ЗМІСТ

 

ВСТУП

      Актуальність  даної роботи визначається тим, що досягнення високих спортивних результатів в умовах зростання конкуренції вимагає постійного вдосконалення технічної майстерності борця.

      В останні роки увагу дослідників і педагогів спорту привертає проблема розвитку спеціальних силових якостей, які багато в чому визначають результативність діяльності спортсмена. Фізична, психологічна і теоретична підготовка борців проявляється в їхніх технічних діях, від ступеня досконалості яких залежить, в остаточному підсумку, успіх виступу спортсменів у змаганнях. При цьому досліджується взаємозв’язок надійності наступальних дій і здатності борців проявляти значні м’язові зусилля в найкоротший час. Саме силові та якості бистроти, силова витривалість є провідними у змагальній діяльності борців [2, c. 56].

      Досягнення  високих спортивних результатів  закладається в дитячому та юнацькому  віці, а наявні теоретичні положення, в основному, належать до тренування дорослих борців, що підтверджує актуальність проблеми як для теорії, так і практики підготовки молодих борців. Крім цього ці принципово важливі положення не знайшли достатнього теоретичного і методичного обґрунтування, не відбивають їхніх взаємозв'язків як цілісної системи.

      Основною  причиною сформованої ситуації очевидно є відсутність єдиного науково  обґрунтованого підходу, що повинен  базуватися на принципі єдності закономірностей  вікового розвитку спортсменів, їхніх  індивідуальних можливостях, закономірностях становлення спортивної майстерності.

      Курсова робота присвячена дослідженню особливостей фізичної підготовки борців та пошуку шляхів покращення існуючих методик.

      Об'єкт  дослідження - навчально-тренувальний процес борців.

      Предмет дослідження - система спеціальної фізичної підготовки борців.

      Мета  роботи - узагальнення та систематизація теоретичних відомостей про процес спеціальної фізичної підготовки борців.

      Завдання  курсової роботи:

• здійснити теоретичний аналіз досліджуваної теми;
• з’ясувати особливості спеціальної силової підготовки борців;
• вдосконалити процес підготовки борців.

      Теоретичне  значення полягає у вивчення та узагальнення досвіду з фізичної підготовки борців.

      Практичне значення полягає у знаходженні шляхів оптимізації фізичної підготовки борців.

     Структура роботи. Курсова робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури. Загальний обсяг роботи - 27 сторінок.

 

РОЗДІЛ 1. ПРОНЯТТЯ ФІЗИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ

      1.1 Загальна фізична  підготовка

      Фізичне виховання і спорт є складовою навчально-виховного процесу дітей та молоді, а також повноцінного життя дорослого населення нашої держави, їх основне призначення полягає у зміцненні здоров'я, підвищенні фізичних і функціональних можливостей організму людини, забезпеченні здорового дозвілля, відтворенні трудового потенціалу населення.

      Загальна  фізична підготовка є основним, базовим  видом фізичного виховання, що реалізує загальну підготовчу спрямованість  системи фізичного виховання  в цілому, її зміст, засоби, методи та форми організації занять передбачають створення надійної бази фізичної підготовленості до будь-якого виду діяльності людей у процесі життя (професійної, побутової).

      Загальна  фізична підготовка не лише створює  передумови, а й визначає рівень і темпи розвитку основних рухових  здібностей людини: сили, бистроти, витривалості, гнучкості, спритності. Тому завданнями загальної фізичної підготовки є:

      - зміцнення здоров'я, протидія  негативному впливу на людину умов життя, побуту, трудової діяльності, процесів старіння;

      - забезпечення всебічного й гармонійного фізичного розвитку людини;

      - створення бази для спеціальної  фізичної підготовленості до  конкретних видів діяльності.

      Провідну  роль у змісті загальної фізичної підготовки відіграють природні види рухів та похідні від них, що супроводжують людину протягом всього життя (різноманітні види ходьби, бігу, стрибків, метань). Крім того, загальна фізична підготовка може містити у собі елементи різних видів спорту: рухливих і спортивних ігор, гімнастики, акробатики, атлетизму, плавання, легкої атлетики тощо. Також можуть використовуватися вправи на тренажерах [7, c. 67].

      Необхідність  використання різноманітних засобів  загальної фізичної підготовки полягає у тому, що до занять фізичними вправами залучаються практично всі верстви населення.

