10 – 15 %, що свідчить про нищівну експлуатацію робітників. Наприклад, в країнах Європи її рівень сягає 40 – 60 %. Тобто ми маємо в наявності велику кількість проблем економічного характеру, з якими нашій країні потрібно боротися негайно, бо нестабільна економічна та політична ситуації дуже негативно впливають на психологічний стан населення.

     Показники рентабельності являються відносними характеристиками фінансових результатів та ефективності діяльності підприємства. Резерви зростання прибутку і рентабельності практично  невичерпні, оскільки не  зупиняється розвиток науки і техніки, постійно удосконалюються форми і методи організації виробництва і праці. У завдання аналітиків входить розширення і вдосконалення методів пошуку резервів, особливо резервів зростання прибутку за рахунок інтенсифікації виробництва.

     Впровадження нової техніки дозволяє визначити шляхи зростання продуктивності праці і зниження собівартості продукції, зниження фондомісткості та матеріаломісткості виробництва (економія затрат уречевленої прці), а також раціонального використання природних ресурсів (економія затрат суспільної праці).

     Отже, вищенаведене розкриває актуальність обраної теми курсової роботи.

     Метою курсової роботи є закріплення теоретичних положень дисципліни і надбання практичних навичок у техніко-економічних розрахунках у сфері промислового виробництва.

     Об`єкт дослідження курсової роботи – техніко-економічна робота промислового виробництва з урахуванням впровадження варіанту нової техніки.

     Предмет дослідження курсової роботи – сукупність теоретичних і меодичих проблем, пов`язаних з впровадженням нової техніки у виробництво.

     Завданями курсової роботи є:

1.      Ознайомлення з роботою в сфері виробництва;

2.      Придбання навиків по розрахунку основних показників діяльності підприємства по розділах 1.1 – 1.6 курсової роботи;

3.      Визначення основних причин і доцільності впровадження нової техніки у виробництво та напрямків підвищення ефективності роботи та якості послуг залізничного транспорту.

Відповідно до завдань курсової роботи побудована її структура. Яка складається з вступу, шости розділів, висновків, списку використаної літератури.

Вихідною інформацією для техніко-економічних розрахунків по розділам 1-6 є приведені показники роботи підприємства. Алгоритм розрахунків аналітичних показників приведено у методичних вказівках до курсової роботи з дисципліни «Економіка підприємства».

1.Розрахунки техніко-економічних показників роботи підприємства відповідно варіанту впровадження нової техніки.

1.1      Ефективність використання основних фондів

виробничих потужностей

     Ефективне використання основних фондів та виробничих потужностей має велике значення як для підприємства, так і для економіки країни в цілому. Повніше використання основних фондів на підприємстві веде до зменшення потреби у введенні в експлуатацію нових виробничих потужностей, до збільшення випуску обсягів продукції та підвищення рівня її якості (а значить, і прибутку), прискорює їх оборотність, що значною мірою сприяє вирішенню проблеми скорочення розриву в термінах фізичного і морального зносу, прискорює темпи оновлення основних фондів.

Успішне функціонування основних фондів та виробничих потужностей залежить від того, якою мірою реалізуються екстенсивні та інтенсивні фактори кращого їх використання. Екстенсивне поліпшення використання основних фондів і виробничих потужностей означав: по-перше, збільшення часу функціонування основного устаткування і, по-друге, підвищення питомої ваги діючого устаткування в складі всього устаткування, наявного на підприємстві.

Для забезпечення відтворення основних виробничих фондів важливе значення має вивчення їхнього стану та використання. Стан і використання основних виробничих фондів є важливим фактором підвищення ефективної діяльності підприємства.

У процесі виробництва основні фонди зношуються фізично і старіють

морально. Ступінь фізичного зносу основних фондів визначається в процесі нарахування амортизації. Цей процес можна розглядати в кількох аспектах: По-перше, як метод визначення поточної оцінки не зношеної частини основних фондів. По-друге, як спосіб віднесення на готову продукцію одноразових витрат на основні фонди. По-третє, як спосіб нагромадження фінансових ресурсів для заміщення виведених з виробничого процесу основних фондів або для вкладання коштів

у нові виробництва.

Показники стану й ефективності використання основних фондів можна

об'єднати в три групи, які характеризують: 1) забезпечення підприємства

основними фондами; 2) стан основних фондів; 3) ефективність використанняосновних фондів (рис. 1.).

До показників, які характеризують забезпеченість підприємства основними фондами, належать: фондомісткість, фондоозброєність, коефіцієнт реальної вартості основних виробничих фондів у майні підприємства.

Фондовіддача визначається за формулою:

де ВП(ТП) - обсяг валової (товарної) продукції підприємства, грн.;

Scp - середньорічна вартість основних засобів, грн.

Вплив завантаження обладнання на фондовіддачу можна визначити за формулою:

де ДФв - приріст фондовіддачі за рахунок підвищення завантаження обладнання;

Кз.з;Кз.б - коефіцієнти завантаження обладнання відповідно у звітному і базовому періодах;

Фвб - фондовіддача у базовому періоді.

За показником фондовіддачі оцінюють ступінь відповідності фактичної та проект­ної фондовіддачі, а також зіставляють проектну фондовіддачу із прийнятою потужні­стю. Порівнявши ці два показники, можна визначити резерви підвищення фондовід­дачі або величину перекриття проектної фондовіддачі, які в свою чергу характеризу­ють резерви поліпшення використання прийнятої потужності. Резерв підвищення фондо­віддачі (Рф) можна обчислити за формулою:

де Фвпр - проектне значення фондовіддачі;

Фвп   - фондовіддача, обчислена за прийнятою потужністю.

Визначаються також показники фондомісткості та фондоозброєності підприємства.

Фондомісткість:

де Scp - середньорічна вартість основних засобів, грн.;

фв - фондовіддача.

Фондоозброєність:

де Ч— середньоспискова чисельність промислово-виробничого персоналу, чол.

Ефективність використання активної частини основних засобів характеризує такий вартісний показник як випуск продукції в розрахунку на 1 грн. вартості обладнання. Цей показник може бути доповнений показником випуску продукції на одиницю облад­нання. Він обчислюється як у вартісних, так і в натуральних одиницях. Показник у натуральних одиницях застосовується для оцінки використання виробничих потужнос­тей ливарних, кувальних, зварювальних цехів. Особливу роль цей показник відіграє в міжзаводському аналізі, який проводиться з метою виявлення резервів поліпшення використання потужностей.

Дуже важливим показником є коефіцієнт, який характеризує ефективність використання заводських виробничих площ. Цей показник застосовується при оцінці рівня використання виробничої потужності тих підрозділів, величина потужності яких залежить насамперед від величини виробничих площ.

Коефіцієнт екстенсивного використання обладнання (виробничої потужності):

На робочому місці розраховується за формулою:

де Nі - кількість і-х деталей;

Тшті - норма часу на обробку і-ї деталі;

m - кількість видів деталей, що обробляються;

Фд -дійсний фонд роботи обладнання.

На підприємстві:

де Фд - дійсний фонд роботи обладнання;

    Фн - номінальний фонд часу роботи обладнання.

Коефіцієнт інтенсивного використання обладнання (виробничої потужності):

На робочому місці (групі робочих місць):

де Ni - кількість і-х деталей;

Тшті - норма часу на обробку і-ї деталі;

Тмі - час машинної і машинно-ручної обробки і-ї деталі;

m - кількість видів деталей, що обробляються;

По підприємству:

де Ер - спожита за рік електроенергія;

Впвст - встановлена потужність усіх струмоприймачів;

Фд - дійсний фонд роботи обладнання.

Коефіцієнт інтегрального використання обладнання (виробничої потужності):

де Кекс - коефіцієнт екстенсивного використання обладнання (виробничої потужності);

КІ - коефіцієнт інтенсивного використання обладнання (виробничої потужності)

Наведена система показників дає змогу отримати інформацію, на основі якої можна провести комплексний аналіз використання виробничої потужності підприємств та його підрозділів, встановити черговість проведення заходів щодо поліпшення використання виробничої потужності та розробити ефективні шляхи реалізації резервів виробничої потужності.

У сучасних умовах господарювання максимальне використання виробничих по­тужностей підприємств є найдешевшим заходом, що різко впливає на ефективність роботи кожного із них. Виробничі потужності підприємств, матеріальною основою яких є сучасні системи машин, мають динамічний характер. У їхньому складі відбувають­ся як якісні, так і кількісні зміни.

Якщо не враховувати впливу об'єктивних факторів на зміну потужностей, то це позначиться на ефективності їх використання. Особливо чутливий такий вплив в умо­вах частої зміни продукції та технології її виготовлення. Освоєння виробництва нових модернізованих виробів у багатьох випадках зумовлює зміну структури потужностей, а іноді вимагає докорінної їх перебудови.

Отже, йдеться про розв'язання такого комплексного завдання, як поліпшення вико­ристання виробничих потужностей підприємства шляхом залучення значних резервів недовантаження наявного устаткування та формування резервних потужностей для забезпечення освоєння випуску нових видів продукції, що користуються підвищеним попитом у споживачів.

Підприємства мають великі можливості для підвищення ефективності використан­ня потужностей шляхом раціональної побудови систем машин за рахунок маневруван­ня наявними у них виробничими потужностями. Особливо значні резерви такого ма­неврування можна виявити в складі технологічного устаткування із застосуванням найпрогресивніших пристосувань та інструментів, модернізації обладнання, впровад­ження нової техніки і технології тощо. Але в усіх випадках вони повинні бути викорис­тані для підвищення ефективності використання потужностей діючих підприємств.

