Внесок Н. Забіли у розвиток української дитячої літератури

 Власне, О.Іваненко писала казки  все своє життя, адресуючи їх  дітям молодшого, середнього і  старшого шкільного віку. Вони  друкувалися десятками книжок. Їх  належно представлено у п’ятитомнику  вибраних творів письменниці. Про  них чимало написано похвальних  праць. Так, авторський колектив  навчального посібника "Українська  дитяча література" вважає, що  її казки на сучасну тему "не  мають аналога в літературі”. На думку В.П’янова, однією з  особливостей казок письменниці  є те, що "вони в переважній  більшості розраховані на читання, а не на розповідь, хоча в  устах справжнього митця звучать  надзвичайно виразно й красиво”. Як гадає Н.Забіла, головною особливістю  казок О.Іваненко є те, що "вони  вчать легко й ніби то мимоволі, не настирливо, захоплюючи читача  цікавими пригодами й героїчними  вчинками персонажів, невимушеною, часом жартівливою розповіддю, свіжою  поетичною мовою, сповненою яскравих  образів і влучних, з самого  життя, з живої говірки запозичених  висловів та приказок. Тому казки ці легко доходять до розуму й серця юного читача і якнайкраще виконують своє велике виховне значення.

 Мав рацію С.Іванюк, виклавши  суть дискусії про казку 20-30-х  років, пов’язати з ім’ям О.Іваненко  відродження цього жанру в  українській дитячій літературі. Як на нього, її новаторство "виявилося  в тому, що вона традиційними  засобами казки розповіла досить  казкову історію, що відбувалася  в цілком реалістичній художній  дійсності, знайомій читачу з  повсякденного життя...Поєднання  фантастичного й реалістичного  створює в них своєрідний світ, казкову дійсність, яка є, по суті, гіперболізованою реальністю.”

Кисличка

(У лісі виросла дика яблунька, від якої мало користі. Це дуже  засмучувало деревце. Але старий  садівник пересадив її у свій  сад, прищепив інший сорт і  виростив прекрасні яблука).

Незважаючи на такий простий зміст, казка має декілька „шарів”:

пізнавальний (ця риса в цілому не характерна для „казок про тварин”, зовнішні ознаки яких простежуються у казках збірки „Лісові казки”). Цей матеріал органічно вплітається у ”життя” персонажів, що робить його непомітним для твору: „І така весела стала вона (яблунька – В.С.) відтоді. Все б тріпотіла з вітром ,розмовляла б з пташками, горнулася б листям до ласкавої липи. Восени листя облетіло, але це не було боляче і страшно. Стало так холодно, що захотілося спати. Вона й дрімала зиму під снігом” (Т.1. – С. 29).

Інколи природничий матеріал зазнає переосмислення, що допомагає порушувати певні етичні та інші проблеми, характерні для твору: „З луків додому летіли золотисті оси. Вони дуже любили все солодке. Жодної квітки, жодної ягідки не минали. Звичайно, вони помітили яблучка на кислиці і покуштували їх. Але оси звикли всіх боляче жалити, тому не змовчали, як пташка. А сказали:

- Ну, на такій не затримаєшся!” (с. 24).

виховний, але поданий не як надокучлива сентенція, не як нудне моралізаторство, а у художньої переконливий спосіб: „Знаєте, дітки, що? Ви ніколи не плачте! А то раз одна дівчинка гуляла в лісі з братиком, посварилась і гірко заплакала. Сльози кап-кап та на землю, та на насіннячко, що там лежало, та такі гіркі сльози! От і виросла з того насіннячка гірка та терпка кисличка” (с. 21). Такий несподіваний початок казки та причини, чому виросла кисличка, знімає повчальність, залишаючи добре повчання. Подібний прийом ми бачимо і в кінці казки (кільце ва композиція): „Ах, яка яблунька, - прошепотіла дівчинка. – Мабуть вона народилася, коли всі сміялися” (с. 28).

Як бачимо, авторка ненав’язливо виробляє у дітей певні норми поведінки, моралі. Так, одна з важливих рис, яку намагається виховати своїм твором письменниця, є готовність до взаємодопомоги, взаємопідтримки: кисличка хоче приносити користь усім; липа, вітер, дятел підтримують її у горі; старий лелека приносить дідусеві щеплення для кислички .

загальнолюдський (філософський): роздуми над тим, у чому полягає щастя, коли людина може стверджувати, що вона щаслива. Це можливе лише за умови, коли сам приносиш користь іншим, коли впевнений, що поруч з тобою немає тих, хто страждають, кому дуже зле зараз. Так, звірі, птахи, комахи розповідають дідусеві, що робиться в лісі, чи всі щасливі. „Ні, ні, діду! – раптом налетів вітер. – Не все спокійно, не всі щасливі.

І вітер розповів, як виросла в лісі кисличка, як прилетіла пташка і наговорила про якісь там яблука і як тепер через ті яблук кисличка плаче. Замислився добрий дідусь. Не любив він, щоб у його лісі хтось плакав” (с. 25).

Тому дід (його образ де в чому нагадує образ доброго чарівника у фантастичних казках) просить усіх птахів, що летять у вирій, принести з чарівного саду чарівну гілочку (також фантастичний елемент). Лише до старого лелеки дід звертається з іншою пропозицією: „А, старий! – закричав йому дід з блакитної хатки. – І ти летиш! Сидів би зі мною на печі – було б тобі і тут тепло.

Ні, усміхнувся старий птах, - я чув, що ти наказував малим, та тільки я знаю найкраще в світі дерево, що росте в сонячній країні” (с. 25-26).

В основі сюжету кожної казки – розповідь про якесь явище природи: чи то опилення рослин комахами («Джелик»), чи перетворення хмаринки в краплинку («Бурулька»). Розповідає письменниця і про те, як живуть тварини («Чорноморденький», «Казка про білочку – мандрівницю», «Про братика – ведмедика»), про прищеплення рослин («Кисличка»), про те, як люди створюють нові ріки, розводять там риб («Казка про золоту рибку»), та багато інших.