7. Видача кредитів підприємствам,  як правило в безготівковій формі.

     8. Перевірку дотримання касової  дисципліни здійснюють органи  Податкової служби, державного контрольно-ревізійного  управління, Міністерство Фінансів, фінансові органи, КБ.

      3. Основні проблеми грошово-кредитної  системи та шляхи вирішення.

     В Україні існують проблеми з банківською  і грошово-кредитною системою. Сумарна  капіталізація всієї комерційно-банківської  системи в Україні складає  на сьогодні 4,7% від ВВП, а в державах Центрально-Східної Європи - 40% і  більш, у розвитих західних країнах - 150-250%.

     Усі разом, це створює серйозні проблеми для переходу економіки України  на інвестиційний і інноваційний шлях розвитку. Це змушує нас динамічно  вирішувати проблеми, зв'язані з  вступом у ВТО - податкові, грошово-кредитні, соціальні, інакше нам буде дуже важко конкурувати в умовах світової економіки.

     Інтеграція  України у світову господарську систему повинна проходити з  обліком національних економічних  і політичних пріоритетів, на умовах рівноправного взаємовигідного  співробітництва без використання подвійних стандартів.

     Україна ще й досі не має ефективної ринкової банківської системи, яка була б  джерелом економічної організації [1]. Чинна банківська система за своєю  природою є лихварською. Вона не постачає виробництву необхідної кількості грошей, банківська система не забезпечує дешевої та швидкої системи розрахунків, а свій зиск отримує не завдяки високоякісному обслуговуванню підприємств, а внаслідок стягнення здирницьких процентів. Головні свої зусилля вона скеровує на співпрацю не з виробництвами, а з посередницькими структурами (нерідко тими, що торгують контрабандними товарами). Форми і методи роботи наших банків, зокрема, у сфері обслуговування клієнтів, архаїчні, дорогі й незручні. Вони так і не спромоглися стати надійними партнерами підприємств.

     В Україні донині не створений інвестиційний  банк, через що не можуть бути мобілізовані величезні національні кредитні ресурси, які перебувають на руках  у населення. Вони використовуються нераціонально, переводяться в долари і послаблюють грошову систему України. Або ще гірше - ці ресурси перебувають у бездіяльному стані, тим самим справляючи тиск не лише на товарну масу, а й на грошовий та валютний ринки.

     Слід  відмітити, що ФРН під час грошової реформи 1948 р. не лише замінила старі  грошові знаки на нові (ми також це зробили, хоч і в гірший спосіб), а й відразу розв'язала цілий комплекс завдань, пов'язаних із соціальною сферою, структурною перебудовою, кредитуванням народного господарства. Був створений спеціальний банк - Кредитна установа для відновлення, який надавав середньо- та довгострокові кредити. Потреби розвитку промисловості обслуговував спеціально створений Промисловий кредитний банк, а аграрну сферу - два центральні банки розвитку сільського господарства.

     Завдяки функціонуванню Промислового кредитного банку здійснювався рівномірний розподіл тягаря переходу до вільного ринку між галузями. На підтримку галузей промисловості ФРН (вугільна, металургійна, електроенергетика), які були вилучені зі сфери вільного ринку, підприємства інших галузей відраховували обов'язкові одноразові внески (загалом їх обсяг становив DM1 млрд.), які банк надавав у вигляді інвестиційних кредитів цим "неконкурентним" галузям. Таким чином вирівнювалися умови діяльності різних секторів економіки, не допускалася їхня вимушена збитковість.

     Дія ринкових сил у повоєнній Німеччині  певною мірою зрівноважувалася чітко  визначеними орієнтирами соціальних програм. Варто зазначити, наприклад, що в той період у країні діяв закон про пом'якшення соціальних злиднів, згідно з яким надавалася допомога потерпілим у роки війни та біженцям.

     В Україні не лише не створено подібних спеціальних банків, а навпаки, наявні банки, які кредитували народне  господарство (Укрбанк Промбудбанку СРСР, Укрбанк Агробанку СРСР, Укрбанк  Житлосоцбанку СРСР) перетворено на компанії, які займаються грошовими спекулятивними операціями. Результати таких перетворень очевидні. Якщо в 1990 р. частка кредитів в оборотних коштах сільськогосподарських підприємств становила 50%, то в 2001 р. вона скоротилася до 1%.

