Зміст.

 

      ВСТУП

 
 

     Стратегічні цілі (зростання добробуту населення, висока зайнятість, економічне зростання, стабільність цін, стабільність банківської процентної' ставки, стабільність фінансових ринків). Протиріччя стратегічних цілей для короткотермінового періоду: зменшення інфляції та безробіття; стабілізація цін та процентних ставок тощо). Вибір тактичних цілей.

     Центральний банк є функціональним органом уряду  країни з регулювання грошового  обігу. Тому він прагне досягнення цілей, які ставить перед собою уряд. Закономірності розвитку світової валютної системи визначаються виробничим критерієм, відображають основні етапи розвитку національного і світового господарства. Саме тому ця тема стає дуже важливою та актуальною в наш час.

     Становлення світової валютної системи було обумовлено розвитком міжнародних економічних відносин і в першу чергу торгівлі. При експорті й імпорті різноманітних товарів і послуг ставало необхідним визначати валютний курс, тобто курс національних грошових одиниць друг до друга. Подібна необхідність запустила процес формування світової валютної системи. В умовах, коли національні грошові одиниці мали золотий зміст, природно що й у міжнародній практиці установився золотомонетний стандарт.

     Метою курсової роботи є вивчення грошово-кредитної системи України, виявлення проблем її розвитку та пропонування шляхів до вирішення основних проблем.

 

      1. ГРОШОВО-КРЕДИТНА СИСТЕМА В УКРАЇНІ

 
 

     Головною  ланкою кредитної системи є банки. Сукупність різноманітних видів  банків та банківських інститутів у їх взаємозв¢язку становлять банківську систему – складову частину кредитної системи.

     В Україні склалася дворівнева банківська система. Першим її рівнем є Національний Банк України (НБУ), другим – банки  та банківські установи.

     Національний  Банк України – державний банк країни, який разом із своїми філіями є першим рівнем банківської системи і виконує функції резервної системи. Національний Банк України утворений згідно з Законом України „Про банки і банківську діяльність” від 30 березня 1991 року.

     Як  на Центральний банк, на нього згідно з законом, було покладено такі основні  функції:

• емісія грошей та організація їх обігу;
• кредитор останньої надії для комерційних банків;
• організація розрахунків між банками;
• обслуговування державного боргу країни;
• проведення операцій на ринку державних цінних паперів та валютному ринку;
• видача комерційним банкам ліцензій на здійснення банківських операцій та операцій з іноземною валютою;
• контроль за діяльністю комерційних банків.

     Національний  банк підзвітний Верховній Раді України. Йому належить виключне право випуску готівкових грошей в обіг та їх вилучення з обігу, тобто виконання функцій резервної системи. В зв¢язку з цим НБУ:

• визначає порядок ведення касових операцій у народному господарстві;
• організовує виготовлення банкнот і металевих грошей;
• встановлює правила перевезення, зберігання та інкасації готівкових грошей;
• забезпечує створення резервних фондів банкнот та металевих грошей;
• визначає прикмети та порядок плати грошових знаків, також порядок обліку пошкоджених банкнот і монет та їх знищення.

     На  Центральний банк покладається регулювання  грошового обігу в країні, в  зв¢язку з чим він з певною періодичністю готує для уряду аналіз стану та свої пропозиції з цього питання.

     Для регулювання діяльності комерційних банків Національний Банк України визначає для них такі економічні нормативи:

• мінімальний розмір статутного фонду;
• граничне співвідношення між розміром власних коштів банку і сумою його активів;
• показники ліквідності балансу. Визначаються у вигляді нормативного співвідношення між активами і зобов¢язаннями банку з урахуванням терміну їх погашення, а також можливості реалізації активів.
• розмір обов¢язкових резервів, що розміщуються в Національному банку;
• максимальний розмір ризику на одного позичальника. Визначається в процентному відношенні до загальної суми власних коштів банку. В розрахунок ризику включається вся сума вкладень і кредитів даному позичальнику, а також видані за його дорученням гарантії, доручення та інші зобов¢язання.
• Максимальні розміри валютного, процентного та курсового ризиків. Являють собою максимальну суму незбалансованості різних видів активів і пасивів за їх валютною і процентною структурою.

     Центральний банк здійснює контроль за дотриманням  комерційними банками банківського законодавства. У разі систематичного недотримання комерційними банками цього законодавства Центральний банк може:

• ставити перед засновниками комерційного банку питання про здійснення заходів з фінансового оздоровлення банку (збільшенню власних коштів, зміні структури активів тощо), про організацію чи ліквідацію банку;
• застосовувати санкцію у вигляді стягнення грошового штрафу в розмірі додаткового доходу, одержаного внаслідок неправомірних дій банку;
• підвищувати норми обов¢язкових резервів;
• призначати тимчасову адміністрацію для управління банком на термін, необхідний для його фінансового оздоровлення;
• відкликати ліцензію на здійснення банківських операцій.

     Центральний банк створює і організовує діяльність Державної скарбниці, забезпечує зберігання резервних фондів грошових знаків, дорогоцінних металів і золотих запасів; представляю інтереси України у зносинах з центральними банками інших країн, у міжнародних банках та інших фінансово-кредитних організаціях, де міжнародне співробітництво передбачене на рівні центральних банків.

     Структур  Національного банку України  становить центральний апарат та його функціональні органи (Центральна розрахункова палата, через яку проходять  всі міжбанківські платежі, Центр  міждержавних розрахунків, Центральне сховище тощо); Кримське республіканське, обласні управління і розрахункові центри при них, регіональні відділення і розрахунково-касові центри в містах і районах; низка організацій при Національному банку.

     Державні  фінансові органи  Органи, що разом  із Центральним банком виконують  регулюючі функції у сфері фінансів. Найголовнішим серед них є Міністерство фінансів, яке займається питаннями планування та виконання державного бюджету і бюджетним фінансуванням; Державне казначейство яке займається збором державних доходів і їх витратою згідно з державним бюджетом.

           Комерційні банки  На початок 1995 року в Україні було зареєстровано 228 банків (1891 банківська установа). Мало це чи багато? Порівняно  з США, де діють тисячі фінансових посередників, звичайно, мало; порівняно  з Японією, де діють лише 26 банків, - навіть багато. Відповідь залежить від фінансового стану банків та розвитку всієї системи в цілому. Японські банки мають великі обсяги капіталів та сотні філій по всій країні.

           Слід зазначити, що багато банків на початок 1995 року мали невеликі капітали. Так, з усіх діючих близько 60 банків мали капітал, що дорівнював вартості середньої київської трикімнатної квартири. В той же  час існували банки з вагомим капіталом та розгалуженою мережею філій. Наприклад „Україна” (535 філій), Промінвестбанк України (400 філій), Укрсоцбанк (116 філій).

           В Україні кредитна система перебуває в стадії перебудови відповідно до потреб ринкової економіки. 
 

     1.1 СТАНОВЛЕННЯ ГРОШОВОЇ СИСТЕМИ  УКРАЇНИ 
 

     В період становлення державної незалежності Україна першою почала в умовах економічної та фінансової кризи будувати власну грошову систему, набувати досвіду емісійної справи, опановувати складний механізм грошово-кредитної політики. Становище ускладнювала нескоординованість економічної політики незалежних республік у сфері виробництва, товарообміну, грошових відносин. На початку 1992 р. у республіці панувала криза платіжних засобів. За цих умов з 10 січня 1992 р. в Україні запролваджено в обіг купони багаторазового користування як доповнення до рублевої готівкової маси з метою хоча б відносного збалансування грошової маси в обігу та відповідного обслуговування товарного ринку. Необхідність цього акта була викликана тим, що:

     з вересня 1991 року Україна практично  не отримувала від ЦБРФ нових рублевих надходжень;

     напередодні 1992 року Україна вимушена була слідом за Росією піти на лібералізацію цін ¾ їх майже десятикратне підвищення.

     Мета  впровадження купоно-карбованця в структуру  грошового обігу полягала:

     використати систему паралельного обігу рубля  та купоно-карбованця, за якої частка виплати всіх видів доходів населення у новій грошовій одиниці мала розширятися поступово відповідно до наповнення товарного ринку;

     передбачалося, що поетапне запровадження в обіг купоно-карбованця забезпечить йому не лише достатню купівельну спроможність, а й певні конкурентні переваги порівняно з російським рублем;

     використати в обігу купоно-карбованець як перехідну тимчасову грошову  одиницю;

     впровадити  в обіг національну повноцінну банкноту ¾ гривню.

     Проте очікуваного результату ці заходи не дали і намітилось різке знецінення купоно-карбованця. Причини:

     Глибокий  спад виробництва. У січні 1992 р. обсяг  промислового виробництва скоротився на 19,8%, в тому числі товарів широкого вжитку ¾ на 28,1%, продуктів харчування ¾ на 41,2%. Роздрібний товарообіг знизився на 61%.

     Різка нестача рублевої маси. Під впливом  цього чинника весь готівковий обіг було переведено на купонне обслуговування. Нова грошова одиниця була позбавоена механізму, що мав підтримувати її відносну стабільність.

     У рублевій зоні за ініціативою Росії було запроваджено нову систему взаєморозрахунків ¾ здійснення взаємних платежів через кореспондентські рахунки, які проходили лише через розрахунковий центр у ЦБРФ. В результаті рубель втратив функцію єдиної грошової одиниці.

     В результаті повної купонізації сфери готівкового обігу відбувся її механічний відрив від обігу безготівкового, який продовжував обслуговуватися російським рублем. Утворилася спотворена ситуація, за якої валютний курс купона у процесі його використання в готівковому та безготівковому обороті роздвоївся. А це сприяло здійсненню масових фінансових спекуляцій, пов¢язаних з переведенням грошей з однієї форми обігу в іншу, переведення грошових капіталів з України в Росію.

     І лише 12 листопада 1992 р. згідно з Указом Президента України “Про реформу грошової системи України” купоно-карбованець було впроваджено у сферу безготівкового обороту. Купоно-карбованець отримав статус тимчасової національної валюти і став єдиним на території України офіційним засобом платежу. Карбованець як тимчасову грошову одиницю, з точки зору сьогоднішнього досвіду, було введено не в кращий спосіб. Він прийняв на себе левову частку фінансових негараздів перехідного періоду і виконав цим свою історично-жертовну місію. На ньому методом спроб та помилок будувалась національна грошова система. Так завершився перший етап грошової реформи.

     Проте позитивний потенціал купоно-карбованця себе практично вичерпав і його знецінення тривало. Крім того, тимчасова грошова  одиниця не може виконувати одну з  найважливіших фунуцій ринкового господарства ¾ функцію нагромадження. А без реаліації цієї функції не можна подолати економічну кризу, зупинити інфляцію, вирішити складні питання приватизації, проблеми платіжного балансу. Від зволікання із запровадженням в обіг власної грошової одиниці знижувався і міжнародний престиж України.

     За  цих умов особливої гостроти набуло питання про рішуче прискорення  другого етапу грошової реформи  ¾ запровадження в обіг гривні. 25 серпня 1996 року Президент України  підписав Указ “Про грошову реформу в Україні”, за яким: