Поняття фінансового контролю

       В Україні нормативно-правове поле фінансового контролю не досить врегульоване, законодавча база у цій галузі  відстає від економічної реальності, завдань держави у фінансовій сфері. Про це свідчить те, що до сьогодні залишається не прийнятим Закон України „Про фінансовий контроль в Україні”, який повинен стати основним нормативно-правовим актом, що регламентуватиме систему відносин фінансового контролю. [9]

      Таким чином, можна зробити висновок про те, що фінансовий контроль є однією з найважливіших ланок у системі управління, що забезпечує повне і своєчасне використання фінансових ресурсів у суспільстві для досягнення ефективного результату. Але, перш за все фінансовий контроль є засобом розв’язання фінансової безпеки та суверенітету держави. 

      Спостерігається неоднозначність трактування поняття фінансового контролю різними вченими України, що пояснюється як змінами суспільної думки за останні роки, так і незавершеністю правової бази у цій сфері, а саме відсутністю відповідного закону, який би узгодив погляди на це питання. Однак, методи та організація фінансового контролю в Україні цілком сформовані, про що і буде йтися у наступному розділі.  
 
 
 

РОЗДІЛ 2.

ОРГАНІЗАЦІЯ ТА МЕТОДИ ПРОВЕДЕННЯ ФІНАНСОВОГО КОНТРОЛЮ. 

      Державний фінансовий контроль вирішує складні та різноманітні завдання в різних напрямах господарювання на різних рівнях управління. Цим визначаються вимоги до його організації.

      В організаційному плані фінансовий контроль можна поділити на державний, відомчий, а також контроль місцевих органів самоврядування.

      Державний контроль здійснюється на рівні центральних  органів державного управління. Сюди слід віднести Верховну Раду України, яка здійснює фінансовий контроль при розгляді та затвердженні бюджету, а також при затвердженні звіту про його виконання. Вона також контролює законність і ефективність використання бюджетних коштів, доцільність витрат. Контроль здійснюється через комісії Верховної Ради.

      Від уряду контроль здійснює Міністерство фінансів України – його центральний апарат і контрольно-ревізійна та податкова служби. Вони здійснюють контроль за мобілізацією і використанням коштів бюджету, інших фінансових інституцій, господарських органів.

      Відомчий  фінансовий контроль здійснюють фінансові  служби міністерств, відомств, підприємств, організацій і установ державної форми власності. Даний вид контролю застосовується тільки по відношенню до підвідомчих підприємств та організацій. В останній час масштаби даного виду контролю значно скоротилися з появою підприємств нових форм власності. [8]

      Фінансовий  контроль органів місцевого самоврядування здійснюють фінансові органи представницької та виконавчої влади місцевих Рад народних депутатів насамперед через відповідні комісії Рад народних депутатів і місцеві фінансові органи.  Об’єктом фінансового контролю є місцеві бюджети, позабюджетні фонди, господарсько-фінансова діяльність підприємств і організацій комунальної власності. [4]

       Крім  зазначених видів ще існує громадський фінансовий контроль, який здійснюють громадські організації (партії, рухи, профспілкові організації), а також аудит, що представляє собою незалежний зовнішній фінансовий контроль, заснований на комерційних засадах. [8]

       Аудит – це перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації. Щодо фінансово-господарської діяльності суб’єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам. [6]

       За  формами проведення розрізняють  фінансовий контроль попередній, поточний і наступний.

         Попередній контроль є основним, який здійснюється на стадії складання, розгляду і затвердження бюджетів, фінансових планів і кошторисів витрат. Його мета – попередження неправильного і нераціонального використання коштів, запобігання порушення законів, перекриття шляхів інших порушень і крадіжок.

         Поточний фінансовий контроль провадиться всіма фінансовими й господарськими органами у процесі виконання бюджетів, фінансових планів і кошторисів. Він дає змогу виявити і попередити незаконні витрати, порушення фінансової дисципліни, забезпечити додержання норм витрат, запобігти безгосподарності та непродуктивним витратам. При даному виді контролю використовується аналіз, перевірка та обстеження діяльності підприємств і організацій.

