Аспекти розвитку дзюдо за межами Японії

 

 

План

 

Вступ                   3

1. Історія дзюдо.                                                               4

2. Основи педагогічної  системи в дзюдо.                                                                    6

3. Аспекти розвитку дзюдо за межами Японії.                       8       

4. Дзюдо в Україні.                                                                                                        10

Висновок                    14 

Список використаної літератури                                                                                  15

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3

Вступ

Дзюдо - це боротьба, призначена в основному для самооборони. Які ж якості розвиває цей вид єдиноборств? В першу чергу посилені тренування з напарником сприяють зміцненню витривалості, швидкості, придбання реакції і сили. Важливо й те, що, крім фізичної сили, спортсмен повинен і продумувати кожен свій крок на татамі, адже можна виграти сутичку, піймавши свого суперника на самій банальної його помилку. Недарма кажуть, що сильного може перемогти розумний, якщо замість того, щоб протистояти перевершує його силі, він направить її в правильне для себе русло.

Сьогодні, навіть діти мають хоч найменше уявлення про це бойове мистецтво. Тренери радять вибирати дзюдо для дітей і дорослих в якості спорту, за допомогою якого можна підтримувати фізичну форму через наявність у цьому виді єдиноборств безлічі технічних елементів, що вимагають чималої підготовленості та певного мислення, які будуть розвинені в процесі занять. Дзюдо допоможе вдосконалювати себе, своє тіло і розум. Але головне, що придбає людина, займаючись дзюдо, - це впевненість у собі, елементарні навички самооборони і дисциплінованість, яка, в свою чергу, виробляє сильний характер, адже, будує сильну, непохитну особистість.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4

1.  Історія дзюдо.

 Своїм виникненням сучасне дзюдо зобов'язане японському педагогу і тренеру, професору Дзігоро Кано. Будучи ще молодим, він думав про гармонію тіла і духу. Дзігоро був звичайною людиною, що не відрізняються особливими фізичними можливостями, проте зумів за короткий час досконало освоїти складну техніку прийомів джиу-джитсу, що виникла ще в п'ятнадцятому столітті. Осягаючи дане мистецтво, він зрозумів, що не все в ньому ідеально. З цього і почалося виникнення нового виду боротьби. Кано, взявши найкраще з джиу-джитсу, прибравши небезпечні удари і доповнивши деякими своїми прийомами, створив нову систему духовного і фізичного досконалості - дзюдо.

Дзюдо (яп. 柔道, じゅうどう, «шлях м'якої боротьби») — японське бойове мистецтво і вид спорту. «Дзю» - «гнучкий, м'який», «до» - «пізнання, точка зору, певний склад розуму».

Датою народження вважається день створення Кано першої школи дзюдо в 1882 році. Починаючи з 2011 року, 28 жовтня (день народження засновника дзюдо Дзіґоро Кано) щорічно відзначатиметься як Всесвітній день дзюдо.

Становлення дзюдо припало на 1880-ті роки, важкий для бойових мистецтв період після реставрації Мейдзі. У той час серед лідерів Японії панувала політика запозичення західної культури і традиційним військовим мистецтвам (будо) було завдано значної шкоди — вони були оголошені «спадщиною дикостіі варварства». Старі майстри припиняли вести заняття, деякі навіть вмирали в злиднях.

Рання історія дзюдо невіддільна від історії життя його творця - Дзіґоро Кано, видатного японського громадського діяча і педагога, чия діяльність була відзначена орденом Вранішнього сонця. Дзіґоро Кано з дитинства цікавився дзюдзюцу, в юності вивчав стилі дзюдзюцу шкіл Тендзін Сін'я Рю та Кіто Рю. На їх основі він розробив нову систему боротьби, якій дав назву Кодокан дзюдо.

 Назва дзюдо вже використовувалося до того часу в японських бойових мистецтвах як синонім назви дзюдзюцу (джиу-джитсу) але Дзіґоро Кано наповнив його новим змістом, оголосивши основою «Шлях» (до) самовдосконалення, а не техніку (дзюцу). Також вибором такої назви Кано хотів підкреслити гуманістичну спрямованість дзюдо, щоб зайвий раз відзначити його відмінність від дзюдзюцу, що розглядалася після реставрації Мейдзі багатьма людьми як заняття грубе, призначене тільки для вбивства, негідне для освіченої людини.

Кано не став включати в список дозволених до застосування на змаганнях з дзюдо ряд найнебезпечніших прийомів з дзюдзюцу, щоб зробити змагання якомога безпечнішими для учасників. При цьому травмонебезпечні прийоми продовжують вивчатися у формі ката.

