Мислителі та ідеологія епохи просвітництва

Результатом «віку Розуму» стала Велика французька революція 1789 p., що проголосила людину громадянином. Установнимй зборами 20—26 серпня першого року революції прийнято «Декларацію прав людини та громадянина», де у першій статті записано: «Всі люди народжуються та залишаються вільними та рівноправними». Ця ідея, народжена європейською культурою епохи Просвітництва, затвердилася тепер всюди. Щоправда, шлях до її реалізації непростий: про неї сперечалися, її відхиляли, забували та знов відкривали, одні ледве терпіли її, інші — вважали життєво необхідною. І нарешті, v 1948 р. надихане нею міжнародне співтовариство прийняло загальну декларацію прав людини. Оцінюючи ідеї, які привнесла Велика французька революція ще двісті років тому, історик Ф. Фюре говорить, що «Вони привертають дедалі більше прихильників, але труднощі, пов'язані з їх повним втіленням у життя, величезні». Адже в країнах Заходу, де ці ідеї сприйнято вже давно, спостерігаються негативні явища — люди відвертаються від турбот суспільства, менше цікавляться проблемами своїх громадян, послаблюються колективні зв'язки. Справа в тому, що до цього часу не вирішено фундаментальну проблему співвідношення людини та суспільства.

Сьогодні підлягає серйозному сумніву вироблена в епоху Просвітництва ідеологія прогресу у різних формах. Дискредитація минулого є умовою зусиль, спрямованих у майбутнє, з якого починається справжня історія людини-господаря своєї долі та творця свого щастя. Найважливіша драма нашого століття, перешкода в урегулюванні наслідків науково-технічного прогресу, двосмисленості даного прогресу, великі питання буття, що залишаються без відповіді,— сукупність цих та інших факторів обумовили кризу ідеї прогресу. Різні форми втомленості та нігілізму — симптоми цієї кризи. Неадекватною дійсністю виявилася і ідея панування людини над природою — глобальною екологічною проблемою. Деякі дослідники вважають, що інтелектуальна машина «віку Розуму» розбилася під час зіткнення з реаліями життя (досить згадати трагічні наслідки просвітительської догми про формування нової людини). Таким чином, не всі ідеї просвітителів виявилися життєздатними, що їх істинність не можна абсолютизувати.

                                             ВИСНОВКИ

Освіта - необхідна ступінь в культурному і естетичному розвитку будь-якої країни, розстається з феодальним способом життя. Головне своє завдання епоха бачить у вихованні та освіті, в залученні до прекрасного всіх і кожного. Як всяка значна культурно-історична епоха Просвітництво сформулювало свій ідеал і прагнуло зіставити його з дійсністю, здійснити якомога швидше і якомога повніше на практиці.

Епоха Просвітництва - одна з найяскравіших у розвитку духовної культури в Європі. Вона багатьма нитками була пов'язана з Відродженням і успадкувала від діячів Ренесансу гуманістичні ідеали, преклоніння перед античністю, історичний оптимізм, вільнодумство.

 Будь-який народ, опановуючи насамперед тією культурою, яка була створена до нього, тим самим освоює соціальний досвід попередників. Але одночасно він сам робить свій внесок у культурний шар, естетично збагачуючи його.