       Наступний контроль здійснюється після завершення звітного періоду або фінансового року. Його завданням є перевірка доцільності витрачання державних фінансових ресурсів, законності здійснення фінансових операцій, ефективності витрачання коштів, а в результаті вживаються заходи щодо усунення порушень й притягнення винних до відповідальності. [6]

       Методи  фінансового контролю, як конкретні  прийоми його проведення, поділяються  на документальні (ревізії, перевірки) і натуральні (інвентаризація, лабораторний аналіз, контрольний обмір, контрольний запуск сировини у виробництво тощо). [8]

• Ревізія – це метод документального контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємства, установи, організації, дотриманням законодавства з фінансових питань, достовірністю обліку й звітності, а також в разі виявлення спосіб документального викриття нестач, розтрат, привласнень та крадіжок коштів і матеріальних цінностей, попередження фінансових зловживань. За наслідками ревізії складається акт. [6]

    Ревізії є найважливішим методом фінансового контролю. При ревізії за бухгалтерськими документами перевіряють діяльність об’єкта за повний звітній період. Ревізії бувають повні, часткові, тематичні, комплексні. За ступенем залучення інформації розрізняють ревізії загальні та вибіркові. [4]

    Повна документальна ревізія потребує перевірки всієї фінансово-господарської діяльності.

    При частковій ревізії перевіряються  окремі ділянки фінансово-господарської  діяльності або окремі затрати, наприклад  інвентаризація товарно-матеріальних цінностей.

    Тематична ревізія проводиться по кількох однотипних структурах, де перевіряються одні й ті самі питання, наприклад перевірка фінансових розрахунків підприємств і організацій, або перевірка установ охорони здоров’я по дотриманню натуральних норм харчування і т.п.

    Комплексна ревізія включає широке коло питань і дає змогу глибоко перевірити діяльність організації, установи. Наприклад, Державне контрольно-ревізійне управління, як правило, проводить комплексні ревізії галузей освіти, охорони здоров’я, культури. При цьому ревізії поділяються на планові й позапланові. Практика роботи показує, що основний контроль ведеться по планах. Проте виникають ситуації, коли необхідна позапланова ревізія. Наприклад, надходження сигналів про зловживання, але, як правило, ці ревізії відбуваються на прохання слідчих органів, а останнім часом – і за проханням власників. [6]

       За методами ревізії  поділяються на суцільні і вибіркові. При суцільній перевіряються всі документи, або матеріальні цінності за весь ревізований період, а при вибірковій – тільки частина документів на вибірку за той чи інший період часу (квартал, місяць, декаду в кожному місяці). [6]

• Перевірка – це обстеження і визначення окремих ділянок фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації або їх підрозділів. Наслідки перевірки оформляються довідкою чи доповідною запискою.
• Обстеження на відміну від перевірки провадять за більш широким колом питань. Його мета – визначити становище, що склалося в окремих напрямах господарської діяльності об’єкта, що обстежується, і визначити перспективи їхнього поліпшення і розвитку.
• Аналіз, як правило здійснюється регулярно по всьому колу питань діяльності господарського суб’єкта. Його мета – встановити резерви додаткового одержання коштів, скорочення витрат, поліпшення фінансового становища. [4]
• Фінансовий моніторинг – це проведення постійного контролю за фінансовим станом господарського суб’єкта. 

       Важливим  для фінансового контролю є використання його різних методів, до яких належать:

• Інвентаризація матеріальних цінностей і наявності грошових коштів;
• Зустрічні перевірки;
• Рахункової перевірки бухгалтерських звітів і балансів, а до недавнього часу – й аналіз фінансово-господарської діяльності.

       Метод інвентаризації матеріальних цінностей  і наявності грошових ресурсів використовується для перевірки відповідності даних бухгалтерського обліку фактичній наявності грошових і матеріальних цінностей, і в разі виявлення розходжень, вжиття заходів до ліквідації відхилень – лишки оприбутковуються, нестачі відшкодовуються. Причому інвентаризація наявності грошових коштів проводиться обов’язково методом раптової перевірки наявності грошових коштів у касі підприємства, організації або установи. Метод зустрічних перевірок потребує звірення записів у книгах і рахунках бухгалтерського обліку перевіюваної організації або установи з даними обліку організації, або установи, яка надає сировину, матеріали чи продукцію організації, що перевіряється. Більш широко даний метод застосовується при перевірці виконання робіт або послуг, що для організації здійснюють інші юридичні чи приватні особи. 

