Економічний ризик

Варіант 16

1.  Дайте визначення  економічному ризику. Поясніть його сутність.

      Ризик – це економічна категорія, котра відображає характерні особливості сприйняття зацікавленими суб’єктами економічних відносин об’єктивно існуючих невизначеності та конфліктності, іманентно притаманних процесам цілепокладання, управління, прийняття рішень, оцінювання, що обтяжені можливими загрозами та невикористаними можливостями.

      Це  визначення ґрунтується на системному підході до категорії економічного ризику і вказує на необхідність аналізу впливу на об’єкти керування множини внутрішніх і зовнішніх чинників та надсистеми, а також урахування ставлення до ризику суб’єктів господарювання (суб’єктів ризику).

      Система постулатів стосовно ризику як економічної  категорії

      Постулат 1. Всеосяжність ризику. Не обтяжених ризиком господарюючих суб’єктів практично не існує.

      Ризик зумовлюється необхідністю подолання  невизначеності, конфлікту на підставі певних суджень, прийняття відповідних  гіпотез тощо. Наголосимо, що невизначеність, як така, залишається, але для конкретного суб’єкта господарювання (управлінської команди) ця невизначеність і конфлікт трансформується в ризик, який має відповідну об’єктивно-суб’єктивну структуру.

      Постулат 2. Ризиком обтяжені передбачення, прогнози, тому що майбутнє стосовно економічних процесів неможливо передбачити вичерпно, в усіх деталях.

      Постулат 3. Ризик виникає  в процесах цілепокладання, оцінювання. З погляду теорії систем ризик розглядається як одна з системних характеристик, як властивість, що притаманна будь-яким видам цілеспрямованої діяльності. Ця системна характеристика проявляється як конфлікт між окремими цілями суб’єкта господарювання (суб’єкта ризику), як невизначеність стосовно реалізації цілей, зміст, напрямок й умови досягнення котрих не є чітко зрозумілими суб’єктові керування (прийняття рішень).

      Ризик також пов’язаний з очікуваннями, рішеннями зацікавлених суб’єктів  господарювання оскільки ризику не існує  безвідносно щодо цих суб’єктів (у природи немає поганої погоди). Відсутній ризик для тих суб’єктів господарювання, котрі не мають власної зацікавленості стосовно функціонування й розвитку певної економічної системи, коли деяка сфера діяльності їх не стосується, або якщо відповідальність можна перекласти на інших суб’єктів господарювання, чи на суспільство загалом.

      Постулат 4. Необхідно чітко  розрізняти ризик  як економічну категорію  та його кількісну  міру (кількісну оцінку ступеня ризику). Водночас, аналіз низки наукових праць показує, що неможливо виокремити один чи два загальні показники ризику.

      Однак, нерідко плутають ризик та одну з  його кількісних оцінок. Постулюють, зокрема, що ризик – це ймовірність несприятливої  події, забуваючи про низку інших  показників кількісної міри ризику. У  той же час означення ризику як економічної категорії не повинно відбивати лише одну грань такого багатогранного феномену як ризик.

      Міра  ризику є вектором, одна група компонент якого кількісно характеризує окремі грані ризику як об’єктивної категорії. Решта – враховує ставлення його суб’єктів до невизначеності, конфлікту, і, відповідно, до ризику.

      Постулат 5. Структура та міра ризику діалектично  змінюються в часі під впливом змін (трансформації) зовнішнього та внутрішнього середовища, дії низки об’єктивних та суб’єктивних чинників.

      Постулат 6. Вимірювання ризику ґрунтується на загально-методологічних положеннях теорії вимірювання, яка складає підґрунтя будь-яких вимірювань. Згідно з цією теорією вимірюються властивості емпіричних об’єктів, а не самі об’єкти, хоча жодна властивість не може існувати поза реальним об’єктом, а певною властивістю можуть бути наділені різні об’єкти. 

2. Складові елементи процесу управління ризиком.

     Успішна діяльність банку в цілому значною  мірою залежить від обраної концепції  управління ризиками. Мета процесу  управління банківськими ризиками полягає в їх обмеженні або мінімізації, оскільки повністю уникнути ризиків неможливо. Ризиками можна і потрібно свідомо управляти, керуючись такими правилами:

усі види ризиків  взаємопов’язані;

рівень ризику постійно змінюється під впливом  динамічного оточення;

ризики, на які  наражаються банки, безпосередньо  пов’язані з ризиками їх клієнтів;

банкіри повинні  намагатися уникнути ризиків навіть більше, ніж інші підприємці, оскільки вони працюють не з власними, а з  чужими грошима.

Процес управління ризиками складається з чотирьох етапів:

1) усвідомлення  ризику, визначення причин його  виникнення та ризикових сфер;

2) оцінювання  величини ризику;

3) мінімізація  або обмеження ризиків шляхом  застосування відповідних методів  управління;

4) здійснення  постійного контролю за рівнем ризиків з використанням механізму зворотного зв’язку.

Щоб досягти  успіхів у тій сфері діяльності, яка характеризується підвищеною ризиковістю, банкам необхідно створювати та розвивати  системи управління ризиками. З їх допомогою керівництво банку зможе виявити, оцінити, локалізувати та проконтролювати той чи інший ризик.

