Автор работы: Пользователь скрыл имя, 19 Февраля 2012 в 16:47, курсовая работа
Предметом дослідження даної роботи є лінгвістична терміносистема, а об’єктом є та частина лексики, слова якої мають синоніми.
Мета даної курсової роботи полягає у виявленні синонімів в лінгвістичній термінології та їх систематизація за основними типами, виведення в окрему групу варіантів лексем.
Актуальність даної теми полягає у тому, що на сьогодні немає єдиного підходу до розуміння явища синонімії в термінологічній лексиці і, зокрема, в лінгвістичній терміносистемі.
Вступ……………………………………………………………………………….3
Розділ 1. Поняття і типи синонімів у сучасному мовознавстві………………...5
1.1. Поняття синонімії в сучасній українській мові…………………………..5
1.2. Типи синонімів у сучасній українській мові……………………………..6
Розділ 2. Синонімія в лінгвістичній термінології……………………………...11
2.1. Типи синонімів за семантичними відношеннями....……………………...11
2.2. Причини появи та функції термінів-синонімів……………………………13
Висновки …………………………………………………………………………17
Список використаної літератури………………………………………………..19
4
Міністерство освіти і науки України
Національний університет кораблебудування
імені адмірала Макарова
Гуманітарний інститут
Кафедра прикладної лінгвістики
Синонімія термінів
(на матеріалі лінгвістичної терміносистеми)
Курсова робота з дисципліни
"Сучасна українська літературна мова"
Миколаїв
2009
Зміст
Вступ…………………………………………………………………
Розділ 1. Поняття і типи синонімів у сучасному мовознавстві………………...5
1.1. Поняття синонімії в сучасній українській мові…………………………..5
1.2. Типи синонімів у сучасній українській мові……………………………..6
Розділ 2. Синонімія в лінгвістичній термінології……………………………...11
2.1. Типи синонімів за семантичними відношеннями....……………………...11
2.2. Причини появи та функції термінів-синонімів……………………………1
Висновки …………………………………………………………………………17
Список використаної літератури………………………………………………..
Додатки……………………………………………………………
Вступ
На сьогодні, явище синонімії в термінології, і зокрема в лінгвістичній термінологічній лексиці вважається негативним, на відміну від загальновживаної лексики та лексики, що використовується в мові художньої літератури, для яких наявність синонімів є ознакою мовного багатства, і в цьому полягає проблема даної курсової роботи.
Предметом дослідження даної роботи є лінгвістична терміносистема, а об’єктом є та частина лексики, слова якої мають синоніми.
Мета даної курсової роботи полягає у виявленні синонімів в лінгвістичній термінології та їх систематизація за основними типами, виведення в окрему групу варіантів лексем.
Актуальність даної теми полягає у тому, що на сьогодні немає єдиного підходу до розуміння явища синонімії в термінологічній лексиці і, зокрема, в лінгвістичній терміносистемі.
Для реалізації мети, ми ставимо такі завдання: дати визначення поняттю синонімії; дати визначення та коротко описати типи синонімів, що наявні в лінгвістичній терміносистемі; скласти картотеку лексем, що пов’язані між собою відношеннями синонімії; систематизувати лексичні одиниці згідно з типами синонімів, до яких вони належать; розглянути причини появи та функції синонімів, що функціонують у сучасній українській мові.
Наукова новизна даної курсової роботи полягає в тому, що проблема синонімії в лінгвістичній термінології ще недостатньо вивчена і ми вважаємо, що ця проблема ще потребує подальшого та більш детального вивчення.
Практичне значення цієї роботи полягає в тому, що зібраний матеріал може бути використаний викладачами та студентами філологічних спеціальностей для більш детального вивчення та розуміння поняття синонімії та зокрема поняття, функцій та значення синонімії в лінгвістичній термінології. Також, користуючись списком термінів, який представлений автором, можна напевне знати, чи є певні слова з лінгвістичної термінології синонімами та до якого типу синонімів вони належать і, відповідно, правильно використовувати ці терміни.
Дана курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури.
В першому розділі ми, проаналізувавши наявні в літературі визначення поняття «синонім» даємо найбільш вдале на наш погляд та подаємо загальну класифікацію синонімів, даємо визначення основним типам та наводимо приклади.
Другий розділ, що присвячений власне синонімії в лінгвістичній термінології, складається з двох підрозділів. В першому підрозділі ми поділяємо синоніми, що наявні в лінгвістичній термінології на типи за семантичними відношеннями та наводимо приклади. В другому підрозділі ми зазначаємо причини виникнення синонімів в термінології та механізми утворення деяких синонімів, та ілюструємо їх прикладами з лінгвістичної термінології. Також в цьому розділі ми зазначаємо функції термінів-синонімів.