     На  жаль, наші керівники НБУ, які часто  повторюють, що запозичили німецьку модель банківської системи, не довели справу до кінця. В результаті Україна фактично не має Центрального банку, а НБУ  не став представником держави в  банківській системі і захисником національних інтересів. У країні відсутні потужні контрольні органи за діяльністю банків, що створює сприятливе середовище для різного роду зловживань, яких, за свідченнями правоохоронних органів, у банківській сфері найбільше.

     Протягом  багатьох років не розглядається і не затверджується грошово-кредитна політика НБУ, через що значною мірою паралізована діяльність Ради банку. На думку Президента України Л. Кучми, кредитно-банківська система нашої України перебуває під впливом кримінальних елементів.

     У сфері валютної політики Національний банк ставить задачу мати реальний курс українського карбованця відносно вільно конвертованих валют на рівні  збалансованості попиту та пропозиції. Для рішення цієї задачі й упорядкування  ситуації на валютному ринку, для захисту національної валюти паралельно з заходами для стабілізації внутрішнього грошового обігу НБУ здійснює скорочення звертання на території України іноземної валюти як засіб платежу.

     У найбільш узагальненому виді валютний ринок - це організаційно оформлена система стійких взаємозв'язків між уповноваженими структурами по купівлі-продажу іноземної валюти. Інфраструктура Українського валютного ринку перебуває в стадії формування й уособлена комерційними банками, що одержали ліцензію на проведення операцій з іноземною валютою, і тендером Центра клірингових міжбанківських розрахунків, що почав роботу після тимчасового припинення діяльності Української міжбанківської валютної біржі.

     Положення на валютному ринку України характеризується незначними обсягами продажу валют. У зв'язку з тим, що відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України валютний виторг експортерів, що підлягає обов'язковому продажу за курсом НБУ на міжбанківському валютному ринку (у розмірі 50%), цілком викуповувалася Промінвестбанком для розрахунків за постачання нафти, газу і лісу в Україну, лише незначна частина валютних надходжень продавався через міжбанківську валютну біржу.

     Функціонування  протягом останнього півріччя двох курсів валют - фіксованого курсу НБУ  і біржового- поставило у важке положення підприємства-експортери, що одночасно здійснюють імпорт устаткування і змушені зазнавати значних збитків на різниці курсів, привело до плутанини і спровокувало деякі зловживання при проведенні бухгалтерського обліку і валютних операцій, особливо в торгівлі, де іноземна валюта використовується як засіб платежу.

     Першочерговою умовою розвитку і функціонування валютного  ринку на нинішньому етапі є зміна  існуючого порядку обов'язкового продажу валютних надходжень. Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 9 лютого 1993 р. було передбачене впровадження  стовідсоткового продажу експортного валютного виторгу. Це, по досвіду країн - членів МВФ (таких, як Кіпр, Чехія, Словаччина, Греція, Ірландія, Південна Корея, Норвегія, Польща, Португалія), дозволяє значно збільшити обсяг пропозиції валюти на валютному ринку і створює більш ґрунтовну базу для визначення курсу національної грошової одиниці і рівні умови для всіх підприємств, оскільки банки повинні продавати валюту всім імпортерам. Але одержання зазначеного ефекту можливо за певних умов: існуванні налагодженого ринкового механізму функціонування економіки і розвиненості інфраструктури валютного ринку. У реальних умовах функціонування економіки України, що характеризується скорочення обсягів виробництва на грані його колапсу, повсякденним дефіцитом сировини вітчизняного виробництва і, отже, підвищення попиту на валюту для його імпорту, малими обсягами вітчизняного експорту, обумовленими неконкурентоспроможністю  продукції, упровадження стовідсоткового продажу експортного виторгу підприємствами дає протилежний ефект. Як свідчить досвід, надходження на міжбанківський валютний ринок зменшуються внаслідок приховання виторгу підприємствами шляхом перекладу її на рахунки закордонних партнерів, переходу на бартерні постачання і просто кримінальними способами, а також унаслідок прямого згортання експорту, що стає невигідним. Тому більш доцільним у реальних умовах є обов'язковий продаж лише частини валютного виторгу, що зберігає зацікавленість підприємств в експорті. При цьому визначена частина від обов'язкового продажу повинна гарантоване призначатися для формування Офіційного валютного резерву України. Це є необхідною умовою первинного нагромадження засобів Офіційного валютного резерву до мінімального рівня, що дозволить здійснювати підтримку курсу національної валюти і міжнародної ліквідності стосовно представлених Україні кредитам. Після досягнення мінімального рівня засобів валютного резерву можливими є відмовлення від обов'язкового продажу і перехід до вільної покупки валюти в залежності від кон'юнктури внутрішнього валютного ринку і наявність карбованцевої (гривневої) маси.