      Особливої актуальності процес фізичного виховання набуває в умовах порушення економічної рівноваги в державі, що супроводжується зниженням життєвого рівня людей і призводить до значного погіршення їхнього фізичного стану, здоров'я та зменшення середньої тривалості життя.

      Так, встановлено, що 90 % дітей, учнів і студентів мають відхилення у стані здоров'я, понад 50 % із них мають незадовільний стан фізичної підготовленості. Щорічно до лав Збройних сил України за станом здоров'я не призивається кожний четвертий юнак призовного віку. Кількість інвалідів в Україні сягає 2 млн. Така ситуація може призвести до того, що основна частина населення України молодого віку складатиметься з фізично та психічно неповноцінних людей.

      Вирішенню зазначених проблем держава надає програмного значення і розглядає сферу фізичного виховання і спорту як найбільш економічно вигідний та ефективній засіб профілактики захворюваності й зміцнення генофонду.

      Фізичне виховання у навчально-виховній сфері має закласти основи фізичного і морального здоров'я, вдосконалити фізичну і психічну підготовку до активного життя і майбутньої професійної діяльності на принципах індивідуального підходу, пріоритету оздоровчої спрямованості, широкого використання різноманітних засобів і форм фізичного вдосконалення, безперервності цього процесу [15, c. 56].

      Відповідно  до затверджених державних стандартів вищої освіти, «Фізичне виховання» зараховано до переліку нормативних  навчальних дисциплін освітньо-професійних  програм підготовки фахівців за всіма  напрямами й спеціальностями. Зміст навчальної програми передбачає опанування студентами теоретичних і практичних основ фізичного виховання, підвищення рівня фізичної підготовленості до встановлених державою вимог. Під час проведення підсумкового контролю знань і умінь студенти зобов'язані скласти державне тестування рівня фізичної підготовленості.

      Рівень  фізичної підготовленості студентів  має тенденцію до зниження на 2-му році навчання. Цей факт пояснюється  рядом об'єктивних і суб'єктивних причин:

• відсутність у певної кількості студентів бажання і зацікавленості щодо подальшого покращення досягнутого результату. Переважна більшість студентів мотивована лише на підготовку за фахом і розглядає фізичне виховання як зайву перешкоду на цьому шляху;
• велика завантаженість студентів аудиторними заняттями й самостійною роботою, що об'єктивно обмежує їхню фізичну активність і спричиняє «руховий голод»;
• 20 % студентів через низький рівень своєї фізичної підготовленості нездатні успішно скласти державні нормативи. Деякі з них досить легко можуть впоратися із вправами на бистроту, гнучкість та спритність, але при цьому їм бракує сили і витривалості. І навпаки, студенти більш потужної статури мають певні труднощі при складанні нормативів з легкої атлетики. У зазначеної категорії студентів виявлено певні відхилення і диспропорцію рівня фізичного розвитку [100, c. 416].

      1.2 Фізична підготовка  борців

      Фізичною  підготовкою борця прийнято називати виховання його фізичних якостей, що виявляються у руховій здатності, необхідній в умовах змагальної боротьби. Специфічний зміст фізичної підготовки складає виховання силових та здібностей бистроти, витривалості та гнучкості.

      В цілому цей бік спортивної підготовки у більшій мірі, ніж інші, характеризується фізичними навантаженнями, що впливають  на морфо-функціональні властивості організму і спрямовуючі тим самим його фізичний розвиток. Фізична підготовка є в цьому відношенні основою змісту спортивного тренування.

      До  фізичної підготовки борця можна  віднести також виховання координаційних здібностей, але їх у такій же мірі можна віднести до технічної та тактичної підготовки.

      Практика  спорту та спеціальні дослідження свідчать, що рухи борця - це результат узгодження діяльності ЦНС та периферійних відділів рухового апарату, зокрема м’язової системи. Без прояву м’язової сили жодні фізичні вправи, тим більш прийоми виконати неможливо. Спортивна боротьба, характеризується комплексним проявом рухових якостей. Тому основним у спеціальній фізичній підготовці борця є спеціальна силова підготовка, яка передбачає комплексне виховання вибухової сили, силової витривалості та частково силової спритності [1, c. 48].

