Чинники фінансової глобалізації

З урахуванням зазначених та інших факторів, які підтверджують неучасть України у світових фінансових процесах, одним із задекларованих напрямів стратегії економічного розвитку України є інтеграція у світовий фінансовий простір, який включає такі основні групи потоків капіталів: грошові та фінансові потоки, які пов’язані з рухом товарів та послуг (імпортно-експортні угоди), а також витрати, що пов’язані з туризмом; - прямі іноземні інвестиції, які передбачають не тільки трансферти фінансового капіталу, але й трансферт фізичного, людського та технологічного капіталу; - портфельні інвестиції та різні типи угод на ринках цінних паперів (включаючи спекулятивні операції). Взаємодія нашої країни з іншими країнами світу має відбуватися у всіх сегментах міжнародних фінансових відносин. Для цього доцільно здійснити ряд заходів, зокрема такі:

- вступ до міжнародних організацій (зокрема, вступ до Світової організації  торгівлі - СОТ),

- позиціонування України на  світових фінансових ринках і  взаємодія з зарубіжними фінансовими  інститутами для залучення інвестиційних  і кредитних ресурсів. При цьому  в якості позичальника виступає  держава та інші суб’єкти економіки: корпорації, комерційні банки, фінансові  інститути, органи місцевої влади;

- запровадження нової стратегії  відносин з МФО та ін. Слід наголосити на тих реаліях сучасного світового розвитку, з урахуванням яких має відбуватися практична реалізація зазначених завдань.

На сьогодні, курс, спрямований на форсований вступ у СОТ не має альтернатив. Але, крім позитивних вигод від членства у цій організації, необхідно врахувати і певні проблеми, з якими стикаються нерозвинені країни при цьому. Зокрема, вченими і практиками економістами доведено, що дотримання правил вільної торгівлі благотворно діє лише на економіки країн, що мають приблизно однаковий рівень розвитку. Участь у СОТ має різні наслідки для розвинутих і країн, що розвиваються. Експорт країн, що розвиваються, має переважно сировинну спрямованість, у той час як імпортують вони в основному високотехнологічні товари з більш розвинутих країн. Зняття митних бар'єрів стимулює розвиток товарообігу, однак збільшення товарообігу лише збільшує розрив в розвитку економік, що розвиваються, і промислово розвинутих країн.

Отже, вступ України до СОТ має здійснюватися для вирішення наступних завдань: по-перше - вступати у СОТ, щоб колективно лобіювати поступки з боку багатих країн; по-друге - інтегруватися в ту регіональну зону вільної торгівлі, що найбільшою мірою відповідає задачам розвитку внутрішнього ринку.

Інтеграція України у світовий фінансовий простір можлива і за рахунок розвитку міжнародних кредитних відносин. Мова зокрема йде про активізацію запозичень суб’єктів вітчизняної економіки на зовнішніх ринках. При цьому корпорації, комерційні банки та органи місцевої влади зможуть позиціонувати себе в якості позичальників. А для комерційних банків розшириться спектр діяльності і послуг, що надаються, оскільки вони зможуть виступати не тільки як емітенти кредитних інструментів, а й як їх андеррайтери у випадку співпраці банків з органами місцевої влади і виконанні банками ролі лід-менеджерів муніципальних облігаційних позик. Але перспективи успішного розвитку цього напрямку інтеграції, в свою чергу потребує вирішення для України ряду питань, і в тому числі питання отримання рейтингів інвестиційного класу. Відомо, що чим вищий рейтинг має країна та її суб’єкти, тим нижча вартість отримання для них позичкових ресурсів на зовнішніх ринках. По-перше, це є актуальними для України в умовах високих процентних ставок на внутрішньому ринку країни. По-друге, в умовах реальної конкуренції вітчизняних фінансових інститутів із зарубіжними можна буде сподіватися і на зниження вартості запозичень на внутрішньому ринку. Тобто мова йде про інвестиційний рейтинг, як засіб

 

 

 

 

 

 

ІІІ. Наслідки фінансової глобалізації для перехідної економіки країни.

 Останні кризи на  ринках, що розвиваються, ініціювали  гарячі дискусії щодо плюсів  та мінусів фінансової глобалізації. Активна участь багатьох країн у цьому процесі сприяла прискоренню темпів їх економічного росту протягом декількох років. Але фінансові кризи, що сталися потому, виявились обставиною не на користь глобалізації.

Процеси фінансової глобалізації відбуваються надзвичайно динамічно завдяки прогресу сучасної інформаційної техніки та засобів комунікації, а тому саме в цій сфері найвиразніше проявляються суперечності глобалізації.

   До загроз та ризиків фінансової глобалізації можна віднести:     

- в першу чергу, фінансову нестабільність, яка спричиняється не контрольованістю глобального переміщення величезних коштів, особливо потоків короткострокового капіталу. Експортний, валютний та податковий контроль держав у цій галузі нині не відповідає ні національним можливостям, ні можливостям міжнародного співробітництва, що принципово може обумовлювати виникнення перманентних криз державних бюджетів країн.

- створення передумов переростання криз у кризи глобального характеру – поширення «кризової інфекції» через переоцінювання інвесторами та кредиторами скупної ризикованості своїх інвестиційних і кредитних портфелів унаслідок втрат в ураженій кризою країні з подальшим вилученням найризикованіших активів в інших економіках;

- переорієнтацію фінансових потоків у спекулятивно-фінансову та торгово-посередницьку сфери, а спекуляції на зміні курсів валют стають найприбутковішими ринковими операціями;

-загрозу порушення залежності  між динамікою ВВП та зростанням  грошової маси, а отже, ймовірність  виникнення інфляційних явищ  з марними спробами монетарного  регулювання економіки;  

-підрив ролі держави  у фінансах: послаблення впливу  держави на структурну політику, джерела поповнення бюджету та  вивіз капіталу, фактична відмова  країн від суверенітету в галузі  фінансів, втрата контролю за  утворенням державного боргу  тощо.

-  прискорення процесу відриву валютно-фінансової сфери від реального сектору економіки, що також здатний спричинити поглиблення нестабільної ситуації;  

-тенденцію глобального  капіталу до переливу у найбільш  прибуткові галузі, як правило, між  розвинутими країнами. Отже, наслідком  фінансової глобалізації може  статися вимивання капіталу із  країн, що розвиваються.

Безперечно, фінансова глобалізація має і певні позитивні риси. Це, насамперед, зменшення циклічних коливань для країн-учасниць, зростання ефективності спільної економічної політики, можливість використання бюджетних фондів ЄС для вирівнювання економічного розвитку та реструктуризації відсталих секторів економіки, підтримка національної валюти заходами спільної монетарної політики, скорочення податковим та митних бар’єрів, можливість створення філіалів фірм. У банківській сфері можливе переймання досвіду та нових, більш ефективних методів управління іноземних партнерів, розширення асортименту банківських продуктів, зниження відсоткових ставок тощо. Але всі ці переваги значно послаблюються за відсутності у країни достатнього рівня розвитку, як це наразі є і з Україною.

Часто про фінансову глобалізацію говорять, не спираючись на факти. Тому надзвичайно цікавим є дослідження, проведене спеціалістами Міжнародного валютного фонду, метою якого було вивчення впливу фінансової глобалізації на країни, що розвиваються. Висновки виявились досить шокуючими - багато держав, що розвиваються, не змогли одержати всіх переваг від глобалізації, а от із усілякими її ризиками їм довелося зіштовхнутися. Було виявлено, що фінансово інтегровані економіки, що розвиваються, у деяких відносинах були більш вразливими до нестабільності в порівнянні з іншими країнами, що розвиваються. Цей висновок не став несподіваним, беручи до уваги останні фінансові кризи. Цікаво те, що в цілому саме держави, що прагнуть до більшої фінансової інтеграції зіштовхнулися з проблемою серйозної нестабільності.

 Незважаючи на те, що  висновки дослідження, на перший  погляд, не додають оптимізму, все  ж таки деякі позитивні моменти  є. Було встановлено, що країни  одержують вигоду від фінансової  інтеграції у вигляді більш  високих темпів економічного  росту і зменшення нестабільності  за умови подолання ними визначеної  проблеми. А саме - впровадження правильної  внутрішньої грошово-кредитної політики  і створення високоякісних соціальних  та економічних інститутів. Держави з сильно розвинутою структурою контролю над фінансовим сектором і низьким рівнем корупції є менш вразливими щодо криз. Отже, правильна макроекономічна політика має величезне значення для динамічного і стійкого розвитку. Але тільки за умови активної уваги до внутрішніх інститутів і фінансових ринків. Рано чи пізно фінансова глобалізація виявляє слабкість у цих сферах: країни з режимами валютної прив'язки, слабкою макроекономічною політикою і неефективною системою контролю над фінансовими ринками більш зазнають фінансових криз при їхньому залученні до міжнародних потоків капіталу. 

