Правoвi засади фінансових вiдносин

Формування страхових  резервів — це спосіб концентрації та використання коштів, необхідних не лише для розподілу між усіма  страхувальниками збитків, зумовлених страховими випадками поточного періоду, а й для відповідного покриття можливих масштабніших збитків, що можуть припасти на окремі роки наступних періодів.

У тій частині  страхових платежів, яка спрямовується  на ведення справи, перерозподіл коштів спостерігається меншою мірою. Те саме стосується й формування прибутку від страхової діяльності. Його джерелом є частина навантаження на нетто-ставку страхового тарифу та економія коштів, призначених на ведення справи.

Функція заощадження  коштів. У більшості країн світу першість за обсягами страхових премій посідає особисте страхування (на дожиття, пенсій, ренти тощо). Проте виплати, пов'язані із втратою життя і здоров'я внаслідок нещасного випадку, становлять менш як 10%. Решта припадає на заощадження. Вони виплачуються з урахуванням інвестиційного доходу в разі дожиття застрахованого до певного віку або події.

Населенню часто  вигідніше заощаджувати кошти у  страховій системі, ніж у банках. Припустимо, що громадянин А вніс 7500 грн на строковий депозитний рахунок у комерційному банку, а громадянин Б придбав поліс змішаного страхування життя на 25000 грн терміном на 10 років, сплативши за перші три роки 7500 грн премій. У разі нещасного випадку банк може видати громадянинові А кошти лише в межах залишку вкладу (з урахуванням відсотків). Якщо така біда спіткає громадянина Б, то страхова компанія виплатить йому грошову допомогу, виходячи зі страхової суми і коефіцієнта втрати працездатності. На випадок тривалої втрати працездатності фінансове забезпечення громадянина Б буде (особливо в перші роки дії страхового договору) у кілька разів більше, ніж у громадянина А. У разі гострої потреби в коштах страхувальник може достроково припинити дію договору, повернувши належну йому суму заощаджень.

Сприяючи розвитку заощаджу вальних видів страхування, держава має змогу активно впливати на вирішення соціальних проблем, пожвавлювати грошовий обіг, підвищувати купівельну спроможність національної валюти, збільшувати інвестиційні можливості країни. Тому парламенти та уряди багатьох країн усіляко сприяють виявленню заощаджу вальної функції страхування: створюються пільгові умови оподаткування страхових внесків і виплат, страхових вкладів, які переходять у спадщину, доходів компаній тощо. Вживаються й інші ефективні заходи.

Превентивна функція. Учасники страхування, і насамперед страховики та страхувальники, зацікавлені  зменшити наслідки страхових подій. З цією метою вдаються до правової та фінансової превенції.

До правової превенції  належать передбачені чинним законодавством або договорами страхування застереження, згідно з якими страхувальник повністю або частково позбавляється страхових відшкодувань. Вони охоплюють випадки протиправних дій або бездіяльності з боку страхувальника щодо застрахованих об'єктів. Наприклад, страховики не покривають матеріальних збитків, що їх зазнали потерпілі, перебуваючи у стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння, а також не передбачають страхових відшкодувань у разі самогубства, навмисного пошкодження власного майна і здоров'я.

Перелік ризикованих  об'єктів, які не приймаються на добровільне страхування, та можливих відмов щодо виплати відшкодування може бути складений у разі страхування як фізичних, так і юридичних осіб.

Фінансова превенція  полягає в тому, що частина страхових  премій спрямовується на фінансування превентивних заходів. Добре зарекомендувала  себе практика 70—80-х років, коли страхові ресурси використовувалися з метою спорудження й обладнання технікою пожежних депо, придбання медикаментів і утримання персоналу служб, що мали своїм завданням боротьбу з інфекційними захворюваннями сільськогосподарських тварин, фінансування заходів із запобігання дорожньо-транспортним пригодам і т. ін. Нині не передбачено обов'язкового створення фонду запобіжних заходів. Через це значно ускладнюється виконання страхуванням превентивної функції. Можливості страхування істотно звужуються, коли виникають суперечності між функціями, що характеризують сутність категорії страхування, і чинним правовим забезпеченням їх нормального виявлення.