Завдання 1.1

На підставі вихідних даних, наведених в додатку   визначити:

1.      Повну балансову початкову вартість устаткування

2.      Норму амортизаційних врахувань

3.      Річну суму амортизаційних врахувань

4.      Знос основних фондів за відпрацьований період

5.      Залишкову вартість основних фондів

6.      Відновлену вартість основних фондів

1.      Повну балансову початкову вартість устаткування:

Вф.ос.перв. = 122,2 + 5,7 = 127,9 (тис.грн.)

2.      Норму амортизаційних відрахувань:

Nр = (Вф.ос.перв. – Л/Тн,1 * Вф.ос.перв.) * 100% ,

де Л – ліквідаційна вартість основних фондів

     Тн,1 – нормативний строк служби устаткування

Nр = (127,9 - 7 / 10 * 127,9) * 100% = 9,5%

3.      Річну суму амортизаційних врахувань:

Ар = Вф.ос.пер * Nр / 100

Ар = 127,9 * 9,5 / 100 = 12,1 (тис.грн.)

4.      Знос основних фондів за відпрацьований період:

Взн.t = Ар * Тф ,

де Тф – кількість років виконання основних фондів

Взн.t =12,1 * 8 = 96,8 (тис.грн.)

5.      Залишкову вартість основних фондів:

Вф.ос.t.зал = Вф.ос.перв. -  Взн.t

Вф.ос.t.зал = 127,9 – 96,8 = 31,1 (тис.грн.)

6.      Відновлену вартість основних фондів:

     Вф.ос.в. =  127,9 * (10 * 111,8 / 11 * 116,3) = 111,3 (тис.грн.)

Завдання 1.2 виконується на підставі вихідних даних, наведених в додатку  

1)     визначити вартість основних фондів на кінець базового року:

Вф.ос.в. = 3110 + 228 + 188 – 188 – 233 = 3105 (тис.грн.)

2) вартість основних фондів на кінець звітного року:

Вф.ос.з. = 3105 + 108 + 258 – 128 – 203 = 3140 (тис.грн.)

3)     середню річну вартість основних фондів у базисному та звітному році:

Вф.ос.б. = 3110 + (228 * 5 / 12) + (188 * 9 / 12) – (188 * 6 / 12) – (233 * 3 / 12) = 3193,75 (тис.грн.)

Вф.ос.з = 3105 + (108 * 5 / 12) + (258 * 9 / 12) – (128 * 6 / 12) – (203 * 3 / 12) = 3228,75 (тис.грн.)

4)     показники руху основних фондів у базовому та звітному році (коефіцієнти оновлення і вибуття):

а) у базовому році:

Кон.б. = (228 + 188) / 3105 = 0,1533 (тис.грн.)

Квиб.б. = (188+ 233) / 3110 = 0,1354 (тис.грн.)

Кприр.б. = (228 + 188 – 188 + 233) / 3105 = 0,14847 (тис.грн.)

б). у звітному році:

Кон.з. = (108 + 258) / 3140 = 0,117 (тис.грн.)

Квиб.з. = (128 + 233) / 3105 = 0,116 (тис.грн.)

Кприр.з = (108 + 258 – 128 – 233) / 3140 = 0,0016 (тис.грн.)

5)     узагальнюючи та часткові показники ефективності виконання основних фондів у базисному та звітному році:

а) фондовіддача:

Фо.б. = 3530 /3193,75   = 1,11

Фо.зв. = 3580 / 3228,75= 1,11

б) фондомісткість:

Фе.б. = 3193.75 / 3530 = 0,904

Фе.зв. = 3228.75 / 3580 = 0,902

в) фондоозброєність:

Фв.б. = 3193,75 / 735 = 4,35

Фв.зв. = 3228,75 / 740 = 4,36

Для характеристики використання основних фондів підприємства в курсовій роботі розраховано:

-         фондовіддача, яка залишилась незмінною у звітному році і складає 1,11;

-         фондомісткість, , яка незначно знизилась і складає у звітному році 0,902;

-         фондоозброєність, яка збільшилася на 0,01 по зрівнянню з базовим роком;

1. 2. Оборотні засоби підприємства, нормування, ефективність їх використання.

1.2.1. Поняття, склад і нормування оборотних засобів пілприємства

Діяльність об'єктів господарювання щодо створення та реалізації продукції здійснюється в процесі поєднання основних виробничих фондів і самої праці.

Безперервність процесу виробничої та комерційної діяльності потребує постійного інвестування коштів у ці елементи для здійснення розширеного їхнього відтворення.

На відміну від основних виробничих фондів оборотні фонди споживаються в одному виробничому циклі і їхня вартість повністю переноситься на вартість виготовленої продукції. При цьому одна їхня частина в речовій формі входить у створений продукт і набирає товарної форми, в якій її буде використано споживачем. Інша частина також повністю споживається в процесі виробництва, але, втрачаючи свою споживчу вартість, у речовій формі в продукт праці не входить (паливо).

Таким чином, за умов товарно – грошових відносин запаси предметів праці виступають, з одного боку, як сукупність матеріальних цінностей, з іншого – як втілення затрат суспільної праці у вартості фондів: оборотних, виробничих і фондів обігу.

Існують різні підходи до визначення сутності оборотних коштів. Найчастіше можна знайти на два визначення оборотних коштів.

По – перше, оборотні кошти – це грошові ресурси, які вкладено в оборотні виробничі фонди обігу для забезпечення безперервного виробництва та реалізації виготовленої продукції.

По – друге, оборотні кошти – активи, які протягом одного виробничого циклу або одного календарного року можуть бути перетворені на гроші. Деякі автори таке саме визначення дають терміну “оборотний капітал”. Це свідчить про ідентичність, на їхню думку, понять – оборотні кошти та оборотний капітал.

Оборотний капітал проходить три стадії кругообігу: грошову, виробничу й товарну.

На першій стадії під час авансування коштів здійснюється придбання й нагромадження необхідних виробничих запасів.

У виробничому процесі авансується вартість для створення продукції: у розмірі вартості використаних виробничих запасів, перенесеної вартості основних фондів, витрат на саму працю (заробітна плата та пов'язані з нею витрати). Виробнича стадія кругообігу оборотного капіталу завершується випуском готової продукції, після чого настає стадія реалізації.

На першій стадії авансування коштів триває доти, доки товарна форма вартості не перетвориться на грошову. Отримання виручки від реалізації свідчить про корисність створеної суспільством вартості і про відтворення авансових у ній коштів. Грошова форма, якої набирає оборотний капітал на третій стадії кругообігу, одночасно є і по частковою стадією наступного обороту капіталу.

Кругообіг оборотного капіталу і створення нової вартості відбувається за семою:

Г – Т...В...Т1 – Г1

де Г – кошти, що авансуються; Т – кредити праці; В – виробництво; Т1 – готова продукція; Г1 – кошти, отримані від реалізації отриманої продукції.

Мету функціонування капіталу буде досягнуто тоді, коли Г1 =Г+∆Г, тобто коли відбудеться приріст грошей порівняно з авансовою сумою.

Отже, самозростання капіталу відбувається в процесі кругообігу оборотного капіталу, який проходить різні стадії і набирає різних форм. Що менше часу оборотний капітал перебуває в тій чи іншій формі (грошовій, виробничій, товарній), то вища ефективність його використання, і навпаки.

Склад і розміщення оборотного капіталу залежить від того, в якій сфері він функціонує: виробнича, товарно – посередницька, послуг.

Малюнок 1.

Склад і розміщення оборотних коштів

У виробничій сфері оборотний капітал (оборотні кошти) авансується в оборотні виробничі фонди і фонди обігу (рис 1).

До виробничих фондів належать: сировина, основні і допоміжні матеріали, напівфабрикати, паливо, тара, запасні частини для ремонтів, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів.

Фонди обігу – це залишки готової продукції на складі підприємства, відвантажені, але не оплачені покупцями товари, залишки коштів підприємств на поточному рахунку в банку, касі, у розрахунках, у дебіторській заборгованості, а також укладені в короткострокові цінні папери.

Таким чином, оборотний капітал (оборотні кошти) – це кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперервності процесу виробництва,  реалізації продукції та отримання продукції.

Співвідношення оборотних коштів, що перебувають у сфері виробництва й у сфері обігу, є неоднаковим у різних галузях народного господарства . Пояснюється це особливостями організації виробництва, постачання, збуту,  а також системи розрахунків. Для забезпечення безперервності процесу виробництва і реалізації продукції необхідно досягти оптимального співвідношення оборотних коштів у сфері виробництва і обігу. При цьому підприємство зацікавлене у зменшені оборотних коштів не у сфері виробництва, а обігу за рахунок поліпшення системи постачання, раціональніших форм розрахунків.

Склад оборотних коштів – це сукупність окремих елементів оборотних виробничих фондів і фондів обігу.

Структура оборотних коштів – це питома вага вартості окремих статей оборотних фондів і фондів обігу у загальній сумі оборотних коштів. Структура оборотних коштів має значні коливання в окремих галузях господарства. Вона залежить від складу і структури витрат на виробництво, умов поставок матеріальних цінностей, умов реалізації продукції, проведення розрахунків.

Оборотні кошти підприємств класифікують за трьома ознаками:

1)  залежно від участі їх у кругообігу коштів;

2)  за методами планування, принципами організації та регулювання;

3)  за джерелами формування.

Відповідно до першої ознаки оборотні кошти поділяються на:

–       оборотні кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди;

–       оборотні кошти, авансовані у фонди обігу.

Залежно від методів планування оборотні кошти поділяються на:

–       нормовані;

–       ненормовані.

Необхідність розподілу оборотних коштів на нормовані і ненормовані випливає з економічної доцільності досягнення найліпших результатів за найменших витрат.

До нормованих оборотних коштів належать оборотні кошти у виробничих запасах, незавершеному виробництві та витратах майбутніх періодів, у залишках готової продукції на складах підприємств.