На цілий ряд складних і важливих питань економічна теорія не має відповідей. Наприклад, з метою контролю над ризиками, що пов'язані із залученням у потоки капіталів, для держав дуже важливо мати міцні інститути. З іншого боку, приплив капіталу, особливо прямих іноземних інвестицій, може принести в країну технологічні ноу-хау і кращий світовий досвід, що буде сприяти зміцненню внутрішніх інститутів. Виникає питання, чи повинна країна відкривати ринки капіталу лише після того, як будуть укріплені її внутрішні інститути, або ж фінансова інтеграція є інструментом їхнього зміцнення? На жаль, чіткої відповіді немає, і кожна держава вирішує проблему по-своєму, виходячи із своїх індивідуальних особливостей.

 
 Загалом, загрози для економічної безпеки України, пов'язані з фінансовою глобалізацією, можна поділяти на дві групи: 1) загрози, пов'язані з неконтрольованістю процесів фінансової глобалізації; 2) загрози, пов'язані з неефективністю економічної політики національних держав.

Насамперед проблема загроз стосується фінансових ринків країн, що розвиваються та країн з перехідною економікою, оскільки саме ці ринки зазнають значних змін в процесі глобалізації з причин 1) гармонізації національного законодавства та законодавств розвинених країн; 2) зростання обсягу іноземних капіталів, інвестованих у національну економіку; 3) збільшення кількості учасників національних фінансових ринків.

Загалом, аналіз переваг і ризиків фінансової глобалізації для ринку України має можливість дійти таких висновків:

1. Фінансова глобалізація  створює для економіки України  важливі переваги, які полягають в :

– розширенні зв'язків з основними учасниками глобального фінансового ринку – ТНК (Транснаціональна корпорація)  і міжнародними фінансовими організаціями;

– збільшення інвестицій (які регулюються насамперед глобальними ТНК);

– збільшення фінансової допомоги з боку міжнародних фінансових організацій (зокрема, МВФ(Міжнародний валю́тний фонд));

– збільшення доступу до нових технологій, окрема технологій операцій на фінансовому ринку.

2. Фінансова глобалізація  створює для економіки України  серйозні ризики і загрози, зокрема:

– вигоди фінансової глобалізації розподіляються нерівномірно, і економічно розвинені країни мають більше можливостей скористатися ними, ніж країни з транзитивною економікою, зокрема, Україна;

– випереджальний розвиток глобального фінансового ринку підвищує залежність країн з транзитивною економікою від змін на глобальному ринку, а можливості української держави впливати на цю залежність зменшуються;

– залежність національного фінансового ринку від глобального посилює процеси вивезення капіталу, збільшує зовнішній борг і, внаслідок цього, може призводити до втрати економічного суверенітету держави;

– зростання складності системи глобального фінансового ринку підвищує загальну нестабільність цієї системи, а мобільність фінансового капіталу стає передумовою фінансових криз, які через взаємозв'язки національного і глобального фінансових ринків можуть поширюватися в Україні.

Одне з основних завдань держави за умов фінансової глобалізації – ефективне використання переваг від інтеграції до глобального фінансового ринку та одночасне обмеження наслідків такої інтеграції. Для цього потрібний не тільки ґрунтовний аналіз процесів на глобальному фінансовому ринку, а й ефективне прогнозування тенденцій подальшого функціонування цього ринку та його впливу на національні фінансові ринки.

Регулювання процесів глобалізації має спиратися на регулятивну функцію національних держав та міжнародні економічні інститути, які мають координувати регулятивну діяльність національних держав.

 

 

 

 

 

ВИСНОВОК

Фінансова глобалізація стала головною рушійною силою розвитку світової економіки, рівень якої досяг певної зрілості, про що свідчать, зокрема, валютно-фінансові кризи, які відгукнулися в усіх країнах, тим самим, підтвердивши високий рівень фінансової взаємозалежності.

Центральна ідея, що лежить в основі глобалізації, полягає в тому, що багато проблем неможливо адекватно оцінити і вивчити на рівні національної держави, тобто на рівні окремої країни та її міжнародних відносин з іншими країнами. Замість цього їх необхідно формулювати з точки зору глобальних процесів.

Результатом глобалізації можуть служити існуючі глобальні фінансові організації. Їх діяльність різноманітна. В інтеграційних об'єднаннях посилюється вплив загальних рішень, загальної фінансової політики. Все це може привести до того, що блага фінансової глобалізації, одержувані в результаті зниження і ліквідації бар'єрів між національними фінансовими системами, розподілятимуться нерівномірно. Найбільші вигоди отримають розвинені країни. Внаслідок такої однополярності світові фінанси можуть виявитися набагато більш нестійкі, ніж на початку їх утворення. У зв'язку з цим, очевидно, процес глобалізації має цілком об'єктивні межі розвитку та їх індикатором є стан світової економіки. Проблема кордонів глобалізації повинна вирішуватися, виходячи зі співвідношення інтересів національних фінансових систем і світових фінансів в цілях розвитку світової економіки.