Досконала та недосконала конкуренція: форми та сутність

Якщо  за досконалої конкуренції вони пульсують  безперервно й безсистемно залежно  від коливань попиту й пропозиції, то за олігополії ціни мають тенденцію  до стійкої фіксації й змінюються не так часто.

Типовим є т.зв. лідерство в цінах, коли їх переважно диктує одна провідна фірма, інші ж олігополісти ідуть  слідом за лідером. Доступ до ринку новим продавцям утруднений.

В разі згоди  олігополістів з приводу цін, конкуренція все більше зміщується в напрямі якості, реклами і індивідуалізації.

Існують певні перепони для таємного договору:

1. Різниця в попиті і витратах – відповідно будуть різнитися і ціни, максимізуючи прибуток для кожної фірми. Очевидно, що не буде однієї ціни, яка б була притаманною для всіх фірм.

2. Число фірм – чим більша  кількість фірм, тим важче досягти  якоїсь угоди. 

3. Шахрайство – існує спокуса  для скритого зниження цін,  тобто почати робити таємні  цінові скидки з метою отримання більшого прибутку. Проте, це є небезпечним, так як споживачі які платять вищі ціни можуть це виявити і вимагати до себе подібного ставлення.

4. Спад – переважно спад ділової  активності є ворогом таємного  договору, тому що ринки збуту,  які скорочуються викликають  зростання середніх витрат.

5. Можливе входження – збільшені  ціни та об’єм продаж при таємному договорі будуть сприяти для вступу нових фірм в галузь. Таке входження, відповідно, знизило б ціни і прибутки, так як зросла б пропозиція.

6. Правові перешкоди: антимонопольне  законодавство .

Слід  зазначити що на більшості ринків з олігопольною структурою спостерігаються  високі темпи зростання.

Наприклад обсяг послуг мобільного зв’язку за 2001-2005 роки збільшився в 7 разів, виробництво цементу зросло в 2,1 рази.

 

Олігополія
Характеризується	Невелика кількість великих фірм Неоднорідність (однорідність) продукції Можливість перешкод при вступі(виході) в галузь 4. Дещо обмежений  доступ до інформації

 

Мал. 3 Олігополія

 

Чиста монополія

Чиста монополія існує коли одна фірма являється єдиним виробником продукту, в якої нема близьких аналогів.

До характерних  рис чистої монополії відносять  наступні:

• Єдиний продавець на ринку. Якщо продукцію виробляє тільки одна фірма, вона уособлює цілу галузь. З цієї ознаки випливають всі інші.
• Виробництво специфічного однорідного продукту, який не мас близьких і досконалих замінників. Це означає, що для покупця не існує прийнятних альтернатив: він змушений або купувати потрібний товар у монополіста, погоджуючись з його умовами, або зовсім відмовитись від споживання цього товару. В зв'язку з унікальністю продукту монополісту немає потреби вдаватись до реклами, щоб стимулювати попит. Наприклад, комунальні служби – постачальники води, газу, електроенергії мають певне коло покупців, які споживають стільки, скільки потрібно для цілковитого задоволення їх потреб. Якщо монополія продає предмети розкоші, наприклад, коштовності, вона може вдаватися до реклами, проте лише щоб заявити про себе.
• Ринкова влада (ситуація "price maker ") – означає спроможність продавця як єдиного виробника товару, а за умов монопсонії – покупця як єдиного споживача впливати на ціну товару. Монополіст перебуває в унікальному становищі – йому не потрібно зважати на конкурентів, їх у нього просто немає, ніхто не може перехопити ринок або його частку. Монополія випускає і контролює весь сукупний обсяг продукції, тому може диктувати ціну, збільшуючи або зменшуючи її пропонування.
• Заблокований вступ у галузь. Відсутність у монополіста прямих конкурентів значною мірою пояснюється існуванням перешкод для вступу в галузь інших фірм. Бар'єри вступу можуть виникати внаслідок різних причин – економічних, технічних, юридичних тощо. Щоб перекрити новим конкурентам доступ до галузевого ринку, ці бар'єри повинні бути досить високими, інакше монополія перетвориться на олігополію, де владу над ринком будуть поділяти кілька фірм

Бар'єри  входження на ринок є основною причиною виникнення монополій. У відповідності  до причин появи виділяють кілька форм бар'єрів.