Система управління ризиками складається з  розглянутих далі елементів і підсистем:

управління активами і пасивами;

реалізація кредитної  політики;

установлення  нормативів і лімітів;

ціноутворення продуктів і послуг;

управлінський облік та фінансовий аналіз;

вимоги до звітності  та документообігу;

інформаційно-аналітична служба;

розподіл повноважень  у процесі прийняття рішень;

моніторинг;

аудит;

служба безпеки.

Механізм  прийняття рішень має не лише ідентифікувати ризик, а й дозволяти оцінити, які ризики і якою мірою може прийняти на себе банк, а також визначати, чи виправдає очікувана дохідність відповідний ризик. Виправданий або допустимий ризик — необхідна складова стратегії і тактики ефективного менеджменту.

З’ясувати існування ризику, проаналізувати його на якісному рівні — це необхідні, але не достатні кроки. Важливо виявити величину того чи іншого ризику, тобто кількісно його оцінити. Ступінь ризику певного економічного рішення оцінюється втратами (збитками), яких можна очікувати в разі його реалізації, а також ймовірністю, з якою ці втрати можуть статися. Коли ймовірність втрат висока, а розмір їх малий або навпаки — збитки малоймовірні, хоча й оцінюються як значні, то ризик вважається невисоким (малим).

Ймовірність настання певної події визначається за допомогою об’єктивних та суб’єктивних методів. Об’єктивні методи визначення ймовірності ґрунтуються на обчисленні частоти, з якою в минулому відбувалася розглядувана подія. Це методи теорії ймовірностей, економічної статистики, теорії ігор та інші математичні методи. Суб’єктивні методи спираються на використання оцінок і критеріїв, сформованих на підставі припущень, власних міркувань і досвіду менеджера, оцінок експертів, суджень консультантів, порад консалтингової фірми тощо. Суб’єктивні методи застосовуються тоді, коли ризики не піддаються кількісному вимірюванню — квантифікації.

У процесі  управління банківськими ризиками виникають  багатофакторні залежності з численними зворотними зв’язками, які не піддаються формалізації. Коли цим знехтувати, то сутність процесу може настільки спотворитися, що буде дискредитовано саму ідею застосування формалізованого підходу. Кількісні методи, як показує практика, дають змогу підвищувати ефективність управління ризиками в банківській справі лише до певної межі, а далі виникають невиправдані ілюзії і ризик зростає.

Одним із важливих інструментів у процесі  оцінювання та управління ризиками є  аналіз сценаріїв — альтернативних варіантів, за якими можуть розвиватися  події в майбутньому. Такий аналіз базується на оцінці періоду часу, протягом якого банк наражається на конкретний вид ризику, а також ступеня впливу ризику та ймовірності його реалізації. Наявність ризику означає існування кількох сценаріїв, які відрізняються як за ймовірністю настання події, так за можливими наслідками. Самі сценарії мають бути описані та сформульовані на основі експертних оцінок, тобто суб’єктивними методами. Кількісні характеристики кожного з обраних сценаріїв визначаються із застосуванням об’єктивних методів (математичних, статистичних).

Кількісне визначення рівня ризику — важливий етап процесу управління, який має  включати оцінювання реального (фактичного) ризику, а також установлення меж  допустимого ризику для окремих  банківських операцій, організаційних підрозділів та фінансової установи в цілому. Важливо при цьому оцінити й ризики освоєння нових ринків, банківських продуктів та напрямків діяльності.

Під допустимим розуміють такий ризик, реалізація якого не загрожує життєдіяльності  банку, а випадкові збитки менші  за очікуваний прибуток та розмір спеціальних резервів, призначених для відшкодування можливих втрат. У такому разі ризик оцінюють, виходячи з розміру недоодержаного прибутку. Верхня межа допустимого ризику для банку обчислюється як сума сформованих резервів та розрахункового значення прибутку. Зауважимо, що межі допустимого ризику кожний банк установлює самостійно, керуючись власними міркуваннями та обраною стратегією управління.

Ризик, що є загрозливішим для банку  порівняно з допустимим, називають  критичним. Критичний ризик характеризується такими втратами, розміри яких перевищують резерви та очікуваний прибуток. Верхня межа критичного ризику визначається розмірами капіталу банку. У разі реалізації критичного ризику банк не лише не отримає прибутку, а й може втратити власні кошти, за рахунок яких компенсуються фінансові втрати.

Якщо  можливі наслідки реалізації ризику сягають рівня, вищого за критичну межу, то йдеться про катастрофічний ризик. Цей ризик призводить до банкрутства  банку, його закриття та розпродажу активів. У широкому розумінні до категорії катастрофічних відносять ризик, що пов’язаний з прямою загрозою для життя людей, екологічними катастрофами тощо.

3.Задача. Обрати оптимальну стратегію виробництва продукції (Х) із застосуванням теоретико-ігрових моделей на основі наступної матриці прибутковості (тис.грн):

                                                      р₁ = 0,35; р₂ = 0,35; р₃ = 0,3; λ = 0,6

Оціночні  критерії обирати залежно від  інформаційної ситуації.

Розв’язання:

      Необхідно обрати один з чотирьох варіантів  рішення, який був би оптимальним:

      а) згідно з критерієм Вальда;

      б) згідно з критерієм Севіджа;

      в) згідно з критерієм Байєса;

      г) згідно з критерієм Ходжеса-Лемана.

     Побудувати  множину і ламану Ходжеса-Лемана.

Згідно  з критерієм Вальда

     Перше, що спадає на думку, це застосувати  критерій Вальда, що дає гарантований результат, з урахуванням інтересів середовища.

     Маємо: ;  .