Закінчивши університет в 1882 році, Кано в Токіо при храмі Ейсе відкрив першу школу дзюдо. Засобів для обладнання приміщення катастрофічно не вистачало. У рік відкриття в школі займалося всього дев'ять учнів. Перший зал школи дзюдо Кодокан мав площу всього 12 татамі (близько 22 м²), але, завдяки організаторським талантам Дзіґоро Кано, дзюдо досить швидко стало широко відомим. Сприяли цьому і очолене Асоціацією військової чесноти (Дай Ніппон Бутокукай) рух за відродження будо, і змагання з представниками інших шкіл дзюдзюцу, що проходили в період з 1885 року по 1888 під егідою Головного поліцейського управління, в яких брали участь дзюдоїсти.

5

У 1883 році з'являється система розрядів. До 1887 року під керівництвом Кано була сформована технічна база стилю Кодокан - дзюдо, а в 1900 році розроблені правила суддівства змагань.

Подальшим розвитком дзюдо в Японії зобов'язане не в останню чергу включенням його в 1907 році в обов'язкову програму загальноосвітніх середніх шкіл, що істотно збільшило кількість тих, хто займався цим бойовим мистецтвом, і привернуло більшу увагу громадськості.

В 1909 році Дзіґоро Кано, як керівник найвпливовішої японської спортивної організації, був обраний членом Міжнародного олімпійського комітету. В 1911 році Кано заснував Японську спортивну асоціацію і був обраний на посаду її президента. У 1922 році Кано був обраний членом верхньої палати японського парламенту -Палати Перів.

Сама система була завершена до 1922 року, до ювілею, присвяченому 40-річчю школи «Кодокан». Професору тоді виповнилося 62 роки.

 У 1926 році у Кодокане була відкрита секція дзюдо для жінок.

До самої своєї смерті у 1938 році Дзіґоро Кано активно розвивав дзюдо в Японії і у світі. Професору Кано не було присвоєно жодного дану (оскільки він був засновником дзюдо, і сам присвоював дани дзюдоїстам).

Сприяв популяризації дзюдо і вихід роману Цунео Томіта «Сугата Сансіро», за яким згодом Акіра Куросава зняв однойменний фільм (відомий також під назвою «Геній дзюдо»).

Після Другої світової війни і капітуляції Японії окупаційна влада заборонила викладання військових мистецтв, що тимчасово зупинило розвиток дзюдо в Японії. Після зняття у 1948 році заборони на вивчення в Японії бойових мистецтв, заняття дзюдо знову були включені в програму загальноосвітніх шкіл.

Сучасний арсенал кидкової техніки дзюдо Ґокьо-но-Вадза склався в процесі 120-літнього історичного розвитку дзюдо. Можна виділити п'ять етапів цього розвитку - 1882-1895 рр., 1895-1920 рр., 1920 -1954 рр., 1954 -1982 р. П'ятий етап розпочався в 1982 р. і триває понині.

З 1997 року в Японії почали проводитися змагання з ката.

Пам'ятник Дзіґоро Кано встановлено перед інститутом Кодокан в Токіо.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

6

2. Основи  педагогічної системи в дзюдо.

 

Отже, в 1882 р молодий педагог Д. Кано організував в Токіо нову школу, в якій став викладати дзюдо. Стрижнем введеної їм програми занять були так звані м'які способи самооборони, відібрані з великої кількості прийомів самооборони різних шкіл дзю - дзюцу, а так само окремих елементів інших національних видів боротьби Японії.

Створюючи нову систему фізичного виховання, Д. Кано розумів, що зміна тільки арсеналу прийомів не означає принципової зміни напрямку виховної роботи. Тому він приступив до розробки філософських основ нової педагогічної системи. Перш за все нову систему він назвав дзюдо, щоб виділити в ній першорядну роль духовних, моральних і морально-етичних начал, які сприяють вдосконаленню особистості займаються. Як говорив Кано: "Дзюдо-це гнучкий шлях до ефективного використання духу і тіла". Основна концепція педагогічної системи Д. Кано - нерозривна єдність трьох культур: фізичної, моральної та інтелектуальної. Ці категорії в філософії Кано неоднозначні, а складають ієрархічну драбину: на першому місці - фізична культура як фундамент формування особистості, на другому рівні - моральна культура, що виражається в активності життєвої позиції, на третьому - інтелектуальна культура, яка робить життя особистості в суспільстві корисною і змістовною.

Здорове тіло, по Кано, не тільки умова для існування, а й основа розумової і духовної діяльності. Прекрасне здоров'я ніщо, якщо його власник має користі для суспільства. Звідси перший принцип філософії Кано: "прагне сприяти процвітанню і прогресу суспільства". Логічно це виражалося так:

- займаючись фізичним  розвитком тіла і зміцнюючи  здоров'я, я будую фундамент своєї  особистості;

- розвиваючи і  всебічно вдосконалюючи свою  особистість, я будую фундамент  благоустрою всього суспільства  в цілому.

