Внесок Н. Забіли у розвиток української дитячої літератури

1. Внесок Н. Забіли у розвиток української дитячої літератури.

Є письменники, що цілком віддали своє життя дитячій літературі — дуже важкій, іноді малопомітній, літературній роботі. Серед них, височить постать чудової поетеси Наталі Львівни Забіли, чиє життя покладено на олтар служіння Дитячій Музі. Твори ж Наталі Забіли читають усі, бо всі обов'язково переходять через той вік, який ми називаємо щасливим дитинством. Поетеса добре володіла тим "секретом", який робить її вірші, поеми, казки однаково цікавими для всіх дітей. Наталя Забіла - поетеса всього живого і діючого на землі. Той, хто бере до рук Забілину книжку, ніби розсуває перед собою обрії і входить у новий для нього світ, у якому реальні риси життя дуже природно поєднуються з казкою, з фантазією, де є місце і для забави, і для роздуму, і для споглядання краси природи, і для вболівання за чиюсь долю. Життя дітей і дорослих, домашній побут - клопітливий, трудівничий, веселий і затишний - все це часто давало поштовх для створення поетесою цікавих віршів; її нелукава казка, часто побудована на народних мотивах, особливо яскравою барвою увійшла до Забілиної палітри.

Наталя Львівна Забіла народилася 3 березня 1903 року в місті Санкт-Петербурзі (тоді - Петербург) у дворянській родині. В 1917 році сім'я переїхала в Україну і оселилася на станції Люботин, поблизу Харкова. Закінчивши гімназію, Наталя Забіла працювала діловодом, вчителькою, потім закінчила історичний відділ Харківського інституту народної освіти, працювала в Українській книжковій палаті. Та ще з юних літ її владно кликала до себе література. 1924 року з'являється перший друкований вірш Наталі Львівни "Війна - війні". А в 1930 році, маючи вже десяток книжок, вона остаточно переходить на творчу роботу. Зроблене Наталею Львівною Забілою в дитячій літературі важко переоцінити. Адже вона була фундаторкою української радянської дитячої літератури, стала її досвідченим майстром.

В 1928 році поетеса написала казку "Пригода з автобусом". Скільки тоді довелося нападок вислухати Забілі! Адже у той період багато хто вважав, що казок і фантастики в літературі для дітей не повинно бути, бо вони "шкідливі". Засумнівалась тоді молода письменниця, навіть на деякий час покинула творчість. Але, на щастя, ті сумніви мучили її не довго. В 1934 році вийшла друком "Ясоччина книжка". Цій невеликій збірці судилося велике і славне життя. вона стала однією з улюблених книжок дітей і сьогодні, і вважається класичним надбанням української дитячої літератури. А хіба тільки про одну збірку це можна сказати? А захоплюючі, художньо вигранені, по-справжньому повчальні розповіді про Маринку, Оксанку, Катрусю, Юрчика, а по-народному мудрі, мистецьки витончені казки. А неповторна своєю поетичною винахідливістю "Весела абетка". "Всю творчість Н.Забіли, - писав В.Бичко, - можна сміливо назвати материнською піснею, цікавою, барвистою, розумною, клопіткою, дбайливою". 
 
У доробку письменниці є прозові твори, чи не найкращий поетичний переспів "Слова про Ігорів похід", драматична поема "Троянові діти", що захоплює не лише невимовним чаром музики самих віршів, пісень, мальовничих описів Дніпра, наддніпрянських гір, лісів, а й образами вольових, мужніх, чесних людей - перших будівничих Києва - синів Трояна - Кия, Щека, Хорива та ніжним образом їхньої сестри Либеді. 
 
У творах Н.Забіли багато мовиться про природу. Адже без природи не можна уявити життя на землі, без природи немає поезії. У віршах Наталі Львівни природа живе як справжній друг дітей, вона бере участь у дитячому житті.  
 
У 1926 році вийшла перша книжка її поезій «Далекий край», а 1927 — перша книжка для дітей — оповідання «За волю» та «Повість про Червоного звіра».

Видавши 1928 року віршоване оповідання для малюків «Про маленьку мавпу», Наталя Забіла твердо стає на шлях творення дитячої літератури. І хоч час від часу у неї виходять книги й для дорослого читача, однак твори для дітей стають її покликанням, її щоденною турботою і з часом приносять їй заслужений успіх і любов мільйонів юних читачів. У 1930 році вона остаточно переходить на творчу роботу, маючи вже десяток — хай здебільшого й невеличких за обсягом — книжок. Більше половини з тих поетичних і прозових збірочок адресувалися юному читачеві: «Пригоди з автобусом» (1928), «У морі» (1929), «Про Тарасика й Марисю» (1930), «Ясоччина книжка» (1934). Пізніше, вже в повоєнний час, вона випустила кілька ліричних збірок поезії для дорослих.