Класифікація оборотних коштів має велике значення, оскільки дає можливість підприємству визначити оптимальний склад і структуру, потребу та джерела формування оборотних коштів. Від цього значною мірою залежить фінансовий стан підприємства.

Система організації оборотних коштів побудована на певних принципах.

По – перше, надання підприємствам самостійності щодо розпорядження, управління оборотними капіталами. Це означає оперативну самостійність у використанні оборотних коштів.

По – друге, визначення планової потреби та розміщення коштів за окремими елементами й підрозділами. Мається на увазі розрахунок оптимальної потреби в оборотних коштах, яка б забезпечила безперервність процесу виробництва, виконання планових завдань та ритмічної роботи.

По – третє, коригування розрахованих і чинних нормативів з урахуванням вимог господарювання, що змінюються: обсягів виробництва, цін на сировину та матеріали; постачальників і споживачів; форм застосовуваних розрахунків.

По – четверте, раціональна система фінансування оборотних коштів. Це означає формування оборотних коштів за рахунок власних ресурсів і залучених коштів у розмірах, що забезпечують нормальний фінансовий стан підприємства.

По – п'яте, контроль за раціональним розміщенням і використанням оборотних коштів. Мається на увазі проведення аналізу ефективності кругообігу коштів, що використовуються, з метою прискорення їхнього обертання.

Завдання 1.2.1 виконується на підставі вихідних даних, наведених в додатку

1)Визначити норматив оборотних коштів:

Ннз.і. = Род.і. * Ді ,

де Род.і – одноденна витрата і-го матеріалу у виробництві

Ннз.і = 2671 * 9 = 24039 (тис.грн)

2) Норматив оборотних коштів у незавершеному виробництві:             

Ннв.j. = Sв. * Ту * Кнар.з.

Ннв.j. = 3662 * 8 * 0,63 = 18456,48 (тис.грн)

4)  Загальний норматив оборотних коштів:                                                                     

Ноб. = 24039 + 18456,48 + 1967 = 44462,48 (тис.грн)                                                                     

Завдання 1. 2.2  Визначити показники ефективності використання оборотних засобів на підставі вихідних даних, наведених в додатку

1) Коефіцієнт оборотності оборотних коштів:                                                                     

Коб. = 7,7 * 1040 / 420 = 19,07                                                                       

2) коефіцієнт завантаження :

Кз = 420 / 1040 * 7,7 = 0,05                                                                                   

3) Тривалість одного обороту:

Т = 360 / 19,7 = 18,27

Завдання 1. 2.3 Визначити коефіцієнт оборотності оборотних коштів в        1-му кварталі на підставі вихідних даних, наведених в додатку

1) Коефіцієнт оборотності у 1 кварталі:

Ко` = 21300 /  2250 = 9,5

2) Тривалість одного обороту в 1 кварталі:                                                                                    То` =               90 / 9,5 = 9,5                                                                                     

3) Коефіцієнт оборотності коштів у 2кварталі :                                                                        Ко`` = 90 / (9,5 – 2) = 12                                                                                              

4) Обсяг реалізації продукції у 2 кварталі:                                                                                       РП2 = 21300 * 1,13 = 24069 (тис.грн)                                                                        

5) Потреба об. коштів у 2 кварталі:                                                                                                                  Ор`` = 24069/ 12 = 2005,75              (тис.грн)                                                                                                  6)  Вивільнення обор. коштів за рахунок скорочення тривалості обороту на 2 дні:

∆Ор = РП`` / Ко`` - РП`` / Ко`` = 24069 / 12 – 24069 / 9,5 = - 527,83 (тис.грн)

Для характеристики оборотних засобів підприємства в курсовій роботі розрахований норматив оборотних коштів, який рівен 24039 грн, норматив оборотних коштів у незавершеному виробництві, який рівен 18456,48 грн і загальний і загальний норматив оборотних коштів рівен 44462,48 грн. Коефіцієнт оборотності у другому кварталі збільшився  і складає 12. таким чином потреба оборотних коштів у другому кварталі складає 2005,75 тис. грн. Для підприємства визначили показники ефективності виникнення оборотних засобів: коефіцієнт оборотності дорівнює 19,07; коефіцієнт завантаження 0,05. Вивільнення оборотних коштів склало 527,83 тис.грн.

1. 3. Трудові ресурси та ефективність їх використання.

1.3.1 Склад і структури кадрів підприємства

Діяльність підприємств, організацій, фірм оцінюють за допомогою великої кількості показників, які характеризують різні аспекти процесу виробництва. Усі вони зведені в єдину групу оцінних показників – техніко-економічні показ-ники виробничо-господарської діяльності підприємства. Один із розділів системи техніко-економічних показників становлять показники з праці та заробітної плати, тобто трудові показники.

Під системою трудових показників слід розуміти сукупність кількісних і якісних вимірників ступеня ефективності застосування живої праці в процесі виробництва. До основних трудових показників належать: трудомісткість виробництва продукції; продуктивність праці; чисельність персоналу; фонд заробітної плати підприємства, в т.ч. за категоріями персоналу і структурними підрозділами; середня заробітна плата (середньомісячна, середньорічна по підприємству); загальний фонд робочого часу; фонд робочого часу одного середньоспискового робітника; середня тривалість робочого дня; кількість відпрацьованих днів, годин одним працівником тощо.

Досягти збільшення виробництва продукції і зниження її собівартості за статтею «оплата праці з нарахуваннями», а також забезпечити економію матеріальних витрат можна лише за умови раціонального використання всіх категорій працівників аграрного підприємства. Для оцінки такого використання застосовують декілька показників, зокрема показники найму і вибуття. Перший із них (Кн) розраховують за формулою:

де ЧПпр – чисельність працівників, прийнятих на роботу до підприємства протягом року; ЧПнр – чисельність працівників на підприємстві на початок року.

Коефіцієнт вибуття (Кв) можна розрахувати з виразу:

де ЧПв – чисельність вибулих працівників протягом року.

За допомогою даних коефіцієнтів можна визначити темп зміни чисельності працівників на підприємстві (Тз) та коефіцієнт валового обороту робочої сили (Орс), а саме:

Тз = (Кн – Кв) · 100,

Орс = Кн + Кв.

Будь-яке підприємство має бути зацікавлене у збереженні стабільності трудового колективу, оскільки завдяки цьому досягається за інших однакових умов вищий рівень продуктивності праці. А це означає, що бажаною тенденцією зміни абсолютного рівня даних показників є тенденція до їх зниження. Якщо, скажімо, коефіцієнт валового обороту робочої сили зростає, то це означає, що на підприємстві посилюється плинність кадрового персоналу, створюються умови до погіршення використання робочої сили. Тобто показники динаміки робочої сили повинні бути детально проаналізовані, насамперед, з погляду з’ясування причин, що зумовили зміну їх абсолютної величини.

Аналіз ефективності використання трудових ресурсів на підприємстві здійснюють і за таким показником як коефіцієнт використання запасу праці – частка від ділення фактичної кількості відпрацьованих постійними працівниками людино-годин у цілому по підприємству на запас праці. В свою чергу запас праці визначають з урахуванням ефективного річного фонду робочого часу одного працівника. Останній розраховують так: від 365 днів віднімають 60 вихідних і святкових днів, а також 29 днів відпустки і невиходів на роботу через хворобу. В результаті отримують явочний фонд робочого часу в кількості 276 днів. Множенням цієї кількості днів на середню тривалість робочого дня (6,83 год) отримують ефективний річний фонд робочого часу одного працівника – 1885 год. Звідси запас праці можна визначити з виразу:

ЗП = 1885 · ЧПп,

де ЧПп – чисельність постійних працівників підприємства.

За раціонального використання трудових ресурсів коефіцієнт викорис-тання запасу праці може дорівнювати одиниці.

З розглянутим показником тісно пов’язаний показник трудової активності працівників. Його розраховують діленням відпрацьованих по підприємству постійними працівниками людино-годин на їх кількість. Із зростанням даного показника підвищується також коефіцієнт використання запасу праці, і навпа-ки.

Коефіцієнт (ступінь) виконання норм виробітку є часткою від ділення фактичного обсягу виконаних робіт (виробленої продукції) на змінну норму виробітку. Якщо даний показник дорівнює одиниці або більший за неї, то це свідчить про раціональне використання на підприємстві трудових ресурсів.

Також застосовуються наступні показники:

1) рівень використання трудових ресурсів:

де Кт – коефіцієнт участі трудових ресурсів у суспільному виробництві; Тф – трудові ресурси, зайняті у виробництві, чол.; Тн – середньоспискова чисельність наявних трудових ресурсів, чол.;

2) коефіцієнт використання робочого часу протягом року:

де Рф – фактично відпрацьований робочий час, год.; Рм – можливий річний фонд робочого часу, год.;

Для визначення ефективності трудових затрат на виробництво найчастіше використовують показник продуктивності праці.

Продуктивність праці – це ефективність затрат конкретної праці, яка визначається кількістю продукції, виробленої за одиницю часу (година, зміна, місяць, рік) або кількістю часу, витраченого на одиницю продукції. Зростання продуктивності праці означає збільшення кількості продукції, виробленої за певну одиницю часу, або економію робочого часу, витраченого на одиницю продукції. Продуктивність праці визначає ступінь ефективності процесу праці. Ріст продуктивності праці виявляється в збільшенні кількості продукції, виробленої в одиницю часу, або в економії робочого часу, затрачуваного на одиницю продукції.

Загалом, продуктивність праці є найважливішим економічним показником, що служить для визначення плодотворності трудової діяльності працівника – головної продуктивної сили суспільства.

