Душа та тіло в філософії Стародавнього Сходу

МІНІСТЕРСТВО  ФІНАНСІВ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ ІНСТИТУТ ФІНАНСІВ

УКРАЇНСЬКОГО  ДЕРЖАВНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ФІНАНСІВ ТА

МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ 

ФАКУЛЬТЕТ ОБЛІКУ ТА ОРГАНІЗАЦІЇ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ

Напрям підготовки «Облік і аудит» 

ІНДИВІДУАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ

з навчальної дисципліни Філософія

студентки I курсу 2010 року прийому

групи 11зо

Авдеєнко Ольги Андріївни 
 

Термін подання  роботи за графіком_________

Дата фактичного виконання роботи_________

Дата реєстрації________№_____ 
 
 
 

План

1. Вступ.
2. Душа і тіло людини в філософії стародавньої Індій
3. Душа і тіло людини в філософії стародавнього Китаю

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

    Виникнення  філософії належить до тієї епохи  всесвітньої історії, коли на зміну  первіснообщинному ладу прийшов  більш розвинений лад - рабовласницький. У цю епоху в стародавніх Індії  та Китаї, в Греції і Римі та інших  регіонах стали з'являтися перші  філософські вчення. Цьому сприяло, насамперед, накопичення зачатків наукових знань, зміни в суспільному виробництві (розвиток землеробства, ремесла, торгівлі), пов'язані з цим зміни в соціально-економічних  відносинах, в способі життя людей (поява класів; перших держав). Рабовласницький  лад сприяв розвитку культури, що в  свою чергу дало поштовх розвитку філософії. Однак безпосереднім  поштовхом до розвитку наукового  знання виявився найгостріший світоглядну  кризу. Міфологія як форма суспільної свідомості не могла вже регулювати, ускладнилися соціальні та економічні відносини. Виникла потреба виробити новий тип раціонального світогляду. Інструментом побудови цього світогляду, а точніше, картини світу, стала філософія. Не менш важливою передумовою філософії стала поява класичного рабства і відповідно людей, вільних від турбот про хліб насущний. Так, у Стародавній Греції відмітною рисою вільного елліна від «варвара» була наявність «схол» - вільного часу, який він міг присвятити самовдосконаленню. У середовищі вільних громадян, які мають дозвілля, і з'явилися перші філософи.

    Вже в народній творчості найдавніших  епох, у міфологічних оповідях про  богів і героїв, поряд з релігійно-містичними уявленнями про надприродні сили божественних істот, виникали зародки натуралістичного, природного розуміння оточуючих людини явищ світу. Так, у міфах древніх єгиптян йдеться, що все відбулося з вод океану і що повітря перебуває у всіх речах. Один з найдавніших пам'ятників індійської міфології «Рігведа», поряд з міфами про девах (божествах первісної релігії), містить уявлення про природні характери походження речей. Подібні зачатки натуралістичного підходу до природних явищ згодом стали ідейним джерелом найдавніших філософських вчень. Передові мислителі Стародавнього Єгипту, Вавилону, Індії, Китаю, Греції та Риму та інших країн стародавнього світу протиставили міфологічним поглядам, що панували в стародавні часи, раціональне розуміння природних явищ. Вони розглядали світ таким, яким він є, яким він видавався нашому безпосередньому погляду, без привнесення в нього упереджених ідей.

    Стародавні  філософи вперше поставили питання  про те, що лежить в основі світу. Цілком очевидно, що при формуванні світогляду питання про першооснову  і основні єдності різноманітних явищ навколишнього людини дійсності висувається на перший план. По суті, завдання філософії тоді і полягала саме в тому, щоб спробувати охопити єдиним поглядом усі строкате і велике різноманіття явищ природи і суспільства, знайти єдність і зв'язок там, де на поверхні виступає хаотичне переплетення речей і процесів.

    Матеріальність  світу і його єдність розумілися древніми філософами як щось само собою  зрозуміле, було потрібно лише показати, яка саме ця єдина матеріальна  основа речей. Одні філософи за матеріальну  основу і «першооснова» всіх речей брали вогонь, інші - воду, треті - повітря, четверті матеріальну основу всіх речей бачили не в одному, а в сукупності ряду якісно різних елементів: у вогні, повітрі, воді, землі і т.д. Це були, хоч і наївні, але сміливі спроби пояснити світ з нього самого, за допомогою природних причин. Роздуми древніх мислителів, про матеріальну основу всіх речей, з'явилися початковим підходом до природних явищ.

    У стародавній Індії вже до нашої  ери філософи - чарвака висували вимогу пояснити світ, природу, не вдаючись ні до якої божественної суті. Давні китайські мислителі вчили, що явища природи складаються з матеріальних часток Ци і підкоряються об'єктивній природній закономірності Дао. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Душа  і тіло людини в філософії стародавньої Індії

    Душа - це субстанція, яка володіє свідомістю. Свідомість є суттю душі. Вона завжди перебуває в душі, хоча її природа і ступінь можуть змінюватися. Теоретично душі можуть бути поділені на ряд класів, що розрізняються за ступенем їх свідомості. Вищий клас склали б зроблені душі,тобто ті, які подолали всі карми і досягли всезнання. Нижчий клас об'єднав би найбільш недосконалі душі, що живуть в землі, воді, вогні, повітрі та рослинах. Здається, що в них взагалі немає життя і свідомості. Але насправді навіть у них є, так би мовити, свідомість, але це свідомість перебуває в стані сну, яка походить від переважного впливу на них перешкод карми. Між цими класами можна помістити душі, що мають два, три і більше почуттів, тобто такі, як душі хробаків, мурах, бджіл і людей.

    Душа  пізнає речі, проявляє активність, відчуває насолоди і страждання, а також  виявляє себе й інші об'єкти. Душа вічна, але вона також схильна  до змін. Вона відрізняється від  тіла, і її існування доводиться безпосередньо усвідомленням нею  саме себе.

    Завдяки нахилам, породженим вчинками в минулому, душа по черзі мешкає у багатьох різних тілах. Подібно до світла, вона висвітлює або, точніше, виявляє  свідомість усього тіла, в якому  вона живе. Хоча сама душа і не має  форми, вона набуває, подібно до світла, розмір і форму тіла. У цьому сенсі душа, незважаючи на її безформність, займає відомий простір і володіє протяжністю. Душа не безсмертна, але співіснує з тілом, оскільки, тільки перебуваючи в тілі, вона може пізнавати об'єкти. Свідомість не може перебувати де-небудь поза тіла

      Вчивши західну філософію важко зрозуміти, яким чином душа може одночасно володіти і свідомістю і протяжністю - властивостями, згідно Декарту, діаметрально протилежними. На думку Декарта, протяжність властива тільки матеріальним субстанціям, а свідомість - душі. Але душа, як доводить Декарт, по суті є «щось мисляче», а «думка», здавалося б, не повинна мати ніякого зв'язку з простором або матерією. Однак джайністи вважають, що душа - це перш за все жива істота. Свідомість знаходиться у всіх частинах живого тіла, і раз вона визнається властивостям душі, ми повинні допустити, що і душа знаходиться у всіх частинах тіла і наповнює простір. Здатність душі заповнювати простір допускається і іншими індійськими філософами, а також і багатьма давньогрецькими філософами, в тому числі Платоном, і деякими сучасними філософами-реалістами. Однак при цьому слід мати на увазі, що під місцем душі в просторі мається на увазі її присутність у різних частинах простору, а не заповнення його, подібно матеріальним тілам. Матеріальне тіло заповнює частину простору таким чином, що, поки воно там знаходиться, жодне інше тіло не може зайняти цю частину простору. Присутність же душі в певному просторі не заважає тому, щоб там же знаходилась і інша душа; дві душі можуть перебувати в одному і тому ж місці, подібно до того як два джерела світла можуть висвітлювати одну і ту ж площу.

    Філософи-джайністи відчували необхідність спростувати вчення чарвака про душу. Гунаратна, великий джайнскій мислитель, наводить численні аргументи для спростування скептицизму чарвака і на користь існування душі. Ми можемо зупинитися тут на його аргументах.

    Існування душі безпосередньо доводиться наступним  незаперечним відчуттям: «Я відчуваю задоволення». Коли ми сприймаємо якості субстанції, ми говоримо, що сприймаємо саму субстанцію. Наприклад, бачачи рожевий колір, ми вважаємо, що сприймаємо субстанцію троянди, якій належить цей колір. На тій же підставі можна стверджувати, що і  душа сприймається безпосередньо, бо ми безпосередньо сприймаємо такі її ознаки, як задоволення, страждання, пам'ять, воля, сумнів, знання і т. д. Існування душі може бути також доведено і побічно, за допомогою умовиводів типу «тіло, подібно екіпажу, рухається і керує нашою волею, отже, має існувати щось, що рухає і керує ним». Почуття зору, слуху і т. д. - це тільки інструменти, і повинна бути якась діюча сила, яка застосовує їх. Далі, повинна бути також рушійна причина, що створює тіло, тому що матеріальні об'єкти, що мають початок, вимагають наявності якоїсь діючої сили, що надає їм матеріальної причини відому форму. Таким чином, існування такої субстанції, як душа, може бути підтверджено різними шляхами, в тому числі висновком.

    Чарвака стверджують, що свідомість є продуктом матеріальних елементів. Але ми ніколи і ніде не сприймаємо породження свідомості не володіють свідомістю матеріальними елементами. Чарвака вважають сприйняття єдино достовірним джерелом пізнання. Як же вони можуть вірити в те, чого сприйняття не в змозі показати? Якби умовивід і визнавалося чарвака достовірним джерелом пізнання, то це також не могло б служити доказом того, що свідомість - продукт матерії, матеріального тіла. Бо якщо б тіло було причиною свідомості, то свідомість не покидало б тіло, поки воно існує, і, отже, втрата свідомості уві сні, непритомності або в мертвому тілі була б неможлива. Крім того, ми бачимо, що між тілом і свідомістю немає відносин супутніх змін, розвиток і старіння тіла не обов'язково викликають відповідні зміни у свідомості. Таким чином, немає причинного зв'язку між матерією і свідомістю, її не можна довести навіть за допомогою умовиводів. Чарвака могли б заперечити, що аж ніяк не всякий вид матерії породжує свідомість, але лише матерія, що утворює живе тіло. У відповідь на це джайністи вказують, що сама матерія без деякого організатора не може утворити живе тіло і що таким організатором є душа. Судження на зразок «я огрядний», «я худий»,на яких чарвака намагаються довести ідентичність душі і тіла, повинні розумітися в переносному сенсі, а не буквально. Душа іноді звертається з тілом, як сама з собою, тому що вона, в кінцевому рахунку, має з ним спільні інтереси. Далі, якщо б душа була абсолютно нереальна, то негативне судження «у тілі немає душі» було б зовсім незрозумілим. Заперечення чого-небудь в будь-якому місці передбачає разом з тим знання про його існування в іншому місці і в іншій формі. Досить сказати, що фраза «я сам не існую» також абсурдна, як і фраза «моя мати безплідна» або «сонце, що дає світло, не існує»

    Філософія йоги є неоціненним даром великого індійського мудреця Патанджалі для всіх, схильних до усвідомлення духу. Ця філософія надає величезну підтримку тим, хто прагне зрозуміти існування духу як незалежного початку, вільного від усіх обмежень тіла, почуттів і розуму Вона носить також ім'я свого засновника і називається системою Патанджалі

    «Йога-сутра», або «Патанджалі-сутра», - перша робота цієї філософської школи. Вьяса написав до неї короткий, але важливий коментар під назвою «Йога-бхашья», або «Вьяса-бхашья». Крім того, «Таттва вайшараді» Ва-часпаті являє собою гарний підкоментарій до роботи Вьяси, «Врітті» і «Йогамані-Прабху» Бходжараджі є вельми простими і популярними рабо гамі, присвячені системі йоги й інші корисні керівництва з філософії йоги - «Йога-варттіка» і «Иоган-сара-санграха» Віджнянабхікшу.

    Система Патанджалі, то є йога, ділиться на чотири частини:

      Перша частина, звана самадмтада, присвячена характеру, цілям і формам йоги, в ній розглядаються модифікації внутрішнього органу (Читту) і різні методи дослідження йоги.

    Друга частина - садханапада - присвячена засобам досягнення самадхі: клішу, тобто

    Дієслово  «кліше» («klis») є звичайно неперехідних дієслів klisyati і означає «відчувати нещастя» Клі- ша (klesa) означає «нещастя» або «страждання», але «klis» буває іноді і перехідним дієсловом «klisndti», означаючим « причину нещастя »,« джерелом » « Klesas » вірно виробляється від сенсу цього перехідного дієслова, духовних станів, заподіює нещастя, плодам дій та їх болісної природі, чотиристоронньої формі страждань, їх причини, припинення та засобам припинення страждань.

    Третя частина - вібхутіпада - дає опис внутрішніх аспектів йоги, надприродних сил, які здобуваються за допомогою застосування її на практиці, і т. д.

    Четверта  частина називається кайвальяпада - присвячена опису природи і форм звільнення, розглядаючи реальність трансцендентного Я і іншого світу, і т. д.

    Йога  тісно примикає до системи санкхьі.

    Вона  є застосуванням теорії санкхьі у практиці повсякденного життя. Йога в загальному поділяє теорію пізнання санкхьі, визнаючи, як і остання, три джерела пізнання: сприйняття, висновок і свідчення священного писання. Йога визнає і метафізику санкхьі з її двадцятьма п'ятьма началами, але додає до них віру в бога як верховного Я, відмінного від інших я. Ця система особливо цікава тим, що вона практично застосовує йогу, вважаючи її надійним засобом досягнення пізнання відмінності Я від усього іншого світу, пізнання, яке розглядається в системі санкхьі як найважливіша умова звільнення. Значення йоги як важливого методу осягнення і реалізації спіритуалістичних істин індійської філософії визнається майже всіма індійськими системами філософії. Про важливість практичного застосування йоги йдеться навіть у Ведах, Упанішадах, Смріті і Пуранах. До тих пір поки розум, або інтелект, людини не просвітлений і не встановлений, він не може належним чином розуміти що-небудь у філософії або релігії. У нас повинно бути чисте серце і світлий розум, якщо ми прагнемо пізнати і практично застосувати філософські та релігійні істини. Застосування йоги - найкращий шлях самоочищення, тобто очищення тіла та інтелекту. Тому всі системи індійської філософії [за винятком чарвака] наполягають на застосуванні йоги як на необхідній практичній стороні філософії життя.