Аспекти розвитку дзюдо за межами Японії

У 1904 р боротьба дзюдо стала відома в Європі. Д. Кано спеціально відрядив своїх "професорів" для розширення "зони обслуговування" і пропаганди дзюдо. Стало модним мати тренера - японця, навіть якщо його послуги коштують дорого. Особливо велику популярність дзюдо набуло у Франції, Бельгії, Голландії, Іспанії, Англії. Ось чому спортсмени саме цих країн є найсильнішими на проведених у цей час чемпіонатах Європи та світу.

Війна залишила в Японії багато руйнувань. Майже всі шкільні та міські зали дзюдо були непридатні для занять. В довершення всього в листопаді 1945р. штаб американських окупаційних військ заборонив заняття з дзюдо в школах і інших офіційних установах. З 1947р. на американських військових базах японські тренера стали навчати дзюдо військовослужбовців. З відродженням дзюдо у всіх районах Японії стали проводиться змагання, а 1948р. Почали проходити першість країни. Незабаром була утворена Всеяпонська федерація дзюдо, а в Лондоні в цьому ж році була заснована Європейська федерація дзюдо, так японський національний вид спорту вийшов на міжнародну арену.

У 1951 році була створена Міжнародна федерація дзюдо, яка сприяла значному поширенню цього виду спорту, організовувала семінари тренерів, проводила стажування в інституті Кодокан. Надавала практичну допомогу в організації тренувального процесу, Навчанню фахівців і спортсменів.

У 1956 р в Японії був проведений перший чемпіонат світу. Першим переможцем став С. Нацуї. Уже в перші роки дзюдо не було виключно чоловічим видом спорту. У 1936 році декільком спортсменкам, в числі яких були Норітомі Масако, дочки Кано Такадзакі Ацуко і Вартанукі Норико, за великий внесок в розвиток боротьби були присвоєні почесні дані. Випускниці Кодокана задовго до визнання жіночого дзюдо працювали в спортивних клубах США. У 1953 і 1966 роках на чоловічих чемпіонатах країни були проведені показові виступи, але лише в 1974 році відбулися перші змагання жінок. 

На другому чемпіонаті світу (1958) переможцями також стали японці. Це було сприйнято як належне. Перший нищівний удар по престижу японських дзюдоїстів завдав голландець Антон Геесінк. На чемпіонаті світу в Парижі в 1961 році він став чемпіоном. Геесінк був значно важче японського представника у фінальній сутичці і просто «розчавив» його, провівши переможний утримання. Це призвело до того, що японці пішли на порушення традицій і ввели три вагові категорії.

 

9

У 1964 р Олімпійські ігри проходили в столиці Японії Токіо. Природно, японці не змогли пройти повз відкрилася можливості на правах господарів включити дзюдо в програму олімпійських ігор.

З 1965 року в дзюдо почали пробувати свої сили радянські самбісти. Практика суміщення виступів по самбо і дзюдо не сприяла успіху, тому в грудні 1972 року відбувся поділ федерацій самбо і дзюдо відповідно до наказу Госспорткомітета СРСР.

Успіх не змусив себе довго чекати. На Олімпійських іграх в Мюнхені перший чемпіон - Ш.Чочішвілі, напівважку вагу. Перший чемпіон світу - Невзоров В. в 1972 році.

Дзюдо  в усьому світі, набуло великого поширення. І досі проводиться велике число змагань як і в Україні, так і в багатьох країнах світу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

10

 

4. Дзюдо в Україні.                                                                                                       

 

Дзюдо на Україні має давні і славні традиції. Перші секції дзюдо в нашій країні з'явилися ще на початку тридцятих років минулого століття в Києві і Харкові. На жаль, після смерті в жовтні 1937 року Василя Ощепкова - першого пропагандиста японської боротьби на території колишнього СРСР, гуртки дзюдо на довгі роки припинили своє існування в Радянському Союзі.