Роль і значення трудових показників необхідно розглядати з двох сторін – економічної і соціальної. Економічний аспект полягає у тому, що зміна абсолютних і відносних значень трудових показників безпосередньо впливає на кінцеві результати роботи підприємства, а саме на обсяг виробництва, собі-вартість, прибуток і рентабельність. Соціальне значення трудових показників визначається їх впливом на мотивацію праці, рівень зацікавленості працівників у підвищенні ефективності праці, їх соціальний захист. Крім цього, трудові показники тісно пов’язані іншими оцінними показниками, зокрема товарної продукції, собівартості, вартості основних виробничих фондів, прибутку тощо.

Завдання 1.3.1 Визначити аналіз руху працівників підприємства на підставі вихідних даних додатку

1) Коефіцієнт загального обороту персоналу :                                                                                   

Коб. = (Чпр. + Чзв.) / Чсер. = (37+ 18 + 14 + 33) / 560 = 0,18                                         

2) Коефіцієнт обігу по вибуттю:                                                                                                               

Кобв. = ∑ni=1 Чзв. / Чсер. = (37+ 18 + 14) / 560 = 0,12                                                                     

3) Коефіцієнт обігу по прийому:                                                                                                               

Коб.пр. = Чпр / Чсер = 33 / 560 = 0,06                                                                                                                                     

4) Коефіцієнт поточності кадрів:                                                                                                                    Кобпот. = (Чзв.б. + Чзв.д.) / Чсер = (37 + 18) / 560 = 0,1                                                                     

1.3.2 Виконати розрахунки з продуктивності праці  на підставі вихідних даних, наведених в додатку

1) Продуктивність праці                                                                                                               

- за минулий рік:                                                                                                                                                             ППм = 4400 / 85 = 51,8 (тис.грн/чел-год)                                                     

- за звітний рік:                                                                                                                                                     ППзв = 4600/ 92 = 50 (тис.грн/чел-год)                                

2) трудомісткість                                                                                                                              

- за минулий рік:                                                                                                                                           

Тм = 85 / 4400 = 0,0193                                                                                               

- за звітний рік:                                                                                                                                           

Тзв =92 / 4600 = 0,02                                                                           

3) виробіток продукції на одного працівника:                                                                      

- за минулий рік:                                                                                                                                           

ППм,п = 4400 / 490 = 8,98 (млн.грн/чол.)                                                                     

- за звітний рік:                                                                                                                                           

  ППз,п = 4600 / 540 = 8,52 (млн.грн/чол.)                                                   

4) темпи зростання продуктивності праці у звітному році порівняно з минулим:

∆ППпр. = ППз,п / ППм,п * 100% = 8,52/ 8,98 * 100% = 94,88%         

5) підвищення продуктивності праці за рахунок зростання трудомісткості:

∆ППt = Тм / Тзв * 100% - 100 = 0,0193 / 0,02 * 100% - 100 = -3,5%

∆ПП = ППзв / ППм * 100% - 100 = 50 / 51,8 * 100% - 100 = -3,47%

Завдання 1.3.3 Визначити виробіток на одного працюючого в плановому році та його зріст у % до базового року за даними додатку

1) економія чисельності працюючих за рахунок зниження трудомісткості виробничої програми у плановому році:                                                                                          

∆Ч = ∆t / Фн = 4520 / 252 = 18 (чол..)                                                       

2) численність працівників у базовому році                                                                     

Чб = Qб / ППб = 4910 / 32,7 = 150 (чол..)                                                                                  

3) зростання продуктивності у плановому році за рахунок економії чисельності                                                                                                                                   

∆ПП = ∆Ч * 100 / (Чб - ∆Ч) = 17,94* 100 / (155,15 – 17,94) = 13,07                                    

4)Виробіток у плановому році                                                                                    

ППпл. = ППб + ∆ПП * ППб  / 100 = 32,7 + 13,07 * 32,7 / 100 = 36,97 

Для характеристики трудових ресурсів підприємства в курсовій роботі розраховано рух персоналу, коефіцієнт обігу по прийняттю 9%, коефіцієнт обігу по вибуттю 13%, поточність кадрів склала 9%.

Для підприємства розраховані показники продуктивності праці виробітка за 2 роки, що свідчить, що у звітньому році продуктивність знизилася на 1,8 тис.грн. розрахована трудомісткість праці; визначені темпи зростання продуктивності праці 94,88%. Для аналізу ефективності використання трудових ресурсів у зв`язку зі зниженням трудомісткості розрахована економія чисельності персоналу для підприємства, яка склала 18. в наслідок цього ріст продуктивності праці складає -3,47%.

1.4.Експлуатаційні витрати, формування собівартості продукції.

Сума всіх затрат підприємства виражених в грошовій формі на виробництво і реалізацію продукції утворює ії собівартість. Собівартість один ізосновних показників, який показує якість роботи підприємства. Основним методом планування собівартості є нормативно-балансовий метод, при якому розраховується собівартість всіх робіт виробничої програми і складається кошторис витрат на виробництво. Собівартість впливає на такі кінцеві результати роботи підприємства, як прибуток і рентабельність. Собівартість є основою розрахунку економічного ефекту нової техніки,технології і інших організаційно-технічних заходів.

Класифікація затрат на виробництво. При плануванні собівартості

продукції затрати діляться за двома ознаками: економічні елементи і за

калькуляційними статтями. Групування затрат з економічними елементами об’єднує всі затрати по признаку однорідності незалежно від того, девони були вироблені. На основі такого групування складається кошторис затрат на виробництво. За економічними елементами всі затрати діляться на матеріальні – сировина, матеріали, паливо і енергія; витрати на

оплату праці і соціальне страхування ; амортизаційні відрахування ; інші

грошові витрати.

За калькуляційними статтями витрати  групуються по ії ролі в виробництві продукції: не виконання технологічного процесу по виготовленні продукції

і на управління і обслуговування виробництва. В залежності від об’єму

витрат, враховуючих в собівартості, планують цехову собівартість,

включаючи витрати на виготовлення продукції окремих цехів; виробничу

собівартість, яка складається із цехової собівартості і загальних

витрат. Витрати, які входять в виробничу собівартість, і в не виробничі

витрати складають повну собівартість. В залежності від методів

віднесення затрат на собівартість продукції розрізняють витрати прямі і

не прямі. До прямих витрат відноситься витрати зв’язані з виготовленням

конкретного виду продукції, їх можна визначити по встановлених нормах.

Не прямі витрати безпосередньо не відносяться на собівартість

конкретного виду продукції, це витрати на утримання і експлуатацію

обладнання , цехові і загальнозаводські витрати. Вони включаються в

собівартість після розприділення по видах продукції за допомогою

спеціальних розрахунків. Так витрати на утримання і експлуатацію

обладнання розприділяють пропорційно .По характеру залежності від об’єму виробництва витрати діляться на умовно - змінні і умовно - постійні. Умовно-змінні витрати міняються у відповідності із зміною об’єму виробництва (сировина, матеріали, паливо, енергія, основна заробітна плата та інші) До умовно-постійних відносяться витрати , які не залежать від зміна об’єму виробництва. По степені участі в виробничому процесі витрати діляться на основні, зв’язані з виконанням виробничого процесу, зв’язані з виконанням виробничого процесу, і накладні , зв’язані з управлінням і обслуговуванням виробництва.

Планування зниження собівартості.

Виробничі затрати і рівень собівартості продукції залежить від зміни

об’єму  і структури продукції, яка випускається, техніки, технології,

організації виробництва, праці. Всі фактори , які впливають на зниження

собівартості, можна об’єднати в  наступні групи: підвищення технічного

рівня виробництва, поліпшення якості продукції, зміна об’єму і структури

продукції, яка виробляється, підвищення рівня організації виробництва і

праці. Ці фактори можуть бути доповненими у відповідності з техніко-економічними особливостями виробництва.

Розрахунок впливів факторів на собівартість продукції в плановому році

виконують в наступному порядку. Визначають собівартість товарної

продукції в плановому році про збереженні умов виробництва і ціни, а

також рівня затрат попереднього року:

Стп = Qтп Sтб,       Sтб = Стб / Qтб,

де,  Стп – собівартість товарної продукції запланованого року,

       Qтп – товарна продукція запланованого року в цінах базисного року,

       Sтб – затрати на один грн. товарної продукції базисного року;

       Стб – собівартість товарної продукції базисного року,

       Qтб – товарна продукція базисного року.

Далі розраховується економія від зниження собівартості за рахунок впливу кожного фактору. Потім визначають суму економії, отриману за рахунок всіх факторів. Цю суму економії вираховують з собівартості товарної продукції запланованого року, розрахованої по рівню затрат базисного року, і отримують собівартість товарної продукції в плановому році у співставлених цінах. Потім визначають затрати на один грн. Товарної продукції у співставлених цінах і процент зниження затрат в плановому році в порівнянні з рівнем затрат попереднього року. Економія від зниження собівартості за рахунок впливу підвищення технічного рівня

виробництва приймається по розрахунках плану технічного і організаційного розвитку виробництва.

Калькуляція собівартості продукції.

Планування собівартості товарної продукції підприємства розробляють на

основі калькуляції окремих виробів. Калькуляція собівартості окремих

видів продукції – це розрахунок затрат на виробництво конкретного виду

продукції і послуг в плановому періоді по калькуляційним статтям. Для

складання планових калькуляцій необхідно мати нормативи прямих затрат на одиницю продукції ( сировина, матеріали, паливо, електроенергія,

основної заробітної плати виробничих працівників) і розрахунок

нормативів не прямих затрат на одиницю продукції (витрати на утримання експлуатацію обладнання, загальні заводські і невиробничі затрати).