Розділ 1. Поняття і типи синонімів у сучасному мовознавстві
1.1. Поняття синонімії в сучасній українській мові
Існує дуже багато варіантів визначення поняття «синоніми» у сучасній літературі, але багато з них, на нашу думку, не є досить точними, оскільки вони носять дещо суб’єктивний характер та не повністю визначають поняття «синонім». Ось один з прикладів невдалого, на нашу думку, визначення поняття синонім. «Синоніми – це слова, що звучать по-різному, але мають близькі основні лексичні значення» [14: 179].
Тому ми обираємо найточніше, на нашу думку, визначення, яким будемо користуватися та оперувати для досягнення мети курсової роботи та виконання поставлених завдань.
«Синоніми – це слова (переважно однієї частини мови) або їхні окремі значення, а також стійкі словосполучення, афікси, словотвірні типи, граматичні форми, зокрема синтаксичні конструкції, що при повній чи частковій відмінності форм мають тотожні або майже тотожні значення (з можливими відмінностями в стилістичних і граматичних характеристиках та в сполучуваності)» [12: 585].
Як зазначає О. О. Тараненко, синонімія найповніше і найвиразніше виявляється в лексиці, що пояснюється індивідуальнішим, конкретнішим характером лексичних значень порівняно з іншими типами мовного значення і, відповідно, їх більшою кількістю та різноманітністю.
Семантична природа синонімів лишається предметом дискусій: в основу їх визначення кладеться або тільки семантична близькість слів, або тільки тотожність, або обидві ці ознаки. Останнє є найпоширенішим, ним керуються укладачі більшості синонімічних словників. Проте саме поняття семантичної близькості лишається при цьому недостатньо окресленим, і якщо порівняти, наприклад, синонімічні словники української мови, то неважко помітити, що при однаковому визначенні синонімії самі синонімічні ряди тут помітно відрізняються. При розв'язанні питання про суть синонімії і, відповідно, про те, які саме слова слід вважати синонімами (тільки тотожні чи тільки близькі і т. д.), треба пам'ятати, що «вчення про синоніми виникло і розвивалося на основі спостережень за можливостями добору різних слів для вираження та увиразнення того самого змісту мовлення і, відповідно, за явищем варіантності, паралельності вживання слів» [12: 585].
1.2. Типи синонімів у сучасній українській мові
За різними принципами класифікації, синоніми поділяють на кілька різновидів: а) абсолютні, або повні – неповні (останніх у мові переважна більшість), б) семантичні – стилістичні – семантико-стилістичні, в) різнокореневі – спільнокореневі, г) загальномовні – контекстуальні.
Те саме слово щодо іншого слова може бути одночасно, наприклад, неповним, семантичним, різнокореневим і загальномовним синонімом, тому необхідно обрати один певний підхід до класифікації синонімів, щоб уникнути неточностей у класифікації.
Синоніми абсолютні (або синоніми повні) – синоніми, що є повністю рівнозначними й загалом тотожними за вживанням, тобто стильовою сферою функціонування, емоційно-експресивною характеристикою, частотністю, сполучуваністю та ін. Наприклад: родина - сім'я; пейзаж - краєвид; вік - століття, сторіччя. Згідно з чинною класифікацією синонімів, абсолютні синоніми можуть зустрічатися як серед емоційно-незабарвленої лексики, так і серед емоційно-експресивної (наприклад: лупити, колошматити та ін. у значенні «сильно бити»), також відношення синонімії можуть поєднувати між собою спільнокореневі слова (наприклад: близько – поблизу, пташеня - пташа та ін.). Відношення синонімії можуть також виходити на рівень стійких словосполучень (наприклад: боровик – білий гриб, бити байдики – байдикувати та ін.) та на рівень граматичних форм, зокрема граматичних конструкцій (наприклад: ходитиму – буду ходити, віддаленіший – більш віддалений та ін.) [13: 588].
О.О. Тараненко зазначає, що навіть якщо не відносити до абсолютних синонімів, як це звичайно практикується, випадків на зразок пейзаж – ландшафт, живіт – черево, господар – хазяїн з помітною стилістичною диференціацією або синонімів з не завжди враховуваними семантичними відмінностями (бегемот – гепепотам, лелека - чорногуз, ворона - ґава, щеня – цуценя та ін.), таких одиниць у мові, всупереч поширеній думці, досить багато. До них може бути застосована назва «синоніми абсолютні» — для того, щоб відрізнити їх від синонімів з більш віддаленим ступенем близькості. Але, на думку О.О. Тараненко, «цю назву слід розуміти з певним застереженням, оскільки в самій мовній практиці абсолютних синонімів, як таких, по суті, немає, тому що за своїм фактичним становищем у стилістичній системі вони все-таки розрізняються, хоч і не завжди помітно на перший погляд» [13: 588]. Тому не можна вважати цілком адекватними такі назви, як «(лексичні) дублети», «(лексичні) паралелізми» тощо. У таких парах (групах) звичайно тільки один із членів сприймається як основна, більш уживана або придатна для певного випадку одиниця (у мові взагалі або в її окремих стилях, соціальних або вікових жаргонах, у тих чи інших лексичних контекстах та синтаксичних позиціях тощо) [13: 588].
Абсолютні синоніми можуть розрізнятися (згідно з класифікацією О.О Тараненко):
а) частотністю вживання (першим у ряду подається уживаніше слово): обличчя – лице, скроня – висок, століття – сторіччя та ін.
б) певним стилістичним ореолом – наявністю/відсутністю, наприклад, конотацій «традиційності» або, навпаки, «сучасності», «звичайності» або «престижності», безпосередності, невимушеності або певної офіційності та ін., наприклад: мовознавець – лінгвіст.
в) неоднаковою активністю вживання в різних стилях та соціально-професійних різновидах мови: оранжевий - жовтогарячий; радіатор - батарея та ін. У термінології іншомовний і власне українській синоніми часто не можуть помінятися місцями, тому що український синонім виступає, по суті, як пояснення запозиченого (напр., асиміляція і уподібнення).
г) лексично-фразеологічною сполучуваністю: середні віки, але не століття та ін.
ґ) відмінністю у вживанні залежно від форми слів: собака - пес, спасибі - дякую, тримати - держати, літера - буква [13: 589].
Відношення між абсолютними синонімами динамічні, це відношення лише відносної рівноваги. Співіснування в мові абсолютних синонімів є, по суті, синонімічною конкуренцією, тобто згодом більш поширені та більш уживані слова витіснять менш поширені слова з синонімічним значенням.
Семантичні, або поняттєві чи ідеографічні, стилістичні й семантично-стилістичні синоніми виділяються в межах неповних синонімів залежно від значення та вживання [12: 585].
Семантичні відмінності між синонімами, як зазначає О.О. Тараненко, можуть модифікувати основне значення ряду в різноманітних напрямах (як для передавання різних граней позначуваного поняття, так і для вираження ставлення до нього з боку мовця): бути «мати місце в дійсності», існувати (з підкресленням ознаки процесуальності, переважно щодо абстр. понять).
Залежно від функціонування на різних мовних рівнях можна говорити про однорівневу (крім лексичної, це фразеологічна, синтаксична та ін.) і міжрівневу синонімію [12: 585].
Фразеологічні синоніми відрізняються від лексичних не тільки власним значенням та формою (оформленням у вигляді сполучення слів), а й іншими ознаками:
а) належністю переважно до стилістичних синонімв;
б) меншою кількістю абсолютних синонімів;
в) тим, що в їх ряду важче, а то й неможливо визначити домінанту, якщо серед них немає суто лексичних синонімів;
г) у граматичному плані - тим, що іменні фразеологізми частіше обмежуються лише предикативною функцією (ні те ні се, ні риба ні м'ясо, ні пава ні ворона тощо) [12: 587].
Поняття словотвірних синонімів може розумітися по-різному:
а) спільнокореневі слова з різними, але синонімічними афіксами: багач, багатій, багатир; уламок, відламок, обламок;
б) синонімічні різнокореневі слова з тим самим афіксом: відновлювати (у пам'яті тощо), відроджувати; безмежний, безконечний, безкрайній та ін.;
в) синонімічні словотвірні типи, наприклад, міцніти, слабнути - міцнішати, слабшати та ін. При різних моделях субстантивації прикметників (добро, добре; сміливий, сміливець та ін.) і творення прислівників (весною, навесні, повесні; просто, по-простому, попросту, запросто та ін.) [12: 587].
Афіксальні синоніми - це неповнозначні морфеми із спільним чи дуже подібним словотвірним або граматичним значенням, причому синонімія суфіксів, префіксів чи постфіксів може розглядатися як і словотвірна. Наприклад, при синонімії закінчень у формах іменника та дієслова: степи, плечі, вікна (називний відмінок множини), п'ють, сплять (третя особа множини) [12: 587].
Граматичні синоніми існують у межах як морфологічних, так і синтаксичних категорій. Наприклад, на рівні категорії числа: Всі були в однакових формах/однаковій формі та ін. Синонімію в межах окремих граматичних категорій (напр., відмінка, дієсл. стану або способу), як стверджує О.О. Тараненко, «слід розглядати як міжрівневу морфолого-синтаксичну» [12: 587].
Синтаксичні синоніми - це синтаксичні конструкції, близькі або тотожні значенням, які при відмінності форм, структури можуть замінювати одна одну в тексті. Проте така семантична спільність, що лежить в основі синтаксичних синонімів, як зазначає О.О. Тараненко, «розуміється дослідниками по-різному: по-перше, як здатність певних конструкцій передавати фактично ту саму інформацію з можливими логічно-комунікативними акцентами та стилістичними відтінками (це передбачає обов'язкову наявність у їхньому складі поряд з відмінними й спільних лексичних одиниць); по-друге, як близькість їхніх власне синтаксичних значень, абстрагованих від конкретного лексичного наповнення» [12: 587].
У межах першої з цих концепцій синонімічними можуть вважатися:
а) конструкції тільки того самого синтаксичного рівня — словоформи, словосполучення і речення: дід і баба/дід з бабою; братова книжка/книжка брата та ін.;
б) конструкції, хоч і відмінні, але більш або менш однотипні, що можуть зіставлятися за синтаксичною структурою - напр., речення з дієприкметниковим та дієприслівниковим зворотами і речення з означальною та обставинною підрядними частинами, речення односкладні й речення формально двоскладні: Подавши гудок, пароплав вийшов / Після того як пароплав подав гудок, він відійшов (конструкції ж із більш віддаленими структурними типами при цьому характеризуються як співвідносні, паралельні);
в) конструкції, що передають практично ту саму інформацію незалежно від їх структури; Пароплав подав гудок і відійшов/Після подання гудка пароплав відійшов та ін. [12: 587].
Відмінність у лексичній сполучуваності між синонімами є досить відносною, можна сказати, що вона має стилістичний характер, оскільки саме стилістичні особливості певних текстів зумовлюють вибір того чи іншого синоніма з синонімічного ряду.
Синоніми значно повніше представлені в абстрактній лексиці, порівняно з конкретною, на рівні переносних значень, порівняно з прямими, в стилістично забарвленій лексиці порівняно з нейтральною або стилістично незабарвленою. Як зазначає О.О. Тараненко, «явище синонімії є небажаним у сфері термінології, тут наявні переважно абсолютні синоніми» [12: 586].
Розділ 2. Синонімія в лінгвістичній термінології
2.1. Типи синонімів за семантичними відношеннями
Якщо розглядати окремо синоніми, що наявні в лінгвістичній термінології, то всі синонімічні ряди можна розділити на три типи: абсолютні, ідеографічні та варіанти однієї лексеми.
Спочатку розглянемо ідеографічні синоніми в лінгвістичній терміносистемі. Як вже було зазначено вище, ідеографічні синоніми виражають одне і те ж поняття, але відрізняються відтінками значення (див. Додаток 1), наприклад: абетка – алфавіт – буквар – азбука, діалект – наріччя – говір та ін.
Ми вважаємо, що синоніми, що входять до складу цієї групи, є виправданими в мові, оскільки вони є різними за значенням, а отже можуть бути використані для опису значення певного явища чи об’єкта з певним унікальним відтінком значення. Ця група синонімів в лінгвістичній термінології є найменш численною та складає 17% від загальної кількості синонімів у цій терміносистемі.
Далі розглянемо абсолютні, або повні синоніми, що наявні в сучасній українській лінгвістичній терміносистемі. Як вже було зазначено вище, абсолютні синоніми – це синоніми що є тотожними за своїм семантичним значенням, або відрізняються, але не завжди помітно, тому таке поняття як абсолютні синоніми є досить умовним і використовується в сучасній українській мові для того, щоб відрізнити від них синоніми з більш віддаленим ступенем близькості (див. Додаток 2).
Абсолютні синоніми в лінгвістичній термінології можуть розрізнятися (згідно з класифікацією О.О Тараненко):
а) частотністю вживання (першим у ряду подається уживаніше слово): бажальне речення – оптативне речення, зіяння – гіатус, дифтонг – двозвук та ін.
б) певним стилістичним ореолом, наприклад: мовознавець – лінгвіст, лексикографія – словникарство, префікс – приросток та ін.
в) у термінології іншомовний і власне українській синоніми часто не можуть помінятися місцями, тому що український синонім виступає, по суті, як пояснення запозиченого: напр., асиміляція – уподібнення, анлаут – початок слова, асиндетон – безсполучниковість та ін.
г) лексично-фразеологічною сполучуваністю: комп’ютерна лінгвістика, але не комп’ютерне мовознавство та ін.
ґ) відмінністю у вживанні залежно від форми слів: літера – буква, двозвук – дифтонг та ін.
Ця група синонімів в лінгвістичній термінології є найбільш численною та складає 64% від загальної кількості синонімів у цій терміносистемі.
Далі розглянемо варіанти лексичних одиниць, що наявні в лінгвістичній терміносистемі (див. Додаток 3).
Варіанти мовних одиниць – це видозміни, паралельні форми існування мовної одиниці, що модифікують різні аспекти її вираження (фонемний, морфемний або лексичний склад, місце наголосу, парадигму відмінювання, порядок слів і т. ін.), але не порушують принципу її тотожності [10:62].
У значенні «варіанти мовних одиниць» уживають також термін «дублет» [11: 164], хоча здебільшого, під дублетами розуміють тільки тотожні мовні одиниці.
Як зазначає Б. Н. Головін, «словотвірна варіантність у термінології має такий самий природний вияв, як і в літературній мові, і якому з варіантів надати перевагу, які з них мають право на існування, справа не проста, а така, що вимагає глибокого лінгвістичного аналізу» [3: 42].