Одним з найкращих творів Наталі Забіли є цикл віршованих оповідань «Ясоччина книжка» (1934). Ця невеличка за обсягом збірка складається з восьми коротких оповіданнячок, об'єднаних однією героїнею — маленькою дівчинкою Ясею. Від першого оповідання «Ясоччин садок» до заключного «Ведмедикова хатка» проходить рівно рік — від зими до зими.

У роки Вітчизняної війни Наталя Забіла жила й працювала в Казахстані. Повернувшись в Україну, очолювала Харківську письменницьку організацію, до 1947 року редагувала журнал «Барвінок». Близько 200 книжок для дітей, переважно для дошкільного та молодшого шкільного віку, видала Наталя Забіла за час своєї літературної діяльності. Великою популярністю у юних читачів користуються збірки: «Під ясним сонцем» (1949), «Веселим малюкам» (1959), «У широкий світ» (1960), «Оповідання, казки, повісті» (1962), «Стояла собі хатка» (1974), «Рідний Київ» (1977, 1982), а також «Вибрані твори» в чотирьох томах (1984).

Творчий доробок Наталі Забіли характеризується різноманітністю тем і жанрів. Не випадково український поет Валентин Бичко назвав її творчість «материнською піснею, цікавою, барвистою, розумною, клопіткою, дбайливою». Не забувала письменниця і про набутий в інституті фах історика. Просто і дохідливо розповіла письменниця малюкам про життя наших далеких предків у п'єсі-фантазії «Перший крок» (1968) та у драматичній поемі «Троянові діти», яка є поетичним переказом «Слова про Ігорів похід», присвятивши її 1500-річчю заснування Києва. У 1972 році ці твори були відзначені літературною премією імені Лесі Українки.

Поетеса широко відома як перекладач та популяризатор в Україні дитячої літератури інших народів. їй належать переклади творів О. Пушкіна, М. Некрасова, С. Михалкова, А. Варто, С. Маршака, К. Чуковського. Плідно вона працювала і в галузі перекладу з французької, польської та інших мов. Твори самої письменниці перекладалися багатьма мовами. а      Крім того, Наталя Забіла була автором підручників «Читанка» для 2 класу (1933) і «Читанка» для 3 класу (1939), які перевидавалися кілька разів.

Наталя Львівна вела велику громадську роботу. Протягом багатьох років була головою комісії дитячої літератури у Спілці письменників України, членом редколегії дитячих журналів, редакційної ради Дитвидаву, виступала на письменницьких з'їздах і нарадах з питань дитячої літератури як критик і літературознавець.

Наталя Забіла подарувала дітям майже двісті книжок. І впродовж Забіла 19 усього творчого життя вона сповідувала один принцип: для дітей треба писати так само добре, як і для дорослих, і навіть ще краще.

2. Літературна казка Наталі Забілої. Збірка «Під зеленим дубом».

Наталя Забіла – українська письменниця, авторка казок, віршів, загадок, оповідань для дітей. Творчий доробок Наталі Забіли характеризується різноманітністю тем і жанрів. Усе, що бачить дитина у кімнаті, на прогулянці, за вікном, опоетизовується у зримих конкретних образах. Вірші густо заселені, насичені повідомленнями про оточуючий світ. І робить це авторка в такій довершеній формі, в такій безпосередній манері, що маленький читач не просто сприймає інформацію, а вбирає в себе те, про що розповідає книжка: найпростіші відомості про кізоньку, курочок, ляльку, про погоду за вікном. Прості, як на перший погляд, віршики мають і велику виховну силу. В них йдеться про повагу до людей, природню потребу навчатися і трудитися.  Наталя Забіла - вроджена казкарка. З багатющої скарбниці української народної творчості беруть свої витоки її казки, де вона без голої дидактики вчить дітей бути добрими, справедливими, мужніми, любити все суще на Землі. Відомі фольклорні сюжети набувають в її інтерпретації нових акцентів, що якнайбільше відповідають світосприйманню дітей. Письменниця твердо одстоює право на "щасливий кінець", виходячи з несхитного переконання, що дитячу психіку дуже легко поранити. Аналіз творів Наталі Забіли свідчить про те, що письменниця у своїй творчості керується саме такими поглядами, враховуючи радісне сприйняття життя дитиною, її бажання, щоб добро завжди перемагало зло, щоб кожна, навіть найдраматичніша, історія мала щасливий фінал. Смуток, безвихідь, загибель героя можуть завдати дитині глибокої моральної травми. Тому її казки, як й інші твори для найменших, мають мажорне звучання: Плескачик (Колобок), зазнавши небезпечних пригод, все ж залишається живим, звірі з казки «Рукавичка» повертають загублену річ дівчинці, щоб не мерзли в неї руки, навіть Снігуронька в обробці казкарки йде з життя, не викликаючи смутку. Це ж саме слід сказати і про казки із збірки «Під дубом зеленим». Майже всі їх сюжети запозичені з народних казок, однак до кожної казки поетеса підійшла по-своєму, оригінально. Насамперед народні казки Н.Забіла переклала на мову поезії. 
  У творчому доробку письменниці вірші, повісті, оповідання, п’єси і драматичні поеми, а також опубліковані у періодичних виданнях десятки вдумливих статей і рецензій. На таких творах, як «Хатинка на ялинці», «Про Тарасика й Марисю», «Ясоччина книжка», «Катруся вже велика», «Під дубом зеленим», «Веснянки», «Про дівчинку Маринку», «Перший крок», «Малим про велике», «Веселі друзі» та багатьох інших виховувалось не одне покоління української дітвори.

Тематика дитячих творів Наталі Забіли дуже різноманітна. Це тематичні цикли про природу («Проліски», «Казки лісової кринички», «Навесні та влітку», «Восени та взимку», «Дванадцять місяців»), мініатюри про побут і пригоди дітей удома і в школі, у дитсадку і на прогулянці. Це справжня «материнська книга», яка весело й цікаво розповідає про світ речей і природу, вчить правил поведінки й формує певні моральні уявлення, образно, наочно й тактовно розповідаючи, «що таке добре й що таке погано».

Працюючи над віршованими переспівами-казок, поетеса збагачує їх новими поетичними барвами, посилює їх ліричну інтонацію, майстерно користуючись при цьому засобами алітерації, асонансу, тощо. Щоб переконатися в цьому, варто прочитати хоча б початок переробленої народної казки «Рукавичка»: «По ялинку внучка з дідом йшли по лісі навмання. А за ними бігло слідом довговухе цуценя. Задивилась, мабуть, внучка на ялинку, на сосну і зронила якось з ручки рукавичку хутряну.»

Взявши мотив народної казки про те, як сорока навчали своїх дітей, Н. Забіла створила повчальну казку для читачів молодшого віку, яка захоплює багатством мови, мелодійністю ритму, має велике значення для виховання трудових навиків у дітей: Сорока-білобока не нахвалиться сама: — В мене діти працьовиті, зовсім ледарів нема.

Ще до Великої Вітчизняної війни, у 1936 р., Н. Забіла порадувала дітей своєю чудовою віршованою казкою на народний сюжет «Казкою про півника й курочку і про хитру лисичку». Поклавши в її основу відому казку про півня, курочку і хитру лисичку, поетеса вводить новий мотив, який майже не зустрічається в дореволюційних казках. Обдуреним і скривдженим лисицею півнику й курочці допомагають доброзичливі білочка і зайчик.

3. Спільне й відмінне в оповіданнях  повісті «Дивовижні пригоди хлопчика  Юрчика та його діда» Н. Забіли. Образ дитини в повісті.

Повість «Дивовижні пригоди хлопчика Юрчика та його діда» (1964) — твір фантастично-пригодницького жанру з добре відчутною суто «забілинською» мудрістю і ліричністю, м’яким гумором. Допитливому хлопчикові Юрчику його вчений дідусь дозволяє випробувати свої винаходи: чарівні таблетки, які зменшують або збільшують тварин і людей; чарівний апарат, який допомагає читати чужі думки тощо. Всі ці дива в руках дитини призводять до різних непорозумінь, пригод і кумедних ситуацій.

4. Традиції та  новаторство О. Іваненко.