Зазначені функції  страхування є специфічними. Проте водночас у сфері страхової діяльності виявляються й функції, притаманні фінансам у цілому (наприклад, контрольна функція), та функції інших суміжних вартісних категорій (наприклад, ціни, коли йдеться про формування страхових тарифів, оцінку об'єкта страхування, з'ясування розміру завданих збитків).

2. Суб’єкти та  об’єкти страхування від нещасного  випадку

Суб’єктами страхування  від нещасного випадку є: 
- застраховані громадяни, а в окремих випадках — члени їх сімей та інші особи, передбачені законодавством; 
- страхувальники; 
- страховик. 
Застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюється страхування. 
Обов’язковому страхуванню у разі нещасного випадку та професійного захворювання підлягають: 
1) особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту); 
2) учні та студенти навчальних закладів, клінічні ординатори, аспіранти, докторанти, залучені до будь-яких робіт під час, перед або після занять; під час занять, коли вони набувають професійних навичок; у період проходження виробничої практики (стажування), виконання робіт на підприємствах; 
3) особи, які утримуються у виправних, лікувально-трудових, виховно-трудових закладах та залучаються до трудової діяльності на виробництві цих установ або на інших підприємствах за спеціальними договорами. 
Страхуванню підлягає зародок та новонароджений. Заподіяння шкоди зародку внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання жінки під час її вагітності, у зв’язку з чим дитина народилася інвалідом, прирівнюється до нещасного випадку, який трапився із застрахованим. Така дитина відповідно до медичного висновку вважається застрахованою, та до 16 років або до закінчення навчання, але не більш як до досягнення 23 років їй подається допомога Фонду соціального страхування від нещасних випадків. 
Для страхування від нещасного випадку на виробництві не потрібно згоди або заяви працівника. Страхування здійснюється в безособовій формі. Всі особи, перелічені у статті 8 Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”, вважаються застрахованими з моменту набрання чинності цим Законом незалежно від фактичного виконання страхувальниками своїх зобов’язань щодо сплати страхових внесків. 
Усі застраховані є членами Фонду соціального страхування від нещасних випадків. 
Добровільно, за письмовою заявою, від нещасного випадку у Фонді соціального страхування від нещасних випадків можуть застрахуватися: 
1) священнослужителі, церковнослужителі та особи, які працюють у релігійних організаціях на виборних посадах; 
2) особи, які забезпечують себе роботою самостійно; 
3) громадяни — суб’єкти підприємницької діяльності. 
Строк страхування розпочинається з дня, який настає за днем прийняття заяви, за умови сплати страхового внеску. 
Страхування припиняється, якщо страховий внесок до Фонду соціального страхування від нещасних випадків не перераховано протягом трьох місяців з дня подання заяви. 
Особам, які підлягають страхуванню від нещасного випадку, видається свідоцтво про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, яке є єдиним для всіх видів страхування та є документом суворої звітності. 
Страхувальниками є роботодавці, а в окремих випадках — застраховані особи. 
Роботодавцем вважається: 
- власник підприємства або уповноважений ним орган та фізична особа, яка використовує найману працю; 
- власник розташованого в Україні іноземного підприємства, установи, організації (у тому числі міжнародних), філії або представництва, який використовує найману працю, якщо інше не передбачено міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України. 
Реєстрація страхувальників у робочому органі виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків провадиться: 
- страхувальників — юридичних осіб — у десятиденний строк після одержання свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності; 
- страхувальників — фізичних осіб, які використовують найману працю, — у десятиденний строк після укладення трудового договору (контракту) з першим із найманих працівників. 
Факт реєстрації страхувальника страховиком засвідчується страховим свідоцтвом, форма якого встановлюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків. 
Розрахунок розміру страхового внеску для кожного підприємства провадиться Фондом соціального страхування від нещасних випадків відповідно до Порядку визначення страхових тарифів для підприємств, установ та організацій на загальнообов’язкове соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, що затверджується Кабінетом Міністрів України. 
Страховик — Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі — Фонд соціального страхування від нещасних випадків). 
Страхування від нещасного випадку здійснює Фонд соціального страхування від нещасних випадків — некомерційна самоврядна організація, що діє на підставі статуту, який затверджується її правлінням. 
Фонд соціального страхування від нещасних випадків є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, а також емблему, яка затверджується його правлінням, що знаходиться у місті Києві. 
Управління Фондом соціального страхування від нещасних випадків здійснюється на паритетній основі державою, представниками застрахованих осіб і роботодавців. 
Безпосереднє управління Фондом соціального страхування від нещасних випадків здійснюють його правління та виконавча дирекція. 
До складу правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків включаються представники трьох сторін: 
- держави; 
- застрахованих осіб; 
- роботодавців. 
