Українські народні традиції у фізичному вихованні дітей та підлітків

Міністерство  освіти і науки України

Кам’янець-Подільський національний університет  
 
 
 

                                                   Кафедра теорії і методики фізичного виховання 
 

КУРСОВА робота 

     Тема: „ Українські народні традиції у

     фізичному вихованні дітей  та підлітків” 
 
 

                                           Виконавець: студент ІІІ курсу

                                           факультету фізичної культури

                                           заочної форми навчання

                                           Шайдюк А.В. 
 

                                           Науковий  керівник:

                                           Бесарабчук Г.В. 
 
 
 
 
 
 
 

Кам’янець-Подільський

2008 р. 

    ЗМІСТ 

Вступ   ___________________________________________________________3

1. Традиції фізичного виховання в українській етнопедагогіці  ____________4

2. Структура і особливості функціонування системи української

народної  фізичної культури_______________________________________7

3. Закономірності та принципи української народної

     фізичної культури _____________________________________________11

4. Дитячі громадські організації та фізичне виховання

    школярів ____________________________________________________18

Висновки  _______________________________________________________25

Список  використаної літератури  ____________________________________26 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Вступ

    Серед багатьох сфер людської діяльності чільне місце посідає фізична культура. Фізична культура ― це частина культури суспільства, сукупність досягнень, що спрямовані на фізичне вдосконалення людини. Кінцевий результат фізичної культури визначається станом здоров'я людини, її фізичними можливостями, творчим довголіттям.

    Фізична культура в Україні своїм корінням сягає в далекі праукраїнські  часи. Свій етногенез український народ веде від слов'ян, людей великого зросту і досконального фізичного розвитку. Своїх дітей, слов’яни ще із 7-ми років навчали стрільбі з лука, володінню списом і арканом, їзді верхи, а з 12-ти років ― справжньому військовому мистецтву. За своїм соціальним значенням система військово-фізичного виховання в Київській Русі була не менш, а може й більш прогресивна, ніж, наприклад, рицарські системи на Заході. Пояснюється це історичними особливостями розвитку українського народу і, зокрема, відповідальністю батьків за виховання своїх дітей.

    Давні слов'яни жили в тісних зв'язках  з природою і як їхні господарські заняття, так і весь світогляд  єдналися з явищами природи. Поклоніння силам природи, божествам, уславлення їх піснями, танцями та іграми мало під собою практичну основу ― прагнення задобрити оточуючу природу і таким чином забезпечити собі достаток і благополуччя. Ігри присвячувалися матері-Землі, богу сонця ― Ярилі, богу війни ― Перену. Масові ігри слов'ян відбувалися на весіллях, в місцях обміну товарів, на похоронах та після судів (незалежно від результатів).

    Ігрища  складалися з танців, пісень, різноманітних  ігор та фізичних вправ, що носили змагальний характер. На ігровищах молодь прагнула показати своє вміння в стрільбі з  лука, киданні каменів в ціль і на відстань, верховій їзді і т. д.

    Живучи  серед войовничих народів, стародавні слов'яни особливу увагу зосереджували  на військово-фізичному вихованні  молоді. Поряд з силою, кмітливістю, витривалістю і сміливістю справедливий подив у літописців викликали винахідливість та підприємливість наших предків. Традиційні засоби і форми фізичної культури українців отримали свій подальший розвиток в часи існування Київської Русі. Поступово починає складатися досить чітка система фізичного та психофізичного виховання дітей та молоді.

    Мета: дослідити використання традицій українського народу, як засобу фізичного виховання дітей та підлітків.

    Завдання: обґрунтувати організацію та форми виховання дітей та підлітків з використанням традицій української народної фізичної культури.

    Об’єкт  дослідження: традиції української народної фізичної культури.

    Предмет дослідження: фізичне виховання дітей та підлітків.

    Практичне значення: результати отримані в ході виконання роботи можуть застосовуватися учителями фізичної культури та класними керівниками при фізичному вихованні дітей та підлітків, як на уроках фізичної культури так і в позакласній роботі.  

    1. Традиції фізичного  виховання в українській  етнопедагогіці.

    Важливою  складовою української етнопедагогики є народна фізична культура, яка включає види рухової активності та методи їх використання, які історично склалися в середовищі українського етносу з метою адекватного біологічного, психологічного, морального впливу на природний розвиток людини, її пристосування до навколишнього середовища, підготовки до трудової діяльності та військової справи. Досліджуючи народні форми фізичного виховання, відомий вчений Василь Елашвілі підкреслював: „...немає в світі народу, в якого б не було своїх видів фізичних вправ та рухливих ігор, які складають один з елементів культури та побуту „ (1973). І дійсно, підтвердженням цьому є наявність світової скарбниці національних засобів фізичного виховання, великої кількості самобутніх фізичних вправ та рухливих ігор, частина з яких не тільки побутує у того чи іншого народу, але й отримала широкий розвиток і вийшла на арену світової практики. Кожен народ залежно від соціально-економічних умов свого    розвитку, географічного     положення, історично   виробляв  самобутні  види ігор   та окремі   своєрідні                                                                            системи     національного   тіловиховання.    Не   є     винятком у    цьому 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

заводять   свої    ігри    борюкаються,    бігають    наввипередки,    будують в’ежу, остаючи один на одного тощо.

    2. Структура і особливості  функціонування системи  української народної  фізичної культури

    Суттєвою  рисою фізичного виховання в  українській народній педагогіці є те, що воно здійснюється в багатьох організаційно-структурних формах. Як зазначалося вище, фізичне виховання хлопчиків і дівчаток до семирічного віку проходило переважно під наглядом батьків, або інших членів сім'ї і мало дещо відмінний характер залежно від статі дитини. Починаючи з семирічного віку до виховання дітей долучаються різноманітні інституції .дівочі, хлоп'ячі та парубоцькі громади, братства, національні навчальні заклади тощо.

    Важливу роль у фізичному вихованні української  молоді (особливо сільської) відіграли парубоцькі громади - своєрідні об'єднання неодружених юнаків. У багатьох селах Київщини, Чернігівщини та Полтавщини дівочі та парубоцькі громади, хоч і в значно слабшій формі, збереглися аж до 30-х років нашого століття. Головною умовою вступу в парубоцьку громаду був вік. До громади приймали хлопців, які досягнули 16-18 річного віку, причому громада особливу увагу звертала на зріст та фізичну силу новачка, маючи надію придбати в його особі надійного товариша. В тому випадку, коли в сім'ї було двоє або більше синів, молодший брат мав право вступу до громади лише після того як старший одружиться. Виняток робили тільки в тому випадку, коли молодший брат був фізично сильніший за старшого.

    Парубоцькі  громади високо цінували в своїх  товаришах сміливість, кмітливість, а за порушення загальноприйнятих норм життя (пияцтво, крадіжки і т. п.) ганебно виганяли з членів громади.

    Характерною ознакою колориту української землі  були мандрівні борці -молоді хлопці, які ходили по селах, і мірялися силою з сільськими парубками. " Давно се діялось колись, ще як борці у нас ходили по селах . " - писав у своїй поезії „ Титарівна" Тарас Шевченко. Перемога в таких імпровізованих поєдинках з мандрівними борцями дуже високо цінувалася не тільки серед молоді, а й дорослого населення, а переможець, як правило увінчувався вінком 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

   3. Закономірності та принципи української народної фізичної культури.

    Система української народної фізичної культури є складовою багатофункціональною цілістю, яка складається з світоглядно-філософських основ, комплексу народних знань і уявлень про фізичний розвиток і фізичне виховання людини, мови спілкування, збереження і передачі інформації, народних засобів фізичного виховання і традицій використання сил природи, гігієнічних факторів здорового способу життя, форм організації і реалізації народної фізичної культури, методичних особливостей використання засобів народної фізичної культури тощо.

    Епохальним  фактором, що змінив сутність філософсько-світоглядних засад української народної фізичної культури можна вважати прийняття  у кінці X ст. у Київській Русі християнства. Християнство, запровадивши новітні для тогочасного світогляду цінності, спричинилося і до подальшого розвитку народних філософсько-релігійних концепцій про тілесне і духовне буття людини у цьому світі.

    Особливої уваги потребує розгляд лінгвістичних, культурологічних та психологічних  аспектів мови спілкування, збереження і передачі інформації у сфері народної фізичної культури. Певне мовне середовище, крім окреслених комунікативних функцій, формує також і певний психічний комфорт особистості, включеної у діяльність з оволодіння цінностями народної фізичної культури. Кожен історичний період розвитку українського етносу має у цьому відношення свої особливості. Так в період козаччини існує чітка орієнтація на збереження української мови як у професійній, так і в народній культурі. Прикладом протилежного становища може слугувати розгляд аспектів мовного середовища у професійній фізичній культурі (особливо спорті вищих досягнень) і народній фізичній культурі, які склалися на сьогоднішній день в Україні. Наукове вирішення висвітлених проблем є надзвичайно актуальним, адже такий мовний "дуалізм" не сприяє становленню повновартісної національної системи фізичного виховання. Народні    засоби і   методи     фізичного           виховання пройшли  теж своєрідну   еволюцію    від  чисто       синкретичних, пов'язаних з іншими      складовими   етнічної     культури     найдавніших     способів