Витрати на утримання і експлуатацію обладнання включають в себе

амортизацію обладнання і транспортних засобів, витрати на їх

експлуатацію та поточний ремонт, і зношення малоцінних швидкозношуваних інструментів і пристосувань. Для визначення даних витрат складають кошторис витрат на утримання і експлуатацію обладнання. Витрати на утримання і експлуатацію обладнання відносять на собівартість окремих обладнання відносять на собівартість окремих

виробів, виходячи з величини цих витрат, які приходяться на одну год.

роботи обладнання і часу  роботи обладнання  для виробництва одиниці

продукції. Загальні витрати включають в себе витрати на управління

підприємством ,підготовка кадрів, втрати на утримання пожежної і

сторожової охорони. Загальні витрати розприділяються між різними видами продукції пропорційно сумі основної заробітної плати виробничих

працівників. В інші виробничі витрати входять відрахування на

науково-дослідницькі роботи, витрати на гарантійний ремонт продукції,

очистку промислових вод і викидів в атмосферу. До невиробничих витрат

відносяться витрати на транспортування продукції, і витрати зв’язаних

із збутом продукції.

Планування експлуатаційних витрат

Ціль планування експлуатаційних витрат - забезпечення виконання обсягу

ремонту та обслуговування колії необхідними грошовими засобами.

Основні експлуатаційні витрати шляхового господарства плануються по

слідуючим статтям. Номенклатури витрат по основній діяльності залізних

доріг: текуче утримання шляху і постійних пристроїв, одночасна заміна

матеріалів верхньої будови колії, утримання штучних споруд, а також

захисних лісонасаджень, охорона колії, переїздів і штучних споруд,

витрати по сніго-водо і піско боротьбі, інші роботи колійного

господарства. Експлуатаційні витрати плануються по елементах затрат:

- заробітна плата;

- відрахування на соціальне страхування;

- амортизація;

- матеріали;

- електроенергія;

- паливо;

- та інші витрати.

Фонд оплати праці планується виходячи з ліміту чисельності персоналу і

середньомісячної оплати праці. Відрахування на соціальні потреби

плануються по встановленим законодавством нормам страхових внесків, у

відсотках від фонду оплати праці. Витрати на матеріали для поточного

утримання колії визначаються по затвердженим нормам і діючим цінам.

Затрати на паливо і мастильні матеріали для машин і механізмів, які

застосовуються на роботах по поточному утриманню колії, розраховуються по кількості механізмів, продовженню їх роботи в годинах, витрат розходу палива за одну годину і вартості однієї тони палива.  В інші витрати входить оплата рахунків за роботу шляхового струга по очистці кюветів і за інші роботи, які виконуються сторонніми організаціями, а також рахунків за електроенергію.

Витрати по одиничній заміні матеріалів верхньої будови колії входять

затрати на нові матеріали і відремонтовані елементи верхньої будови

колії, які використовуються при одиночній заміні, а також, затрати на

виконання і заміну баласту. Витрати по одиничній заміні матеріалів

верхньої будови колії вираховуються по нормах, установлених на один км.

розгорнутої довжини головного і станційного шляхів і діючим цінам. При

визначенні потреби в матеріалах з розгорнутої довжини колії виключають

ті ділянки, на яких в плануючому році передбачені роботи по

капітальному, середньому ремонту, а також суцільна заміна рейок новими і старопридатними.

Вартість матеріалів вираховують в оптових цінах промисловості і

ують в оптових цінах промисловості і додатково враховують витрати по їх транспортуванню. Витрати по заміні баласту визначають по ціні, яка встановлена для кожної дороги. По дистанціям ці ціни диференціюються виходячи з собівартості отриманого

баласту і витрат по його транспортуванні. При одиночній заміні

використовують, як правило , старопридатні рейки.

Якщо частина рейок при одиночній заміні планується замінити новими, то

для визначення цієї частини витрат використовується ціна нових рейок.

Заробітна плата по статті «Одиночна заміна матеріалів верхньої будови

Колії»не планується, так, як ці роботи виконуються працівниками, фонд

заробітної плати яких передбачується по статті «Поточне утримання

колії».

Основні витрати загальні для всіх галузей господарства залізної дороги,

і загальногосподарські витрати  на дистанції колії плануються так сама,

як і в інших лінійних підприємствах.

На величину експлуатаційних витрат впливає обсяг перевезень, технічна

оснащеність транспорту, втілення прогресивних технологій, інтенсивність

використання і оновлення технічних засобів, підвищення якості і

мотивації праці, нормування ресурсів і витрат і інші фактори.

Витрати за окремими видами праці, виробничим операціям чи по деяким

однорідним операціям об’єднують у відповідні статті витрат. Кожній

статті наданий відповідний номер і встановлений вимірник, у

відповідності з яким визначається величина витрат даної статті.

Завдання 1.4.1                                                                                                                            

1) Визначимо питомі витрати на виробництво одиниці продукції:

Сі = 483 + 725 = 1208 (грн)                                                                                                                   

2) Загальні змінні витрат на виробництві всієї продукції:             

Зз  = 4150 * 725 = 3008750 (грн)

Зп = 4150 * 483 = 2004450 (грн)                                                                                                       

3) Сумарні витрати на випуск продукції:             

З = 3008450 + 2004450 = 5012900 (грн)

4) Прибуток від реалізації продукції:

П = 4150 * 170 = 705500 (грн)                                                                                                                            

5) Ціна одиниці виробу:                                                                                                               

Ці = 483 + 725 + 170 = 1378 (грн)                                                                     

6) Обсяг виручки продукції складе:                                                                                                 

ВЄ = 4150 * 1378 = 5718700 (грн)                                                                         

7) Рентабельність продукції складе                                                                                   

Р = 170 / 1208 * 100% = 14,07%

Завдання 1.4.2             

Розрахуємо елементи витрат калькуляції собівартості одиниці продукції та складемо калькуляцію у вигляді таблиці.                                                                                   

Зпос = 11,8 * 41,1 = 484,98 (грн)

Повна собівартість виробленої продукції:

Сп = 2054 * 2688,1 = 5521357,4 грн = 5521,3 (тис.грн)

Ціна одиниці продукції:

Ці = 2688,1 * 1,25 = 3360,125 (грн)

П = 2054 * 0,862 * (3360,125 – 2688,1) = 1189852,5 (грн) = 1189,8 (тис.грн)

Щоб охарактеризувати собівартість продукції підприємства, ми визначили прибуток від реалізації продукції, який дорівнює 705500 грн, обсяг виручки від реалізації продукції, який дорівнює 5718700 грн і рентабельність продукції складає 14,07%. Для підприємства розрахована повна собівартість і вона складає 2688,1 тис.грн.

1.5. Оцінка економічної ефективності інвестицій.

Інвестиції— це довгострокові вкладення капіталу у підприємницьку діяльність (для одержання прибутку). Той, хто має капітал і вкладає його у ту чи ту комерційну справу, називається інвестором, й сам процес вкладення капіталу — інвестуванням (довгостроковим фінансуванням). У будь-якій підприємницькій діяльності інвесторами можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, тобто як підприємства, так і окремі власники капіталу. Інвестиції відіграють центральну роль в економічному процесі, вони визначають загальний ріст економіки. Отриманий приріст національного прибутку частково знову накоплюється, проходить подальше збільшення виробництва, процес повторюється безперервно. Таким чином інвестиції, що утворюються за рахунок національного прибутку, в результаті його розподілу, самі обумовлюють його ріст, розширене відтворення. При чому, чим ефективніше інвестиції, тим більше ріст національного прибутку, тим значніші абсолютні розміри накопичення (при даній його частці), які можуть бути знову вкладеними в виробництво. При достатньо високій ефективності інвестицій приріст національного прибутку може забезпечити підвищення частки накопичення при абсолютному рості споживання. Структуру інвестицій можна показати за допомогою наступної схеми:

Класифікація інвестицій Залежно від того, де вкладається капітал (у межах країни чи за кордоном), видокремлюють внутрішні (вітчизняні) й зовнішні (іноземні) інвестиції. У свою чергу, внутрішні інвестиції поділяються на фінансові та реальні, а зовнішні — на прямі й портфельні. Фінансові інвестиції означають використання наявного капіталу для придбання (купівлі) акцій, облігацій та інших цінних паперів, що їх випускають підприємства або держава. Фінансові інвестиції (financial investments) являються контрактами, оформленими на папері, такими, як звичайні акції та облігації.За такого інвестування має місце переміщення титулів власності, котрі дають право на одержання нетрудового доходу. У літературі з питань політичної економії капітал у вигляді цінних паперів називається ще фондовим, або фіктивним, оскільки він не є реальним багатством і не має реальної вартості (на відміну від капіталу, вкладеного в різні сфери та галузі суспільного виробництва). Фінансові інвестиції групують за такими стратегічними напрямами: • інвестиційні операції з традиційними інструментами; • придбання похідних цінних паперів (деривативів); • депозитні операції підприємств; • пайова участь у спільних підприємствах. Реальні інвестиції — це вкладення капіталу у різні сфери та галузі народного господарства з метою оновлення існуючих і створення нових матеріальних благ, а як наслідок — одержання набагато більшого прибутку. Такі реальні інвестиції ще називають виробничими; проте в практиці господарювання за ними закріпилась інша назва — капітальні вкладення.

У примітивній - основна частина інвестицій представлена реальними, в той час коли у сучасній розвиненій економіці більша частина інвестицій представлена фінансовими інвестиціями. Ці дві форми інвестицій повинні взаємодоповнювати одна одну, а не конкурувати.

Внутрішні інвестиції – вклади в галузі власної економіки, тобто в межах своєї країни.

