Ризики міжнародного інвестування

Правовий ризик - ризик ,пов'язаний з факторами невизначеності, що впливають на реалізацію інвестиційного проекту: зміни чинного законодавства; суперечливість, неповнота, незавершеність, неадекватність законодавчо-правової бази; відсутність незалежності судочинства та арбітражу; некомпетентність або лобіювання інтересів окремих груп осіб при прийнятті законодавчих актів тощо.

Ринковий ризик – ризик, пов'язаний із ймовірністю зміни вартості активів у результаті коливання відсоткових ставок, курсів валют, котирувань акцій і облігацій, цін товарів тощо, що є об'єктами інвестування.

Фінансовий ризик - ризик, пов'язаний з імовірністю втрат фінансових ресурсів, який включає в себе наступні чинники невизначеності: стан економіки; економічна бюджетна, фінансова, інвестиційна та податкова політика, яку проводить держава; ринкова та інвестиційна кон'юнктура; циклічність розвитку економіки і фази економічного циклу тощо. [5] До групи фінансового ризику належать наступні види ризиків:

• Валютний ризик - ризик , пов'язаний із ймовірністю втрат  у разі зміни ціни однієї валюти відносно іншої.
• Процентний ризик - ризик , пов'язаний із ймовірністю втрат, якщо вартість інвестиційного об’єкта зміниться в результаті зміни відсоткових ставок.
• Інфляційний ризик – пов'язаний  із ймовірністю втрат, які може понести суб'єкт економіки в результаті знецінення реальної вартості інвестицій, втрати активами (у вигляді інвестицій) реальної первісної вартості при збереженні або зростанні номінальної їх вартості, а також знецінення очікуваних доходів і прибутку суб'єкта економіки від здійснення інвестицій в умовах неконтрольованого випередження темпів росту інфляції над темпами росту доходів від інвестицій.
• Дефляційний ризик – пов'язаний із ймовірністю втрат, які може понести суб'єкт економіки в результаті зменшення грошової маси в обігу через вилучення частини надлишкових грошових коштів.
• Ризик ліквідності – пов'язаний з імовірністю втрат, викликаних неможливістю вивільнити без втрат інвестиційні кошти в потрібному розмірі за досить короткий період часу в силу стану ринкової кон'юнктури. Також під ризиком ліквідності розуміють ймовірність виникнення дефіциту коштів для виконання зобов'язань перед контрагентами.
• Країновий ризик (ризик країни) - пов'язаний з імовірністю втрат у зв'язку із здійсненням інвестицій в об'єкти, що знаходяться під юрисдикцією країни з нестабільним соціальним і економічним становищем.[12, 340-343]

Несистематичні (специфічні) ризики – ризики, які характерні для конкретного об'єкта інвестування або для діяльності конкретного інвестора. Вони можуть бути пов'язані із компетенцією керівництва підприємства; посиленням конкуренції в даному сегменті ринку; нераціональною структурою капіталу тощо. Несистематичний ризик може бути ліквідований за рахунок вибору оптимального інвестиційного портфеля, диверсифікації проектів або ефективного управління ними.[7, 89]

Ризик менеджменту (ризик компанії) - ризик, пов'язаний із ймовірністю втрат, внаслідок некомпетентних управлінських рішень,  інших внутрішніх помилок, або зовнішніх ситуацій, які можуть впливати на діяльність компанії і, як наслідок, на вартість інвестицій в цю компанію.

Кредитний ризик (ризик дефолту) - ризик, пов'язаний із ймовірністю втрат, внаслідок  непогашення кредиту та/або несплати процентів за ним. Належить до групи фінансових ризиків.

Отже, процес інвестування завжди пов'язаний з ризиком. Наведена класифікація відображає найбільш поширені види ризиків міжнародного інвестування. Однак, необхідно відзначити, що наведена класифікація в деякій мірі умовна, оскільки провести чітку межу між окремими видами інвестиційних ризиків досить складно. Ряд ризиків знаходиться у взаємозв'язку (коррельовані між собою), зміни в одному з них викликають зміни в іншому, що впливає на результати інвестиційної діяльності.

3. Стратегії та методи управління міжнародними інвестиційними ризиками

Загальноприйнятим визначенням інвестиційного ризику є ймовірність відхилення від очікуваного результату. Проте, ми звикли вважати, що поняття "ризик" має негативне забарвлення: його трактують, як несприятливі ситуації та наслідки, які ми прагнемо уникнути та/або, які, як ми сподіваємося, не будуть реалізовані. Однак, хочемо ми того чи ні, в інвестиційному світі ризик є невіддільною складовою процесу функціонування суб’єктів господарювання.

