Поняття реального, консенсуального та формального господарського договору

Залежно від юридичної  спрямованості господарські договори розрізняють як основні і попередні.

Основні договори безпосередньо породжують права і обов'язки сторін, пов'язані з реалізацією продукції, наданням послуг і т. Ін.

Статтею 182 ГК України врегульований  порядок укладення, розірвання та припинення попереднього договору. Попередній договір укладається з метою укладення в майбутньому, не пізніше одного року, основного господарського договору. Він повинен містити умови, які б дали можливість сформулювати істотні умови основного договору. До укладення попереднього договору не застосовується загальний порядок укладення господарських договорів, передбачений статтею 181 ГК України.

Якщо сторона, яка уклала попередній договір, одержавши проект основного договору, ухиляється від  його укладення, друга сторона має  право вимагати укладення основного  договору в судовому порядку.

Зобов'язання укласти на основі попереднього основний господарський договір є обов'язковою для сторін, проте якщо до закінчення строку, в який сторони повинні укласти основний договір, одна із сторін не надішле проект основного договору другій стороні, зобов'язання укласти основний договір припиняється (ст. 182 ГК України).

Дуже схожою на попередній договір є угода про наміри вступити в договірні відносини  в майбутньому. Але, незважаючи на загальну формальну їхню схожість, попередній договір відрізняється від угоди про наміри. Угода про наміри лише фіксує бажання сторін вступити в договірні відносини в майбутньому і не породжує прав і обов'язків сторін.

Залежно від періодів виконання  своїх обов'язків суб'єкти господарювання укладають генеральні і поточні договори. Генеральні договори визначають умови виконання всіх узятих зобов'язань сторонами протягом усього їхнього строку (наприклад, будівництво складного, довгострокового об'єкта — атомної електростанції).Поточні договори конкретизують генеральні договори на певні періоди, на періоди виконання певних обсягів робіт, скажімо, будівництво окремих споруд, які є складовими частинами об'єкта, обумовленого генеральним договором (закінчення будівництва якоїсь частини (черги) АЕС).

Генеральні договори укладаються  на тривалі строки — на п'ять і  більше років, і, навпаки, поточні, які  конкретизують періоди виконання  зобов'язань, що виникають із генеральних  договорів, — на коротші періоди  часу, як правило, на рік.

Від попередніх і генеральних  договорів слід відрізняти довгострокові договори за прямими тривалими господарськими зв'язками, які свого часу набули широкого застосування в поставочних відносинах. У юридичній літературі донині не проведено чіткого розмежування між ними. Але погодитися з точкою зору про те, що довгостроковий договір за своєю юридичною природою є попереднім, не можна з таких міркувань. Суть попереднього договору полягає в тому, що з нього випливає зобов'язання укласти договір у майбутньому. Через це попередній договір, виконавши свою функцію, тобто зобов'язавши сторони укласти договір у майбутньому, вважається виконаним і припиняє свою дію. Договір поставки за прямими довгостроковими господарськими зв'язками, укладений сторонами, як правило, на п'ять років або ж на триваліший період, перебуває в стадії виконання протягом усього періоду, на який він був укладений, за винятком випадків, передбачених чинним законодавством, коли він підлягає зміні, розірванню тощо.

Залежно від способу укладення  договори бувають взаємоузгоджені  і договори приєднання.

В умовах ринкових відносин основна кількість договорів  укладається суб'єктами господарської діяльності вільно, на свій розсуд, без будь-яких приписів, за простою згодою сторін — взаємоузгоджено — з дотриманням таких принципів:

Суб'єкти абсолютно вільні у вирішенні питання укладати чи не укладати договір, за винятком, коли зобов'язання укласти договір передбачено законом або добровільно прийнятим зобов'язанням;

Вибір контрагента при укладенні договору добровільний;

У суб'єктів господарювання є можливість вибору виду договору;

Сторони за своїм розсудом визначають і формулюють конкретні умови (зміст) договору, окрім випадків, передбачених законодавством, або ж у зв'язку з їх попередньою домовленістю.

Це, як правило, договори купівлі-продажу, поставки, інші договори на передачу майна у власність, у строкове платне і безоплатне користування, на виконання робіт тощо.

При укладенні договорів приєднання їх умови (зміст) формулюються тільки однією із сторін. Інша сторона позбавлена можливості доповнювати або ж змінювати ці умови, вона може укласти такий договір, погодившись із цими умовами в цілому.

Цей договір характерний  тим, що його умови формуються однією із сторін (оферентом), а друга не може їх спростувати або ж викласти у своїй редакції, а тому перебуває  в повній залежності від першої сторони. У зв'язку з цим слід було б  передбачити в законодавстві  порядок, згідно з яким надати право  стороні, яка приєднується, звернутися в судові органи із заявою про зміну умов договору, в якому передбачені такі умови, які хоч і не суперечать чинному законодавству, але настільки обтяжливі для сторони, що при укладенні взаємо-узгодженого договору вона б на такі умови не погодилася.

Прикладом таких договорів  є договори перевезення, договори на відкриття банківського рахунку  та ін.

Особливостями і специфікою внутрішньогосподарської діяльності юридичних осіб характеризуються внутрішньогосподарські договори, у форму яких, у відповідних випадках, вона втілюється. Суб'єктом цих договірних відносин завжди, принаймні однією зі сторін, є підрозділ юридичної особи. Другою стороною може виступати інший підрозділ або ж юридична особа в цілому. Внутрішньогосподарські договори набувають широкого застосування в умовах розвитку корпоративних відносин.

У сучасних умовах у зв'язку зі змінами, що відбуваються в економіці  України, система договорів потребує подальшого удосконалення. Зі скасуванням  планових засад у регулюванні  народного господарства і розвитком  підприємництва сторонами договору, скажімо поставки, можуть бути не тільки юридичні, але й фізичні особи-підприємці. Ця обставина сприяла наближенню договору поставки до договору купівлі-продажу. У межах структури цих договорів помітного розвитку набули бартерні договори. Виникли і такі різновиди договорів, як договори лізингу, що не охоплюються поняттям договорів майнового найму. Суттєво розширилося коло договорів, які входять до складу договорів підрядного типу і договорів про надання послуг[6].

Консенсуальної договір (від лат. Consensus - згода ) - цивільно -правовий договір , який визнається укладеним з моменту узгодження істотних умов сторонами. Більшість цивільно-правових договорів відноситься до консенсуальних (наприклад, договір купівлі-продажу, договір найму, договір поставки та ін.) Консенсуальної договір не вимагає яких-небудь умов з оформлення та виконання, окрім як обопільна згода сторін на його укладення.

В основу консенсуального договору покладено взаємну довіру сторін договору. Обмінюючись взаємними  обіцянками виконати ті чи інші дії, кожна  сторона покладається на чесність свого  контрагента і засновує свої розрахунки на взаємному інтересі в договорі. Тому підставою договору є просте угоду, а не попереднє виконання  договору однією зі сторін, як в реальному  договорі, або сувора форма, як у  стіпуляціі.

Сила консенсуального договору полягає не в самих словах угоди, а в його внутрішньому змісті - відповідно еквівалентів, обмінюваних сторонами  і оцінюваних по початках доброї совісті. Тому консенсусний договір завжди є  двостороннім договором і по суті взаємним, тобто таким, виконання  якого можна вимагати лише тоді, коли з боку вимагає виконані його обов'язки або існує готовність до їх виконання .

Двобічність і взаємність створюють  юридичну рівність сторін, його уклали, тобто рівність відповідальності та її підстав. В історичному розвитку консенсусний договір є тому виразом  цілком розвиненого і вільного ладу громадянського суспільства, побудованого на обширному цивільному обороті  і, на противагу реального договору, на міцному особистій довірі.

Консенсуальні договори (від лат. консенсус - угода ) - це такі, які виникають у момент намірів сторін, виражених словами або конклюдентними діями, тобто достатньо досягнення сторонами домовленості з усіх істотних умов. З моменту досягнення згоди договір вважається укладеним, у його сторін виникають відповідні права і обов'язки. Так, досягнення сторонами договору купівлі-продажу згоди щодо предмета й ціни породжує обов'язок продавця передати річ у власність покупця і зустрічний обов'язок покупця сплатити певну грошову суму (ст.662, 692 ЦК України).

Реальний договір - цивільно-правовий договір, для визнання якого ув'язненим потрібно передача речі , грошових сум або іншого майна. Реальний договір набуває чинності з моменту передачі об'єкта. Реальними є , зокрема:

• договір позики ;

• договір оренди транспортного  засобу ;

• договір зберігання .

Договір позики - це угода, в якому одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні ( позичальникові) гроші або інші речі, визначені родовими ознаками. Позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей (суму позики) або рівну кількість інших отриманих їм речей того ж роду і якості. Суб'єктами договору позики (позикодавцем і позичальником) можуть бути будь-які російські та іноземні юридичні і фізичні особи, а також особи без громадянства. У той же час для деяких категорій організацій передбачені певні обмеження, так, наприклад, кредитні організації для видачі позик і кредитів повинні отримати ліцензію на даний вид діяльності, а мікрофінансові організації повинні бути внесені до державного реєстру мікрофінансових організацій.

Оренда транспортних засобів - один з видів орендних відносин, що грунтується  на договорі оренди транспортних засобів, що поділяється на:

• договір оренди транспортного  засобу (фрахтування на час) з екіпажем, за яким орендодавець надає його орендарю у тимчасове володіння та користування за плату і при цьому надає  своїми силами послуги по управлінню ним і технічної експлуатації;

• аналогічний договір , але без  екіпажу і надання додаткових послуг.

Для укладання реального договору (від лат. геs - річ) необхідні не тільки узгодження волі сторін, а й передача речі - об'єкта договору. Поки передача речі не відбудеться, договір не вважається укладеним. Наприклад, реальною угодою є договір позики (ст. 827 ЦК України доки гроші не передані позичальнику, права і обов'язки у сторін не виникають). Отже, обіцянка дати гроші у позику не означає, що потенційний позичальник набуває права вимагати виконання цієї обіцянки.

Для укладання формального договору необхідні два моменти: узгодження волевиявлення сторін (консенсус) та вираження волі у певній формі, що визначена законом (наприклад, рента ст. 732 ЦК України, дарування ч. 2-4 ст. 719 ЦК України). Форма договорів письмова або нотаріальна, причому здебільшого регулюється імперативними нормами. Як консенсуальний, так і реальний договір може бути формальним.

 

 

ВИСНОВОК

Договір являє собою одне із самих  унікальних правових засобів, у рамках якого, у багатьох випадках, інтерес  кожної сторони, може бути вдоволений лише за допомогою задоволення інтересу іншої сторони. Це і породжує загальний  інтерес сторін в укладанні договору і його належному виконанні. Тому саме договір, заснований на взаємній зацікавленості сторін, здатний забезпечити  таку організованість, порядок і  стабільність в економічному обороті, яких неможливо домогтися за допомогою  самих твердих адміністративно-правових засобів.

З поняттям та умовами договору тісно  пов'язане питання з їх класифікацією. У теорії зобов'язального права  існує безліч класифікацій договорів, більшість яких будується або  за економічним, або за юридичним  критерієм, або за різними варіантами поєднання того й іншого критерію. Першочергове значення договорів у  цивільному обороті обумовило включення  у Цивільний кодекс України безліч норм, які відносяться до нього. Серед  таких норм необхідно виділити по меншій мірі дві групи: по-перше, загальні положення, котрі визначають зміст  окремих договорів, і, по-друге правила  о типових договорах. Класифікація договорів полегшує застосування окремих  норм саме до того чи до іншого типу договору. Крім того, вона дає можливість виявляти риси подібності і відмінності правового  регулювання тих чи інших суспільних відносин, сприяє подальшому вдосконаленню  і систематизації законодавства.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Господарський кодекс України
2. Цивільний кодекс України
3. Господарське право - Вінник О.М. Бібліотека українських підручників. Електронний ресурс:

http://libfree.com/142987770_pravogospodarski_dogovori.html

4. Господарське право: Практикум / B.C.Щербина, Г.В.Пронська, О.М.ВІнник та ін.
5. Господарське право. Електронний ресурс: http://libfree.com/188553651_pravofunktsiyi_gospodarskogo_dogovoru.html
6. [Господарське право України. Електронний ресурс: http://www.pravoznavec.com.ua/books/312/24002/14/].