Зовнішні прямі інвестиції — це вкладення капіталу за кордоном, що за величиною становить не менше 10% вартості того чи того конкретного проекту, закордонні інвестиції, менші за 10% вартості здійснюваного за їх допомогою капітального проекту, називаються портфельними. Періодичний аналіз співвідношення прямих і портфельних інвестицій має практичне значення для виявлення загальних масштабів і частки залучення іноземного капіталу у сферу розвитку й підвищення ефективності виробництва та інших напрямків діяльності суб'єктів господарювання. Ефективність довгострокового фінансування модернізації існуючих і будівництва нових виробничих і невиробничих об'єктів багато в чому залежить від пропорцій між державними та приватними інвестиціями.

Природно, що з активізацією розвитку роздержавлення і приватизації власності, акціонування державних підприємств усе більшою ставатиме частка приватного капіталу в загальному обсязі інвестицій. Це сприятиме підвищенню рівня ефективності як внутрішніх, так і зовнішніх інвестицій. За загальновживаним визначенням капітальні вкладення — це періодично здійснювані довгострокові витрати капіталу на відтворення основних фондів і об'єктів соціальної інфраструктури підприємства.

Для повноцінного економічного розвитку будь-якої країни необхідні як внутрішні, так і зовнішні інвестиції.

Інвестиційний процес або інвестування – процес утворення і поновлення капіталу.

З огляду на функціональну цілеспрямованість розрізняють валові й чисті капітальні вкладення

Валові інвестиції – відтворення(заміщення)= Чисті інвестиції Валові капітальні вкладення — це загальна сума одноразових витрат капіталу на просте й розширене відтворення виробничих основних фондів та об'єктів соціальної інфраструктури. Їх порівнюють із затратами (витратами) на заміщення зношених машин, устаткування, споруд та інше. А чисті — витрати лише на розширене відтворення. Вони спрямовані на приріст виробничих фондів.

54

Малюнок 1.  Запропонована класифікація інвестицій за окремими ознаками

Оцінка витрат і доходів здійснюється в межах розрахункового періоду, тривалість якого визначається із врахуванням:

      тривалості створення, експлуатації та ліквідації об`єкта;

      середньонормативного терміну експлуатації основного технологічного обладнання;

      досягнення бажаного прибутку;

      вимог інвестора.

При оцінці витрат і доходів можуть використовуватись базисні, світові, прогнозні та розрахункові ціни.

Базисні ціни, як правило, застосовують на стадії досліджень інвестиційних можливостей, прогнозні і розрахункові – на стадії техніко-економічних обгрунтувань (ТЕО) інвестиційних проектів.

Під базисною розуміють ціну, що склалася на певний момент часу t0 і вважається незмінною протягом усього розрахункового періоду.

Прогнозна ціна Ц(t) продукції чи ресурсу на кінець t-го періоду (року) визначається за формулою

  Ц(t) = Цб І(t, t0)                                                  

де Цб – базисна ціна продукції чи ресурсу;

І(t, t0) – коефіцієнт (індекс) зміни цін продукції чи ресурсів відповідної групи на кінець t-го року відносно до початкового моменту обчислень.

Завдання 1.5.1

Коефіцієнт дисконтування розраховується за формулою:

α0  = 1 / ((1 + 0,15)(1 + 0,07)(1 + 0,02))0 = 1

α1 = 1 / ((1 + 0,15)(1 + 0,07)(1 + 0,02))1 = 0.7967

α2 = 1 / ((1 + 0,15)(1 + 0,07)(1 + 0,02))2 = 0,6348

α3 = 1 / ((1 + 0,15)(1 + 0,07)(1 + 0,02))3 = 0,5215

α4 = 1 / ((1 + 0,15)(1 + 0,07)(1 + 0,02))4 = 0,4030

α5 = 1 / ((1 + 0,15)(1 + 0,07)(1 + 0,02))5 = 0,3211

Розрахунок показників економії ефективності проекту.                                                       

Інвестиційний проект доцільний в тому, що термін окупності інвестицій складає         _5,49_ років при нормативному терміну окупності 6 – 7 років.             

Розділ 2. Напрямки підвищення ефективності роботи та якості послуг залізничного транспорту.

На залізничному транспорті за останній час майже в 10 разів скоротилися темпи оновлення основних виробничих фондів. Все це призвело до значного погіршення стану виробничо-технічної бази залізничного транспорту, згортання програм його економічного та соціального розвитку, створює суттєву загрозу надійному та безпечному функціонуванню залізниць. У цих умовах залізничний транспорт стає головним гальмом розвитку економіки України, що потребує термінового вирішення  всіх питань по забезпеченню його інвестиційно-інноваційного розвитку. Це повністю відповідає положенням «Концепції Державної програми реформування залізничного транспорту», схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2006 р. № 651.

Починаючи з 2000 року, залізничний транспорт нарощує обсяги перевезень, що позитивно відображається на фінансових результатах його діяльності. Але аналіз стану галузі свідчить про те, що ефективність діяльності залізничного транспорту, якість послуг, які надаються споживачам, не відповідають сучасним вимогам. Набирають сили небезпечні тенденції зниження провізної спроможності залізниць, що створює реальну загрозу подальшому розвитку економіки та національній безпеці держави.

Головною причиною незадовільного стану залізничного транспорту є сформована невідповідність обсягів фінансування нормативним вимогам процесів простого відтворення основних виробничих фондів та нестача інвестицій, що стримують інноваційно-інвестиційний процес розвитку залізниць. Внаслідок цього має місце ряд проблем:

       старіння основних фондів, їх фізичний та моральний знос

      незадовільний рівень організації перевізного процесу;

       низький рівень транспортного сервісу;

      низький рівень інформатизації транспортного процесу та інформаційної взаємодії транспорту з іншими галузями економіки;

Залишаються невирішеними загальнодержавні економічні проблеми, що негативно впливають на функціонування та розвиток залізничної галузі, яка характеризується:

      багаторазовим зростанням цін на матеріальні ресурси, що призводить до значного зниження реальних доходів транспорту;

      низьким рівнем іноземних та вітчизняних інвестицій у фінансуванні техніко-технологічної модернізації розвитку транспорту;

       низькою конкурентоспроможністю залізничного транспорту на зовнішньому і внутрішньому ринку транспортних послуг;

      недостатньою ефективністю функціонування різних видів транспорту, яка пов’язана насамперед із повільним вирішенням питань приведення у відповідність з обсягами виконуваної роботи експлуатаційного персоналу і основних фондів, транспортної інфраструктури, а також з утриманням непрофільних для галузі об’єктів, низькими темпами впровадження ресурсозберігаючих технологій;

       недосконалістю нормативно-правового забезпечення діяльності залізничного транспорту, повільним вирішенням питань уніфікації транспортного законодавства відповідно до міжнародного права.

      повільним вдосконаленням транспортних технологій, в тому числі логістичних, та недостатньою їх пов’язаністю із виробничими, торговельними, складськими і митними технологіями;

      недостатньою ефективністю фінансово-економічних механізмів, що стимулює надання інвестицій на розвиток транспорту.

Крім цього, потребують вирішення наступні проблеми, що негативно впливають на функціонування та розвиток залізничної галузі:

      недостатня фінансова прозорість господарської діяльності залізничного транспорту.

ГОЛОВНА МЕТА І ОСНОВНІ НАПРЯМИ ПРОГРАМИ

Головною метою Програми є створення економіко-організаційних структур залізничного транспорту та впровадження відповідних нормативно-правових основ, що забезпечать необхідні умови для залучення фінансових ресурсів і впровадження у галузі інноваційно-інвестиційної моделі розвитку, здатної забезпечити ефективне функціонування підприємств в умовах ринкової економіки та надавати комплексні транспортно-експедиторські послуги на рівні європейських стандартів.

Основними напрямами виконання Програми є:

      створення інвестиційно-інноваційної моделі розвитку підприємств галузі з впровадженням прогресивної технології у транспортний процес;

      технічне переоснащення виробничої бази галузі на основі розроблення та прийняття нормативно-правових актів щодо регулювання процесів простого та розширеного відтворення основних фондів галузі;

      модернізація рухомого складу та інфраструктури залізничного транспорту, його переоснащення, досягнення на цій основі високої економічної ефективності виробництва, сучасних рівнів споживчих стандартів, інтеграції залізниць у європейську транспортну систему;

       впровадження прогресивних технологій у транспортно-експедиційний процес та процес перевезень вантажів на основі логістичних принципів і, в першу чергу, на міжнародних перевезеннях: експортних, імпортних і транзитних в межах транспортних коридорів;

      створення орієнтованої на споживача гнучкої економічної системи організації управління, сприятливої до технічного прогресу та здатної до збереження і зміцнення позицій залізничного транспорту України на внутрішньому та міжнародному ринках транспортних послуг;

      підвищення конкурентоспроможності залізничного транспорту;

      удосконалення системи державного регулювання і управління;

      удосконалення фінансово-економічної системи, тарифної політики та економічних відносин залізничного транспорту із споживачами його послуг, суміжними видами транспорту, державою, регіонами, а також внутрішньогалузевих стосунків на ринкових принципах

      проведення комплексу нормативно-правових, організаційних, економічних, технологічних, технічних та інформаційних заходів, що забезпечують інтеграційні процеси залізниць із закордонними видами

      реформування системи управління залізничним транспортом шляхом розмежування регуляторно-контрольних та виробничих функцій;

      проведення економічних реформ у частині субсидування соціальних пасажирських перевезень;

ОСНОВНІ ЗАВДАННЯ РЕФОРМУВАННЯ ЗАЛІЗНИЧНОГО ТРАНСПОРТУ

Реструктуризація залізничного транспорту з подальшою ринковою трансформацією галузі

В умовах розвитку ринкових відносин та впровадження різних форм власності в державі одним із важливих факторів забезпечення ефективної роботи і розвитку залізничного транспорту є подальше удосконалення системи управління галуззю.