Ризик важко нейтралізувати повністю, але його наслідки можуть бути зведені до мінімуму. Тому формування ефективної політики управління інвестиційними ризиками має бути спрямоване не тільки на передбачення ризику та достовірну оцінку величини можливих збитків, а й на вжиття заходів щодо пом’якшення впливу небажаних або несприятливих наслідків їх настання при реалізації інвестиційного проекту. Такий комплекс заходів і становить зміст управління ризиком.

Таким чином, процес управління інвестиційними ризиками включає в себе три основних етапи:

1.Ідентифікація інвестиційних ризиків, що впливають на реалізацію інвестиційного проекту

2. Аналіз і оцінка виявлених видів інвестиційних ризиків

3. Розробка та реалізація  заходів щодо нейтралізації/мінімізації інвестциійних ризиків.

Виявлення різних видів ризиків було розглянуто у попередньому розділі, тож перейдемо до дослідження аналізу і оцінки інвестиційних ризиків.

Аналіз інвестиційних ризиків - це процес виміру ймовірності їхнього виникнення й обсягу можливих фінансових втрат внаслідок їх настання. Мета аналізу інвестиційних ризиків полягає у забезпеченні необхідною інформацією для прийняття управлінських рішень про доцільність інвестування й передбаченні заходів щодо захисту від можливих фінансових втрат.

 У світовій практиці найширше використовуються два види аналізу інвестиційних ризиків, які взаємно доповнюють один одного: це якісний аналіз, завдання якого полягає у визначенні факторів ризику, а також встановленні потенційних областей ризику; та кількісний аналіз, що являє собою чисельне визначення розмірів окремих видів ризику та інвестиційного ризику проекту в цілому. Найпоширенішими методами кількісного аналізу є:

статистичний метод, метод експертних оцінок, аналіз чутливості інвестиційного проекту, метод сценаріїв, математичне моделювання тощо.[13]

Для визначення рівня втрат введемо поняття області ризику. Областю ризику називається деяка зона загальних втрат, в межах якої втрати не перевищують граничного значення встановленого рівня ризику. При оцінці рівня ризику в кожній області розраховують коефіцієнт ризику (К), що показує рівень достатності капіталу. Виділяють 5 основних областей ризику:

1. Безризикова область  — це область, що характеризується  відсутністю яких-небудь втрат  при здійсненні інвестиційної  операції з гарантією одержання  як мінімум розрахункового інвестиційного  прибутку (К=0).

2. Область мінімального  ризику — це область, що характеризується  рівнем втрат, що не перевищує розміри чистого прибутку (К перебуває в межах 0-25%).

3. Область підвищеного  ризику — це область, що характеризується  рівнем втрат у розмірі розрахункової суми прибутку (К перебуває в межах 25-50%).

4. Область критичного  ризику —  це область, що характеризується тим, що в її межах можливі втрати в розмірі розрахункової суми доходу підприємства (К перебуває в межах 50-75%).

5. Область катастрофічного (неприпустимого) ризику — це область, у межах якої можливі втрати, близькі до розміру власних коштів підприємства (К перебуває в межах 75-100%).

 Проведені фахівцями  дослідження показали, що оптимальний  коефіцієнт ризику становить приблизно 30%, а коефіцієнт ризику, який призводить до банкрутства інвестора, — 70% і більше. [14, 178]

Наступним та останнім етапом системи управління ризиками є розробка та реалізація заходів щодо нейтралізації/мінімізації інвестциійних ризиків. У сукупності основних стратегій нейтралізації інвестиційних ризиків виділяють дві, що найбільш часто використовуються у сучасній практиці:

1) стратегія уникнення ризику — відмовлення від будь-якого заходу, пов'язаного з ризиком, або розробка заходів, що цілком їх виключають, при цьому компанія позбавляється можливості одержання додаткового прибутку, що негативно позначається на його економічному розвитку та ефективності використання власного капіталу. Однак слід відмітити, що існування безризикового сценарію здійснення тієї чи іншої господарської операції в умовах невизначеності ринкового середовища виглядає досить проблематичним, у зв'язку з чим прийнято говорити про відносну безризиковість. Так, наприклад, у якості безризикових активів на ринку цінних паперів прийнято вважати державні цінні папери.

