Державне регулювання ринкової економіки

     3) активна амортизаційна політика;

     4) кредитно-грошова політика;

     5) здійснення структурної, або промислової політики.

     На  думку консервативних урядів, високі податки стримують інвестиційний процес, послаблюють процес нагромадження капіталу. У такому поясненні є певний сенс. Але корпорації не схильні негайно вкладати нагромаджені таким чином кошти у розширення діючих підприємств і будівництво нових. Значні суми одержаних коштів вони, як і до цього часу, витрачають на фінансові спекуляції, будівництво дорогих готелів, будинків відпочинку й інших аналогічних об'єктів, чим не сприяють або мало сприяють пожвавленню економіки. Крім того, багато гігантських корпорацій, як правило, не сплачують законодавче встановлених ставок податку, проте це не означає капіталізації ними зекономлених сум прибутку. Податкові реформи держави стримуються також необхідністю забезпечити нормальні, неінфляційні доходи для покриття дефіцитів.

     Щоб послабити дію тенденції гальмування корпораціями науково-технічного прогресу і нагромадження капіталу, держава активно стимулює розвиток НДДКР, проводить науково-технічну політику. Держава будує великі науково-дослідні центри та лабораторії, а потім передає їх монополіям, створює науко- та капіталомісткі галузі промисловості передає патенти та ліцензії урядові замовлення на НДДКР, готує наукові кадри.

     Основними елементами такої політики, що створюють у сукупності її господарський механізм (механізм здійснення державної науково-технічної політики), є, по-перше, визначення та встановлення пріоритетів науково-технічного розвитку відповідно до головних цілей загальнодержавної стратегії розвитку, прогнозування науково-технічного розвитку. Основними суб'єктами формування та проведення цієї політики є держава (як колективний асоційований капіталіст) і крупний капітал. В останні роки посилюється вплив демократичного суспільства (прогресивних науковців, масових рухів) на вибір пріоритетів науково-технічного розвитку та відвернення або послаблення негативних наслідків НТП

     3 початку сучасного етапу розгортання НТР у розвинутих капіталістичних країнах відбуваються істотні якісні зрушення у пріоритетах науково-технічного розвитку. Оскільки головною метою загальнодержавної стратегії розвитку високо розвинутих країн проголошено розвиток наукомістких і високотехнічних галузей (біотехнології, електронно-обчислювальної техніки, комплексної автоматизації виробництва на основі найновіших досягнень електроніки та робототехніки, розгалуженої інформаційної системи, створення нових конструкторських матеріалів, виробництва ядерної та термоядерної енергії, створення телекомунікація з використанням лазерної техніки та ін.), то при виборі таких пріоритетів виробляються галузеві науково-технічні програми розвитку, здійснюється їх фінансування. Загальним для більшості розвинутих країн капіталу є інтенсивний розвиток НДДКР у сфері електроніки й обчислювальної техніки, їх наступне комплексне впровадження у сферу матеріального та нематеріального виробництва.

     Наступним елементом здійснення науково-технічної  політики у розвинутих країнах є  організаційне та ресурсне забезпечення реалізації найбільш важливих ключових напрямків науково-технічного прогресу. Основними ланками цього елемента НТП виступають:

     1) розподіл державних ресурсів між різними секторами сфери наукових досліджень (приватним і державним, а у межах останнього — між державними лабораторіями, вузами, а також між безприбутковими науковими центрами) й виконання досліджень і розробок у державних наукових центрах;

     2) функціонування державної контрактної системи, за допомогою якої здійснюється фінансування НДР і забезпечується гарантований ринок збуту для промислових корпорацій;

     3) непряме державне стимулювання НДДКР у приватному секторі господарства за допомогою податкової, амортизаційної, патентної, антитрестівської та зовнішньоторговельної політики;

     4) формування інноваційного клімату в економіці та інфраструктури забезпечення досліджень і розробок, включаючи національні служби науково-технічної інформації, стандартизації, статистики, вивчення зарубіжного досвіду та міжнародне співробітництво;

     5) вдосконалення та фінансування системи освіти, підготовка і перепідготовка кадрів вищої кваліфікації.

     Третім  основним елементом науково-технічної  політики є оцінка одержаних у  процесі її реалізації результатів. При цьому оцінюються можливі  наслідки науково-технічного прогресу, здійснюється коригування такої політики.

     Разом з прямим фінансуванням науково-дослідних  робіт держава за допомогою податкової, амортизаційної, кредитної політики стимулює зростання витрат монополістичного та немонополістичного капіталу на НДДКР.

