Петро Могила

запрошуючи  чільних представників громад прибути  до Львова на його

висвяту в чин митрополита. Місто це було обрано не випадково, адже тут

його  добре знали і поважали.

  Після двомісячного перебування у Львові Петро Могила наприкінці червня

вирушив до Києва.

  Уся діяльність Петра Могили після вступу його на митрополичу кафедру

була  спрямована на відновлення повнокровного  життя православної Церкви.

Новий митрополит висунув перед пастирями  суворі, але справедливі вимоги.

Стосувалися вони передовсім обов’язкової загальної і богословської

освіти, ретельного дотримання канонічних правил. У своїх грамотах і

посланнях ревний святитель і подвижник  православ’я щораз концентрував

увагу священнослужителів на необхідність своїм  життям і діяльністю

служити прикладом для мирян, виконуючи заповіді Божі, невтомно

піклуватися про паству, сумлінно оберігаючи своє достоїнство від

найменших проступків.

  Для православної Церкви та всього православного народу були вкрай

необхідні богослужбові й повчальні книги. На церковному соборі 1642 року

в Яссах, у присутності представників  Українсько-Білоруської, Грецької та Грецької та  Молдавської Церков, було розглянуто, виправлено і схвалено подане

українськими  богословами «Православне сповідування віри».

  До Петра Могили наша Церква ще не мала такого Требника за багатством та

цінністю  змісту. Ще була у святителя одна заповітна мрія — видати повне зібрання житій

святих, вшановуваних православною Церквою. Згодом це завдання виконав

вихованець  колегіуму св. Димитрій (Туптало) Ростовський.

    Стан православної Церкви за митрополитства Петра значно поліпшився.

Софійський  кафедральний собор у Києві та приписані до нього храми,

Видубицький, Михайлівський, Пустинно-Миколаївський  монастирі інші

монастирі та храми перейшли у відомство  православного митрополита.

    Відновлення Софійського собору, яким уніати володіли близько 37 років,

розпочалося у 1634 році й тривало впродовж десяти років.

    Митрополит Петро наказав розчистити з-під нашарувань землі залишки

Десятинної  церкви, під руїнами якої було віднайдено мощі святого

рівноапостольного великого князя Володимира.

    Лише чотирнадцять років судилося митрополитові пробути на Київській

кафедрі, але це був час відданого, ревного  служіння найвищим ідеалам

життя. Напруження і виснажлива праця підірвали сили подвижника. Ледве

сягнувши  п’ятдесятилітнього віку, він відчув наближення смерті.

   За кілька днів до смерті первосвятитель склав духовний заповіт,

оголошуючи  Києво-Братську колегію першою спадкоємицею свого майна. Їй

він заповідав  бібліотеку, нерухоме майно, коштовності.

   Розділивши решту свого майна поміж собором, Лаврою, бідними церквами

та монастирями, архіпастир мирно відійшов до Господа  в ніч на 1(14)

січня 1647 року, і цього ж року 3(19) березня  тіло покійного, згідно з

його  волею, було перенесено й покладено у Великій церкві

Києво-Печерської лаври.

   У 1996 році Петро Могила був першим, кого канонізували у святі

Українські  Православні Церкви усіх конфесій.

   Нова сторінка відкрилася і в діяльності дітища великого митрополита: у

1991 році тут відкрито університет, що згодом дістав статус

національного,—  «Києво-Могилянська академія».

  3. Постать Петра Могили ніколи не переставала цікавити як його сучасників,

так і  пізніше істориків, викликаючи при  тому полярні  думки й судження. Але на яких би рисах характеру чи особливостях діяльності вони не зупинялися, всі одностайні в тому, що це був вольовий, авторитетний, твердий керівник, покликаний своєю добою та її звичаями. В той же час неодмінно відзначаються і його здібності досвідченого організатора, доброго порадника, мудрого наставника.