2) стратегія утримання ризику — ставить проблему попередження ймовірних негативних наслідків для інвестиційної діяльності – реалізації активної стратегії нейтралізації фінансових ризиків. Так, активна стратегія нейтралізації інвестиційних ризиків на противагу пасивній стратегії (стратегії уникнення ризиків) реалізується на основі сукупності спеціальних методів та фінансових технологій, зокрема: диверсифікація, хеджування та, безпосередньо, страхування.

Найбільш важливим і найпоширенішим прийомом зниження ризику є  страхування ризику. Сутність страхування полягає в тому, що інвестор готовий відмовитися від частини своїх доходів, щоб уникнути ризику. Однак даний метод має ряд обмежень. По-перше, ціна страхового продукту повинна співвідноситися з розміром можливого збитку. По-друге, не усі види ризиків приймаються до страхування страховиком, а тільки ті, втрати від яких він може оцінити. Крім того, є ризики, що не страхуються взагалі.

Різновидом страхування є самострахування.  Самострахування  — це спосіб захисту від ризику шляхом створення внутрішніх резервів для фінансування можливих втрат. Цей спосіб доцільно застосовувати при високому рівні імовірності збитків або коли вартість майна, що страхується, відносно невелика в порівнянні з доходами компанії. Але даний вид має свої недоліки: по-перше, на створення страхових резервних капіталів відволікаються кошти, що могли б принести дохід, тому менеджери, з одного боку, прагнуть їх мінімізувати, а з іншого боку — знизити ризик втрат. По-друге, визначити оптимальний розмір резервних капіталів складно. Необхідно порівнювати витрати по виплатах страхових премій (у випадку договору зі страховою компанією) із утратами доходу через відволікання засобів у внутрішній страховий фонд. Крім того, потрібно аналізувати збитки, понесені компанією в результаті реалізації різних ризиків у минулі періоди, зіставляти очікувані втрати в майбутньому із ситуацією на страховому ринку і періодично переглядати рівень внутрішніх страхових резервів .

Ще одним напрямком управління інвестиційними ризиками є диверсифікація. Диверсифікація являє собою процес розподілу капіталу між різними видами діяльності,   які безпосередньо не пов’язані між собою. Диверсифікація діяльності може здійснюватися по двох напрямках – виробничий (здійснюється в результаті реального інвестування в освоєння виробництва нових видів продукції, розширення асортименту продукції тощо) і фінансовий (здійснюється за допомогою фінансових інвестицій. Розповсюдженою формою оптимального портфеля цінних паперів є  диверсифікованний портфель,  тобто портфель з різноманітними цінними паперами). Диверсифікація зменшує ризик за рахунок того, що можливі невисокі доходи по одних об’єктах інвестування будуть компенсуватися високими доходами інших.

Хеджування  –  метод, що полягає в перекладанні ризиків на певну категорію учасників фінансового ринку з метою забезпечення незалежності грошових потоків компанії від не пов’язаних з основним бізнесом ризиків. Хеджування ґрунтується на використанні похідних цінних паперів для фіксації ціни і є високоефективним механізмом зменшення можливих фінансових втрат при настанні ризикової події. Основними формами хеджування є: форвардні контракти (forwards); ф'ючерсні контракти (futures);

опціони (options); своп-контракти (swaps); варанти (varants) та деякі інші.[13]

Отже, стратегії та методи управління ризиками дають змогу мінімізувати вплив несприятливих ситуаційних чинників на реалізацію інвестиційного проекту. Зниження ризику досягається комплексною імплементацією етапів системи управління ризику.

Висновки

Отже,  у сучасному світі важливою складовою міжнародних економічних відносин виступає міжнародна інвестиційна діяльність, яка перерозподіляє у просторі та часі ресурси між окремими суб'єктами й об'єктами різних країн. Суть міжнародного інвестування полягає у вилученні частини матеріальних або фінансових ресурсів з обігу однієї країни і включення їх у виробничий процес іншої, з метою їх найбільш ефективного використання та втілення інтересів інвестора, через отримання економічної, політичної чи інших вигод. За формами здійснення міжнародне інвестування  є надзвичайно різноманітним.

Однак будь-яка форма міжнародних інвестицій супроводжується певним ризиком, внаслідок того, що доходи та витрати від проекту є важко прогнозованими величинами на момент прийняття рішеня про реалізацію об’єкта інвестування, так як неможливо наперед передбачити несприятливі ситуації та тенденції протягом наступних років.

Внаслідок того, що в інвестиційному світі ризик є невіддільною складовою процесу функціонування суб’єктів господарювання, питання управління ризиками стає визначальним  для ефективного здійснення інвестиційної діяльності.