Бар'єри, створені економією від масштабу. У деяких галузях технологія дозволяє досягти ефективного виробництва  тільки тоді, коли підприємства будуть дуже великими, тобто існує значний ефект масштабу. У галузях, де ефект масштабу явно виражений, а конкуренція неприйнятна, виникають природні монополії. Це стосується підприємств комунального обслуговування (електричні, газові компанії, громадський транспорт, підприємства зв'язку, водопостачання і т.п.). Для суспільства було б невигідно мати кілька малих фірм для забезпечення населення водою чи електроенергією. У цих галузях дуже великі витрати на устаткування, яке розраховане на пікові навантаження. Неповне його використання значно підвищує витрати на одиницю продукції. Лише природні монополії мають низькі витрати, їм вигідно розширювати виробництво. Тому держава, як правило, доручає обслуговувати населення одній фірмі, але залишає за собою право контролю над цінами і якістю продукції.

У деяких випадках розвитку монополії сприяє розмір ринку, наприклад, у невеликому містечку одній фірмі легше зосередити у себе виробництво певного товару.

Бар'єри  для вступу в галузь створює також  держава. Захищаючи права винахідників, держава видає патенти. Фірми, що мають успіхи в науково-дослідній роботі або купують патенти у винахідників, знаходяться у більш вигідному становищі, здатні посилювати свої позиції на ринку. Великі прибутки можуть використовуватись для розробки нової продукції, яка також патентується.

Монополізація ринку може досягатися:

1) Зростанням  фірми за рахунок капіталізації  прибутку, банкрутством конкурентів,  їх поглинанням до досягнення  фірмою повного панування у  галузі.

2) Об'єднанням  капіталів на добровільних засадах  і перетворенням такого об'єднання  на панівного виробника. Форми монополістичних об'єднань, зокрема, такі:

• картель, як досягнення угоди про розподіл ринків збуту, цін та квот виробництва за умови збереження кожним учасником виробничої та комерційної самостійності;
• синдикат, як створення учасниками, що зберігають виробничу самостійність, спеціального спільного підрозділу, який здійснює постачально-збутові операції для всіх членів об'єднання;
• трест, в якому об'єднуються самостійні підприємства однієї галузі, втрачаючи і комерційну, і виробничу самостійність.

Приклад монополії: служби комунальних  послуг, хоча все ж таки існує  деяка конкуренція: свічки та керосинові лампи – деякі замінники електроенергії, замінник телефону – листи, телеграми. Найяркіший зразок чистої монополії – діамантовий синдикат “Де Бірс”, який ефективно контролює від 80 до 85% світової пропозиції діамантів.

 

 

Різновиди  монополії (за Елвіном Дж. Доланом та Дейвиду Е. Ліндсею)
Закрита монополія	Природна  монополія	Відкрита  монополія
Монополія, захищена юридичними заборонами, накладеними на конкуренцію.	Галузь, в якій довгострокові середні витрати мінімальні, тільки коли одна фірма обслуговує весь ринок.	Монополія, за якої одна фірма, принаймні, на деякий час стає єдиним постачальником продукту, але не має спеціального захисту від конкуренції.
Чиста Монополія

 

Характеризується

Одна фірма Унікальна продукція Бар’єр вступу в галузь 4. Дещо обмежений  доступ до інформації

Мал. 3 Чиста монополія

Мал. 3 Чиста монополія

 

 

2.3 Основні методи сумлінної і  несумлінної конкуренції

 

Сумлінна та несумлінна конкуренція

 

Сумлінна  конкуренція. З огляду на засоби, які застосовують суперники в конкурентній боротьбі конкуренцію можна умовно поділити на сумлінну й несумлінну.

Основними методами сумлінної конкуренції  є:

•зниження цін ("війна цін");

•підвищення якості продукції;

•розвиток до- й післяпродажного обслуговування;

•створення нових товарів і послуг з використанням досягнень НТР тощо.