До початку шістдесятих років у СРСР культивувалася тільки боротьба самбо. Але після включення в 1961 році дзюдо в програму Олімпійських Ігор, постало питання про цілеспрямовану підготовку дзюдоїстів.

У складі збірної СРСР, яка дебютувала на XVIII Олімпійських Іграх 1964 року в Токіо (Японія) не було українських дзюдоїстів.

Українці швидко освоїли японське бойове мистецтво і вийшли на передові позиції у збірній СРСР, успішно конкуруючи з дзюдоїстами з інших союзних республік. У квітні 1965 на Чемпіонаті Європи в Мадриді (Іспанія) найсильнішим дзюдоїстом Старого Світу стає львів'янин Володимир Куспіш. У 1968 році в Лозанні (Швейцарія) чемпіоном Європи стає Володимир Саунін, а через рік в Остенде (Бельгія) європейське "золото" вдається завоювати Анатолію Бондаренку. Двічі чемпіоном Європи серед юніорів стає Олександр Шуклин (Лісабон-1967 Лондон-1968).

У 1972 році офіційно була створена Федерація дзюдо СРСР. Право, провести в грудні 1973 року перший Чемпіонат СРСР з дзюдо, було надано столиці України - місту Києву. Наші дзюдоїсти не вдарили в бруд обличчям перед домашньою публікою. Чемпіонами СРСР стали Анатолій Новиков (Харків) і Валерій Рухлядев (Одеса), а всього на цих змаганнях українські дзюдоїсти завоювали сім нагород різного ґатунку. Надалі в різні роки чемпіонами СРСР ставали Валерій Двойников, Сергій Новіков, Віталій Биченок, Леонід Митник, Сергій Мезенцев і Фируз Маргіані.

 Сімдесяті роки минулого століття стали по справжньому золотою ерою нашого дзюдо. Представники української школи дзюдо, що входять до складу збірної СРСР регулярно піднімалися на п'єдестал пошани змагань найвищого рангу.

На XX Олімпійських Іграх 1972 року в Мюнхені (Німеччина) "бронзу" завоював харків'янин Анатолій Новиков. На Чемпіонаті Світу 1973 року в Лозанні (Швейцарія) бронзові медалі завоювали Анатолій Новиков і Сергій Новиков. Через два роки у Відні (Австрія) срібними призерами Чемпіонату Світу стають Валерій Двойников і Сергій Новиков.

Блискуче виступають українці і на чемпіонатах Європи у 1972 році в Воорбурге (Голландія). Вже через рік на Чемпіонаті Європи в Мадриді (Іспанія) титул найсильніших дзюдоїстів континенту завойовують Сергій Мельниченко і Сергій Новіков.

По справжньому тріумфальним для українських дзюдоїстів став Чемпіонат Європи 1974 року в Лондоні (Великобританія), де у складі збірної СРСР завойовують "золото" командного Чемпіонату Європи. Право приймати Чемпіонат Європи 1976 було надано Радянському Союзу. Вибір Держкомспорту СРСР і Федерації        дзюдо   СРСР    упав    знову на   столицю України. Виступаючи при

 

11

переповнених трибунах київського Палацу Спорту чемпіонами Європи стають Валерій Двойников і Сергій Новиков.

Найбільший успіх чекав українських майстрів татамі на XXI Олімпійських Іграх 1976 року в Монреалі (Канада). Олімпійським чемпіоном став київський динамівець Сергій Новіков, а його земляк і одноклубник Валерій Двойников завоював срібну медаль. Обидва дзюдоїста тренувалися під керівництвом видатного тренера Ярослава Івановича Волощука. Саме заслуженому тренеру СРСР та УРСР Ярославу Волощуку вдалося зібрати в Києві під дахом невеликого динамівського залу ціле сузір'я майстрів татамі світового рівня. Імена Сергія Новікова, Валерія Двойникова, Сергія Мельниченка, Володимира Саунін, Олександра Шуклина були ізвестнСССР, а й далеко за межами Радянського Союзу.

