Склад і структура доходів бюджету України. Сутність видатків державного бюджету

 

 

Міністерство освіти і науки України

Одеський національний університет ім. і.і. мечникова

інститут інноваційної і післядипломної освіти

     КАФЕДРА ЕКОНОМІКИ ТА МОДЕЛЮВАННЯ  РИНКОВИХ ВІДНОСИН 

 

КУРСОВа робота

з дисципліни: «Бюджетна система»

на тему: «Склад і структура доходів бюджету України. Сутність видатків державного бюджету»

 

Виконала:

студента 3 курсу

денної форми навчання

спеціальності «Фінанси і кредит»

Дондич Л.В.

                                                    Науковий керівник:

професор Князева О.А.

 

Національна шкала

Кількість балів:        Оцінка ECTS

 

Члени комісії:

__________________________________________________________________________________________________

 

Одеса – 2014

 

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………..	3
РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДОХОДІВ БЮДЖЕТУ УКРАЇНИ ТА СУТНІСТЬ ВИДАТКІВ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ………………….....……	5
1.1. Методи формування доходів бюджету………………….………..…	5
1.2. Доходи бюджету відповідно до бюджетної класифікації. Джерела формування доходів бюджету……………………………………………..……..	10
1.3. Фінансування бюджету…………………………………………...….	12
1.4. Склад і структура видатків бюджету України……………..……….	14
РОЗДІЛ ІІ.Практична частина………………………………………….	17
РОЗДІЛ ІІІ.ОСНОВНІ ШЛЯХИ покращення стану БЮДЖЕТУ………	27
висновок……………………………………………………………………….	30
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ………………………………………………………….. ДОДАТКИ	34

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Тема даної курсової роботи: «Склад і структура доходів бюджету України. Сутність видатків державного бюджету» є актуальною для вивчення, оскільки економічне оновлення об'єктивно потребує зміцнення державних фінансів як основного важеля ефективного розвитку господарства країни, що прагне до соціальне орієнтованих засад, тобто держава має здійснити ефективний розподіл доходів та видатків між своїми рівнями — центральним та місцевим. Розподіл доходів між бюджетами різного рівня згідно з поставленими перед ними завданнями та обумовленими цими завданнями видатками об'єктивно вимагає диференціації пріоритетів в направленні фінансових ресурсів. Оскільки в перехідний період функції держави зростають, то похідним є обов'язкове забезпечення фінансовими ресурсами тих потреб, які не можуть бути вирішені через ринковий механізм. а також особисто кожною людиною.

Таким чином, головною ланкою фінансової системи є державні фінанси, які

включають бюджети всіх рівнів і окремі види централізованих фондів фінансових ресурсів. Пошук оптимального співвідношення бюджетів різних рівнів має ґрунтуватися на визначенні оптимального співвідношення процесів централізації та децентралізації державного управління, на відповідному розподілі повноважень і функцій органів державного управління і місцевого самоврядування. Саме розмежування їх функцій повинно стати основою для визначення видатків, а отже і доходів різних рівнів влади. При цьому розподіл повноважень між ними, а також система їх видатків повинні бути закріплені законодавчо.

Ніхто й ніщо так болісно не відчуває кардинальних змін в економіці, як фінансова система держави. Саме вона забезпечує успіх чи невдачу всієї реорганізації господарства, зумовлює піднесення чи падіння політичного іміджу незалежної держави. Аналіз свідчить, а практика підтверджує, що та структура фінансів, яка безсистемне склалася після проголошення незалежності України, не відповідає нагальним вимогам сучасного реформування економіки.

Ринкова економіка при розмаїтті її моделей, відомих світовій практиці, характеризується соціально-орієнтованим господарством, яке доповнюється державним регулюванням. Значну роль як у самій структурі ринкових відносин, так і в механізмі їх регулювання з боку держави відіграє державний бюджет. Він — невід'ємна частина ринкових стосунків і одночасно важливий інструмент реалізації державної політики. Виходячи з цього, важливо добре знати природу державного бюджету, особливості його формування і функціонування, способи використання в інтересах ефективного розвитку суспільного виробництва.