Представники держави призначаються Кабінетом Міністрів України, а представники застрахованих осіб і роботодавців обираються (делегуються) об’єднаннями профспілок та роботодавців, які мають статус всеукраїнських. Порядок виборів (делегування) представників визначається кожним об’єднанням самостійно. 
Правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків створюється на шестирічний строк. 
Виконавча дирекція Фонду соціального страхування від нещасних випадків є постійно діючим виконавчим органом правління Фонду. 
У разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов’язаний у встановленому законодавством порядку: 
1) Своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров’я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні: 
а) допомогу у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю до відновлення працездатності або встановлення інвалідності; 
б) одноразову допомогу в разі стійкої втрати професійної працездатності або смерті потерпілого; 
в) щомісяця грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого; 
г) пенсію у зв’язку з інвалідністю внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; 
д) пенсію у зв’язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; 
е) грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому; 
є) допомогу дитині. 
2) Організувати поховання померлого, відшкодувати вартість пов’язаних з цим ритуальних послуг відповідно до місцевих умов. 
3) Сприяти створенню умов для своєчасного надання кваліфікованої першої невідкладної допомоги потерпілому в разі настання нещасного випадку, швидкої допомоги в разі потреби його госпіталізації, ранньої діагностики професійного захворювання. 
4) Організувати цілеспрямоване та ефективне лікування потерпілого у власних спеціалізованих лікувально-профілактичних закладах або на договірній основі в інших лікувально-профілактичних закладах з метою якнайшвидшого відновлення здоров’я застрахованого. 
5) Забезпечити потерпілому разом із відповідними службами охорони здоров’я за призначенням лікарів повний обсяг постійно доступної, раціонально організованої медичної допомоги, яка повинна включати: 
а) обслуговування вузькопрофільними лікарями та лікарями загальної практики; 
б) догляд медичних сестер удома, в лікарні або в іншому лікувально-профілактичному закладі; 
в) акушерський та інший догляд удома або в лікарні під час вагітності та пологів; 
г) утримання в лікарні, реабілітаційному закладі, санаторії або в іншому лікувально-профілактичному закладі; 
д) забезпечення необхідними лікарськими засобами, протезами, ортопедичними, коригуючими виробами, окулярами, слуховими апаратами, спеціальними засобами пересування, зубопротезування (за винятком протезування з дорогоцінних металів). 
6) Вжити всіх необхідних заходів для підтримання, підвищення та відновлення працездатності потерпілого. 
7) Забезпечити згідно з медичним висновком домашній догляд за потерпілим, допомогу у веденні домашнього господарства (або компенсувати йому відповідні витрати), сприяти наданню потерпілому, який проживає в гуртожитку, ізольованого житла. 
8) Відповідно до висновку лікарсько-консультаційної комісії (далі — ЛКК) або медико-соціальної експертної комісії (далі — МСЕК) проводити навчання та перекваліфікацію потерпілого у власних навчальних закладах або на договірній основі в інших закладах перенавчання інвалідів, якщо внаслідок ушкодження здоров’я або заподіяння моральної шкоди потерпілий не може виконувати попередню роботу; працевлаштовувати осіб із зниженою працездатністю. 
9) Організовувати робочі місця для інвалідів самостійно або разом з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування чи з іншими заінтересованими суб’єктами підприємницької діяльності; компенсувати при цьому витрати виробництва, які не покриваються коштами від збуту виробленої продукції, за рахунок Фонду. 
10) У разі невідкладної потреби надавати інвалідам разову грошову допомогу, допомогу у вирішенні соціально-побутових питань за їх рахунок або за рішенням виконавчої дирекції Фонду та її регіональних управлінь — за рахунок Фонду. 
11) Сплачувати за потерпілого внески на медичне та пенсійне страхування. 
12) Організовувати залучення інвалідів до участі у громадському житті. 
Усі види соціальних послуг та виплат надаються застрахованому та особам, які перебувають на його утриманні, незалежно від того, зареєстровано підприємство, на якому стався страховий випадок, у Фонді соціального страхування від нещасних випадків чи ні. 
Фінансування Фонду соціального страхування від нещасних випадків здійснюється за рахунок [2, ст. 46]: 
- внесків роботодавців: для підприємств — з віднесенням на валові витрати виробництва, для бюджетних установ та організацій — з асигнувань, виділених на їх утримання та забезпечення; 
- капіталізованих платежів, що надійшли у випадках ліквідації страхувальників; 
- прибутку, одержаного від тимчасово вільних коштів Фонду на депозитних рахунках; 
- коштів, одержаних від стягнення відповідно до законодавства штрафів і пені з підприємств, а також штрафів з працівників, винних у порушенні вимог нормативних актів з охорони праці; 
- добровільних внесків та інших надходжень, отримання яких не суперечить законодавству. 
Працівники не несуть ніяких витрат на страхування від нещасного випадку. 
Кошти на здійснення страхування від нещасного випадку не включаються до складу Державного бюджету України, використовуються виключно за їх прямим призначенням і зараховуються на єдиний централізований рахунок Фонду соціального страхування від нещасних випадків в установах банків, визначених Кабінетом Міністрів України для обслуговування коштів Державного бюджету України, або спеціалізованого банку, який обслуговує фонди соціального страхування. 
Об’єктом страхування від нещасного випадку є життя застрахованого, його здоров’я та працездатність.

