Автор работы: Пользователь скрыл имя, 10 Октября 2013 в 20:44, курсовая работа
Дана робота присвячена традиційній та найбільш розвинутій формі міжнародних економічних зв’язків — зовнішній торгівлі. По вартісним масштабам в загальному комплексі світогосподарських зв’язків зовнішньоторговельний обмін продовжує зберігати ведучі позиції. При цьому все більш динамічно в останні два десятиріччя розширюється обмін між країнами в науково-технічної сфері, росте торгівля традиційними (транспорт, страхування, туризм тощо) та новими (збір, збереження та передача інформації, довгострокова оренда обладнання, консультаційні послуги тощо) послугами, які, в свою чергу, складають сферу ”невидимої ” торгівлі, що швидко розвивається. Ця сфера потребує оновлення торгівельно-політичного інструментарію, тому що митні засоби регулювання стають все менш ефективними, уступаючи місце постійно системі нетарифних бар’єрів.
Розглянемо інші ще такі види торговельних обмежень, як: добровільні обмеження експорту, технічні, адміністративні та інші види регулювання. Такі торговельні обмеження виникли в результаті поширення діяльності торговельних картелів, розширення демпінгу та субсидіювання експорту. Останнім часом такі нетарифні обмеження стають дедалі все впливовішими в обмеженні торговельних потоків.
Одним із важливих методів нетарифних обмежень є добровільне обмеження експорту. Під такими заходами ми будемо розуміти ситуацію, коли країна-імпортер змушує іншу країну, свого торговельного партнера, "добровільно" обмежити обсяг експорту під тиском застосування більш жорстких торговельних обмежень, якщо він загрожує діяльності промисловості країни-імпортера. Добровільні обмеження експорту є предметом переговорів між США, Європою та іншими країнами, як розвиненими, так і тими, що розвиваються, ще з середини 50-х років XX ст. в таких галузях, як сталеплавильна, текстильна, виробництво електроніки, автомобілів.
Потоки міжнародної торгівлі також обмежуються численними технічними, санітарними, адміністративними та іншими правилами і нормами. Вони можуть включати вимоги щодо безпеки, наприклад, для автомобілів та електричного обладнання, санітарно-гігієнічні норми щодо продуктів харчування та особистого користування, вимоги щодо маркування та пакування, які повинні містити інформацію про країну походження та вміст товару.
Іншим торговельним обмеженням є законодавча вимога в багатьох країнах до власних урядів купувати лише товари вітчизняного виробництва.
Міжнародні картелі є організацією виробників, які знаходяться в різних країнах (або групи урядів), і які погоджуються обмежити виробництво та експорт товарів з метою максимізації або збільшення валового прибутку членів організації. Найбільш відомим у наш час міжнародним картелем є ОРЕС (Організація країн — експортерів нафти).
Торговельні перешкоди можуть виникати і внаслідок демпінгу. Демпінг — це експорт, товару за ціною, нижчою від витрат на його виробництво, або у випадку, коли його ціна всередині країни є вищою за ціну, за якою продається даний товар за кордоном.
Експортні субсидії — це прямі виплати або надання податкових пільг чи пільгових кредитів національним експортерам або потенційним експортерам, а також пільгових кредитів іноземним споживачам з метою стимулювання національного виробництва. В такому випадку експортні субсидії можуть розглядатися як форми демпінгу. Незважаючи на те, що експортні субсидії є незаконними згідно з багатосторонніми міжнародними угодами, велика кількість країн надає їх у прихованій формі.
РОЗДІЛ 4. ЗОВНІШНЯ ТОРГІВЛЯ УКРАЇНИ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЇЇ РОЗВИТКУ В СУЧАСНИХ УМОВАХ
У соціалістичному минулому Україна підтримувала зовнішньоекономічні зв’язки з 123 країнами світу. В той час основні рішення щодо розвитку зовнішньої торгівлі України приймалися в Москві. 1400 підприємств України, що брали участь у зовнішньоекономічній діяльності, керувалися вказівками, що спускалися їм з гори.
Після здобуття Україною незалежності її інтеграція у світову економіку виявилася болісною. Економіка України включалася у міжнародну торговельну гонку з позицій аутсайдера на відміну від пост соціальних країн Центральної та Східної Європи Україна, як і раніше, залишалася експортером передусім сировини та напівфабрикатів. В експорті України переважала металопродукція, на другому місці – мінеральна та хімічна продукція. Продукти машинобудування на початку третього тисячоліття становили близько 12%.
Світова фінансова криза 1997 – 1999 рр. загострила ситуацію, помітно зменшився попит на основні товари українського експорту, передусім на металургійну продукцію.
До 2000 р. зовнішньоторговельний оборот України постійно зменшувався. Водночас погіршувалася структура як експорту, так і імпорту. Експорт продукції низки галузей став збитковим. Найважливіші галузі промисловості занадто енергоємні, тому більша частка валютних надходжень спрямовується не на технічне переоснащення виробничих потужностей, а на оплату імпортних енергоносіїв.
У 2003 р. з’явилася позитивна динаміка зовнішньої торгівлі України, що тривала і у наступному році, - зовнішньоторговельний оборот товарів і послуг збільшився на 9,7% і становив близько 37 млрд. дол. Обсяги експорту товарів і послуг зросли на 10,2% і становили близько 20 млрд. дол., обсяги імпорту відповідно на 9% і становили близько 17 млрд. дол. Сальдо торговельного балансу виявилося позитивним.
Поліпшилася товарна структура українського експорту, частка продукції металообробної і машинобудівної галузей промисловості у загальній структурі експорту товарів у 2001 р. досягла 14,2%, а продукції АПК – 10,8%.