В сучасній лінгвістичній терміносистемі виділяються такі типи варіантів лексичних одиниць (згідно із класифікацією О.О. Тараненко):
а) фонетичні – з різним звуковим складом (не пов’язані з чергуваннями звуків, крім орфоепічних і парадигматичними змінами слова): хіазм – хіазма, тило – тила та ін.; повні й скорочені або стягнені варіанти: соціолінгвістика – соціальна лінгвістика, звукосимволізм – звуковий символізм та ін.; різні форми транслітерації або транскрипції іншомовних слів: парафраз – перифраз, матронім – метронім та ін.
б) орфографічні (без відображення у вимові): риторика – реторика.
в) словотвірні, що розрізняються видозмінами морфем і взагалі частин слова при словотворенні, зокрема порядком компонентів: префіксально-суфіксальне словотворення – суфіксально-префіксальне словотворення.
На думку автора, працюючи над унормуванням та систематизацією лінгвістичної термінології (укладаючи словник, термінологічну базу даних з лінгвістики), необхідно виявити шляхом глибокого лінгвістичного аналізу лише один із варіантів лексеми та подавати його як основний термін.
2.2. Причини появи та функції термінів-синонімів
Вважають, що синоніми з’являються на ранніх етапах формування термінологічних систем [3: 22].
На думку В. Н. Головіна, явище синонімії спостерігається в термінологічних системах на будь-яких етапах розвитку, саме тому з самого початку виникнення певної терміносистеми виникає потреба у виборі із синонімічного ряду саме того терміна, який би найточніше охарактеризував те чи інше поняття та який би був найбільш інформативним за своїм семантичним значенням.
Синонімію в термінології (і лінгвістичної термінології в тому числі) загалом зумовлено і мовними, і позамовними чинниками:
1) не уніфікованістю термінології;
2) постійним розвитком наук, що супроводжується появою нових понять та бажанням дати кожному поняттю найточнішу назву;
3) наявністю застарілих варіантів назв, які функціонують паралельно з новими;
4) відродження «вдалих» термінів, які з певних причин не використовувалися протягом певного часу;
5) паралельне вживання запозиченого та власне українського термінів;
6) необхідністю мовної економії, внаслідок якої виникає синонімія різних структурних рівнів;
7) називання одного й того ж поняття різними науковими школами та вченнями;
8) необхідністю називання певного об’єкта чи явища за кількома номінативними типами [3: 22].
Синонімія в лінгвістичній термінології виникла внаслідок пошуку найбільш вдалої назви для певного наукового поняття [3: 22]. Найчастіше цьому сприяє залучення ресурсів інших мов, а тому доволі часто поряд із питомо українським терміном функціонує запозичений термін із тотожним значенням. «Окрім того, поширеним в українській лінгвістичній термінології був і залишається процес пошуку українських відповідників до термінів іншомовного походження» [3: 22]. Рідше появу термінів-синонімів спричиняє запозичення слова одночасно з різних іноземних мов.
Терміни-синоніми також з'являються внаслідок:
1) творення слів від одного і того самого кореня за допомогою різних словотворчих афіксів;
2) творення слів від синонімічних коренів за допомогою однакових або різних словотворчих засобів;
3) функціонування складних термінів-синонімів, що мають у своєму складі різні, але синонімічні компоненти [3: 24].
Б. Н. Головін стверджує, що «важливим джерелом для появи термінів-синонімів є наявність різних наукових шкіл та напрямків, що користуються різними концептами при визначенні одного і того ж поняття» [3: 22]. Оскільки одне наукове поняття може мати багато різних характерних ознак, його можна по-різному сприймати, тому одному поняттю можна дати кілька назв і всі вони будуть відображати різні властивості чи якості одного й того ж об'єкта чи явища [3: 28]. У термінологічній лексиці, згідно із класифікацією Б. Н. Головіна, виділяють такі різновиди синонімів:
1) «слово – словосполучення»: абревіатура – складноскорочене слово, агентиви – назви виконавців дії, інтерфікс – сполучна морфема, ойконіми – назви населених пунктів;
2) «словосполучення – словосполучення»: орфографічний словник – правописний словник, прислів’їв та приказок словник – паремологічний словник, розрізнювальна ознака – диференційна ознака, семантичні зміни – зміни значення;
3) «повна форма терміна – коротка форма терміна»: каузативні дієслова – каузативи, лінгвістична географія – лінгвогеографія, ономастика поетична – ономастопоетика.
Б. Н. Головін вважає останній з виділених синонімічних різновидів цілком виправданим, оскільки вживання скорочених назв понять сприяє економії мовних засобів, та зазначає: «Коротку форму рекомендують використовувати поряд із розгорнутою, але тільки тоді, коли контекст не допускає неправильного трактування терміна» [3: 33].
Функції синонімів
Така варіантність плану вираження спрямована на виконання різних функцій семантичного і стилістичного характеру, які й доцільно, на думку О.О. Тараненко, брати до уваги для адекватного визначення суті синонімії серед різних типів семантичної близькості й встановлення синонімів. Це:
1) функція семантичного добору слова з ряду можливих назв для уточнення, виділення різноманітних відтінків у характеристиці поняття з метою адекватного його позначення;
2) функція стилістичного добору слова з ряду можливих назв з метою адекватно оформленого позначення відповідного поняття;
3) функція підсилення семантичної або емоційно-експресивної характеристики поняття і одночасно ніби підшукування найточнішої назви для нього (не є типовою для наукових текстів);
4) функція заступлення, заміни з метою уникнення повторень в одному контексті тих самих одиниць.
Зазначимо, що більшість мовознавців вважають, що синонімія в науковій термінології є явищем негативним. Така оцінка синонімії в науковій термінології, зокрема в лінгвістичній терміносистемі, пов'язана з однією із найважливіших ознак терміна, яка передбачає відсутність у терміна синонімів. Це цілком закономірно, адже «термінологічна лексика найбільше прагне до точності, тобто до того, щоб для назви кожного спеціального поняття існував лише один термін» [7: 147].
Але ряд мовознавців визнають доречність синонімії та зазначають, що варіантна або синонімічна назва терміна є необхідною та виділяють три основних причини такої необхідності:
1) варіантна назва необхідна для наукового означення поняття і тлумачення назви терміна (особливо чужоземного);
2) для найточнішого висловлювання думки, особливо коли межа між значеннями певних понять нечітко окреслена;
3) для уникнення повторів одного й того ж слова чи словосполучення.
Висновки
У поданій курсовій роботі ми подаємо найвдаліше, на наш погляд, визначення поняттю синонімії та синонімам, наводимо приклад невдалого, на наш погляд, визначення; коротко визначаємо типи синонімів, що наявні в сучасній українській літературній мові та детально розглядаємо типи синонімів, що наявні в лінгвістичній термінології, наводимо приклади, характеризуємо причини походження та функції термінів-синонімів лінгвістичної терміносистеми.
Ми робимо висновок, що синонімія в термінології загалом, а зокрема і в лінгвістичній терміносистемі, має певні відмінності від синонімії, яка має місце в загальновживаній лексиці. Це відсутність експресивності, стилістична диференціація (в межах наукового стилю) та ін.
Щодо явища синонімії в термінології, погляди дослідників не є однозначними. Одні вчені не визнають її існування в терміносистемах та визнають лише існування термінів-дублетів, інші – підтримують думку щодо наявності синонімів, хоча вважають, що в термінології трапляються лише термінологічні пари на відміну від загальнолітературної мови, де існують цілі синонімічні ряди.
Деякі мовознавці наполягають на тому, що синонімія в термінології є надзвичайно важливим явищем та є необхідною та яскраво проявляється та функціонує в наукових текстах.
Загалом, явище синонімії є небажаним в термінології, оскільки синоніми як загально мовне явище не завжди передають одне й те ж саме поняття про певний об’єкт чи явище, тобто не є тотожними за значенням, а досить часто позначають близькі значення, терміни-синоніми конкретизують, уточнюють значення одне одного.
Найчастіше терміни синоніми мають певні стилістичні відтінки, які зумовлюють особливості вживання цих термінів в певному контексті, і контекст може зумовлювати зміни відтінків значення термінів, а це неприпустимо для термінології. Саме тому стандартизація, як було зазначено вище, вимагає від терміна однозначності та відсутності синонімії.
Ми вважаємо, що дуже важливою справою, яка вимагає докладного вивчення є систематизація та унормування семантичних значень синонімів в лінгвістичній термінології.
Також ми вважаємо, що необхідне подальше детальне унормування та систематизація сучасної української лінгвістичної термінології з урахуванням особливостей та доцільності синонімів.
Список використаної літератури
1. Ахманова О. С. Словарь лингвистических терминов – 2-е изд. – М.: Едиториал УРСС, 2004. – 569 с.
2. Бондар О. І., Карпенко Ю.О., Нікітін-Дружинець М.Л. Сучасна українська мова. Фонетика. Фонологія. Графіка. Орфографія. Лексикологія. – К.: ВЦ «Академія», 2006. – 367 с.
3. Головин Б. Н., Кобрин Р. Ю. Лингвистические основы учения о терминах: Учебное пособие для студентов филологических специальностей. – М.: Высшая школа, 1987. – 104 с.
4. Грищенко П. А. Сучасна українська літературна мова. – 2-ге вид. – К.: Вища школа, 1997. – 492 с.
5. Карпенко Ю. О. Вступ до мовознавства: Підручник для вищих навчальних закладів. – К.: ВЦ «Академія», 2006. – 334 с.
6. Лингвистический энциклопедический словарь / Гл. ред. В. Н. Ярцева – 2-е изд. – М.: Научное издательство «Большая российская энциклопедия», 2002. – 707 с.
7. Панько Т., Кочан Г., Мацюк О. Українське термінознавство: Підручник для студентів гуманітарних вузів. – Львів: Світ, 1994. – 215 с.