     Програма  розвитку валютного ринку України  передбачає: політику стимулювання експорту; заохочення припливу і скорочення відтоку іноземної валюти за рахунок проведення політики на скорочення некритичного імпорту; досягнення позитивного сальдо платіжного балансу; розвиток біржової торгівлі шляхом розширення кола продаваних за українські карбованці валют; допущення форвардних і ф'ючерсних операцій з метою забезпечення можливості хеджування (страхування) курсових ризиків експортерів і імпортерів; полегшення доступу на український валютний ринок, насамперед як продавців, нерезидентів.

     Висновок.

     В умовах побудови ринкової економіки  в сфері грошово-кредитної політики НБУ в межах своїх повноважень  буде намагатися вживати заходів, спрямовані на створення основ довгострокових перспектив зростання реального  виробництва, високій зайнятості і стабільності цін.

     Першочерговою проблемою, що виникла зараз перед  Національним банком і всією банківською  системою, є подолання високих  темпів інфляції. Для досягнення цієї мети НБУ вважає за необхідне прийняття  комплексу мір.

     Відрегулювати принципи емісійної політики в Україні, що будуть будується на наступних основах: Національний банк повинний бути єдиним емісійним центром, емісійна діяльність Уряду (через бюджет) і комерційних банків забороняється; поступово скоротити централізовані кредити Національного банку для покриття дефіциту бюджету і внутрішнього державного боргу (з цією метою Уряд повинний здійснити випуск і введення в звертання державних цінних паперів); заборонити емісійну діяльність НБУ, зв'язану з регулюванням взаємної заборгованості підприємств. Комерційні банки повинні проводить заліки заборгованості між підприємствами в межах одного банку, а також між клієнтами різних банків на основі окремих міжбанківських угод.

     Національний  банк буде здійснювати заходу щодо обмеження грошової маси в звертанні тільки через сугубо ринкові важелі, що маються в його розпорядженні, а саме - через офіційну ставку рефінансування і резервні вимоги.

     З метою узяття під контроль впливу державних витрат на інфляційні процеси  Уряд повинний створити чітку законодавчу основу заборони проведення витрат держави поза межах державного бюджету з використанням кредитної емісії, уникаючи перекладання фінансової і бюджетної незбалансованості на банківську систему, що підриває стабільність національної валюти.

     Продаж  кредитних ресурсів комерційним банкам повинна здійснюватися Національним банком тільки через аукціони.

     Міжбанківська торгівля кредитними ресурсами повинна  здійснюватися через міжбанківську  біржу.

     Необхідно відмовитися від існуючої практики цільового розподілу кредитів через НБУ відповідно до постанов і рішень Верховної Ради України й Уряду.

     Забезпечити кредитну підтримку виробництва, що буде здійснюватися шляхом надання  кредитів комерційним банкам на високоефективні  програми і під конкретні зобов'язання підприємств по випуску продукції, здешевлення кредитів під пріоритети через компенсаційні виплати підприємствам з державного бюджету.

     Необхідно досягти позитивної процентної ставки по кредитах шляхом підвищення дисконтної ставки Національного банку з  урахуванням темпів інфляції, що дозволить на ринкових основах здійснювати регулювання кредитного ринку, усунути зловживання при наданні кредитів комерційними банками, забезпечити реальний захист внесків населення і засобів підприємств від знецінювання.

     Проводити через комерційні банки, що займають по деяких обставинах монопольне положення на регіональному кредитному ринку, політику захисту внесків населення на рівні, близькому до дисконтної ставки Національного банку.

     Внести  в перелік першочергових задач  з урахуванням необхідності проведення твердої грошово-кредитної політики розвиток альтернативних джерел залучення необхідних фінансових ресурсів у звертання шляхом розвитку ринку цінних паперів підприємств, включаючи оформлення зобов'язань підприємств векселями.

     Забезпечити надійність платіжної системи України через впровадження електронного звертання грошей, скорочення термінів здійснення розрахункових операцій і посилення відповідальності за їхнє порушення.

     Проводити роботу з удосконалювання системи  міжбанківських розрахунків з іноземними державами, особливо з країнами СНД, маючи метою встановлення термінів проведення розрахунків і відповідальності за їхнє дотримання.

     У сфері готівки впроваджувати  політику упорядкування касового обслуговування підприємств, стимулювання залучення вільних засобів населення на внески в банках, розвиток безготівкових розрахунків у споживчій сфері за допомогою чеків, кредитних карток і т.п.