     Водночас  при проведенні державою науково-технічної політики виникає та розвивається ряд проблем, що значно послаблює, її ефективність, ускладнює досягнення рівноваги та збалансованості у функціонуванні національного ринку. До таких проблем належать: значна мілітаристська спрямованість такої діяльності буржуазної держави (у 1988 р. 80 % вартості контрактів укладалися з міністерством оборони та космічних досліджень); відсутність координаційних центрів, дублювання наукових досліджень, розпорошеність фінансових коштів, гостра нестача засобів проведення НДДКР у ряді цивільних галузей промисловості, сільського господарства, несвоєчасна підготовка наукових кадрів, перенасичення військових НДДКР і їх низьке використання у цивільних галузях — все це призводить до поглиблення суперечностей між наукою та монополістичною власністю.

     Важливим  методом державно-монополістичного регулювання економіки є амортизаційна політика уряду. Держава проводить політику прискореної амортизації.

     3 погляду нагромадження капіталу політика прискореної амортизації означає зростання частки амортизації у внутрішніх джерелах нагромадження.

     Кредитна  система розвинутих країн капіталізму опосередковує весь процес суспільного виробництва та нагромадження капіталу. Елементами цієї політики є операція з державними цінними паперами на відкритому ринку, регулювання рівня банківського процента, пряме регулювання банківських резервів.

     Для оздоровлення кредитної системи  в Україні, що, у свою чергу, сприятиме  подоланню інфляційних процесів, зміцненню стабільності грошової системи, потрібен комплекс заходів. По-перше, слід визначити об'єктивну межу кредиту, за якою він стимулює інфляцію, тобто усунути практику надання кредитів, не забезпечених матеріальними цінностями. Винятком може стати кредитна емісія під великий майбутній урожай, переробку сільськогосподарської продукції, виробництво будматеріалів та інші аналогічні практичні кроки. Водночас слід припинити кредитування неефективного виробництва, різних нереальних проектів. Слід також підвищити ефективність безготівкового обігу. По-друге, Держбанк (або Центральний банк) повинен перетворитися на банк банків, управляти (регулювати) за допомогою економічних важелів діяльністю всіх інших комерційних і спеціальних банків (наприклад, кредитувати їхню діяльність і враховувати векселі під процент), регулювати грошовий обіг і кредит, безготівковий обіг (визначати загальну масу грошей, зберігати у себе частину касового резерву банків) та ін. Потрібно усунути відомчу, галузеву розпорошеність, і прив'язаність банків, інтегрувати всю мережу комерційних і спеціалізованих банків в одну систему. По-третє, Центральний банк повинен бути виведений з-під влади уряду, виконавчої влади та перейти у розпорядження лише законодавчої влади. По-четверте, всі комерційні та інші спеціалізовані банки повинні перейти на комерційні засади діяльності (самоокупність, самофінансування та ін.), працювати прибуткове на основі вивчення діяльності промислових підприємств, об'єктів їх кредитування, якості продукції, що виробляється, з вигодою займатися купівлею-продажем грошових коштів підприємств і населення і т. ін. Банки повинні, з одного боку, стимулювати за допомогою процента вкладення населенням, підприємствами вільних грошових коштів на різні строки, а з другого — стягуючи більш високий банківський процент за кредит, змушувати підприємства ефективно його використовувати, сприяти зниженню потреб у кредиті. Такі заходи слід органічно пов'язувати з індексом цін, темпами інфляції. Виходячи з досвіду комерційних та інших спеціалізованих банків у США, слід встановлювати норми резервів для комерційних банків і ощадних кас, брати участь у купівлі-продажу урядових цінних паперів та ін. По-четверте, необхідно створити реальні передумови і поступово перейти до конвертованого карбованця. Заходи щодо такого переходу збігаються із заходами, спрямованими на оздоровлення грошової системи, послаблення інфляційних процесів. Це, передусім, необхідність наситити товарами та послугами внутрішній ринок, оздоровити кредитну, фінансову систему, домогтися конкурентоспроможності товарів на зовнішніх ринках, рівноваги державного бюджету, здійснити реформу ціноутворення, у результаті якої ціни повинні наблизитися до світових, і т. ін. Специфічними умовами конвертованості карбованця є встановлення рівноваги платіжного балансу, реального валютного курсу, формування прогресивної податкової системи, відновлення всіх грошових функцій карбованця всередині країни, створення валютного, фінансового ринків та ін.

     По-п'яте, слід створювати нову мережу комерційних  банків та інших спеціалізованих закладів, формувати умови для їх конкуренції між собою. Кожен банк, у свою чергу, має право створювати свої відділення, враховуючи при цьому економічну доцільність.

3. ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ В УКРАЇНІ 

     За  умов зруйнування Радянського Союзу  різкий перехід до ринкових механізмів саморегулювання був цілком виправданим, а за тодішніх політичних умов, мабуть, єдино можливим кроком. Та ринок, з яким було покладено стільки надій, виявився дуже складною конструкцією. Вона не може скластися сама собою – тут потрібні значні зусилля держави протягом десятиліть.

     А ми підняли занадто багато пилу на своєму життєвому шляху

     І можна навіть зробити висновки відносно можливого розвитку подій у країні у разі, якщо не буде вжито рішучих  заходів до посилення регулюючого  впливу держави в потрібних напрямах

     Слід  визнати, що певних заходів в Україні  вживали, але вони були якимись безцільними. А мудрі люди завжди вважали, що безцільне  – це не тільки те, що не досягає  цілі, а й те, що б’є через ціль, по своїх тилах.

     Ось чому, на жаль, наші «незалежні» продуктивні сили продовжували йти в напрямі, протилежному тенденціям, характерним для розвинених держав, а також для деяких з тих, що перебувають у так званому перехідному періоді.

     Відносна  частка видобутку сировини в нашій  економіці продовжує зростати; збільшується матеріально- і енергоємність виробництва; застаріле, традиційне устаткування не замінюється; нові технології не впроваджуються ;знищуються професіональні якості нації, навпаки,частка витрат на науку, освіту, медицину, так само як і їх вкладу в економіку катастрофічно падають.

     За  п’ять років виробництво України  впало, на 55%. Українські банкіри майже  не кредитують українське виробництво, а, навпаки, створюють умови для втечі капіталу за кордон і, отже, для фінансування іноземного виробництва.

     За  рубіж йде також і значна частина  заробітної плати наших громадян, оскільки 95% товарів широкого вжитку на українському ринку – імпортні. Взагалі українська грошово-фінансова  система практично є антиринковою.

     Рівень  фонду зарплати в складі ВВП становить в Україні 10%, тоді як у розвинених країнах – 50-70%. Поза межею бідності перебувають нині 80% громадян країни. Бурхливими темпами зростає безробіття – офіційне і, особливо, приховане.

     Вільне  суспільство стало фактично некерованим, і єдина тенденція, що чітко проглядається, це деградація. Корумповане чиновництво у союзі із кримінальними злочинцями, відчуваючи повну безкарність, тягне країну у прірву.

      Пік державного регулювання еконономіки припадає на перші післявоєнні десятиліття. Держава прагнула розв’язати конкретні завдання шляхом активного державного.

      Це ,по-перше, відбудова зруйнованого чи підірваного війною народного господарства. По-друге, підвищення конкурентоспроможності своєї продукції і відновлення втрачених позицій на світових ринках, де у перші післявоєнні роки безроздільно панували американські корпорації. По-третє, прискорення економічного зростання і підвищення на цій основі рівня життя населення, тобто створення в тому чи іншому варіанті ”соціального ринкового господарства”.

      Характерною рисою розглядуваного етапу стала націоналізація ряду галузей промисловості й транспорту.

      Так, одним з найважливіших елементів  витрат виробництва є затрати  на енергію і транспортні тарифи, які на той час визначалися  ціною на вугілля.

      Іншою характерною рисою перших післявоенних десятиріч стало різке зростання  трансфертних платежів, за рахунок  яких сплачувалися допомоги безробітним  та непрацездатним членам суспільства, будувалося муніципальне житло, вводилося  пільгове або медичне обслуговування. Всі ці заходи широко рекламувалися як характерні ознаки “держави” загального добробуту, зразком якої вважалася Швеція.

      Однак уже в другій половині 60-х років  стало очевидним, що державне втручання  в економічне життя перейшло оптимальні межі, значно послабило діяння ринкового механізму, а тому породило ряд  серйозних наслідків. Насамперед стало очевидним, що націоналізовані підприємства менш ефективні, ніж приватні та акціонерні фірми. Державні підприємства користувалися фінансовою підтримкою держави, яка брала на себе їх борги і таким чином захищала їх від банкрутства. Інакше кажучи, вони були захищені від впливу жорсткого механізму ринкової конкуренції.

      По-друге, надмірні трансфертні платежі справляли  негативний вплив на розвиток економіки. З одного боку, надто високі соціальні допомоги підривали стимул до трудової діяльності: значна частина працездатного населення вважала за краще жити на соціальні допомоги, а не заробляти гроші своєю працею. З іншого,- зростання трансфертних платежів вимагало надмірного підвищення прибуткового податку на дрібних і середніх підприємців та податку на прибуток корпорацій, що обмежувало інвестиційні ресурси приватного сектора, підривало заінтересованість в іноваціях та зростанні обсягу виробництва.