8. Словник синонімів української мови: В 2т. / Авт. А. А. Бурячок та ін. – К.: Наукова думка, 2006. – 1026 с.
9. Сучасна українська літературна мова: Підручник / М. Я. Плющ, С.П. Бевзенко, Н. Я. Грипас та ін.; За ред. М. Я. Плющ. – 6-те вид., стер. – К.: Вища школа, 2006. – 430 с.
10. Тараненко О. О. Варіанти мовних одиниць // Українська мова: Енцикло-педія. – 2-ге вид. – К.: Видавництво «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 2004. – С. 62.
11. Тараненко О. О. Дублети // Українська мова: Енциклопедія. – 2-ге вид. – К.: Видавництво «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 2004. – С. 164
12. Тараненко О. О. Синоніми // Українська мова: Енциклопедія. – 2-ге вид. – К.: Видавництво «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 2004. – С. 585.
13. Тараненко О. О. Синоніми абсолютні // Українська мова: Енциклопедія. – 2-ге вид. – К.: Видавництво «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 2004. – С. 588.
14. Ющук І. П. Українська мова: Підручник. – 3-тє вид. – К.: Либідь, 2006. – 640 с.
Додаток 1
Ідеографічні синоніми в лінгвістичній терміносистемі
1. Абетка – алфавіт – буквар – азбука.
2. Аналіз – розбір.
3. Антропонім – власна назва.
4. Арго – діалект.
5. Асиміляція – уподібнення.
6. Біблія – Святе письмо.
7. Богемізм – чехізм.
8. Вказівні слова – співвідносні слова.
9. Галицизм (галичанізм) – рутенізм.
10. Гелонім – гідронiм.
11. Діалект – наріччя – говір.
12. Дієйменник – інфінітив.
13. Евфонія – милозвучність.
14. Еліптичне речення – неповне речення.
15. «Зараження» - синтагматичне переміщення слова.
16. Звукопис – фоніка.
17. Зірочка – астериск.
18. Ідіома (ідіом) – ідіоматизм.
19. Іменник – ім’я особове.
20. Мова засобів масової інформації – мова преси – мова телебачення та радо.
21. Мова художньої літератури – мова художнього стилю.
22. Мовний портрет – мовна характеристика.
23. Ономастика поетична (ономапоетика) – ономастика літературна.
24. Предикативи – слова категорії стану – безособово-предикативні слова.
25. Префіксально-суфіксальне словотворення – конфіскація.
26. Приєднувальний зв'язок – приєднання.
27. Прізвисько – кличка.
28. Риска – дефіс – тире – розділка.
29. Семасіологія – семантика.
30. Символізм звуковий (звукосимволізм) – фонетичний символізм.
31. Фразеологізм – фразеологічний зворот – фразеологічна одиниця – фразема.
Додаток 2
Повні, або абсолютні синоніми
1. Авторизація – атрибуція.
2. Адвербіальні відношення – синтаксичні відношення.
3. Алгебраїчна лінгвістика – математична лінгвістика – обчислювальна лінгвістика.
4. Альтернація – чергування звуків.
5. Анлаут – початок слова.
6. Антиметабола – фігура мови.
7. Андронім – маритонім.
8. Апелятивація – деонімізація.
9. Апелятиви – загальні назви.
10. Апозиція – прикладка.
11. Апокопа – усічення.
12. Апосіопеза (апосіопезис) – умовчання.
13. Асиндетон – безсполучниковість.
14. Астронім – космонім.
15. Атлас лінгвістичний – атлас діалектологічний.
16. Атрибут – означення.
17. Аргументативи – збільшувані утворення.
18. Ауслаут – кінець слова.
19. Багатозначність – полісемія – полісемантизм.
20. Багатосполучниковість – полісиндетон.
21. Бажальне речення – оптативне речення.
22. Безособово-предикативні слова – предикативи.
23. Білінгвізм – двомовність.
24. Бойківський говір – Північнокарпатський говір.
25. Буква – літера.
26. Вибух – експлозія.
27. Вихідна основа – твірна основа.
28. Вихідне слово – твірне слово.
29. Відприкметникові утворення – деад’єктиви.
30. Власних назв словник – ономастичний словник – ономастикон.
31. Гіатус – зіяння (зяяння).
32. Гіпотаксис – підрядність.
33. Гуцульський говір – Східнокарпатський говір.
34. Давноминулий час – плюсквамперфект.
35. Двозвук – дифтонг.
36. Дезафіксація – декомпозиція.
37. Демінутиви – зменшувальні утворення.
38. Дериватологія – словотвір.
39. Дисфемізм – какофемізм.
40. Диференційна ознака – дистинктивна ознака – розрізнювальна ознака.
41. Діловий стиль – офіційно-діловий стиль.
42. Долівський говір – Наддністрянський говір – Надсянський говір.
43. Еквіваленти речення – слова-речення.
44. Єдинопочаток – анафора.
45. Закінчення – флексія.
46. Західнокарпатський говір – Лемківський говір.
47. Західнополіський говір – Волинсько-поліський говір.
48. Зворотна деривація – редеривація.
49. Зворотний займенник – інверсійний займенник.
50. Звукові закони – фонетичні закони.
51. Зімкнено-фрикативні приголосні – африкати.
52. Зміни значення – семантичні зміни.
53. Ідеографічний словник – тезаурус ідеографічний.
54. Ідіолект – індивідуальний стиль.
55. Інверсійний словник – зворотний словник.
56. Інкунабули – першодруки.
57. Інтерференція – накладання.
58. Інфінітив – неозначена форма дієслова.
59. Історичні чергування – морфологічні чергування – традиційні чергування.
60. Какофонія – немилозвучність.
61. Каузальність – причиновість.
62. Клична форма – кличний відмінок.
63. Колоквіалізм – розмовна лексика.
64. Конфіскація – префіксально-суфіксальне творення.
65. Лексикографія – словникарство.
66. Лінгвістика – мовознавство.
67. Магія мовна – магія слова.
68. Межа – морфемний шов.
69. Метаналіз – перерозклад.
70. Міжстильова лексика – нейтральна лексика.
71. Морфемна будова слова – морфемний склад слова.
72. Надфразова єдність – складне синтаксичне ціле.
73. Назва – найменування.
74. Назви виконавців дії – агентиви.
75. Назви жителів – катойконіми.
76. Назви населених пунктів – ойконіми.
77. Нарощення морфем – розширення морфем.
78. Незакінчене речення – обірване речення.
79. Несловникова лексикографія – глосографія.
80. Одиничні іменники – сингулятиви.
81. Означення – атрибут.
82. Орфографічний словник – правописний словник.
83. Паратаксис – сурядність.
84. Пень – основа словозмінна.
85. Персоніфікація – уособлення – прозопопея.
86. Північне наріччя – польське наріччя.
87. Повнозначні слова – самостійні слова.
88. Покутсько-буковинський говір – Надпрутський говір.
89. Посесивність – присвійність.
90. Праслов’янська мова – спільнослов’янська мова.
91. Префікс – приросток.
92. Префіксальне словотворення – префіксація.
93. Прислів’їв та приказок словник – паремологічний словник.
94. Приставні звуки – протеза.
95. Риторична фігура – фігура мови.
96. Розрізнювальна ознака – диференційна ознака.
97. Семантичні зміни – зміни значення.
98. Середник – крапка з комою.
99. Сила звука – інтенсивність звука.
100. Синоніми абсолютні – синоніми повні.
101. Синтетизм – синтез.
102. Складноскорочене слово – абревіатура.
103. Словотвірний словник (словотворчий словник) – дериваційний словник.
104. Неповнозначні слова – службові слова.
105. Сонорні приголосні – сонанти.
106. Сполучна морфема – інтерфікс.
107. Стик морфем – морфемний шов.
108. Стилістика – лінгвостилістика.
109. Стилістична фігура – фігура мови.
110. Суфіксальна деривація – суфіксальний словотвір.
111. Темпоральність – категорія часу.
112. Угроруська мова – угроруський язик – руський язик.
113. Україністика – українське мовознавство.
114. Формант – форматив.
115. Фрикативні приголосні – щілинні приголосні – спіранти.
Додаток 3
Варіанти лексем
1. Англізм – англіцизм.
2. Антомазія – антомасія.
3. Апосіопеза – апосіопезис.
4. Галицизм – галичанізм.
5. Депалаталізація – диспалаталізація.
6. Дериваційне правило – правило деривації.
7. Диграма – диграф.
8. Діакритики – діакритичні знаки.
9. Еліпсис – еліпс.
10. Зіяння – зяяння.
11. Ідіома – ідіом.
12. Каузативні дієслова – каузативи.
13. Латиниця – латинка.
14. Лінгвістична географія – лінгвогеографія.
15. Матронім – метронім.
16. Мовна культура – культура мови.
17. Незмінні слова – незмінювані слова.
18. Оксиморон – оксюморон.
19. Ономастика поетична – ономастопоетика.
20. Ономастичний словник – ономастикон.
21. Опрощення – спрощення.
22. Парафраз – перифраз.
23. Підрядний зв'язок – підрядність.
24. Префіксально-суфіксальне словотворення – суфіксально-префіксальне словотворення.
25. Прогнозування лінгвістичне – прогностика лінгвістична.
26. Риторика – реторика.
27. Символізм звуковий – звукосимволізм.
28. Синонімів словник – синонімічний словник.
29. Словотвірний словник – словотворчий словник.
30. Соціолінгвістика – соціальна лінгвістика.
31. Спрощення – опрощення.
32. Тило – тила.
33. Фразеологічний словник – словник фразеологізмів.
34. Хіазм – хіазма.
Информация о работе Синонімія термінів (на матеріалі лінгвістичної терміносистеми)