Вісімдесяті роки XX століття були не надто вдалими для нашого дзюдо. Українські майстри татамі втратили свої позиції в збірній СРСР і задовольнялися локальними успіхами. Призерами чемпіонатів СРСР стають Микола Домонтович, Магомед Кукурхоев, Лері Накані, Олег Зінченко, Геннадій Яременко, Вадим Кадзаев і Сергій Злобін.

 У середині вісімдесятих років отримує визнання і набуває популярності в СРСР жіноче дзюдо. Українські дзюдоїстки з успіхом виступають на чемпіонатах Радянського Союзу і входять до складу збірної СРСР, пробуючи свої сили і на міжнародній арені. Чотири рази чемпіонкою СРСР стає львів'янка Тетяна Гаврилова (1987, 1989, 1990, 1991). Двічі на найвищу сходинку п'єдесталу пошани чемпіонатів СРСР в абсолютній категорії піднімається Ірина Стешенко із Запоріжжя. Чемпіонками Радянського Союзу стають Людмила Матіевскій з Маріуполя, киянки Марина Невдащенко і Світлана Лисянська.

 У січні 1990 року, через через шістнадцять років після дебютного Чемпіонату СРСР столиця України знову приймала найсильніших дзюдоїстів Радянського Союзу. Українські майстри татамі успішно виступили в рідних стінах, завоювавши дев'ять нагород різного ґатунку. На найвищу сходинку п'єдесталу пошани піднялися Тетяна Гаврилова (Львів), Марина Невдащенко (Київ) та Ірина Стешенко (Київ). Срібні медалі в скарбничку української збірної поклали Валерій Юданов (Київ) та Ірина Стешенко (Київ). Володарями "бронзи" передостаннього союзного чемпіонату стали Юрій Меєрович (Київ), Геннадій Яременко (Одеса), Наталія Сліваева (Київ) і Світлана Лисянська (Київ).

Після розпаду Радянського Союзу, на початку 90-х років минулого століття почався новий етап розвитку дзюдо в нашій країні. 21 січня 1991 року на настановної конференції в місті Києві була створена Федерація дзюдо України (ФДУ). Першим президентом ФДУ одноголосно був обраний Володимир Васильович Барабаш, пост віце-президента зайняв Ярослав Іванович Волощук, а на посаду генерального секретаря федерації делегати конференції підтримали кандидатуру Олександра Петровича Просовского.

Дебют української збірної в офіційних стартах на міжнародній арені відбувся лише через два роки після офіційного створення національної федерації. У травні 1993 року в Афінах (Греція), збірна України вперше виступила окремою командою на Чемпіонаті Європи серед чоловіків та жінок. Перший млинець, вийшов грудкою- нікому з наших дзюдоїстів не вдалося потрапити навіть в шістки кращих у своїх вагових категоріях. Без нагород залишилися українські дзюдоїсти і на дебютному для  себе  Чемпіонаті   Світу  в   жовтні 1993 року в Гамільтоні (Канада), кращий

12

результат в нашій команді показав киянин Руслан Машуренко, який посів п'яте місце у ваговій категорії до 86 кг.

На звітно-виборній конференції 1995 року президентом ФДУ був обраний Вадим Георгійович Павленко, посаду віце-президента зберіг за собою Ярослав Іванович Волощук, а генеральним секретарем Федерації був обраний Володимир Іванович Походенко.

Перші серйозні успіхи на міжнародній арені прийшли до вітчизняних дзюдоїстів в 1995 році. На Чемпіонаті Європи в Бірмінгемі (Великобританія) бронзову медаль завоював Руслан Машуренко, а на Чемпіонаті Світу в Токіо (Японія) на третю сходинку п'єдесталу пошани піднялася львів'янка Тетяна Бєляєва.