       Метод рахункової перевірки бухгалтерських звітів і балансів використовується для перевірки достовірності відображення у них звітних показників; виявлення і усунення приписок та інших помилок, що спотворюють показники виконання підприємствами державного замовлення; недопущення незаконного або неправильного використання коштів; забезпечення виконання обов’язків перед бюджетом і зміцнення звітної дисципліни. [6]

       Використання  всієї сукупності видів, форм і методів контролю має надзвичайно велике значення для ефективного функціонування системи фінансового контролю в цілому. Так, застосування всіх видів фінансового контролю є важливим з погляду запобігання втрати контролю за діяльністю певних секторів економіки та утворення неконтрольованих сегментів у фінансовій сфері, а також з погляду попередження паралелізму та дублювання при здійсненні контролю.

       Отже, зазначені види, форми та методи здійснення фінансового контролю в Україні дають змогу дійти висновку про його масштаби, рівень значущості та корисності, відносно до здійснення різними органами влади та управління. А також про цілком сформований характер, який  відповідає наближеній до ринкової економіки Україні. Питання лише в тому, чи можна говорити про відповідність світовим нормам. Для цього необхідно, перш за все, звернутись до зарубіжного досвіду у цій сфері.

             РОЗДІЛ 3.

СВІТОВИЙ ДОСВІД У СФЕРІ ФІНАНСОВОГО КОНТРОЛЮ

ДЕРЖАВИ. 

      Вивчення  зарубіжного досвіду організації  фінансового контролю може стати  корисним для вдосконалення вітчизняної системи контролю.

       Основним  міжнародним нормативним документом у сфері державного фінансового  контролю є Декларація про керівні  принципи фінансового контролю, яка була прийнята в жовтні 1977 року на ІХ конгресі INTOSAI - міжнародної організації вищих органів фінансового контролю, що діє під егідою ООН і об’єднує Незалежні державні органи фінансового контролю 174 країн світу, - у місті Ліма (Лімська декларація). У декларації йдеться про компіляцію та систематизацію загальноприйнятих основних принципів контролю за державними фінансами. Вона являє собою базовий, принциповий документ, що враховує різні системи фінансового контролю (а саме: монократичну та колегіальну), різне розуміння місця фінансового контролю в системі державних функцій і гілок влади, а також різні рівні розвитку, яких фінансовий контроль досяг в окремих регіонах. Хоча Лімська декларація, з точки зору міжнародного права, не має обов’язкового характеру, не можна недооцінювати її вплив на розвиток вищих органів фінансового контролю в окремих країнах. [22]

      Нині  в зарубіжних країнах існують дві основні форми господарського контролю - державний і аудиторський. Організаційна схема господарського контролю в зарубіжних країнах має такий вигляд:

• Вищий орган державного фінансового контролю, який підпорядковується парламенту і на який покладено контроль за витрачанням коштів державного бюджету;
• Державні контрольно-ревізійні підрозділи міністерств і відомств, які підпорядковуються як вищому органу державного фінансового контролю, так і відповідному міністерству або відомству. Вони здійснюють детальний контроль за правильністю витрачання державних коштів;
• Незалежний аудиторський контроль, що проводить перевірку достовірності звітних даних балансу, законності господарських операцій та надає консультаційні послуги у сфері обліку та фінансів недержавного сектора економіки;
• Податкове відомство, яке контролює надходження коштів до державного бюджету.

       Органи  державного контролю в зарубіжних країнах  здійснюють контроль за витрачанням міністерствами та іншими органами управління коштів, відпущених на їхнє утримання та реалізацію державних програм, здійснюють оцінку їхньої результативності, перевіряють виробничо-фінансову діяльність приватних фірм із виконання замовлень.