Оксана Іваненко( 1906-1997) - педагог за фахом, їй довелося працювати в колонії ім. Горького, яку тоді очолював А. С. Макаренко. Одними з перших з'явилися анімалістичні «реалістичні» «Лісові казки» О.Іваненко, в яких не відбувалося нічого казкового, фантастичного. У них відчувався вплив творчості В. Біанкі, але на відміну від російського письменника, який використовував прийом персоніфікації тварин переважно для популяризації знань з біології, О.Іваненко не просто персоніфікує тварин і рослини, а наділяє їх людськими, дитячими характерами, психологією, мораллю. І таким чином її лісові казки вирішують проблеми не наукові, а етичні, педагогічні. Але це й не дидактичні твори на зразок прозаїчних байок. Це саме казки, побудовані за законами цього складного жанру. Новаторство О. Іваненко виявилося в тому, що вона традиційними засобами казки розповіла досить казкову історію, що відбулася в цілком реалістичній художній дійсності, знайомій читачу з повсякденного життя, газет, журналів. Героїня твору - це новий для казки герой: радянська дівчинка, вихована в новому, радянському суспільстві на принципах нової, комуністичної моралі. Казка «Сандалики, повна скорість!» не мала прямих аналогів ні в фольклорі, ні в літературі. Вона, власне, започатковувала нову традицію в українській радянській літературі для дітей, продовженням і розвитком якої став цикл казок «Великі очі». В центрі їх - образ «гострого лікаря, який лікує брехунів, боягузів, базік, ледарів, заздрих і тому подібних хворих, що заважають жити собі й іншим». Головна тема цих творів - виховання нової людини, нових моральних якостей. Образ «гострого лікаря»- це, по-суті, образ педагога, який допомагає дітям позбавитися вад характеру, виховати в собі працелюбство, сміливість, чесність, самостійність. У 1939 р. вийшла перша частина роману «Тарасові шляхи»- найвизначнішого твору О. Іваненко, одного перших історико-біографічних творів української літератури. Була в тому першому творі деяка похапливість, чимало подій (і важливих) не висвітлено повністю, до них письменниця повернеться пізніше. Дещо плакатним поставав і головний герой твору. Попри все те, перша редакція «Тарасових шляхів» стала важливою віхою в розвитку історичної прози, зокрема історико-біографічної, відіграла важливу роль у справі патріотичного, естетичного виховання не одного покоління радянських людей.

5. Казка народна й літературна, спільне та відмінне. Літературна казка Оксани Іваненко, її особливості. Аналіз казок «Кульбабка», «Кисличка», «Чорноморденький», «Синичка», «Бурулька», «Казка про золоту рибку», «Джмелик».

Народні та літературні казки відносяться до одного жанру, але мають суттєві відмінності. Це стосується і форми оповіді, і внутрішнього змісту творів. Основою всіх казок є історія про чудесні пригоди героїв, проте в фольклорних сюжетах вона будується за традиційною схемою, а в літературних може мати довільний багатоплановий варіант викладу.

 Літературна та народна казка  різниця

Літературна казка  Народна казка

Спільне Фантастичні події, повчання (явне або приховане), герої Відмінне • Автор — письменник; • зазначено час і місце подій (як правило); • подаються портрети героїв, дається авторська оцінка їхнім діям та вчинкам; • наявні побутові подробиці, речі нового часу, пов’язані з науково-технічним прогресом; • зачин і кінцівка можуть бути видозмінені • Автор — народ; • не зазначено час і місце подій або подано в узагальненому вигляді; • немає докладного опису переживань героїв, їхньої зовнішності; • є постійні зачин та кінцівка, трикратне повторення.

"На перший погляд здається, - зазначає О.Іваненко, - що казка - найвільніший жанр, адже все  там може трапитися, все можливо, все дозволено, там і килими  літають, і речі розмовляють, і  люди в тварин перетворюються. Але це лише здається. В казці  все суворо обумовлено. Вся дія  і всі образи, кожна дія, кожний  образ, коли ми придивимося до  старих казок, мусять служити  розкриттю основної ідеї казки... В казці мусить більше, ніж  в творі якогось іншого жанру, щось трапитися, вона вимагає  динамічного сюжету, зав’язки, розв’язки, обов’язкового конфлікту... Казка - це ж улюблений дітьми жанр" [60].

 Сама О.Іваненко визнавала, що  при написанні казок вона щедро  і творчо використовувала фольклор, казкову спадщину вітчизняних  та зарубіжних майстрів художнього  слова. Усно й письмово вона  називає імена таких улюблених  казкарів, як Ш.Перро, брати Грімм, О.Пушкін, Марко Вовчок, І.Франко, М.Коцюбинський, М.Горький, П.Тичина, Н.Забіла, С.Маршак. Але особливо шанувала Г.-К.Андерсена, Л.Толстого і К.Чуковського. "Тільки, - застерігала мене, - їхній вплив  на мене не був механічним, як дехто це тлумачить. Навпаки, художній досвід великих майстрів  сприяв розвитку моєї творчої  самобутності, допомагав мені творити  якісно нові естетичні цінності. Інакше б я була безнадійним  епігоном".