Винекнення та розвиток грошової системи Греції

                                                       ВИСНОВОК

 1.  Перші монети були вироблені в Лідії (територія нинішньої Туреччини) в VII ст. до н. е. Вони карбувалися з електру (природного сплаву золота і срібла), важили 13,93 – 14,29 г, мали овальну форму і на одному боці містили тавро, яке гарантувало вагу і чистоту металу. Згодом кожен грецький поліс мав свою монету.

 2.  Основними грошовими одиницями Стародавньої Греції були статер, драхма, обол, халк і лепта. Ваговий і лічильний рахунок проводився на міни і таланти. Від того, який метал (електр чи срібло) лежав в основі монетної системи, залежало провідне місце статера і драхми у ній.

 3.  На золоті або електрі були побудовані мілетська, фокейська та перська монетні системи. Найбільш відомими випущеними за цими системами монетами були електрові кізикіни, золоті дарики і срібні сикли. Срібло лежало в основі егінської, евбейської, аттичної та коринфської монетних систем.

 4.  Найбільш розвиненою монетною системою Стародавньої Греції була аттична. Завдяки високому вмісту срібла її монети цінувалися серед населення. Золотий аттичний статер дорівнював 20 срібним драхмам, що відповідало тодішньому відношенню золота до срібла.

 5.  Грецькі монети були дуже гарними за оформленням, що дозволило їм стати шедеврами античного мистецтва. Вони не містили позначень номіналів, а розрізнялися за вагою, розміром і зображенням. На монетах викарбовувалися емблеми відповідних полісів, їх боги-покровителі, герої античних міфів.

 6.  Банкіри Стародавньої Греції називалися трапезитами. Більшість з них за походженням були іноземцями і рабами, які ставали вільновідпущениками, а згодом і громадянами. Характерною особливістю ведення банківських операцій був низький розвиток їх юридичного оформлення. В суді багато важили репутація та слово банкіра, а також зізнання свідків.

 7.  Трапезити обмінювали монети, приймали вклади (процентні і безпроцентні), проводили безготівкові розрахунки, надавали кредити під заставу рухомого і нерухомого майна. Найбільш ризикованими, але найбільш прибутковими, були морські позики. Середній процент за кредитами становив 10-20%.

 8.  Держава не втручалася в діяльність трапез, майже не регулювала розмір процентів та не обслуговувалася в приватних банкірів. Державними банками були храми. Вони залучали вклади, які потім не могли використовуватися в обороті, надавали довгострокові кредити, проводили операції з державними коштами.

                                      ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА.                                                                                    1.  Андреев В.Н. Демосфен в “банке” Пасиона: интерпретация , Вестник древней истории. – 1979. – №1.

2.  Глускина Л.М. О некоторых аспектах кредитно-денежных отношений в Аттике IV в. до н.э. // Вестник древней истории. – 1970. – №3-4.

3.  Зварич В., Шуст Р. Нумізматика: Довідник. – Т., 1998.

4.  Исократ. Банкирская речь // Вестник древней истории. – 1968. – №4.

5.  Малькова Т.Н. Древняя бухгалтерия: какой она была?. – М., 1995.

6.  Михалевский В.М. Очерки истории денег и денежного обращения. – М., 1948. – Т.1.

7.  Шелов Д.Б. Монеты. Древняя Греция. – М., 1956.