 

Несумлінна  конкуренція. Але поряд з методами сумлінної конкуренції існують і інші, менш законні, методи ведіння конкурентної боротьби – т. зв. несумлінна конкуренція.

Основними методами несумлінної конкуренції  є:

•економічне (промислове) шпигунство;

•підробка продукції конкурентів;

•підкуп і шантаж;

•обдурювання споживачів;

•махінації з діловою звітністю;

•валютні махінації;

•приховування дефектів тощо.

 

До цього  можна також додати й науково-технічне шпигунство, позаяк будь-яка науково-технічна розробка тільки тоді є джерелом прибутку, коли вона знаходить застосування в  практиці, тобто коли науково-технічні ідеї втілюються на виробництві в  вигляді конкретних товарів або  нових технологій.

Саме  промислове шпигунство, так би мовити, "створило" патент на винахід. Позаяк зберегти секрети виробництва не вдавалось, винахідник, витративши роки праці, міг і не одержати жодної винагороди за свій винахід, адже з результату винаходу часто користалися цілковито сторонні люди, що не мали жодного відношення до винаходу.

Часто терміни "промислове шпигунство" та "економічне шпигунство" застосовують як синоніми. Але між ними існує певна відмінність, адже промислове шпигунство, зрештою, є частиною економічного. Економічне шпигунство, крім промислового, охоплює  й такі сфери, як показники валового національного продукту, тобто сума доходів підприємств, організацій  і населення в матеріальному  й нематеріальному виробництві  й амортизаційних відрахувань), його розподіл по галузях економіки, процентні  ставки, запаси природних ресурсів, можливі зміни в технічній  політиці, проекти створення великих  державних об`єктів - заводів, полігонів, магістралей тощо.

Існують різні способи здобуття конфіденційної інформації про діяльність конкурентів, як законних, так і незаконних. Законними  засобами вважаються збирання й аналіз інформації з офіційно опублікованих  джерел, доповідей, звітів, вивчення продукції  конкурентів тощо.

Ще одним  ефективним способом економічного шпигунства є впровадження "своєї людини" в державні органи, покликані регулювати діяльність промислових монополій, що дозволяє одержувати необхідну інформацію про конкурентів, контролювати дії, пов’язані з антимонопольною  політикою тощо.

Підсумовуючи  викладене, можна зробити висновок, що основним змістом промислового шпигунства як засобу несумлінної конкуренції  є збереження своїх секретів і  одержання інформації про секрети  конкурента.

Спеціальна  технологія дозволяє перехоплювати  будь-яку інформацію, передається  усно, по телефону, телефаксу, комп’ютеру.

 

 

 

 

 

 

ІІІ. Конкурентні ринки в Україні

 

Конкуренція є необхідною і визначальною умовою нормального функціонування ринкової економіки.

Про масштаби монополізму в нашій  країні поки що доводиться говорити, оперуючи наближеними цифрами. За твердженням голови Антимонопольного комітету України в 1993 році в Україні було близько 540 підприємств-монополістів, доля яких на загальнодержавних ринках відповідних товарів перевищує 35%, а в подальші роки значних змін не відбулося.

Україна являється монополістом в  СНД з видобутку та збагачення титанової сировини, а також монопольно виробляє рідкісноземельні метали. Найбільш монополізованими в Україні являються ринки машинобудування — 97,7%, медичної промисловості — 75,7%, хімічної та нафтохімічної промисловості — 68,9%, металургії — 44,9%. На початок 1995 року нараховувалось понад 400 підприємств, котрі займали монопольне становище на 460 регіональних ринках. Занадто монополізовані також посередницькі структури в агропромисловому комплексі.

Монопольними підприємствами також  є «Газ пром», «Укр. Залізниця», ринки  з надання комунальних послуг. Виконання Антимонопольним комітетом України у 2011 році покладених на нього завдань відбувалося за умов стабілізації економіки та поступового економічного зростання. Результати організованих Антимонопольним комітетом наукових досліджень стану конкурентного середовища в Україні виявили позитивну динаміку структурних передумов конкуренції в національній економіці на початок 2011 року порівняно з попереднім роком.

 

Прикладами загальнодержавних  товарних ринків з олігопольною структурою в Україні в цей час є: