Автор работы: Пользователь скрыл имя, 21 Ноября 2015 в 15:51, реферат
Запорізьке військо славилося своєю високою боєготовністю і військовою майстерністю. Це досягалося в значній мірі завдяки тому, що воно було регулярним і значна його частина перебувала в черговому режимі, тобто жила в куренях на Січі, займаючись повсякденною бойовою підготовкою.
Актуальність полягає у тому, що військові традиції для українських козаків завжди відігравали важливе значення з огляду на воєнізований характер їх життя
Державний вищий навчальний заклад
«Українська академія банківської справи Національного банку України»
Кафедра соціально-гуманітарних дисциплін
РЕФЕРАТ
з дисципліни «Історія України»
на тему
«Військове мистецтво запорізьких козаків»
Виконала: студентка групи МЕ-41
Дрофа Анна Олександрівна
Перевірила: кандидат історичних наук,
доцент Зякун Алла Іванівна
Суми-2014
Зміст
Запорізьке військо славилося своєю високою боєготовністю і військовою майстерністю. Це досягалося в значній мірі завдяки тому, що воно було регулярним і значна його частина перебувала в черговому режимі, тобто жила в куренях на Січі, займаючись повсякденною бойовою підготовкою.
Актуальність полягає у тому, що військові традиції для українських козаків завжди відігравали важливе значення з огляду на воєнізований характер їх життя. Поряд із цим, спільна історична пам’ять українців назавжди зафіксувала героїзм козацької боротьби за волю України та людську гідність, що відіграло надзвичайно важливе значення для становлення української національної ідеї.
Дану тему досліджували Мицик Ю.А. , Плохій С.М., Стороженко І.С[2],
Яворницький Д. І[5], Скальковський А. О.[4] та інші.
Мета реферату – ознайомитися з інформацією про козацьке військове мистецтво, проаналізувати та охарактеризувати його головні особливості.
Для реалізації мети були поставленні наступні завдання:
Робота складається з вступу, чотирьох розділів, висновку та джерел використаної інформації. У першому розділі ми з'ясовуємо, що було підґрунтям виникнення військового мистецтва запорізьких козаків. Другий та третій розділи розповідають про особливості козацького табору та козацької прикордонної служби. У четвертому розділі наведена характеристика козацької піхоти, кінноти, артилерії та морської справи.
Гарнізон Січі був здатний негайно дати відсіч ворогові, а також за короткий час зібрати велике військо. Йоган-Йоахім Мюллер[3] пише про великі можливості Запорозького Війська щодо його збільшення: «Чисельність козаків не постійна і може значно збільшитись протягом одного дня. З шести тисяч душ вони можуть мати наступного дня вісімнадцять тисяч, а трохи перегодя – вже тридцять тисяч».
Висока військова майстерність досягалась за рахунок добре налагодженого військового навчання. В значній мірі прагнення козаків добре володіти зброєю обумовлювалось ще й тим, що кожного дня козака міг підстерегти татарин, і тоді його долю вирішувала військова майстерність. Невпинні сутички козацьких охоронних загонів з татарськими, що займались розбоєм на шляхах, загартовували козаків, підвищували їх бойовий досвід.
Про запорозьких козаків як неперевершених майстрів військової справи багато написано іноземцями. Так, католицький священик А. Віміна, що побував на Україні в 1650 р., записав: «Мені траплялося бачити, як вони кулею гасили свічку», відсікаючи нагар так, наче це зроблено за допомогою щипців».
На полі бою запорізькі козаки вели з високою майстерністю організовану стрільбу з рушниць. У багатьох письмових джерелах підкреслюється вміння козаків з давніх часів будувати окопи, вали, засіки і всякі земляні укріплення. Так, польський вчений Ш. Старовольський у своїй книзі «Полонія», виданій у Кельні (Німеччина) 1632 р. пише : «У своїх таборах вони мають дисципліну стародавніх римлян, а воєнною доблестю та обізнаністю у військових справах вони не поступаються жодній нації в світі». В описі про козацьке військо 1628 року він пише, що козак, крім рушниці і запасу харчів, повинен був мати сокиру, косу, лопату і все потрібне для того, щоб сипати вали. Він також свідчить, що в битві з литовським військом 1649 р. під Лоєвом кожний козацький кіннотник «при сідлі мав лопату». За повідомленням польського історика А. Грабовського, під час цієї битви козаки, відбиваючи атаку ворожого війська, спішились, тобто зійшли з коней, і за чверть години побудувати засіку і могутній табір у густому лісі, до якого литовська кіннота не могла доступити.
Запорозьке Військо поділялося на піхоту, кінноту та артилерію, але неперевершену славу козаки здобули як піхотинці. Ми не можемо уявити козака без коня, але дуже часто козак йшов у бій без свого вірного друга, спішившись напередодні. Ця риса Запорозького Війська складалася історично. Ведення бойових дій у голому степу з ворогом (татарами), чисельність, а також час нападу якого неможливо було передбачити, примушувало запорозьких козаків шукати надійних тактичних засобів боротьби, якими стали використання піхоти під захистом табору з возів, шанців, вогню з мушкетів та артилерії.
Великий вплив на формування військового мистецтва Запорозької Січі справило також західноєвропейське військове мистецтво, часів початку Тридцятилітньої війни 1618-1648 рр. Згідно з цим військовим мистецтвом вважалося, що основними родами військ, з тактичної точки зору, є піхота та артилерія. Кінноті ж відводилась допоміжна роль. Приділялась велика увага фортифікаційній справі, побудові та штурму укріплень. Але під кінець Тридцятилітньої війни зароджується лінійна тактика, зменшується глибина побудови військ на полі бою, що збільшує їх фронт, отже, і кількість атакуючих. Тепер в одну лінію стають піхота, кіннота і артилерія. Зростає роль кавалерії. Богдан Хмельницький брав участь у Тридцятилітній війні напередодні її завершення (1645 р.) на боці Франції проти Іспанії. Отже, він був свідком і учасником зародження нових тактичних засобів збройної боротьби, особисто був знайомий з талановитим французьким військовим теоретиком і полководцем Конде. Окрім того, досвід козацько-селянських повстань проти шляхетсько-магнатської Польщі протягом 1591-1638 рр. показав, що причиною їх поразок було застосування переважно оборонних тактичних способів боротьби, а найголовніше – відсутність хорошої кінноти.
Зважаючи на цей досвід та зародження нової тактики, Хмельницький, починаючи повстання 1648 р., використовує в перших битвах з польськими військами татарську кінноту. Але в наступні роки створює свою, козацьку кавалерію, яка бере участь у битвах під Лоєвом (1649 р.) та під Берестечком (1651 р.). Після об’єднання України з Росією (1654 р.) кіннота Запорізького Війська одержує подальший розвиток. Під час російсько-турецьких воєн (1768-1774 рр.), в яких разом з російськими військами брало участь Запорізьке Військо, козацька кіннота відігравала провідну роль у боротьбі з татарами.
Враховуючи високу мобільність кінноти, зокрема, татарської, Хмельницький за її допомогою створює самостійний передовий загін, обов’язками якого було зустріти або наздогнати противника і шляхом проведення розвідки боєм зупинити його та зв’язати бойовими діями до підходу головних сил. Така тактична розвідка (з використанням передового загону) була ним використана в битвах на Жовтих Водах та під Корсунем (1648р.).
До речі, за свідченнями сучасного польського історика Веслава Маєвські, тактичні засоби збройної боротьби, створені Богданом Хмельницьким, були запозичені польськими воєначальниками, зокрема, С. Чернецьким. Цікаво, що в той час, коли Б.Хмельницький підняв повстання 1648 р., в Англії діяв талановитий полководець Англійської буржуазної революції ХVII ст. О. Кромвель. Він також вимушений був створювати кінноту кавалерії короля. Ці великі люди епохи листувалися між собою.
Керуючись новою тактикою та враховуючи умови театру війни, Хмельницький відмовляється від облоги фортець, блокуючи їх, і зосереджує увагу на бойових діях проти головних сил ворога шляхом «промислу», тобто пошуку зустрічі з ним[2, ст. 106-110].
Неперевершеної майстерності запорожці досягли у використанні табору з возів, який застосовувався для просування військ, наступу, а також оборони.
Історія виникнення і розвитку бойового порядку – таборів з возів – губиться в глибині віків. Так, візантійський історик Феофілакт Сімокатта (перша половина VII cт.) пише, що «600 слов’янських воїнів, зустрівшись з 1000 візантійських, стали табором і під захистом зв’язних возів завдавали візантійцям великої шкоди метальними дротиками». Відомо також, що воїни Київської Русі під час битви з ординцями на р. Калці (1223 р.) мали оборонний табір з возів. Табором широко користувалися половці (ХІІ ст.), чехи (1419-1434 р.), а також поляки.
Батьківщиною табору з возів є безмежний степ. Народившись спочатку як спосіб захисту від ворога в голому степу, табір поступово перетворився на грізний, неприступний спосіб оборони, а потім і наступу. Згідно з організаційною структурою війська того часу на кожні 5-10 козаків був один віз, на якому перевозились зброя, боєприпаси, продукти, фураж для коней (взимку), лопати, сокири, пилки та ін. На окремих возах перевозилися гармати. Як пише трансільванський історик Краус, « в поході ці вози їдуть з двох боків, а посередині піше військо, і в разі потреби ці вози служать їм за шанці, цими возами вони дуже сильні, і про них кажуть, що немає в світі війська, яке вміло б краще будувати шанці, як козаки».
Рухомий табір з возів мав вигляд прямокутника, по великих сторонах якого рухались вози один за одним, в один або декілька разів. Між рядами возів рухалось спішене військо. У першому або другому зовнішньому ряду були встановлені гармати, а біля возів йшли козаки з вогнепальною ручною зброєю, готовою до бою. Посередині табору вели коней. Передня і задня сторони прямокутника були не замкнені, їх прикривала кіннота. Для замкнення цих сторін прямокутник мав «крила», тобто один або декілька рядів були довші за інші на величину ширини табору. Якщо табір раптово зупинявся для оборони, «крила» заверталися, замикаючи передню та задню сторони табору возами. Що робилося далі, красномовно свідчить турецький мандрівник Евлія Челебі, описуючи події під час походу козаків 1657 р. : «Вони розташувалися з західної сторони мадярського табору на іншому березі ріки. Миттєво, подібно кротам, розривши землю, вони взяли величезний табір в кільце. Виставляли навкруги варту. На кургані, зверненому до табору Ракоці, вони вирили лінію рівчака і закріпили його сорока - п’ятдесятьма гарматами. Потім вони зв’язали ланцюгами свої сім тисяч возів і опоясали ними свій табір. В проміжках між возами було виставлено багато рушниць» [2, ст. 158].
Якщо передбачалася довготривала оборона табору, то колеса возів закопувались у землю, її насипали і на вози. Навколо возів із зовнішньої і внутрішньої сторони робилася мережа окопів та брустверів, з’єднаниих ходами сполучення.
Такий табір був базою, з якої розпочиналися подальші бойові дії з ворогом. Розміри табору залежали від кількості війська. Так, під Берестечком у 1651 р. табір Б. Хмельницького мав сім кілометрів в ширину і довжину.
Але рухомий табір з возів козаки використовували і для наступу на ворога. Ось як описує в своєму щоденнику польський капелан С. Окольский [4] наступ повстанського козацького війська на польський табір в битві під Кумейками 1637 р. на чолі з Павлюком. Наступ був вражаючим видовищем. Козаки наступали табором, побудованим в шість рядів з чотирма гарматами. Всередині між возами йшло військо чисельністю 23 тисячі, розділене на полки і сотні. Неможливо було їх попрікнути у відсутності кмітливості і майстерності. Болото завадило Павлюку підійти напрямки, і він пішов уздовж ріки на кінець польського військового строю. Підійшовши до польського війська, козаки вдарили з гармат і самопалів. Почалася перестрілка. Дим від запаленого хутора і від пороху застилав очі козакам, бо вітер був у їх сторону і заважав їм вести бій. Щоб вийти за межі болота та димової завіси, козаки на ходу почали перебудовувати свій табір у 12 рядів. Цим скористались поляки, вдарили на стики перебудови табору і увірвались до нього. Козаки ціною значних втрат відбили атаку і почали відступати табором.
Захисні функції табору з возів були настільки високі, що вони зводили нанівець кількісну перевагу ворога. Так, Боплан повідомляє у своїй книзі «Опис України» : « Кілька разів я зустрічав у степах татарів, але нічого не могли вдіяти, хоча й було зі мною лише 50 чи 60 козаків» [2, ст. 120].
Особливістю рухомого табору з возів було те, що йому не страшна була перевага ворога в озброєнні та військовій майстерності. Тож не дивно, що табір з возів широко використовували повсталі селяни для свого захисту від військ поневолювачів. Так, у 1651 р. на допомогу Б. Хмельницькому під Білу Церкву йшли селянські табори, відбиваючись від шляхетських військ.
Досвід використання рухомого козацького табору свідчить, що якщо він був неприступним в степу, то на складній нагорній місцевості з ярами, болотами та дібровами виникала небезпека його розриву. У цих умовах особливо ураженими від куль стають коні, бо ворог має можливість непомітно підійти до табору. Тільки висока майстерність побудови та використання табору, якою володіли козаки могла в таких умовах забезпечити його захисні функції.
Якщо козацьке військо вирушало в похід і при цьому передбачалося зустріч з ворогом, то його похідний порядок будувався за всіма правилами військового мистецтва. Про це, наприклад, свідчить висування військ Б.Хмельницького в район Корсунської битви у травні 1648 р.
Крім повсякденного навчання, козаки гарнізону Січі несли почергово прикордонну службу запорізьких земель. Метою прикордонної, або сторожової, служби було своєчасно виявити наближення татар і попередити про це Запорізьке Військо і населення міст і сіл України. Для цього не тільки на кордонах запорізьких земель, а й на всій їх території та вздовж русла Дніпра була створена мережа сторожових форпостів. Кожен форпост мав редут, тобто замкнуте польове земляне укріплення для самооборони, житло для козаків та стайню для коней. Для спостереження за місцевістю козаки використовували старовинні скіфські могили, а також насипали свої.
Для передачі інформації про наближення або напад татар використовувалась звукова (постріл з рушниці або гармати) та візуальна (дим, полум’я) сигналізація. Для цієї мети біля кожного форпосту та в інших підвищених місцях ладналися сигнальні вогняно-димові споруди, які називалися фігурами. Як повідомляє Д. І. Яворницький[5, ст. 76], для побудови фігури використовувались 19 просмолених бочок з одним днищем і одна зовсім без дна. Спочатку ставили у коло 6 бочок і зв’язували їх просмоленими канатами, на них ставили друге коло із 5 бочок, на нього третє із чотирьох бочок, далі – четверте з трьох бочок і п’яте коло – з двох бочок. На самий верх ставили бочку без дна. При такій побудові всередині фігури з гори до низу створювалась порожнеча, в яку вливали смолу. Над верхньою бочкою клали залізний прут з блоком, через нього протягували довгий мотузок, один кінець якого з запилювачем і грузилом спускався в порожнечу. Біля фігури будувалась вишка, на якій почергово чатували козаки спостерігачі.