Першочерговими завданнями реформування та удосконалення системи управління підприємствами залізничного транспорту є:

      розмежування господарських функцій і функцій державного управління галуззю;

      створення Державного підприємства «Українські залізниці» (далі ДП «УЗ») як національного перевізника вантажів та пасажирів на українському і міжнародному ринках транспортних послуг, що володіє інфраструктурою залізничного транспорту загального користування та забезпечує єдність системи організації управління перевезеннями;

      створення організаційно-правових та економічних умов для реорганізації територіально-функціональної структури залізничного транспорту у вертикально-інтегровану за видами діяльності:

– вантажні перевезення;

– пасажирські перевезення у внутрішньому (крім приміського) та міжнародному сполученнях;

– пасажирські перевезення у приміському сполученні;

– утримання та експлуатація об’єктів інфраструктури;

– надання послуг локомотивної тяги

– ремонт рухомого складу;

– будівництво об’єктів інфраструктури;

– проведення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт;

– утримання соціальної сфери;

– інші види діяльності.

      визначення видів діяльності, безпосередньо не пов’язаних з перевезеннями, з наступним їх виведенням із системи залізничного транспорту;

      формування організаційної структури за видами діяльності та сферами обслуговування;

       реалізація міжнародних комерційних проектів відповідно до міжнародних договорів;

      ефективне використання транзитного потенціалу залізничного транспорту загального користування;

      збереження технологічної цілісності і централізованого управління інфраструктурою залізничного транспорту загального користування;

      підвищення рівня соціальної захищеності працівників галузі.

Удосконалення тарифно-цінової політики

Удосконалення тарифно-цінової політики здійснюється за рахунок впровадження адаптованої до сучасних ринкових умов тарифної політики,яка передбачає:

      забезпечення вільного ціноутворення у конкурентних секторах ринку транспортних послуг;

       здійснення контролю за фактичними витратами і рентабельністю підприємств галузі;

      встановлення, у разі потреби, фіксованих тарифів на транспортні послуги природних монополій, погоджуючи заходи тарифного регулювання з іншими стимулюючими та обмежуючими заходами;

      забезпечення процесу удосконалення тарифної політики і збереження єдиного тарифного простору відповідно до міжурядових угод про проведення погодженої політики щодо визначення транспортних тарифів.

Реформування тарифної політики залізничного транспорту потребує удосконалення нормативно-правової бази з урахуванням особливостей діяльності залізничного транспорту, видів послуг залежно від сфер транспортного обслуговування (перевезення вантажів і пасажирів).

Впровадження зазначених принципів тарифної політики на залізничному транспорті має забезпечувати:

      економічну самостійність підприємств залізничного транс­порту, рівні економічні умови і стимули для розвитку суб’єктів господарювання всіх форм власності;

      гнучкість та прогнозованість тарифів;

       інвестиційні потреби для простого відтворення основних виробничих засобів;

      прибутковість природно-монопольного сектору, достатню для стабільного функціонування підприємств залізничного транспорту та розширеного відтворення основних виробничих засобів на інноваційній основі;

       поступове припинення перехресного субсидування паса­жирських перевезень за рахунок вантажних;

      ефективне функціонування залізничного транспорту;

      лібералізацію тарифного регулювання у конкурентних секторах.

З метою розвитку конкурентного сектору в сфері залізничних перевезень тарифи на вантажні і пасажирські перевезення мають встановлюватись з розподілом на складові за користування вагонним парком, послугами інфраструктури і локомотивної тяги, співвідношення яких має забезпечити паритетні умови функціонування для всіх учасників ринку перевезень.

З метою зменшення тарифного навантаження на вантажо­власників та поступової ліквідації перехресного субсидування пасажирських перевезень за рахунок вантажних реалізується механізм державної фінансової підтримки пасажирських перевезень шляхом:

Впровадження сучасних інноваційних технологій та забезпечення інтеграції в європейську та світову транспортні системи

Одним з основних завдань реформування залізничного транспорту є впровадження інноваційних логістичних технологій в організацію перевезень пасажирів та вантажів і, в першу чергу, міжнародних (експорт, імпорт та транзит), що покликані забезпечити транспортні послуги на рівні європейських стандартів та поетапну інтеграцію залізничного транспорту у європейську та світову транспортні системи. З цією метою необхідно:

      гармонізувати нормативно-правову базу у сфері залізничного транспорту з відповідними міжнародно-правовими нормами;

      розширити та зміцнити співробітництво у рамках міжнародних транспортних організацій та у реалізації міждержавних угод в галузі транспорту;

       наблизити технічні та екологічні стандарти і вимоги у сфері залізничного транспорту до європейських та поступово їх запровадити на вітчизняному ринку;

       розробити та здійснити заходи щодо впровадження рухомого складу нового покоління з більш високим рівнем якісних, технічних та економічних показників експлуатації;

      коригувати стратегію розвитку міжнародних транспортних комунікацій у межах України відповідно до змін міжнародної транспортно-економічної кон’юнктури;

      створити ефективну державну систему підтримки та контролю за діяльністю транспортних підприємств і компаній-операторів у сфері міжнародних перевезень на території України.

ЕТАПИ ВИКОНАННЯ ПРОГРАМИ

Виконання Програми здійснюється в три етапи:

На першому етапі (2008 – 2010 рр.) передбачається проведення структурної реформи залізничного транспорту, що потребує здійснення таких основних заходів:

      розробка проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів, необхідних для реалізації першого етапу програми реформування залізничного транспорту;

      розмежування на залізничному транспорті господарських функцій і функцій державного управління шляхом передачі останніх центральному органу виконавчої влади з питань транспорту та зв’язку;

      створення Державного департаменту залізничного транспорту України з функціями державного управління суб’єктами господарювання, які відносяться до сфери управління центрального органу виконавчої влади з питань транспорту та зв’язку;

      реорганізація (злиття) Укрзалізниці, залізниць і підприємств та створення на їх основі транспортної компанії - державного підприємства “Українські залізниці” (далі ДП “УЗ”), як єдиного суб’єкта господарювання зі статусом національного перевізника вантажів та пасажирів на українському і міжнародних ринках транспортних послуг;

      створення організаційно-правових та економічних умов з метою подальшого формування вертикально інтегрованої організаційної структури за видами діяльності;

      розвиток мережі логістичних комплексів у центрах зародження і погашення вантажопотоків зі складськими та розподільчими терміналами і, в першу чергу, в системі міжнародних транспортних коридорів;

       формування економіко-правового механізму фінансової підтримки пасажирських перевезень та припинення їх перехресного субсидіювання;

       створення умов для поступового підвищення фінансової прозорості господарської діяльності шляхом удосконалення фінансово-економічної системи на основі впровадження

      створення економіко-правового та фінансового механізму простого відтворення основних виробничих фондів ДП “УЗ” з доведенням до нормативного (раціонального Ун » 55%) рівня їх зносу;

      створення організаційно-правових та економічних умов щодо виходу на ринок залізничних перевезень компаній-операторів різних форм власності з власним парком вагонів, локомотивів та моторвагонного рухомого складу;

      розробка та впровадження системи основних показників оцінки економічної ефективності діяльності структурних підрозділів ДП “УЗ” та інших підприємств залізничного транспорту в ринкових умовах;

      створення на базі ДП “УЗ” господарського товариства та реорганізації територіально-функціональної структури у вертикально-інтегровану, яка функціонуватиме за видами діяльності.

На другому етапі реформування (2011 – 2012 рр.) передбачається виконання наступних завдань:

      створення нормативно-правової та законодавчої бази для перетворення ДП “УЗ” та підприємств галузі в суб’єкти господарювання, здатні ефективно функціонувати в умовах ринкової економіки на основі переходу до корпоративних принципів організації управління;

      реорганізація ДП “УЗ” в корпоративну структуру шляхом утворення дочірніх структурних підрозділів Компанії, які здійснюватимуть окремі види комерційної діяльності на залізничному транспорті за видами економічної діяльності, у тому числі:

- пасажирські перевезення в далекому сполученні;

- перевезення пасажирів у приміському сполученні;

- послуги з ремонту технічних засобів та рухомого складу;

- інші види діяльності, не пов’язані з перевезеннями;

      удосконалення фінансової системи в умовах переходу залізничного транспорту на корпоративні принципи організації управління (система бухгалтерського обліку, система бюджетування, автоматизована система управління фінансами тощо) та створення фінансово-економічної моделі, що забезпечить чіткий та прозорий розподіл фінансових потоків за видами економічної діяльності;

      підвищення ефективності внутрішньогалузевої і міжгалузевої взаємодії;

      удосконалення тарифної політики шляхом впровадження нових принципів формування тарифів та їх індексації;

      забезпечення вільного ціноутворення у конкурентних секторах ринку транспортних послуг;

       реалізація механізму фінансової підтримки пасажирських перевезень;

      формування та впровадження єдиної системи управління рухом поїздів зі створенням головного і регіональних центрів управління перевезеннями;

       оптимізація організаційної структури у сфері ремонту вантажного та пасажирського рухомого складу, колійної техніки та колій, виробництва запасних частин і комплектуючих виробів;

      формування механізму правового регулювання щодо створення та діяльності операторських компаній-перевізників і їх взаємодії з об’єктами інфраструктури залізниць;

       припинення перехресного субсидіювання пасажирських перевезень шляхом реалізації механізму підтримки пасажирських перевезень.

      формування організаційно-правових та фінансово-економічних умов розвитку конкуренції у сфері вантажних та пасажирських перевезень;

       формування організаційно-правових умов для функціонування приватних операторських компаній пасажирських перевезень та утворення у сфері приміських та регіональних пасажирських перевезень суб’єктів господарювання у формі господарських товариств за участю підприємств галузі, місцевих органів виконавчої влади та інших юридичних осіб.