Змістовну організацію бюджетних відносин, які б відповідали сучасним бюджетних відносин, які б відповідали сучасним вимогам потрібно знати ще й тому, що Україна переживає глибоку економічну і фінансову кризу. Прерогативним за цих умов є правильні відповіді на запитання як стабілізувати економіку, забезпечити ефективність господарювання, які методи нормалізують фінансовий стан країни, як збільшити дохідну частину державного бюджету, зменшити бюджетний дефіцит. Дані  економічні  категорії є об’єктом  розгляду даної  курсової  роботи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДОХОДІВ БЮДЖЕТУ УКРАЇНИ ТА СУТНІСТЬ ВИДАТКІВ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ

 

1.1. Методи формування доходів бюджету

Будь-яка держава може виконувати притаманні їй функції лише за наявності відповідних коштів. При цьому існує прямий зв'язок між обсягом функцій, які виконує держава, і обсягом коштів: розширення функцій потребує збільшення доходів, і навпаки, для того щоб істотно зменшити потребу держави в коштах, необхідно переглянути функції, які вона виконує. Кошти, які централізує держава, акумулюються переважно в бюджеті.

Формування бюджету може здійснюватися на різних засадах, залежно від чого розрізняють доходи бюджету та джерела його фінансування.

Доходами бюджету є ті кошти, що надходять державі у постійне користування на безповоротній основі. Вони забезпечують стабільність формування бюджету і фінансування його видатків.

Джерелами фінансування бюджету, а точніше бюджетного дефіциту, є кошти, що надходять лише у тимчасове використання на поворотній основі — державні запозичення. Сюди також належить використання грошової емісії, яка, по суті, є фіктивним доходом.

Мобілізація доходів бюджету може проводитися на податковій і неподатковій основі (рис. 1.1).

Податковий метод характеризує перерозподіл доходів юридичних і фізичних осіб на користь держави, який регламентується податковим законодавством.

Неподаткові доходи формуються від продуктивної діяльності держави та від реалізації її майнових прав.

Доходи від продуктивної діяльності надходять від підприємницької діяльності держави (державний сектор економіки) та від надання певних послуг, а доходи від майнових прав – у вигляді доходів від використання державного майна та угідь.

 

Рисунок 1.1 – Основні методи формування доходів бюджету

 

У такий спосіб виділяються три методи формування доходів держави:

— від підприємницької діяльності;

— від державного майна, угідь і послуг;

— податковий.

Доходом держави від підприємницької діяльності є прибуток державних підприємств і організацій, який належить їй на правах власника засобів виробництва. Водночас не весь цей прибуток спрямовується в бюджет, адже певна його частина залишається на потреби соціально-економічного розвитку підприємства. Централізація частини прибутку державних підприємств у бюджеті може здійснюватися двома способами:

1. прямим вилученням, що було притаманним адміністративній економіці;
2. на основі оподаткування цих підприємств на загальних підставах, що характерно для ринкової економіки.

Але при цьому необхідно враховувати, що подібні платежі державних підприємств до бюджету є податками лише за формою, а не за змістом, оскільки переходу вартості від одного власника до іншого не відбувається.

У сучасних умовах доходи від підприємницької діяльності держави не мають відчутного бюджетного значення, оскільки державний сектор має обмежені рамки, а державні підприємства переважно є або малоприбутковими, або функціонують на засадах неприбутковості чи взагалі збиткові, що пов'язано насамперед із соціальним спрямуванням їхньої діяльності.

Отримання доходів у вигляді платежів за використання державного майна та угідь і від надання послуг теж не має відчутного фіскального значення. Таким платежам, на відміну від податків, притаманний еквівалентний характер взаємовідносин їх платників з державою.

Доходи від державного майна можуть надходити на постійній основі — орендна плата, чи одноразово — доходи від приватизації державного майна.

Доходи від державних угідь можуть формуватись у два способи:

1. від передання відповідних угідь чи родовищ корисних копалин під концесію;
2. у вигляді плати за використання природних ресурсів.

В Україні встановлені плата за спеціальне використання лісових і водних ресурсів та плата за користування надрами (розділи XVII, XVI, XI Податкового Кодексу України) (при цьому необхідно зазначити, що віднесення їх згідно з діючою бюджетною класифікацією до податкових доходів необґрунтоване, оскільки це еквівалентні взаємовідносини їх платників з державою).

Доходи від державних послуг надходили до введення Податкового кодексу у формі державного мита за вчинення нотаріальних дій, видачу різноманітних документів, патентів, ліцензій тощо.

Окрім розглянутих вище доходів від підприємницької діяльності держави та від державних майна, угідь і послуг, є особлива група надходжень, які можна визначити як супутні доходи бюджету. Це різноманітні штрафні санкції та адміністративні стягнення. Вони створюються не як доходи бюджету, а як засоби фінансового впливу на порушників чинного, у тому числі й фінансового, законодавства. Надходження їх до бюджету пов'язане з тим, що при встановленні відповідних санкцій держава визначає їх спрямування в бюджет (необхідно зазначити, що окремі види штрафних платежів можуть надходити в інші фонди чи окремим суб'єктам).

Основою формування доходів бюджету є податки. Податковий метод формування доходів бюджету, на відміну від неподаткового, має такі характерні риси, як примусовість, безеквівалентність, законодавчо регламентований порядок стягнення податків, однаковий підхід до всіх платників.

Податки з'явились у процесі історичного розвитку одночасно з виникненням держави. З розвитком товарно-грошових відносин розвивалися форми податку. Цікаво простежити в цьому зв'язку, як змінювалися погляди платників податків на необхідність утримувати державу. Спочатку у відносинах між державою і населенням превалювала ідея подарунка, потім уряд просив народ про підтримку, далі виникла ідея допомоги державі, потім – жертовності особи в інтересах держави, ще пізніше у платника податку розвивається почуття обов'язку і, нарешті, перемагає ідея примусу з боку держави, без будь-якої залежності від волі платника. Одночасно змінювались і назви відповідних доходів держави: приношення, дар, дань, подать, повинність, податок.

Розвиток поняття «податок» в історичному аспекті свідчить, що разом із розвитком ринкових форм відносин між відокремленими суб'єктами господарювання формування державних доходів набирало все більш примусового характеру. І це було об'єктивним явищем, оскільки у процесі історичного розвитку держава, яка раніше була чи не найбільшим власником і тому могла формувати свої доходи не примусовим шляхом, поступово передавала право власності приватним особам, що сприяло розвитку ринкових відносин. При цьому держава здобувала право виконання функцій, пов'язаних з управлінням відокремленої від неї власності. Тобто внаслідок відокремлення держави-функції від держави-власності з'явився такий економічний феномен, як податок.

Поряд із примусовим характером важливою ознакою податку називають його безеквівалентність. Необхідно зазначити, що безеквівалентність в економічних відносинах, пов'язаних зі сплатою податку, полягає у тому, що кожний платник у момент сплати податку не отримує відповідний товар або послугу. З погляду суспільства в цілому безеквівалентність податкових відносин є дещо умовною, оскільки у цьому разі все, що держава отримує через податки, вона витрачає на суспільні потреби. У ширшому розумінні безеквівалентність можна визначити як односторонній напрям економічних відносин, пов'язаних з перерозподілом вартості ВВП від фізичних та юридичних осіб на користь держави.

Законодавча регламентація податкових відносин є результатом розвитку демократичних засад у державному управлінні. Вона дає змогу суспільству, а отже платникам, контролювати встановлення нових і зміну існуючих податків.

Однаковий підхід до всіх платників податків, на відміну від диференційованого при прямому вилученні доходів державою, зумовлений законодавчим регламентуванням стягнення податків, установленням однакових ставок оподаткування, наданням пільг не стільки окремим суб'єктам оподаткування, скільки визначеним пріоритетними напрямам діяльності.

У системі доходів бюджету особливу роль відіграють офіційні трансферти. їх можна розділити на дві групи: внутрішні й зовнішні. Внутрішні, або бюджетні, трансферти відображають перерозподіл коштів між окремими ланками бюджетної системи. Виступаючи доходами одного бюджету, вони одночасно є видатками іншого, а тому з позицій бюджету держави у цілому не є доходами. Зовнішні трансферти, наприклад гранти та дарування від юридичних і фізичних осіб даної країни чи з-за кордону, є реальними доходами. Але це доходи разового і випадкового характеру, які не відіграють відчутної ролі.

За іншими ознаками доходи бюджету можна класифікувати таким чином.