У 2004 р. обсяг експорту товарів до Росії становив 22,9% загального обсягу експорту, а імпорту – 37,4%.
За 2006р. експорт товарів склав 34286,8 млн. дол. США, імпорт – 36141,1 млн. дол. США. Порівняно з 2004р. експорт збільшився на 5%, імпорт на 24,6%. Від'ємне сальдо становило 1854,3 млн. дол. (у 2004р. позитивне сальдо 3669,3 млн. дол.). Коефіцієнт покриття експортом імпорту складав 0,95 (у 2004р. 1,13).
Найбільші обсяги експортних поставок здійснювалось у Російську Федерацію – 21,9% від загального обсягу експорту, Туреччину – 5,9%, Італію – 5,5%, Німеччину – 3,8%, Польщу – 2,9%, США – 2,8%, Білорусь – 2,6%, Єгипет – 2,3%.
Найбільші імпортні надходження здійснювались з Російської Федерації – 35,5%, Німеччини – 9,4%, Туркменістану – 7,4%, Китаю – 5%, Польщі – 3,9%, Італії – 2,9%, Білорусі – 2,6%, Франції – 2,2%.
У порівнянні з 2005р. збільшились обсяги експорту товарів до країн СНД (на 25,5%), Азії (на 4,6%), Африки (на 36,8%) та Австралії і Океанії (на 17,6%). Зменшились обсяги поставок товарів до Європи (на 7,4%) та Америки (на 28%). Обсяги імпортних надходжень в Україну за цей період збільшились з усіх континентів світу, у тому числі з Європи (на 28,2%), Азії (у 1,8 р. б.), Африки (у 1,5 р. б.), Америки (на 31%), Австралії і Океанії (на 27,6%).
За 2008р. експорт товарів склав 38367,7 млн. дол. США, імпорт – 45034,5 млн. дол. США. Порівняно з відповідним періодом минулого року експорт збільшився на 12,1%, імпорт – на 24,6%. Від'ємне сальдо становило 6666,8 млн. дол. Коефіцієнт покриття експортом імпорту складав 0,85 проти 0,95 у 2005 році.
Імпорт з країн СНД становив 44,8% від загального його обсягу, Європи - 37,3%, Азії - 13,5%, Америки – 3,3%, Африки – 0,9% та Австралії і Океанії - 0,2%.
У порівнянні з 2006р. збільшились обсяги експорту товарів до Америки (на 38,9%), Австралії і Океанії (на 30,6%), країн СНД (на 18%), Європи (на 16,1%). Зменшились обсяги поставок товарів до країн Азії (на 2,9%), Африки (на 0,8%).
Збільшились обсяги імпортних надходжень в Україну з Європи (на 32,6%), Азії (на 30,7%), країн СНД (на 18,5%), Америки (на 15,8%). Імпорт з Австралії і Океанії зменшився (4,3%), Африки (на 3,1%).
Найбільші обсяги експортних поставок у 2009р. здійснювались до Російської Федерації – 22,5% від загального обсягу експорту, Італії – 6,5%, Туреччини – 6,2%, Польщі – 3,5%, Німеччини – 3,3%, Білорусі – 3,2% та США – 3,1%. Найбільші імпортні надходження здійснювались з Російської Федерації - 30,6%, Німеччини - 9,5%, Туркменістану - 7,8%, Китаю – 5,1%, Польщі – 4,7%, Італії - 3,3%, Білорусі – 2,8%.
У 2009 році негативне сальдо зовнішньої торгівлі товарами й послугами погіршало на 1 257,8 млн. доларів порівняно з 2006 роком.
За даними Держкомстату, в січні-червні зовнішньоторговельний оборот склав 56 234 млн. доларів, збільшившись порівняно з січнем-червнем 2006 року на 13 257,6 млн. доларів, або на 30,9%.
Зокрема обсяг торгівлі з країнами СНД склав 22 968,7 млн. доларів, збільшившись на 6 072,8 млн. доларів, або на 35,9% порівняно з січнем-червнем 2008 року.
ВИСНОВОК
Розвиток і
ускладнення міжнародної
Якщо розглядати світову торгівлю в плані тенденцій її розвитку, то в наявності з одного боку - явне посилення міжнародної інтеграції, поступове стирання границь і створення різних міждержавних торговельних блоків, з іншого боку - поглиблення міжнародного поділу праці, градація країн на промислово розвиті і відсталі.
В історичному плані не можна не відзначити ріст впливу азіатських країн на процеси світової торгівлі, цілком ймовірно в новому тисячоріччі цей регіон займе ведучі ролі у світовому процесі виробництва і реалізації товарів.
Маючи майже 48-мільйонне населення, володіючи значними енергетичними ресурсами, досить висококваліфікованими трудовими ресурсами при зниженій вартості робочої сили, Україна являє собою величезний ринок товарів, послуг і капіталів. Однак ступінь реалізації цього потенціалу в зовнішньоекономічній сфері досить скромна.
В організації регулювання зовнішньоторговельної політики України активну участь бере не тільки держава, але й великі недержавні установи і організації, створені ними асоціації, об’єднання, комітети та ін., які відповідають об’єктивним потребам участі суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності України в міжнародному бізнесі. В систему регулювання зовнішньоекономічних зв’язків активно включаються міжнародні економічні організації, найбільше значення з яких мають ГАТТ/СОТ , Міжнародний валютний фонд (МВФ), Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) , Європейський Союз (ЄС), та інші. За допомогою цих організацій Україна здійснює сучасну зовнішньоекономічну політику, активізує свою участь в міжнародному поділі праці.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