Надалі, в різні роки переможцями та призерами самих престижних міжнародних змагань ставали Роман Гонтюк, Марина Прокоф'єва, Руслан Машуренко, Анастасія Матросова, Валентин Греков, Марина Прищепа, Геннадій Білодід, Муса Настуев, Віталій Бубон, Євген Сотников, Ілля Чимчиурі, Руслан і Ренат Мірзаліеви, Володимир Сорока та Георгій Зантарая.

В активі українських дзюдоїстів три медалі олімпійської карбування. У 2000 році на XXVII Олімпійських Іграх в Сіднеї (Австралія) бронзову медаль завоював Руслан Машуренко. Дві олімпійські нагороди в активі Романа Гонтюка - "срібло" в Афінах-2004 і "бронза" в Пекіні-2008.  

Тричі завойовував "золото" на чемпіонатах Європи Валентин Греков з Дніпропетровська (Марибор-2002, Дюссельдорф-2003 і Белград-2007). Звання дворазового чемпіона континенту носить киянин Геннадій Білодід (Париж-2001, Дюссельдорф-2003). Титул найсильніших дзюдоїстів Старого Світу також зуміли завоювати Ренат Мірзаліев (Париж-2001), Марина Прокоф'єва (Бухарест-2004) і Володимир Сорока (Тбілісі-2009).

У грудні 2003 року в Лондоні (Великобританія) наша чоловіча команда вперше завоювала "бронзу" на командному Чемпіонаті Європи, а в травні 2008 року в Москві (Росія) чоловіча збірна України знову піднялася на третю сходинку п'єдесталу пошани відкритого командного Чемпіонату Європи.

В даний час дзюдо на Україні займається близько тридцяти тисяч чоловік. Школи, клуби та секції дзюдо працюють у всіх регіонах нашої країни за винятком Тернопільської області. Щорічно Федерація дзюдо України спільно з Міністерством України у справах сім'ї, молоді та спорту проводять Чемпіонат і Кубок України, а також національні чемпіонати в п'яти вікових групах (U13, U15, U17, U20, U23). Ці змагання проводяться в різних містах нашої країни і регулярно збирають від 300 до 600 учасників.

На території нашої країни проводиться велика кількість всеукраїнських та міжнародних змагань. Щорічно, гості з ближнього і далекого зарубіжжя приїжджають до Києва, щоб поміряються силами на "Тайфун на татамі" і "Олімпійських надіях", в Ужгород на "Кубок Закарпаття". Широкою популярністю користуються турніри - в честь Ю.Зусера в Донецьку, на призи А.Новікова і "Золота осінь" в Харкові, на призи Д.Тубеншлака в Чернівцях, пам'яті І.Пріщепи в Дніпропетровську, на призи А.Леонова в Кременчуці і багато інші. А міжнародні турніри "Тайфун на татамі" і "Олімпійські надії" вже протягом декількох років включені в офіційний календар Європейського Союзу дзюдо (EJU).

Новий виток свого розвитку дзюдо в нашій країні набуло після блискуче проведеного в Києві в листопаді 2005 року Чемпіонату Європи (U23) серед молоді.

13

Протягом двох днів змагань трибуни Палацу Спорту були заповнені практично повністю. А найбільш приємною подією для любителів дзюдо на Україні стало визнання Європейським Союзом дзюдо (EJU) київського Чемпіонату Європи серед молоді "Кращим з організації заходом 2005 року" ( "Best Organised event 2005"). Керівники EJU відзначили чудову організацію київського чемпіонату. На чемпіонаті Європи (U20) в Єревані (Вірменія) українська збірна завоювала сім медалей різного ґатунку і посіла перше загальнокомандне місце. З золотими медалями повернулися додому Ірина Кіндзерська і Артем Булига. Не менш вдало виступили наші молоді дзюдоїсти і на юніорському Чемпіонаті Світу (U20) в Парижі (Франція). У загальнокомандному заліку збірна України посіла друге місце, поступившись лише родоначальникам дзюдо японцям. Чемпіоном світу став киянин Кеджау Ньябалі, а на другу сходинку п'єдесталу пошани піднялися Ірина Кіндзерська і Віталій Попович.