Цей принцип виражається тезою "удосконалюючи себе, служити суспільству". Сенс життя людини, по Д. Кано, полягає в служінні суспільству, а для цього треба попередньо виробити та закласти міцний фундамент свого власного життя. Теза "служіння суспільству" у Д. Кано означає жити єдиним життям з суспільством на основі взаємодопомоги і взаємних поступок. На думку Д. Кано, ця ідея може допомогти вирішити багато соціальних проблем суспільства і людства в цілому. Пропаганда цієї ідеї в Японії викликала швидке зростання популярності дзюдо і створеної школи Кодокан, яка згодом виросла в інститут зі світовою популярністю, а викладання дзюдо включено в програму загальноосвітніх шкіл, коледжів, університетів.   

Другий основний принцип педагогічної системи Д. Кано: максимально ефективне використання енергії особистості або принцип максимальної ефективності. Енергія особистості - сукупність духовних і фізичних сил, а максимально ефективне використання енергії - досягнення максимального результату при мінімальних витратах енергії.  

Таким чином, принципи педагогічної системи Д. Кано далеко виходять за рамки системи фізичного виховання і націлені на вирішення глобальних завдань - забезпечувати процвітання і прогрес суспільства. Цю ідею Д. Кано здійснював все

 

7

життя через систему занять дзюдо в Кодокане. У зв'язку з цим він поняття "дзюдо" трактував двояко:

1.Дзюдо в широкому  сенсі є самовдосконалення особистості  і суспільства, що представляє  собою кінцеву мету і сенс  життя кожної людини, що займається  дзюдо.

2.Дзюдо у вузькому  сенсі є система фізичного  виховання, нерозривно пов'язана  з моральним, естетичним і інтелектуальним  вихованням і включає три розділи:

• Технічне мистецтво, основа дзюдо, яка полягає в тому, що займаються, ставлячи за мету освоїти якомога більше технічних прийомів, прагнуть виконувати їх точно, виразно і красиво, роблячи дзюдо близьким до специфічного мистецтва. Це дозволяє займатися дзюдо людям будь-якого віку і обох статей і одночасно створює основу для подальшого спортивного вдосконалення. При цьому можна проводити спеціальні змагання за певними програмами, що відповідає рівню майстерності займаються.

• Спорт, на єдиноборстві займаються, на прагнення їх перемогти суперника. Розуміючи величезне виховне значення спортивних змагань, Д. Кано активно виступав за входження Японії до Світової організації олімпійську лігу в передвоєнні роки. Він дуже багато зробив в області методики тренувань дзюдоїстів. Кано першим наголосив на необхідності щоденних тренувань, обов'язкового дотримання правильного життєвого режиму і лікарського контролю за станом займаються.

• Мистецтво самооборони без зброї, вища стадія вдосконалення, коли дзюдоїст вивчає різні прийоми самооборони від збройного і неозброєного супротивника.

Розробляючи основи дзюдо і правила поведінки дзюдоїстів, Д. Кано вимагав від займающихся такого проникнення в сутність принципу максимальної ефективності, яке перетворювало б його з абстрактного поняття в постійний стиль життєдіяльності. Так, наприклад, порожню базікання, переїдання - і інші надмірності, також бездумне ставлення до тренувань Д. Кано трактував як марну втрату енергії. Він попереджав, що якщо раціонально розроблені в теорії прийоми дзюдо на практиці застосовувати бездумно, то ефективно використовувати енергію неможливо. Правильно тренується той, хто виробляє здатність з максимальною ефективністю використовувати фізичне, емоційне і розумове напруження, а тому необхідно виробляти в собі здатність правильно і швидко оцінювати ситуацію боротьби, приймати оптимальні рішення і вміти реалізувати їх.

Специфічною формою етикету в дзюдо є уклін, яким спортсмен вітає партнера або тренера, висловлює повагу до місця занять або змагань і до традицій дзюдо, дякує за гарне тренування, висловлює патріотичні почуття до спортивного прапору клубу або країни.

Правильне розуміння основних принципів і концепцій педагогічної спадщини Дзіґоро Кано і трансформація їх в сучасні умови життя можуть значно підвищити ефективність виховної роботи зі спортсменами і одночасно збільшити їх інтерес до занять дзюдо.

 

 

 

 

 

8

3. Аспекти розвитку дзюдо за межами Японії.   

 

 Ідея створення єдиної системи самозахисту Д.Кано (1860-1938) здійснювалася на практиці шляхом вибору ефективних прийомів з існуючих систем самозахисту і консультацій з німецьким лікарем Ервіном Бельтцем (в той час викладачем Токійського університету). За допомогою нього він обгрунтував вказівки, що стосуються механіки і анатомо-фізіологічного впливу відібраних прийомів на організм людини. Всі відібрані прийоми він розділив на дві групи. В одну з них увійшли кидки, больові прийоми і задушливі захоплення на землі. В іншу-  удари руками, ногами, больові захвати і задушення в стійці. Прийоми першої групи стали елементами національної боротьби дзюдо, а другий - бойовим (прикладним) розділом дзюдо (атемі-вадза). Дзюдо складається з кидків, боротьби лежачи і ката - демонстрації прийомів.