На третьому етапі реформування (2013 – 2015 рр.) передбачається виконати заходи за такими напрямами:

     забезпечення єдності інфраструктури і перевізного процесу у вантажних перевезеннях в корпоративній структурі, створеній на основі ДП “УЗ”, яка виконує функції національного перевізника, залишаючись власником інфраструктури, основної частини локомотивного парку та маючи в розпорядженні близько 50 % парку вантажних вагонів;

       виведення із складу компанії непрофільних виробництв і підприємств, не пов’язаних із залізничними перевезеннями, їх роздержавлення;

      створення на базі структур зовнішнього промислового залізничного транспорту малодіяльних та вузькоколійних дільниць, окремих під’їзних колій місцевих залізниць, що володіють інфраструктурами та рухомим складом;

       розвиток конкуренції у сфері пасажирських перевезень за рахунок збільшення парку пасажирських вагонів та моторвагонного рухомого складу приватних компаній з доведенням їх частки до 10-15 %;

       вихід на ринок компаній операторів з власним парком локомотивів та моторвагонного рухомого складу і розвиток конкуренції в наданні послуг тяги;

      подальший розвиток конкуренції, спрямований на підвищення ефективності діяльності та якості послуг, які не пов’язані з перевезеннями;

      нарощення темпів оновлення та розвитку виробничо-технічної бази залізничного транспорту, розвиток швидкісного пасажирського руху.

Заходи, які необхідно здійснити на другому та третьому етапах виконання Програми, затверджуються Кабінетом Міністрів України після виконання попередніх етапів.

ФІНАНСОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

З метою підвищення економічної ефективності діяльності залізничного транспорту здійснюється фінансова реструктуризація за рахунок:

      зменшення кількості працівників основної діяльності, скорочення парку вагонів і локомотивів (включаючи їх консервацію), закриття, об’єднання або переведення на управління з близько розташованих станцій та роздільних пунктів; ліквідацію нічних змін на станціях; закриття, переведення на однозмінний режим роботи або передача підприємствам, що обслуговуються залізницею, малодіяльних дільниць, на яких відсутній транзитний та пасажирський рух, скорочення кількості колій на другорядних лініях і станціях;

      закриття або об’єднання з іншими локомотивних і вагонних депо, а також ряду підприємств і структурних підрозділів господарств колії, зв’язку, енергетики, матеріально-технічного забезпечення та інших заходів з підтримки раціоналізації системи;

      впровадження комплексу заходів, спрямованих на перехід на ресурсозберігаючі технології та оптимізацію розміщення ремонтної бази рухомого складу з концентрацією ремонту на підприємствах з найменшою його собівартістю, впровадження сучасних технологій здійснення перевезень, ремонту технічних засобів і організацію імпортозамінюючих виробництв.

Фінансування Програми здійснюватиметься за рахунок власних коштів залізниць і підприємств залізничного транспорту, коштів, передбачених у державному бюджеті на відповідний рік, та інших джерел.

ОЧІКУВАНІ РЕЗУЛЬТАТИ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОГРАМИ

Практична реалізація положень Програми дозволить досягти цілей реформування та розвитку залізничного транспорту, забезпечити стабільну і ефективну діяльність та його інноваційний розвиток, вирішити головні проблеми у галузі та дасть можливість для:

економіки держави:

      підвищити рівень транспортного забезпечення економіки та населення держави;

       підвищити рівень використання транзитного потенціалу України;

      стимулювати розвиток національного транспортного машинобудування і експорт транспортних послуг;

      удосконалити систему державного управління та регулювання залізничною галуззю;

      підвищити рівень інвестиційної привабливості;

      створити організаційно-правові та економічні умови для фінансування інвестиційних потреб;

      підвищити ефективність діяльності транспорту

споживачів транспортних послуг:

                  підвищити якість транспортних послуг;

                  зменшити транспортну складову у вартості товарів і послуг;

                  скоротити терміни доставки і переробки вантажів;

                   забезпечити рівноправний доступ до інфраструктури залізничного транспорту;

                  підвищити безпеку перевезень;

                  прискорити розвиток конкурентного ринку у транспортному секторі економіки.

Висновки
В результаті курсової роботи були розраховані техніко-економічні показники роботи підприємства, проаналізувавши які ми можемо знайти шляхи поліпшення результатів діяльності підприємства.

Застосування заходів по впровадженню нової техніки у виробництво повинно забезпечити конкурентоспроможність підприємства та зростання його прибутку. Виконавши роботу по 20 варіанту нової техніки можна зробити наступні висновки:   

1)  Основні  фонди  використовуються не досить  ефективно.  Середня вартість основних виробничих фондів становить 3228,75 тис.грн, коефіцієнт оновлення фо-ндів складає лише 0,12 , що в умовах ринку є недопустимим.
2)  Оборотні фонди підприємства використовуються більш ефективно, так як в результаті прискорення оборотності відносне вивільнення склало 527,83 млн.грн.
3)   Для характеристики трудових ресурсів пыдприэмства в курсовій роботі роз-раховано рух персоналу 0,18, поточність кадрів склала 0,1. Для підприємства роз-раховані показники проуктивності праці виробітка за 2 роки, що свідчить, що у звітному році продуктивність знизилась на 1,8 тис.грн/чол. Розрахована трудомі-сткість праці; визначені темпи зменшення продуктивності праці.  Для аналізу ефе-ктивності використання трудових ресурсів у звязку зі зниженню трудомісткості розрахована економія чисельності персонала підприємства, яка склала 18 чол. Внаслідок цього ріст продуктивності праці складає 3,47%.

4)   В курсовому проекті сформована калькуляція собівартості за вихідними даними. Собівартість усієї продукції складе – 5521,3 тис. грн, у наслідку зростання рентабельності ціна одиниці продукції складе – 3360,125 тис. грн. Для підвищення конку-рентоспроможності підприємства на ринку товарів та послуг пропонується впро-вадити наступні дії:

- Впровадження інновацій;

- Залучення додаткових інвестицій;

- Впровадження системи керування якістю;

- Проведення маркетингових досліджень;

- Підвищення продуктивності праці за рахунок додаткової мотивації   працівників;

- Застосування безвідходних та ресурсозберігаючих технологій.

5)   Розраховано, що коефіцієнт автономії  знизився  з 0,84 до 0,81, але має зна-чення, вищі за оптимальне. Негативним в роботі аналізованого підприємства є пи-тома вага залучених коштів, яка хоч і  знизилась, але всеодно вище за норму 0,81,  коефіцієнти фінансової стійкості та інвестування знаходяться у нормі,а  коефіцієн-ти маневренності та заборгованності не відповідають номам. Отже, у підприємства наявні реальні можливості підвищення у подальшому фінансової стійкості та ста-більності.
6)   Інвестиційний проект доцільний, тому, що термін окупності інвестицій складе 5,49 роки, при нормальному терміну окупності 6 - 7 років.
Отже, на всіх стадіях організації технічної підготовки виробництва необхід-но проводити економічну оцінку доцільності розроблення і впровадження нового продукту за різними критеріями і різними методиками. Зазначимо, що ця робота проводиться комплексно і системно. Визначення величини ефекту вимагає також маркетингових досліджень, визначення потреби у фінансових та інших видах ре-сурсів. Це дає змогу обрати оптимальні варіанти рішень з урахуванням реальних можливостей для впровадження нового продукту.

Економічні розрахунки, які супроваджуються створенням нової конструкції чи технології, мають бути комплексними і охоплювати як експлуатаційні, так і виробничо-технологічні показники.

Використані джерела

1.            Примак Т.О. "Економіка'підприємства": Навч.посіб. - 4-те вид, стер. - К.:Вікар, 2006.-219с.

2.            Покропивний С.Ф. "Економіка підприємства": Підручник .. - В 2т. - К.:
Хвиля - Прес, 1995. - 280 с.

3.            Должанський І.З., Загорна Т.О. "Конкурентоспроможність підприємства":Навчальний посібник. - Київ: Центр навчальної літератури, 2006. - 384 с.

4.     Жиляев     И.Б.     "Моє     малое     предприятие:     основьі     успешного предпринимательства." - К.:Вснчур, 1995. - 134 с.

5.     З.Иванов Г.П. "Антикризисное управление: от банкротства к финансовому оздо-ровлению." - М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1995.
6.  Котлер Ф., Армстронг И., и др. "ОсновьІ маркетинга": Пер. с англ. - 2-е изд. -К., М., СПБ.:Издат. Дом "Вильянс", 1998. - 105 с,
7.   Ландина  Т.В.   "Организационно-зкономические   механизмьі   адаптации предприятия к условиям рьнка". - К.: Наук, думка, 1994.
8.Крылова Г.Д. "Зарубежньш опыт управлением качеством". - М.: Изд-во
стандартов, 1992.

9.Пересада А.А. "Інвестиційний процес в Україні". - Київ: Ліра, 1998. - 338с.
10.Петрович Й.М. "Економіка виробничого підприємства". - Львів: Оксарт, 1996.
I1 .Покропивний С.Ф. "Економіка підприємства". - К.: КНЕУ, 2000. - 528 с. 12.Пилипенко А.Я. "Господарське право". - К.: Вентурі, 1996. - 782 с.
13.Покропивний С.Ф., Колот В.М. "Підприємництво: стратегія, організація,
ефективність".: Навч. Посібник. - К.:КНЕУ,1998. 352 с.
Н.Пруссова Л.Г."ОсновьІ рьшочной зкономики". - К.:РПО "Полиграфкнига",1993.
15.Ревуцкий Л.Д. "Потенциал й стоимость предприятия". - М.: - Перспектива, 1997.-124с.

54