 

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ФІЗИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ БОРЦІВ

      2.1 Методика силової підготовки борців

      Недостатній комплексний розвиток усіх видів  сили, як правило, не дозволяє у повній мірі реалізувати техніко-тактичні можливості спортсмена, веде до перенапруження і з рештою до серйозних травм.

      В теорії та практиці спорту основним засобом  для розвитку сили та зміни якості м’язів у бажаному напрямку вважається тренування з обтяженнями. У сучасному розумінні - це систематична, добре спланована програма вправ, виконуючи яку спортсмен використовує штангу, гантелі, інші снаряди та тягарі, різноманітні тренажери опір партнера, а також власну вагу з метою збільшення опору при різних рухах тіла [14, c. 113].

      Методика  виховання сили містить в собі сукупність засобів, методів, режимів м’язової роботи, величин переборюваного опору, інтенсивності виконання вправ, кількості повтору вправ у одному підході, тривалості та характеру відпочинку між підходами. При цьому важливо підкреслити, що всі перечисленні компоненти методики тісно взаємопов’язані та взаємозумовлені. Якщо у процесі силової підготовки борця буде випущений із зору хоча б один із цих компонентів, може не тільки знизитися її ефективність, але й змінитися характер силового розвитку. Мова йде про зростання сили з одночасним збільшенням м’язової маси - явищем небажаним у боротьбі; та про зростання сили без значного збільшення маси м’язів. Тому тренер та спортсмен повинні заздалегідь намітити засоби та методи силової підготовки, що, в свою чергу, дозволить визначити переважаючий режим роботи м’язів, величину переборюваного опору та інтенсивність виконання вправи. І вже безпосередньо у ході тренувального заняття слід суворо контролювати кількість повторів, або тривалості виконання вправи в одному підході для підтримки запланованої інтенсивності навантаження, а також характер та тривалість пауз відпочинку. 

      Перераховані  компоненти методики свідчать про те, що вона є ключем до вирішення усіх основних питань силової підготовки. Бо розвиток будь-якого виду м’язової сили передбачає свою, строго визначену, інтенсивність силового навантаження, постійну для усіх етапів цілорічного тренування. Обсяг же лімітується тим числом вправ, які борець може виконати зберігаючи необхідну інтенсивність. Наприклад, головним у тренуванні, спрямованому на розвиток сили без значного збільшення маси м’язів є формування системи умовно рефлекторних зв’язків, що забезпечують найкращу між м’язову та внутрішньо м’язову координацію. Тому тут істотне бажання працювати з обтяженнями на якомога більшій вазі, з малим числом повторень у підході та великими інтервалами відпочинку між підходами. При такому режимі роботи виконання кожної вправи відбувається на фоні оптимального, незагальмованого внаслідок втоми стану ЦНС. Це, в свою чергу, сприяє формуванню найбільш тонких умовно-рефлекторних відношень у корі головного мозку [5, c. 87].

      Навпаки, тренування, яке має за мету розвиток сили з одночасним збільшенням м’язової маси, спрямоване на інтенсифікацію обмінних процесів у м’язах. Використовувані вправи повинні викликати достатньо велике, але не граничне м’язове напруження. Своєрідність технічних прийомів у боротьбі вимагає специфічного м’язового розвитку. При цьому необхідно враховувати таку обставину: якщо на етапі (базової) початкової спеціалізації важлива всебічна фізична підготовка, то на етапі спортивного удосконалення, у тренувальному процесі спортсменів високої кваліфікації, особливого значення набуває саме розвиток м’язів, що несуть основне навантаження.

      2.2 Вправи для тренування  борців

      Давно вважається признаним, що спина та ноги, ступінь їх розвитку складає основу сили борця. Однією із найбільш ефективних вправ силової підготовки є присідання зі штангою на плечах. Втягуючи в роботу великі м’язи, ця вправа стимулює розвиток сили борця. Слід відмітити, що присідання, як правило, виконується на половину, коли стегно та голінь складають прямий кут. Виконання повного присіду навряд чи може бути признаний доцільним по таких причинах:

• глибокий присід не є характерним для техніки спортивної боротьби;
• при роботі з великою вагою він збільшує небезпеку травми колінного суглобу.

      Присідання  зі штангою на грудях - різновидність попередньої вправи. Необхідно підкреслити, що присідання зі штангою на грудях у значній мірі акцентує роботу м’язів ніг [5, c. 345].