Список використаної літератури: 
 
Закон України “Про банки і банківську діяльність” 
 
Воронова Л. К. Фінансове право: Навчальний посібник - К.: “ВЕНТУРІ”, 1998 
 
Зюнькін А. Г. Фінансове право: Опорний конспект лекцій - К.: МАУП, 2001 
 
Закон “Про державну податкову службу в Україні”  

Бюджетний кодекс України: закон, засади, коментар / За редакцією О.В.Турчинова і Ц.Г.Огня. - К: Парламентське вид-во, 2002. 

 Воронова Л.К., Кучерявенко  Н.П. Финансовое право: Учебное  пособие для студентов юридических вузов и факультетов. - Харьков: Легас, 2003.  
Закон України "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве самоврядування".  
  Закон України "Про Державну контрольно-ревізійну службу 
України".  
Закон України "Про аудиторську діяльність".  Закон України "Про Державну податкову службу України".  
Закон України "Про Рахункову палату".  
 Конституція України.  
Лагутін В.Д. „Кредитування: теорія і практика: Навчальний посібник. - К.: Товариство „Знання"; 2000.  
  Мельник В.А. Ринок цінних паперів. Довідник керівника підприємства. Спеціальний випуск. - К.: А.Л.Д., ВІРА-Р, 1998.  
Науково-практичний коментар Бюджетного кодексу України.  
  Фінансове право: Курс лекцій / В.А.Предборський (наук. Керівник авт. Колективу, Жук Л.А., Зюнькін А.Г. та ін. - К.:Правові джерела, - 1998. - 319с.  
  Фінансове право: Підручник/(Алісов Є.О., Воронова Л.К., 
Кадькаленко С.Т. та ін.); Керівник авт. колективу і відп.ред. Л.К.Воронова. -